Видатні діячі краю




Данило Братковський (30-40 рр. ХVІІ ст. - 1702 р) - відомий український поет і громадський діяч. Його батько - дрібний шляхтич з с. Свищева Луцького повіту - був старостою луцького братства. Писав польскою мовою з українізмами. У книзі віршів "Світ, розглянутий по частинах" (Краків, 1697) - видатній пам'ятці епіграматичної поезії - критикував суспільний лад Речі Посполитої, проголосив свою прихильність до бідних та покривджених. Був учасником селянсько-козацького повстання 1702-1704 рр., очолюваного Семеном Палієм. Після важких катувань привселюдно страчений на ринку 26 листопада 1702 року в м. Луцьку.

Данило Романович Галицький (1201-1264) - князь Галицько-Волинської землі, політичний діяч, дипломат і полководець. Народився у Володимирі, отримавши у спадок це місто. Успішно боровся проти угорських і польських загарбників. У 1229 р. оволодів Волинню, 1238 р. - Галичем, 1239 р. - Києвом і посадив у ньому воєводу. У 1238 р. відбив наступ німецьких лицарів на південно-західні та західні землі України. Виступав за зміцнення князівської влади та єдність князівства. У 1245 р. розгромив угорсько-польські війська й дружинників великих галицьких бояр, що зміцнило єдність Галицько-Волинського князівства. У 1253 р. прийняв королівський титул і став першим королем у вітчизняній історії. Сприяв економічному і культурному піднесенню князівства. Помер у 1264 р. і похований у м. Холмі, тепер Республіка Польща.
Єлизавета (Галшка) Гулевичівна (1575-1642) - одна із засновниць Київського братства, культурна і громадська діячка. Походить з давнього шляхетського роду, що володів значними земельними маєтностями на Волині з ХVІ - ХVІІІ ст. Народилася у селі Затурці Локачинського району. У 1615 р. склала фундушевий запис, за яким відписала свою садибу з землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти та міщан. Цим було покладено початок Київській Братській школі. Останні роки свого життя провела у Луцьку, де брала участь у діяльності Братства. Похована, за заповітом, у Хрестовоздвиженській церкві в Луцьку.

Габріеля Запольська (1857-1921) - польська письменниця і актриса. Народилася в селі Підгайці, тепер Луцького району, 30 березня 1857 р. Дитинство провела у с. Ківерці, нині с. Прилуцьке Ківерцівського району. Автор відомої п'єси "Мораль пані Дульської". Українській тематиці присвячені її повість "Мелашка", п'єса "Осіннього вечора". Виступала в театрах Львова, Варшави, Петербурга, Парижа. Померла 17 грудня 1921 року у м. Львові.

Адам Кисіль (1600-1653) - державний і політичний діяч та дипломат. Походив зі старого волинського шляхетського роду, постійний представник польського уряду на переговорах з козаками. Обіймав посади воєводи Брацлавського (1647) та Київського (1649). Проводив переговори з Богданом Хмельницьким у 1648-1652 рр., намагаючись знайти компроміс між Польщею і Військом запорізьким. Брав активну участь у церковних справах як лідер української православної шляхти. Мав родове помістя у с. Низкиничі, тепер Іваничівського району, де за власний кошт збудував церкву. Там і був похований.

Йов Кондзелевич (1677-1740) - український іконописець. Народився у м. Жовкві на Галичині. У 1686 р. став ченцем, з 1987 р. - ієромонахом Білостоцького Хрестовоздвиженського монастиря. Творчий шлях майстра пов'язаний з Волинню. Тут він створив ікони "Богородиця Замилування", "Зішестя Св. Духа" (Білосток), "Святий Георгій" (Окорськ), "Юрій Змієборець" (Бобли), "Спас" (Городище), "Пророки" (Локачі), "Розп'яття" (Черчиці), іконостас та вівтар для ікони Богоматері (Загорів). У 1697-1705 рр. з групою майстрів працював над іконостасом у Скиті Манявському на Прикарпатті. Акти Луцької гродської книги 1710 р. та 1713 р. згадують його як ігумена Луцького Хрестовоздвиженського монастиря. Викладав у братській школі, займався громадською діяльністю.

Михайло Кравчук (1892-1942) - український вчений-математик, академік АН України. Народився у с. Човниця, тепер Ківерцівського району. У 1910 р. закінчив Луцьку гімназію,у 1914 р. - Київський університет. У 1929-1934 рр. очолював Комісію математичної статистики АН України, 1934-1938 рр. - відділ математичної статистики Інституту математики АН України. Автор багатьох наукових праць. Брав участь у роботі ряду міжнародних математичних з'їздів (Торонто, Болонья, Париж), був членом математичних товариств Франції, Німеччини, Італії та Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові. У лютому 1938 р. незаконно репресований. Помер 9 березня 1942 р. у Колимському таборі для політв'язнів. Реабілітований у 1956 р.

Агатангел Кримський (1971-1942) - український вчений-сходознавець, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, письменник, перекладач. Народився 15 січня 1871 р. у м. Володимирі-Волинському. Закінчив Інститут східних мов у Москві. Був дійсним членом Московського археологічного товариства. З 1918 р. - один із засновників і перших академіків АН України. У 1925 р. з його ініціативи створено Київський філіал Всесоюзної наукової асоціації сходознавців. З 1940 р. - заслужений діяч науки України. У 1941 році незаконно репресований. Помер 25 січня 1945 року у тюремній лікарні м. Кустанаю Казахської РСР. Справу проти нього припинено у 1957 році за відсутністю складу злочину, а 1960 р. - повністю реабілітовано. У 1992 році Волинської облдержадміністрацією встановлену обласну літературно-мистецьку премію імені Агатангела Кримського.

Микола Крушевський (1851-1887) - польський вчений-лінгвіст, спеціаліст із загального і порівняльно-історичного мовознавства. Народився 18 грудня 1851 року у м. Луцьку. У 1867-1870 рр. навчався у Луцькому дворянському повітовому училищі, Холмській гімназії. В 1875 р. закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету. Викладав мовознавчі дисципліни у Казанському університеті. Автор праць із загального та індоєвропейського мовознавства, один із попередників сучасної фонології. Помер 12 листопада 1887 року в Казані і похований на католицькому цвинтарі.

Андрій Курбський (1528-1583) - політичний діяч, письменник і перекладач. Народився князь у 1528 р. Рятуючись від терору Івана Грозного емігрував на Волинь, де у 1564 р. отримав від Сігізмунда ІІІ Ковель, Вижву, Миляновичі і 28 сіл. Належав до герба Жижемських. Остання дружина - Ольга Семашко. Найбільш відоме його полемічне листування з Іваном Грозним. У Ковелі займався перекладами Іоана Златоуста ("Новий Маргерит"), Діонісія Ареопага, Іоана Дамаскіна, вивчав латинь. Помер у Ковелі в травні 1583 р. Похований в с. Вербка.


Андроник Лазарчук (1870-1934) - майстер побутових картин, пейзажів та портретів. Народився в селі Уховецьк Ковельського повіту. Навчався у ковельського маляра-іконописця (1880-1881), в живописній майстерній Почаївської Лаври (1886-1889), в Петербурзькій Академії художеств (1889-1897), на Педагогічних курсах при Академії в майстерні професора В. Є. Маковського у Санкт-Петербурзі (1899-1900). У своїй творчості розвивав кращі традиції реалістичного мистецтва, використовуючи досягнення пленерного живопису. Головні живописні досягнення пов'язані з пейзажем і портретом: "Батькова хата", "Поліський краєвид", "Автопортрет" - всі у Художньому музеї в Луцьку. Був знайомий з родиною Косачів. Співпрацював з Оленою Пчілкою. З 1915 р. постійно мешкав у Борзні на Чергнігівщині, де у 1919 р. очолив художні курси, а у 1922 р. став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, котрим керував впродовж 1922-1925 рр. Помер 6 вересня 1934 р. в Борзні, похований на міському цвинтарі.

Модест Левицький (1866-1932) - український письменник, педагог, лікар та громадський діяч. Народився 25 липня 1866 р. у с. Вихилівка, тепер Хмельницької області. Закінчи історико-філологічний та медичний факультет Київського університету. Працював лікарем у Ковелі, Києві та інших містах. У 1919 р. був радником, а згодом головою української дипломатичної місії у Греції. В 1927 р. переїхав до Луцька, працював викладачем української мови та літератури у приватній гімназії ім. Лесі Українки. Автор популярних медичних брошур, оповідань з життя простих людей. Друкувався у "Київській Старовині", "Літературно-науковому віснику" та інших виданнях. Помер 16 червня 132 р. у м. Луцьку.

Олена Левчанівська (1881-1940) - українська політична та громадська діячка. Народилася 9 лютого 1881 року у с. Городно на Волині. У 1903 р. поступила на філософський факультет Віденського університету, який не закінчила через сімейні обставини. У 1905 р. переїхала в Петербург, а потім у Москву, де закінчила історичний відділ Вищих жіночих курсів. У 20-х рр., проживаючи у маєтку батьків у с. Линів, тепер Локачинського району, очолювала добродійну секцію товариства "Просвіта". Активно займалася освітньою та громадською роботою, організовувала школи, викладала в них. У 1922 р. обрана в сенат Речі Посполитої, де захищала права українського народу. Входила в комісію закордонних справ. Як член міжнародної жіночої Ліги миру і свободи виступала у Празі, Женеві, Парижі, відстоюючи права українців у Польщі. 24 грудня 1939 року заарештована органами НКВС, знаходилася у Луцькій в'язниці. Потім депортована у Казахстан, де, очевидно, в 1940 р. загинула.

Олена Пчілка (1849-1930) - українська письменниця, етнограф, фольклорист, перекладач, громадська діячка, мати Лесі Українки. Народилася 29 червня 1849 року в місті Гадяч на Полтавщині. У 1866 р. закінчила Київський пансіон шляхетних дівчат. Майже 30 років жила на Волині, спочатку у м. Новограді-Волинському (1868-1879), потім у м. Луцьку (1879-1882), найдовше - у с. Колодяжному Ковельського повіту (з 1882 р. до 90-х рр. ХІХ ст.). Автор поетичних творів, оповідань, п'єси, наукових праць "Український народний орнамент" (1876 р., 1879 р.), "Українські узори" (1903, 1912, 1927, 1947 рр.) та ін. Була редактором-видавцем журналу "Рідний край" та додатку до нього "Молода Україна". Мала великий вплив на формування світогляду Лесі Українки. У 1991 році видавництво "Веселка" заснувало літературну премію ім. Олени Пчілки для відзначення кращих українських книжок для дітей. З 1991 року ім'я Олени Пчілки носить Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека.

Микола Рокицький (1901-1944) - український художник-живописець. Народився у с. Заріччя, тепер Володимир-Волинського району. У 1927 р. закінчив Київський художній інститут (навчався у майстра Бойчука). Дипломна робота - фреска "Зміна". Був членом Асоціації революційного мистецтва України. Працював в галузі монументального і станкового малярства. Виконував настінні розписи, писав живописні твори на тему праці, громадянської війни, працював у жанрі індустріального пейзажу, портрету людей праці (цикл "Доменний цех", 1929р.), книжкової графіки. Багато зусиль доклав до розвитку українського декоративного килима. В 1928 р. створив композицію "Білі яблуні" (дошка, темпера), що ввійшли до скарбниці українського образотворчого мистецтва. Відомі твори художника: "Оборона Луганська", "Похорони бойового товариша". Помер 11 листопада 1944 р. у м. Києві.

Павло Тутковський (1858-1930) - український геолог та географ. Народився 1 березня 1858 року у м. Липовець на Київщині. Понад 20 років свого творчого життя, починаючи з 90-х рр. ХІХ ст., віддав вивченню Волинського Полісся. Вченим було написано понад 80 наукових праць про геологічну будову, рельєф, корисні копалини, підземні води, річки, озера та населені пункти цього краю. З 1904 по 1909 рр. працював інспектором народних училищ Луцького повіту. Брав активну участь в роботі Товариства дослідників Волині. У 1910-1913 рр. його віце-голова. Помер 3 червня 1930 р. у Києві.

Наталія Ужвій (1898-1986) - українська актриса, народна артистка СРСР. Народилася 8 вересня 1898 року в містечку Любомль. У 1898-1912 рр. жила у робітничому селищі Брудно біля Варшави. У 1912-1914 рр. навчалася в залізничному і міському двокласному училищі. Екстерном склала екзамени на звання сільської вчительки і вчителювала у селах Волині й Полтавщини. У 1918-1921 рр. була учасницею вистав аматорського драматичного гуртка в м. Золотоноші на Черкащині, у 1922-1923 рр. - актрисою Першого театру Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка в Києві, у 1925-1926 рр. - Одеського державного українського драматичного театру. У 1926-1935 рр. працювала у Харківському театрі "Березіль". З 1936 р. - у Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка. Знялася у ряді кінофільмів. У 1954-1971 рр. була головою Українського театрального товариства. Удостоєна Державних премій СРСР та УРСР. Герой Соціалістичної праці (1973 р.). У 1971 р. приїжджала на Волинь. Померла 22 липня 1986 р. в м. Києві.

Олександр Цинкаловський (1898-1983) - історик, археолог, краєзнавець, дослідник Волині. Народився 9 січня 189 р. у м. Володимирі-Волинському. Навчався і прогімназії та гімназії у Ковелі та Казані. У 1918 р. проходив службу у військах УНР, культурному відділі армії, займався спільно з "Просвітою" організацією українських шкіл на Кременеччині. У 1925-1929 рр. навчався у Варшавському університеті, після закінчення якого працював у Державному археологічному музеї у Варшаві, став членом Польського археологічного товариства, а згодом і членом НТШ у Львові. Виїжджав в експедиції на Волинь, Полісся, Підляшшя для обстеження історичних пам'яток та археологічних досліджень. У 1936-1939 рр. працював директором краєзначого музею у м. Кременець. Після війни оселився у Кракові та зосередив свою увагу на історії лемківщини, займався публіцистикою. Залишив велику наукову спадщину, присвячену минулому Волині. Найбільш відомі праці: "Матеріали по праісторії Волині і Волинського Полісся", "Старовинні пам'ятки Волині", "Стара Волинь і Волинське Полісся". Помер у 1983 р. Похований на Православному кладовищі у Варшаві.

Арсен Річинський (1892-1956) - український культурно-освітній і громадський діяч. Народився у с. Тетильківці, нині Тернопільської області. Навчався у Житомирській духовній семінарії, з осені 1911 р. став студентом медичного факультету Варшавського університету. Був активним учасником і організатором культурно-освітніх студентських заходів. Після закінчення навчання працював лікарем Ізяславської повітової лікарні, входив у повітовий комітет освіти. У 1920 р. був дільничим лікарем в с. Тростянець під Луцьком. У квітні 1922 р. переведений дільничим, а згодом - головним лікарем до м. Володимира-Волинського. Тут він протягом десяти років видавав часописи "На варті", "Наше братство", що висвітлювали релігійне і духовне життя українського народу. Відомі його збірки "Всенародні співи в українській церкві", "Українські церковні співи" та ін. Був організатором пластунства, одночасно і головою Володимир-Волинської "Просвіти". Активний учасник боротьби за українську автокефальну церкву, ініціатор і організатор церковного з'їзду у м. Луцьку в 1927 р. За активну громадську діяльність чотири рази арештовувався польським урядом. 20 жовтня 1939 р. заарештований органами НКВС. Вивезений у Горьківську область, а в 1942 р. заочно засуджений на 10 років як "ворог народу". Знаходився у Казахстані, де і помер 13 квітня 1956 року.

Євген Шабліовський (1906-1983) - український літературознавець, член-кореспондент АН України (1934), заслужений діяч науки України (з 1972). Народився у м. Камені-Каширському. У 1930 р. закінчив Київський інститут народної освіти, а в 1932 р. - Київський медичний інститут. У 1933-1935 рр. - директор Інституту Тараса Шевченка. Був репресований. У 1956-1983 рр. працював в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Автор численних праць з питань шевченкознавства, з історії, теорії літератури та загального літературознавства. Лауреат Ленінської премії (1964) і Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1979). Помер 10 січня 1983 року в Києві.

Ніл Хасевич (1905-1952) - український митець-графік. Закінчив Академію мистецтв у Варшаві, засновник мистецького гуртка "Спокій" (Варшава). Роботи Хасевича (графіка, екслібриси) в 1932-1933 рр. здобули високу оцінку на всесвітніх виставках у Чікаго, Берліні, Празі, Лос-Анджелесі. В роки Другої світової війни Ніл Хасевич входив до загону УПА "Північ", що діяв на Волині, мав псевдо "Бей Зот". Загинув 4 березня 1952 р. в бою з загоном НКВД на хуторі біля с. Сухівці. Роботи Ніла Хасевича є у зібранні Волинського краєзнавчого музею.

Леся Українка (1871-1913) - видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка. Народилася 25 лютого 1871 року у м. Новограді-Волинському, тепер Житомирської області. "У світовій культурі є митці, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. До них належить і велика українська поетеса - Леся Українка", - сказав наш видатний земляк, вчений-літературознавець Є. Шабліовський. Немає жодного куточка Волині, де б не згадували її сучасники, "серцеві її наймиліша була рідна Волинь". Тут Леся народилася, тут пройшли її дитячі та юнацькі роки, сюди вона часто приїжджала на відпочинок. У 1879-1881 та 1890-1891 рр. сім'я Косачів жила у місті Луцьку. З 1892 по 1907 роки, з деякими перервами, Леся Українка жила і працювала у селі Колодяжному. Тут вона сформувалася як особистість. Тут з волі матері, письменниці Олени Пчліки, отримала благословення в літературу під промовистим псевдонімом Леся Українка. Називаючи Волинь найріднішим, рідним краєм, вона, зрозуміло, мислила набагато глобальнішими категоріями, а не регіонально-містечковим патріотизмом. Творчим доробком волинського періоду було близько 80 ворів. Синтезом волинських вражень поетеси стала її драма-феєрія "Лісова пісня". Померла Леся Українка в м. Сурамі в Грузії.



















2 коментарі:

  1. Але ж чому немає Данила Шумука!?

    ВідповістиВидалити
  2. Звеличені постаті у українській історії.
    Чи був король-католик Данило Галицький провідником свого народу?
    Чи міг шляхтич-ієзуїт Зиновій Хмельницький щиро любити Україну?
    Чому українці вчать історію країни написану чужинцями?
    Хто вони істинні українські герої минулого?
    Чому ми їх не знаємо?

    Стаття для зацікавлених
    "Таємниці історії України" -
    http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/132

    ВідповістиВидалити