вівторок, 23 серпня 2022 р.

«Олександр Юрченко – волинянин, покликаний духом свободи» (до Дня прийняття Акту проголошення незалежності України)

 

Минає 31-а річниця Незалежності України, шлях до якої був довгим і тернистим.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України  урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою.

Не стояла осторонь  на шляху до незалежності України і наша славна Волинь.

Учасниками всіх цих подій були активісти Руху, які вели за собою людей. Справжніми героями того часу стали Олександр Гудима, Геннадій Кожевніков, Михайло Тиский, Євген Шимонович, Ростислав Кушнірук із хором «Посвіт», Катерина Шаварова, Клава Корецька, Іван Корсак і молодий патріот України Олександр Юрченко. Вони за покликом серця виходили на майдани і вулиці міст. То була робота не з примусу, не за гроші. Ці люди не знали відпочинку, у них не було вихідних. Завдяки їхній наполегливій праці Україна стала незалежною державою.

На усіх мітингах, які відбувалися у Луцьку на початку 90-тих звучав голос Олександра Юрченка. Він був активним та освіченим політичним діячем всеукраїнського масштабу.


Олександр  закінчив вище військово-політичне училище, він міг при бажанні зробити блискучу військову кар’єру. А вибрав інший шлях. У вісімдесяті, часи горбачовської перебудови, Олександр Юрченко став одним з небагатьох волинян, котрі в рядах Української Гельсінської спілки боролися за справжні права людини.

На першій, установчій конференції лише створюваної тоді обласної організації Народного Руху України у серпні 1989 року виступив з доповіддю про ставлення Руху до армії, де викрив мілітаристський характер Радянського Союзу, вперше публічно вимовив слова, що тоді були великою крамолою – Україна повинна мати власну армію. Потім він став одним з лідерів обласного Руху, виступав на численних мітингах і акціях. Таким, з мікрофоном-мегафоном в руках Олександр зображений і на пам’ятнику на могилі посеред кладовища в Гаразджі.





Він був молодим і завзятим, полум’яним і розважливим, непоступливим у відстоюванні своїх політичних поглядів і ніжним у ставленні до друзів. Олександр пішов з життя лише тридцятилітнім саме в червні 1995-го, напередодні навчання в Академії, яка готує управлінські кадри,  загинув на зльоті.

На заході була присутня мама Олександра, Енна Юрченко. Енна Григорівна розповіла про дитячі, шкільні роки та громадську діяльність Олександра Юрченка.


Щемливими спогадами про брата поділився Віктор Федорович Юрченко.

Також до розмови долучилися: завідувачка художнього музею міста Луцька, заслужений працівник культури України, мистецтвознавець – Зоя Михайлівна Навроцька; Банада Володимир В’ячеславович – багатолітній очільник Волинської крайової організації НРУ; Галина Павлівна Степанюк, наша колега, чий життєвий шлях відбувся на перетині шляхів чоловіка Федора Степанюка і Олександра Юрченка; Віталій Мельник – луцький художник, секретар першої координаційної ради Народного Руху.






Олександр Юрченко був справжнім політиком  – мудрим і послідовним. Він був справжнім журналістом – чесним і безстрашним. Він був справжнім сином і братом – лагідним і дбайливим. Він був справжнім.

Багато років  Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90-ті, Україні вдалося зберегти мир. Ще декілька років назад ми з вами не знали дуже багато  слів пов’язаних з війною, тепер майже кожну родину опалило полум’я військових подій, але ми вистоїмо, ми сильні. Тому, що ми – українці. Хай береже всіх нас Бог! Хай береже нашу рідну неньку Україну! Слава Україні! Героям слава!

Всім дякую , хто прийшов вшанувати Олександра Юрченка. Він, як ніхто, вартий найтепліших слів і до нових зустрічей  у мирний час!



Захід підготувала і провела працівниця відділу краєзнавчої роботи Лариса Сеник, слайдопоказ підготувала Наталія Хомяк.



 


Немає коментарів:

Дописати коментар