понеділок, 19 липня 2021 р.

Миколі Якименку – 75!

 20 липня свій ювілей відзначає Микола Олександрович Якименко – відомий український журналіст та краєзнавець.

Щиро вітаємо ювіляра та зичимо міцного здоров'я творчих успіхів та сил для пошуку істини, реалізації найсміливіших задумів та планів.


Микола Олександрович Якименко народився 20 липня 1946 року в містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині. Його батько – родом з Полтавщини, офіцер-фронтовик, який потім працював вуглерозвідником. Коріння матері з села Веселий Поділ – батьківщини Леоніда Глібова. Напевно, саме тому улюбленою піснею Миколи Олександровича є написана відомим байкарем і композитором Миколою Лисенком «Журба» («Стоїть гора високая»), де багато що нагадує йому знайомі з дитинства місця, прозору, як скло, річку Хорол.

Микола Олександрович закінчив Сокальську середню школу №1, а згодом, факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Перші журналістські навички отримав у міській газеті «Шахтар Червонограда», де обіймав посаду заввідділом промисловості. Звичайно ж, головною темою для публікацій були гірники та їхня робота. Шахти Червонограда тоді працювали на повну потужність і встановлювали рекорди з видобутку вугілля. Видання було надзвичайно популярним, мало тираж 22–23 тисячі, і це – в місті, де тоді проживало 75 тисяч чоловік.

Основний журналістський гарт Микола Олександрович отримав на Волині, куди переїхав з Львівщини в 1975 році. Тут почав працювати заввідділом сільського господарства районної газети «Слава праці». Оскільки виростав у місті, то сільська тематика на перших порах давалася непросто. Тому журналіст намагався частіше залучати спеціалістів, багато читав спеціальної літератури, через день їздив у села, слухав, що розповідають колгоспники. Очевидно, що аграрну науку освоїв швидко, оскільки вже через рік йому запропонували посаду заступника редактора. І хоча Микола Олександрович вже мав би висвітлювати партійну тематику, попросив, щоб і надалі дозволили писати про селянські справи.

Працюючи у «Славі праці», Микола Якименко познайомився і на багато років зберіг дружбу з відомим краєзнавцем, директором Торчинського народного краєзнавчого музею, Григорієм Гуртовим. Саме Григорій Олександрович і прищепив журналісту любов до краєзнавства. Щоправда, перші матеріали про історію рідного краю він написав ще в Сокалі (містечко на Львівщині), зокрема дослідив історію монастиря бернардинів XVII століття, опублікував статтю про будинок Івана Петровича Котляревського у Полтаві, у реконструкції якого як волонтер, брав участь у 1968 році.

Після закінчення у 1981 році Вищої партійної школи при ЦК КПУ М. Якименко продовжив займатися журналістською справою, хоча були пропозиції перейти на партійну роботу. Тоді отримав призначення на Волинське обласне радіо. Працював спочатку старшим редактором громадсько-політичного мовлення, згодом – коментатором з питань економіки. Одинадцять років, проведених із репортером і перед мікрофоном, стали доброю школою. Поруч працювали такі висококласні журналісти як Григорій Потапенко, Святослав Пирожко, Василь Федчук, Ганна Харів, Лариса Віліщук, Галина Баронова, Любов Ванчугіна, Аркадій Федосюк.

Миколі Якименку довелося побувати в багатьох селах, на десятках промислових підприємств, зустрічатися з сотнями цікавих людей. Робота на радіо вимагала оперативності, часто передачі звучали в прямому ефірі. Радіоточки тоді були в усіх будинках і квартирах волинян. Тож аудиторією була практично вся область. Волинські радіожурналісти постійно звучали на Українському радіо. Миколі Олександровичу доводилося готувати на Київ і короткі повідомлення, і півгодинні тематичні передачі.

У 1990–1991 роках журналісти обласного радіо активно висвітлювали діяльність Народного руху України, а потім – революційні процеси на шляху здобуття Україною незалежності. В січні 1990 року, із сотнями інших волинян, брав участь у Ланцюгу Злуки, пережив неймовірні почуття, будучи свідком важливої миттєвості української історії.

У 1992 році Миколу Якименка запрошують на роботу в популярну тоді республіканську газету «Правда України» власним кореспондентом по Волинській та Рівненській областям. Його попередником був відомий журналіст Андрій Бондарчук, якого обрали народним депутатом України. Пропрацював там до 2000 року. Згодом був заступником редактора газет «Епіцентр» і «Волинські губернські відомості». З травня 2003 року і по цей час – власкор газети Верховної Ради України «Голос України» у Волинській області.

Микола Олександрович є автором досліджень з історії Волинських залізниць, аптек і пожежної охорони Луцька, історії виробництва горілки на Волині, рибальства, подій 1939 року, Першої і Другої світових воєн, меліорації, а також історії містечок Олики, Лукова (Мацеїва), Берестечка, Старого Чорторийська, Любомля, храмів, життя відомих людей краю. М. Якименко – активний учасник багатьох краєзнавчих конференцій. Член національної спілки журналістів України і Національної спілки краєзнавців України. Почесний краєзнавець України.

Свідченням його високої професійності є і творче довголіття. За майже півстоліття роботи в засобах масової інформації Миколою Якименком написано сотні матеріалів як на актуальні теми сучасності, так і дослідження з минулого України та Волині.

Маркус І. 20 липня 75 років від дня народження М. О. Якименка (1946) – українського журналіста, почесного краєзнавця України / І. Маркус // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 141–146. 

Література:

Пушкар Н. Аптеки Старого міста / Н. Пушкар, М. Якименко // Старий Луцьк : наук.-інформ. зб. – Луцьк, 2007. – Вип. III. – С. 145–149.

Якименко М. Як Колодяжне отримало нового господаря / М. Якименко // Борис Клімчук: Я – син волинської землі. – Луцьк, 2015. – С. 12–16.

Якименко М. Від Устилуга до Святої гори / М. Якименко // Волинь моя : журнал Міжнар. громад. об. «Волинське братство» / гол. ред. М. Сорока. – Київ, 2005. – Вип. 5. – С. 199–201.

Якименко М. Волинське коріння Влодзімєжа Цімошевича / М. Якименко // Волинь моя : журнал Міжнар. громад. об'єднання «Волинське братство» / гол. ред. М. Сорока. – Київ, 2005. – Вип. 5. – С. 125–126.

Якименко М. На межі трьох областей / М. Якименко // Волинь моя : журнал Міжнар. громад. об'єднання «Волинське братство» / гол. ред. М. Сорока. – Київ, 2005. – Вип. 5. – С. 195–198.

Якименко М. Був першим партизаном і безстрашним артилеристом / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 26 січ. – С. 14.

Якименко М. Висока нагорода за історичні романи / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 18 верес. – С. 8.  

Якименко М. Віддали данину великій дочці народу / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 27 лют. – С. 8.

Якименко М. Волинь і Влодава створять спільний туристичний бренд / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 2 квіт. – С. 11.

Якименко М. Волинь вклонилася Івану Богуну / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 7 лип. – С. 4.

Якименко М. Вона утвердилася в європейській культурній матриці : [розмова з директором Науково-дослідного інституту Лесі Українки ВНУ імені Лесі Українки С. Романовим / розмову вів М. Якименко] / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 25 лют. – С. 6.

Якименко М. «Волинь-нова» обрала головного редактора / М. Якименко // Голос України. – 2007. – 16 серп. – С. 32.

 Якименко М. Дім здоров'я на перехресті трьох країн / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 3 верес. – С. 14.

Якименко М. Дякую батькам за їхню любов / М. Якименко // Голос України. – 2017. – 2 берез. – С. 10.

Якименко М. Задля декількох стрічок у газеті / М. Якименко // Волин. губерн. відом. – 2002. – 6 черв.

Якимено М. Замість складу амбулаторія / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 22 серп. – С. 4.

Якименко М. І в 98 Яків Чуль залишається бійцем / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 24 верес. – С. 9.

Якименко М. Календар знаменних дат нагадає, чим цікавий рік / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 21 січ. – С. 11.

 Якименко М. Малиновий дзвін на зорі / М. Якименко // Віче. - 2007. – № 4. – С. 9–11.

 Якименко М. Мамине серце болітиме за сином  / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 14 лип. – С. 20.

Якименко М. Ми – голос загиблих героїв : у Волинській обласній державній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулася презентація документальної книжки "Волинський пантеон. Схід 2018–2019" / М. Якименко // Голос України. – 2021. – 17 лют. – С. 12.

Якименко М. Народ має знати правду про трагедії під Слов'янськом, Іловайськом, Дебальцевим / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 1 серп. – С. 2.

Якименко М. Найкращий командир ветеранів / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 11 листоп. – С. 13.

Якименко М. Піду в ліс... по мед / М. Якименко // Голос України. – 2019. – 1 черв. – С. 10.

Якименко М. Під час святкової акції довелося рятувати / М. Якименко // Голос України. – 2014. – 7 черв. – С. 13.

Якименко М. По здоров’я – до аптеки-музею / М. Якименко // Віче. – 2007. – № 22. – С. 80.

Якименко М. «Світязь» оздоровлюватиме журналістів / М. Якименко // Голос України. – 2003. – 21 черв.

Якименко М. Спонковіку було слово… / М. Якименко // Голос України. – 2006. – 7 черв. – С. 4.

Якименко М. Такими човнами ходили з варяг у греки / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 22 лип. – С. 14.

Якименко М. Творили звуковий літопис краю / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 8 верес. – С. 9.

Якименко М. Три покоління виконували материнський наказ / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 30 лип. – С. 15.

Якименко М. Царів нема, а їх сатрапські звички залишилися / М. Якименко // Голос України. – 2015. – 5 черв. – С. 11.

Якименко М. 60 літ – не старість! / М. Якименко // Волин. губерн. відом. – 2003. – 9 жовт.

Якименко М. Ще рано відспівувати районки / М. Якименко // Голос України. – 2020. – 4 верес. – С. 7.

Якименко М. Щедрі ужинки Віктора Симоновича / М. Якименко // Голос України. – 2019. –17 верес. – С. 9.

***

Баронова Г. Критикували і секретаря обкому / Г. Баронова // Телерадіогазета. – 2010. – 23 черв. – С. 16.

Будити словом, як Шафета // Голос України. – 2004. – 5 черв.

Його думку через «Голос України» знає вся країна // Діалог. – 2011. – 21 лип. – С. 4.

Колеги: Микола Якименко – новий власкор «Голосу України» // Волинь. – 2003. – 31 трав.

Колеги: Миколі Якименку – 60 // Волинь-нова. – 2006. – 22 лип.

субота, 17 липня 2021 р.

Струцюк Йосип Георгійович

 

Сьогодні, 17 липня, святкує своє День народження український письменник Йосип Георгійович Струцюк!

Йосип Георгійович Струцюк народився 17 липня 1934 року в селі Стрільці на Холмщині. В 1944 році разом з батьками був депортований в с. Новослобідка Запорізької області. З 1946 року мешкає на Волині. Тут закінчив Глинищенську початкову, Копачівську семирічну школи. Навчаючись у Рожищенській середній вечірній школі робітничої молоді, працював на різних роботах. З 1953 по 1958 роки, навчався в Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки. Учителював у Білостоцькій середній школі, був науковим співробітником у музеї-садибі Лесі Українки в с. Колодяжному та Волинському краєзнавчому музеї. Також працював журналістом, режисером народної самодіяльної кіностудії, керував літературною студією «Лесин кадуб» та очолював обласну організацію Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Йосип Струцюк – автор понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок, серед них – збірки «Освідчення» (1965), «Засвідчення» (1969), «Досвідчення» (1982), «Поезії» (1984), «Сторожові вежі» (1993), двотомник вибраних поезій «Фарватер» (2009) та інші. Широкого розголосу набула збірка «Потойбіч тиші», яка у 2000 р. вийшла у перекладі на польську мову. Поетичні твори Йосипа Струцюка друкуються в багатьох журналах, антологіях, навіть читанках. У різний час підтримували і схвально відгукувалися про поетичну творчість Йосипа Струцюка такі відомі письменники, як Микола Бажан, Михайло Стельмах, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Микола Жулинський та інші. А славетна Ліна Костенко вже при першому ознайомленні із віршами поета не забарилася відмітити: «Головне, що перед нами – справжній поет… в основі своїй він не ординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах». А після роману «Круцю, круцю, журавлі», що був виданий через десять років після свого написання (1996), один за одним виходять з друку потужні та багатопланові прозові твори такі, як дилогія «Од Гучви до Стоходу» (2007), збірки повістей та оповідань «Цвіт дикої шандри» (2008), «Помста Салмакиди», «Усе не так просто» (2010), роман «Чорний припс» (2008), збірка новел і оповідань «Сповідь із зеленим натяком» та багатьох інших. Недарма відомий метр української прози Роман Федорів зазначив: «Проза Йосипа Струцюка така ж цікава, як і поезія. Опріч того вона – чесна, правдива, безкомпромісна».

У своїх драматичних поемах «Смерть Хмельницького», «Свідчимо перед Богом» (про гетьмана Івана Виговського), «Анафема» (про гетьмана Івана Мазепу), п’єсі «Декалог самопосвяти» (про бій у Гурбинському лісі між повстанцями та енкаведистами) автор торкнувся найболючіших аспектів нашої історії. А вистава «Роман – великий князь Волинський і Галицький» пройшла з успіхом на початку 1990-х років у Волинському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Серед виданих книг автора є чимало і для дітей. На особливу увагу заслуговує поема-казка «Славен витязь Кожум’яка», що існує в музичному варіанті. Збірки «Бузьків вогонь» (1965), «Гостинець од зайця» (1971) та повість «Романко і Трубач» (1984) перекладені на білоруську мову. До двотомника «Місячний зайчик» і «Воронько» (2005) увійшли твори, що були з попередніх збірок, а також і чимало нових, зокрема про героїчну боротьбу Української Повстанської Армії на теренах Волині. Саме ця тема чи не вперше піднімається Струцюком у дитячій літературі в пострадянській період. Публіцистика волинського автора міститься у збірнику «Події – в анфас, а постаті – в профіль» (2011). Тут статті про наші змагання за волю і державотворення, роздуми про творчість Кондзелевича, Братковського, Бернса, Петефі, Пушкіна, Гоголя, Шевченка, Лесі Українки, Соломії Крушельницької, Пікассо, спогади про сучасних митців – Вінграновського, Пашкевича, Валенту та інших, рецензії на твори молодих авторів тощо. «Коли читаєш Йосипа Струцюка, – пише його побратим по перу, невтомний і чесний ратай на ниві красного письменства Петро Сорока, – засвічується душа і поривається дух, хочеться жити і працювати для України. Така в них латентна сила. У Струцюка кожне слово, ба навіть титла, дихає Україною. І головне, звичайно, добротний художній рівень, ота стилістична викінченість, яку знаходимо тільки в справжніх майстрів. Нині з’являється чимало творів про Україну і Бога, але більшість з них тільки профанує святу тему. Й. Струцюк пише так, ніби з кожної букви на нього дивляться суворі очі Вседержителя. Для нього неприпустимо – схибити чи злукавити у слові». Опріч усього, Йосип Струцюк творив ще й пісні з такими видатними композиторами, як Анатолій Кос-Анатольський, Олександр Білаш, Анатолій Пашкевич, Георгій Майборода, а також із Олександром Некрасовим, Віктором Ліфанчуком, Віктором Тиможинським, Петром Свистом, Олександром Гаркавим, Мирославом Стефанишиним, Віктором Лузаном та багатьма іншими. На рахунку волинського автора два пісенних збірника: для дорослих «Ти – моє терпке пісенне диво» (1998) і для дітей «Жайвірковий великдень» (1999). Провідною тематикою пісень Йосипа Струцюка стали національно-визвольні змагання нашого народу, любов до рідної землі, краса природи та високі інтимні почуття. Зокрема, Кос-Анатольський писав: «Йосип Струцюк – один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику». Не можна оминути пісенно-збиральницької роботи автора. До пісенника «Ти не згасла, зоре ясна. Пісні Холмщини й Підляшшя» (2006) він зібрав понад 200 оригінальних народних текстів і мелодій, підібрав цікавий ілюстративний матеріал, виступив у співавторстві з М. Стефанишиним як упорядник пісенника. За сценарієми та режисурою Йосипа Струцюка створено біля десятка короткометражних кінострічок. Майже всі вони були відзначені на республіканських та всесоюзних конкурсах. Фільм «В обійсті чорного самітника», де йдеться про рідкісного птаха – чорного лелеку, було удостоєно головного призу на республіканському кінофестивалі, а на всесоюзному – ще й золотої медалі (1980 р.). Найвищі нагороди здобули також такі кінострічки, як «На відстані пострілу» (про знищеного людиною тура) і «Помилка Тарзана» (про вовків). А кінофільм про волинське диво-озеро Світязь отримав на міжнародному конкурсі «Кіномарина-77» бронзову медаль. Йосип Струцюк організував і майже 20 років керував Луцькою молодіжною літературною студією «Лесин кадуб» (з 2000 року організація творчої молоді). Чимало молодих і талановитих літстудійців нині стали членами Національної спілки письменників України. Про життєвий і творчий шлях письменника вийшов різноплановий збірник матеріалів «Завжди і у всьому залишатися собою» (2010). За чималі творчі здобутки Йосип Георгійович був відзначений різного роду нагородами. Це зокрема: літературно-мистецька премія ім. Агатангела Кримського за поетичні збірки «Глибока живиця» (1989), «Терпкі сторінки» (1991), п’єсу «Роман Мстиславич – великий князь Волинський і Галицький» та за створені національно-патріотичні пісні (1992). Також автор є лауреатом 1-ї Міжнародної літературної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого за машинописний варіант повісті «Цвіт дикої шандри» (2006), лауреатом літературної премії Національної спілки письменників України «Благовіст» за поетичну збірку «Десятий день тижня» (2006), міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за поетичну збірку «Віть розчахнутої блискавки» (2008), премії ім. Пантелеймона Куліша (2012), премії Товариства «Холмщина» «Корона Данила» за збір і впорядкування пісень Холмщини та Підляшшя (2009), премії фонду Тараса Шевченка «У своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» (2010) та багато інших. Йосип Струцюк – заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Луцька, який і нині займає активну життєву позицію, плідно працюючи на творчій ниві.

Валентина Машлай

Машлай В. 17 липня 80 років від дня народження Й. Г. Струцюка (1934) – українського письменника / В. Машлай // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзнав. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2013. – С. 98–107.


Пропонуємо вашій увазі окремі видання творів Йосипа Струцюка у нашій книгозбірні:

Струцюк Й. Безконечна казочка : вірші для дошк. і мол. шк. віку / Й. Струцюк. – Львів : Каменяр, 1984. – 16 с. : іл.

Струцюк Й. Г. Бог задумав інакше... : роман / Й. Г. Струцюк. – Київ : Український пріоритет, 2018. – 430 с.

 Струцюк Й. Бузьків вогонь : вірші / Й. Струцюк. – Київ : Веселка, 1969. – 28 с.

Струцюк Й. Буб : повість для дітей мол. шк. віку / Й. Струцюк; мал. В. Протопоп. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 32 с. : іл.

Струцюк Й. Вареники : вірші / Й. Струцюк. – К. : Веселка, 1977. – 16 с. Струцюк Й. Віть розчахнутої блискавки : поезії / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 198 с.

Струцюк Й. Вогонь предків : лірика / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2007. – 188 с.

Струцюк Й. Волинська абетка [Шрифт Брайля + текст] / Й. Струцюк ; ред.  О. Мельник. - Луцьк : Bbraille studio, 2018. – 72 с.

Струцюк Й. Воронько : повісті, оповід., новели та казки для дітей. / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 164 с. : іл.

Струцюк Й. Глибока живиця : поезії / Й. Струцюк. – Львів : Каменяр, 1989. – 120 с.

Струцюк Й. Гомін Турового урочища : повість для мол. шк. віку / Й. Струцюк. – К. : Веселка, 1981. – 37 с.

Струцюк Й. Гостинець од зайця : вірші та казки / Й. Струцюк. – Львів : Каменяр, 1971. – 48 с.

Струцюк Й. Гучва. Повість печальних літ : роман / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 124 с.

Струцюк Й. Десятий день тижня : поезії / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2006. – 84 с.

Струцюк Й. Досвідчення : поезії / Й. Струцюк. – К. : Рад. письменник, 1982. – 80 с.

Струцюк Й. Жайвірковий Великдень : пісні для дітей на вірші Й. Струцюка / Й. Струцюк. – Луцьк : Терен, 1999. – 48 с.

Струцюк Й. Засвідчення : поезії / Й. Струцюк. – К. : Молодь, 1969. – 80 с.

Струцюк Й. Зозулині черевички : вірші для дітей / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2004. – 28 с.

Струцюк Й. Іди, іди, дощику : вірші для дошкільнят і мол. шк. віку / Й. Струцюк. – Дубно : Незабудка, 1992. – 16 с.

Струцюк Й. Йде у гості Миколай : поезія для дошк. та мол. шк. віку / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2004. – 8 с.

Струцюк Й. Г. Коливо : белетристика і публіцистика / Й. Г. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2014. – 444 с.

Струцюк Й. Г. Коридор : белетристика і публіцистика / Й. Г. Струцюк. – Київ : Український пріоритет, 2019. – 462 с.

Струцюк Й. Крилата квітка : казки для дітей дошк. та мол. шк. віку / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 32 с.

Струцюк Й. Круцю, круцю, журавлі... : роман / Й. Струцюк. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 257 с.

Струцюк Й. Лінія життя : повість, оповід. / Й. Струцюк. – К. : Рад. письм., 1985. – 208 с.

Струцюк Й. Лісовий гість : розмальовки з лічилками, загадками та відгадками: для дошкільнят та дітей мол. шк. віку / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 16 с.

Струцюк Й. Місячний зайчик : драм. поеми та вірші для дітей. Т. 1 / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 130 с. : іл.

Струцюк Й. Г. На березі крутіжу : зб. прозових творів / Й. Г. Струцюк. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 384 с.

Струцюк Й. Найкращій матері – смерть! : трагедія / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 72 с.

Струцюк Й. Од Гучви до Стоходу : дилогія : романи / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. книга, 2007. – 332 с.

Струцюк Й. Освідчення : поезії / Й. Струцюк. – Львів : Каменяр, 1965. – 27 с.

Струцюк Й. Г. Операція "Burza", або Ми їх спільно винищимо : повість кровавих літ / Й. Г. Струцюк. – Київ : Український пріоритет, 2017. – 287 с.

Струцюк Й. Г. Отаман Болбочан та інші : роман майже док. / Й. Г. Струцюк. - Київ : Український пріоритет, 2017. – 191 с.

 Струцюк Й. Під арештом ночі : оповід., новели, есеї / Й. Струцюк. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 132 с.

Струцюк Й. Г. По дорозі до Савур-могили : роман / Й. Г. Струцюк. - Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – 166 с.

Struciuk J. Po tamtej stronie ciszy / J. Struciuk / Prsekład z języka ukraińskiego T. Karabowicza. – Białystok : Prymat, 2000. – 71 s. Струцюк Й. Події – в анфас, а постаті – в профіль : есеї, ст., рец., кіносценарії, радіоп’єси / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 318 с.

Струцюк Й. Г. Події – в анфас, а постаті – в профіль : есеї, статті, рецензії, кіносценарії, радіоп'єси / Й. Г. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 318 с.

Струцюк Й. Поезії / Й. Струцюк. – Київ : Дніпро, 1984. – 144 с.

Струцюк Й. Помста козацька : оповід. для мол. і серед. шк. віку / Й. Струцюк ; мал. М. Волошина. – Луцьк : Вісник і К, 2003. – 56 с.: іл.

Струцюк Й. Помста Салмакиди : оповід., повісті / Й. Струцюк. – Луцьк : Терен, 2010. – 340 с.

Струцюк Й. Потойбіч тиші : поезії / Й. Струцюк. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 250 с.

Струцюк Й. Пригоди за всілякої погоди : повісті для дітей мол. і серед. шк. віку / Й. Струцюк. – Луцьк : Надстир’я, 2012. – 152 с.

Струцюк Й. Роман і Романовичі : драм. поеми / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 160 с.

Струцюк Й. Романко і Трубач : повісті для мол. шк. віку / Й. Струцюк ; мал. Г. Романова. – К. : Веселка, 1984. – 108 с. : іл.

Струцюк Й. Свідчимо перед Богом... : драм. поеми / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 192 с.

Струцюк Й. Смерть Хмельницького : драм. поема на 1 дію / Й. Струцюк. – Луцьк : Надстир’я, 1994. – 44 с.

Струцюк Й. Сон рябої кобили (і сміх і гріх) : гумор і сатира / Й. Струцюк. – Луцьк : Твердиня, 2006. – 36 с.

Струцюк Й. Сторожові вежі : поезії 1953–1993 років / Й. Струцюк. – Луцьк : Надстир’я, 1993. – 168 с.

Струцюк Й. Стохід. Повість жорстоких літ : роман / Й. Струцюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 180 с.

Струцюк Й. Терпкі сторінки : поезії / Й. Струцюк. – К. : Рад. письменник, 1991. – 96 с.


Вітаємо Вас з Днем народження! Бажаємо щоб натхнення завжди було поруч, щоб у голові створювалися чудові мотиви і сюжети, щоб діяльність приносила успіх і задоволення, щоб життя дарувала радість і велике щастя!


четвер, 8 липня 2021 р.

До бібліотеки завітала видатна українська письменниця Оксана Забужко!

 У відділі краєзнавчої роботи раді були вітати з робочим візитом українську письменницю, поетесуесеїстку і публічну інтелектуалку, лауреатку Шевченківської премії, а також численних нагород: фундації Антоновичів, ордена княгині Ольги, Angelus   Оксану Стефанівну Забужко. З її ім’ям пов’язують вихід сучасної української літератури на світову арену.

Довідково:

Народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.

Закінчила філософський факультет та аспірантуру з естетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Учасниця революції на граніті 1990 року. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко відвідували не тільки студенти Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського, де Забужко читала естетику, а й таких всесвітньо відомих університетів, як Гарвардський, Єльський, Колумбійський.

Починаючи з 1989 р., Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. 1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.

В Україні Забужко від 1996 року (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором. У її літературному доробку – кілька збірок поезій, повістей, оповідань, публіцистики, широковідомий роман «Музей покинутих секретів» ряд філософсько-літературних праць. Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу. 1997 року удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США).

Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін. 

https://www.ukrinform.ua/authors/oksana_zabuzko.html

Дякуємо Оксано Стефанівно за подаровані книги з автографами! 

Бажаємо Вам нових творчих успіхів у роботі, невпинного зростання чисельності читачів і тиражу ваших книг!




 


9 липня 75 років від дня народження Р. А. Арцишевського (1946–2017) – українського вченого-філософа, заслуженого діяча науки і техніки України


Роман Антонович Арцишевський – доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, дійсний член Міжнародної академії педагогічних і соціальних наук (Москва, Російська Федерація), засновник наукової школи з проблем світоглядної освіти молоді в умовах переходу до інформаційного суспільства та Республіканського центру світоглядної освіти молоді. Він є автором біля 200 наукових праць: 6 монографій, більше 30 підручників і посібників; літературно-художніх видань: поезій, казок і легенд, пісні про Лучеськ.


Р. А. Арцишевський народився 9 липня 1946 року у м. Ківерці Волинської області. У 1969 році він закінчив факультет журналістики Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Працював у редакції Ногінської міської газети, згодом – викладачем Московського авіаційно-технологічного інституту, старшим лаборантом Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (1969–1973), після чого впродовж шести років перебував на посаді старшого редактора московського видавництва «Просвещение». У 1979 році повернувся на Волинь та розпочав роботу в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки: старшим викладачем; доцентом; професором; завідувачем кафедр – людинознавства, культурології, філософії; директором Інституту соціальних наук Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки; проректором з наукової (1986–1990 рр., 2005–2007 рр.) і з навчально-експериментальної (1990–1995 рр.) роботи; керівником Республіканського центру світоглядної освіти молоді.

Учений розробив концепцію світоглядної освіти молоді, яка знайшла втілення в програмах і підручниках нового інтегрованого шкільного курсу «Людина і суспільство». До сфери його наукових інтересів входили проблеми сучасного світогляду, світоглядної культури, світоглядної освіти, суспільної свідомості та самосвідомості, філософії, антропології, теорії і методики шкільних підручників.

Науковець брав активну участь у краєзнавчих заходах, конференціях, круглих столах. Він був головним редактором серії «Філософські науки» наукового вісника Волинського національного університету імені Лесі Українки; членом редколегій філософських і педагогічних часописів, що виходили у Києві, Львові, Івано-Франківську, Ялті, Луцьку. Як член міжнародного кураторіуму Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт «Слідами історії» залучав до науки учнівську молодь. Учений сприяв підготовці наукових кадрів у галузі філософії та педагогіки. Під його керівництвом захищено понад десятка кандидатських дисертацій.

Р. А. Арцишевський був активним громадським діячем. Він очолював Волинське відділення Ради миру та Волинське відділення Української асоціації В. О. Сухомлинського.

За багаторічну науково-педагогічну діяльність Р. А. Арцишевський був удостоєний низки нагород та грамот, серед яких – медаль А. С. Макаренка Міністерства народної освіти України (1991 р.), знак Міністерства освіти України «Відмінник освіти України» (1996 р.), знаком Академії педагогічних наук України «Ушинський К. Д.» (2006 р.) та ін.

Після смерті Романа Антоновича Арцишевського (28 січня 2017 р.) на вшанування його памʼяті було прийнято рішення про відкриття у Східноєвропейському (Волинському) національному університеті імені Лесі Українки іменної аудиторії у корпусі А, де він працював. Із 9 липня 2020 року студенти можуть навчатися в аудиторії № 324 професора Романа Арцишевського.

Світлана Чибирак 

Чибирак С. 9 липня  75 років від дня народження Р. А. Арцишевського (1946–2017) – українського вченого-філософа, заслуженого діяча науки і техніки України / С. Чибирак // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 137–141. 

Література:

Арцишевський Р. А. На шляху до людини : вибр. пед. ст. / Р. А. Арцишевський. – Луцьк : ВНУ ім. Лесі Українки, 2011. – 348 с.

Арцишевський Р. А. Філософська антропологія (філософія людини) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Ч. 1 / Р.А. Арцишевський. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. 552 с.

Арцишевський Р. А.  Філософська антропологія (філософія людини) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Ч. 2 / Р. А. Арцишевський. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. 440 с. 

Арцишевський Р. А. Духовне осягнення дійсності : монографія / Р. А. Арцишевський. Луцьк : Смарагд, 2011. 272 с.

Арцишевський Р. А. Світоглядна освіта: теорія, історія, методика : монографія / Р. А. Арцишевський. – Луцьк : Східноєвропейський нац. ун-т імені Лесі Українки, 2013. – 302 с.

***

Губерський Леонід. Doctor Honoris Causa Волинського національного універитету ім. Лесі Українки / уклад.: І. М. Констанкевич, Р. А. Арцишевський, О. Г. Маховський ; ред. І. Я. Коцан. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. 28 с.

Інтеграція освіти, науки та виробництва : (матеріали III міжнар. наук. метод. конф. 2529 верес. 1997 р.)  / ред. Р. А. Арцишевський,  О. Ф. Гордеєв,  Г. Г. Карюк. Луцьк : Надстир'я, 1997. 236 с.

Людина. Ректор. Педагог : спогади про Нестора Володимировича Бурчака / уклад.: О. Г. Бурчак, І. Я. Коцан, Р. А. Арцишевський. Київ : Вежа, 2009. 120 с.

Матеріали звіту про наукову діяльність Волинського державного університету ім. Лесі Українки за 2005 рік  / ред. Р. А. Арцишевський. Луцьк : Вежа, 2006. 96 с.

Минуле і сучасне Волині. Тези доп. та повідом. III Волин. іст.-краєзн. конф. / ред. Р. А. Арцишевський. Луцьк : б. в., 1989. 278 с.

Філософські студії : зб. наук. пр. Вип. 1 / ред. Р. А. Арцишевський. Луцьк : б. в., 2013. 276 с.

Філософські студії : зб. наук. пр. Вип. 2 / ред. Р. А. Арцишевський. Луцьк : б. в., 2016. 126 с. 

***

Волинський національний університет імені Лесі Українки : професори / упоряд.: А. В. Цьось, Н. М. Сірук ; заг. ред. І. Я. Коцана. – Луцьк, 2010 – 108 с.

Про Р. А. Арцишевського – с. 6–8.

Волинський національний університет імені Лесі Українки : ювілейне вид. / ред. колег. І. Я. Коцан, М. Г. Жулинський, І. Р. Юхновський ін. – Луцьк, 2010. – 244 с.

Про Р. А. Арцишевського – с. 92–96, 156.

Лукуц Ю. Видатні уродженці Ківерцівщини в енциклопедії сучасної України / Ю. Лукуц, П. Скавронський // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині : матеріали краєзн. чит., 22 верес. 2017 р., м. Ківерці - смт. Олика : наук. зб. / упоряд.: Г. Бондаренко, С. Войчик, А. Силюк. Луцьк, 2017. Вип. 62. С. 151156.

Андрійчук М. «Визнаю один культ освіти» / М. Андрійчук // Волинь. – 1994. – 24 берез.

Арцишевський Роман Антонович: програма кандидата у народні депутати України // Справедливість. – 1994. – 18 лют.

Арцишевський Р. З Ківерців я вирушив пішки до Москви, щоб вступити до літературного інституту : [інтерв’ю з Романом Арцишевським, доктором філософських наук / інтерв’ю взяв Василь Недільський] // Вільним шляхом. – 2017. – 4 лют. – С. 4.

Відійшов у вічність філософ-професор // Волин. новини – 2017. – 2 лют. – С. 3.

Він залишив вагомий слід на землі // Волинь-нова. – 2017. – 31 січ. – С. 10

Гарбарчук К. Волинський Ломоносов / К. Гарбарчук // Експрес. – 2002. – 23 листоп.

Гарбарчук К. Пішки з Волині до Москви / К. Гарбарчук // Вісник. – 2003. – 23 січ.

Данилюк В. Роман Арцишевський: «Люди не пилюка на чиїхось чоботях» / В. Данилюк // Віче. – 1995. – 16 черв.

Колосок С. З поглядом у майбутнє / С. Колосок // Волинь-експрес. – 1995. – 24 лют.

Людина – найвища цінність // Волинь. – 1994. – 19 берез.

Слідами Ломоносова: професор Роман Арцишевський – не тільки перший на Волині доктор філософії, а й наш, колега-журналіст за фахом // Володимир Вечірній. – 2007. – 19 квіт. – С. 2.

Хвень Р. 20 підручників професора Арцишевського / Р. Хвень // Волинь. – 2002. – 6 серп

Хвень Р. «У всьому мрію я дійти самої суті» / Р. Хвень // Досвіт. зоря. –2003. – 16 січ. 

***

Пикалюк В. С. Арцишевський Роман Антонович / В. С. Пикалюк // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2001. – Т. 1. – С. 737.

Роман Антонович Арцишевський  : біобібліогр. покажч. / упоряд. і авт. вступ. сл. І. Я. Коцан. Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. 60 с.

 


 

четвер, 1 липня 2021 р.

1 липня 125 років від дня народження В. Ф. Покальчука (1896–1983) – українського діалектолога, краєзнавця, педагога


Володимир Феофанович Покальчук – український діалектолог, краєзнавець, педагог, дослідник життя і творчості Лесі Українки та Тодося Осьмачки, життя та діяльність якого з 1941 року були тісно пов'язані з волинським краєм.

Володимир Покальчук народився 1 липня 1896 року на Житомирщині, у селі Великій Фосні Овруцького повіту в селянській сім'ї колишнього унтер-офіцера Феофана Карповича Покальчука і Параскеви Миколаївни Тищенко. Дитинство Володі минуло в селі Яровище (нині – район Луцька), куди невдовзі переселилась родина. Навчався у луцькій чоловічій гімназії, де разом з ним у 1911–1913 роках здобував освіту український письменник Валер'ян Поліщук.

Про подальші події життя Володимира Покальчука у своїх спогадах писав його син Юрій: «З гімназійних літ обстоюючи ідею українства, потрапивши до царської армії уже при закінченні Першої світової війни, Володимир Покальчук стає одним з найактивніших українізаторів армії, і незабаром, разом із полком, що складався переважно з українців, стає під знамена УНР. Після її падіння і нового переагітування полку до Червоної Армії (в Одесі) його звільняють з війська як неблагонадійного «мазепинця».

1925 року юнак вступив на українську філологію до Київського інституту народної освіти (КІНО), згодом став старостою Гуртка культури українського слова (ГУКУС). Його викладачами були видатні українські поети, літературознавці, перекладачі Микола Зеров, Павло Филипович, Євген Тимченко та інші. По закінченні інституту 1929 року здібний студент навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

У Києві Володимир познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оксаною Тушкан, донькою професора-агронома Павла Федоровича Тушкана, обраного від Катеринослава до Центральної Ради. Обдарована дівчина, хрещениця видатного історика Дмитра Яворницького отримала дві вищі освіти: біологічну й геологічну.

Тоді ж, у Києві, відбулись ще два знайомства, знакових для формування наукових інтересів майбутнього дослідника та зміцнення його ідейних переконань. Під час засідань Етнографічної комісії Академії наук студент особисто запізнався з музикознавцем Климентом Квіткою, вразивши його зібраними матеріалами про кобзарів і лірників. А ще була зустріч з письменницею Оленою Пчілкою, слова якої зберігав у пам’яті все життя.

1929 року Володимир Покальчук та Оксана Тушкан одружуються. Але невдовзі аспіранта Покальчука заарештовують за сфабрикованою ОДПУ справою вигаданої організації – Спілки визволення України (СВУ). Майже півтора року він провів у Лук'янівській в'язниці, після чого був звільнений «за недоказаністю провини», проте до навчання в аспірантурі більше не був допущений.

Подружжя їде до Полтави, де мешкають батьки Оксани Павлівни. Колишній аспірант працює робітником у друкарні, згодом йому вдається влаштуватись викладачем до Полтавського педагогічного інституту.

У цей час Володимир Покальчук цікавиться творчістю відомого на той час українського письменника Тодося (Теодосія Степановича) Осьмачки (1895–1962), теж випускника КІНО, з яким був особисто знайомий. Як відомо, під час Другої світової війни Осьмачка залишив Україну. Вже після смерті Володимира Феофановича буде опубліковано фрагменти його спогадів, присвячені життю та творчості Тодося Осьмачки.

У 1939 році родина переїздить з Полтави до Кременця, де Володимир Феофанович отримав посаду викладача в нововідкритому Кременецькому державному учительському інституті. Проте складні побутові умови змусили перебратися до Луцька.

Влітку 1941 року, в окупованому німцями Луцьку Володимиру Покальчуку запропонували працювати у відновленій українській гімназії. Після її закриття Володимир Феофанович вчителював на так званих матуральних курсах, де учням старших класів пропонували закінчити гімназійну освіту.

У повоєнні роки Володимир Покальчук викладає українську мову та діалектологію в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки. Результатом плідної праці історика, філолога і лінгвіста на ниві краєзнавства стали публікації «Про деякі історико-географічні особливості Волинської області», «Надсарнський говір на Волині та його фонетичні особливості», «З історії антропонімії Волині» та інші.

Науковець здійснює і ряд експедицій місцями Лесі Українки на Волині, знайомиться зі старожилами, які знали родину Косачів, записує їх розповіді. 13 липня 1953 року у Львові зустрічається з Аріадною Михайлівною Труш, дочкою Михайла Драгоманова, спогади якої про її зустрічі з Ларисою Косач також документує. Зібрані цінні матеріали лягли в основу ґрунтовної праці «Слідами Лесі Українки», опублікованої в збірнику «Спогади про Лесю Українку».

Глибокі знання дослідника різних аспектів життєвої і творчої діяльності поетеси засвідчили його публікації «Волинізми у творах Лесі Українки», «Про Мавку з «Лісової пісні» і Мавку з народної творчості», «Від поліської міфології до «Лісової пісні» Лесі Українки», «Де мешкала Леся в Луцьку», «Волинь у житті і творчості Лесі Українки».

Поза тим Володимир Феофанович підготував унікальні матеріали, тісно пов’язані з періодом його навчання у Київському інституті народної освіти. На конкретних фактах автор висвітлює панораму життя того покоління української інтелігенції, яка у важких умовах переслідувань намагалась зберегти свою культуру, національну ідентичність. Окремі розділи цієї праці присвячені видатним діячам науки: мовознавцям Євгену Тимченку, Михайлові Калиновичу, Миколі Грунському, літературознавцеві і поету Миколі Зерову. Публікація цих матеріалів, об’єднаних однією назвою «Спогади з ІНОГУКУС» відбулась уже за часів незалежної України.

Володимир Феофанович пішов з життя 5 січня 1983 року, пропрацювавши на педагогічній і науково-дослідницькій ниві до 80 років.

Волиняни пам’ятають Покальчуків. Добре відомі імена геолога Оксани Павлівни Тушкан, яка на початку 1950-х років була директором Волинського краєзнавчого музею, Юрія Покальчука, письменника, перекладача та науковця, його брата письменника та соціолога Олега Покальчука.

Будинок, у якому мешкала родина в Луцьку, переданий для потреб волинських волонтерів, нині перетворився на культурно-просвітницький центр краю – у травні 2015 року тут відкрито креативний простір «Озерний вітер».

Іменем Покальчуків названо одну із вулиць міста Луцька. На кладовищі у селі Гаразджа на пам'ятнику Володимиру Феофановичу та Оксані Павлівні викарбовано: «Ми гідно йшли, у нас нема зерна неправди за собою».

Людмила Завада

Завада Л. 1 липня 125 років від дня народження В. Ф. Покальчука (1896–1983) – українського діалектолога, краєзнавця, педагога / Л. Завада // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – 133–137 с.

Література:

Покальчук В. «Звідки тебе виглядати?» або старовинний обряд похорон дівчини на Волині / В. Покальчук // Берегиня. – 2005. – № 1. – С. 35–41.

Покальчук В. Ф. «Мені тринадцятий минало…» / В. Ф. Покальчук // Молодь України. – 1989. – 25 лют.

***

Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Волинська область / ред. В. Г. Кремень. – Київ : Знання України, 2009. – 415 с.

Про В. Ф. Покальчука – с. 157–158.

Костюк Г. О. Зустрічі і прощання : спогади у 2-х кн. Кн. І / Г. О. Костюк ; передм. М. Жулинський. – Київ : Смолоскип, 2008. – 720 с.

Про В. Ф. Покальчука – див. Іменний покажчик.

Баран Т. С. В. Ф. Покальчук (1897–1983) / Т. С. Баран // Минуле і сучасне Волині : тези доп. та повідом. ІV Волин. іст.-краєзн. конф., 13–14 квіт. – Луцьк, 1990. – Ч. 1. – С. 230–233.

Козачук Г. Володимир Феофанович Покальчук : слово про Вчителя / Г. Козачук // Волинь філологічна. – Луцьк, 2007. – Вип. 4: Західнополіський діалект у загальноукраїнському та всеслов'янському контекстах. – С. 345–353.

Косач-Борисова І. З приводу публікацій спогадів про Лесю Українку / І. Косач-Борисова // Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія / ред., авт. проекту Т. Скрипка. – Київ ; Нью-Йорк, 2015. – Кн. 2. – С. 141–150.

Кревська Л. В. Покальчук – дослідник життя і творчості Лесі Українки / Л. Кревська, П. Рудецький // Леся Українка та родина Косачів в контексті української культури : тези та матеріали Всеукр. нак.-практ. конф. – Луцьк, 1996. – С. 22.

Мисан-Іващенко В. Яскравий спалах світла / В. Мисан-Іващенко // Луцька українська гімназія : спогади / ред. та упоряд. Л. Токарук. – Луцьк, 1998. – С. 13.

Ошуркевич О. Покальчук Володимир Феофанович / О. Ошуркевич // Українська журналістика в іменах : матеріали до енцикл. слов. – Львів, 2001. – Вип. 8. – С. 236–239.

Покальчук Ю. Робив, що міг / Ю. Покальчук // Літопис Волині : всеукр. наук. часоп. – Вінніпеґ, 1992. – Ч. 17/18. – С. 131–133.

Покальчук Ю. На підніжці трамвая / Ю. Покальчук // Сучасність. – 1990. – № 2. – С. 18–25.

Покальчук Ю. Спогади з Іногукус / Ю. Покальчук // Дзвін. – 1992. – № 7/8. – С. 141–148.




                                                              


Бібліотеці дарують книги

  Гарним подарунком для бібліотеки стала книга Геннадія Гулька, Геннадія Бондаренка та Олександра Дем ’ янюка «Подорож волинськими стежками ...