Василь Слапчук: "Живу в центрі світу"

23 грудня святкує свій день народження Василь Слапчук – відомий поет і прозаїк, есеїст, член Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка та багатьох інших престижних українських та зарубіжних премій.

Вітаємо щиро, Василя Дмитровича з Днем народження! Бажаємо Вам щастя, благополуччя, подальших успіхів у будь-яких починаннях, та щоденних справах. Нехай усе хороше, зроблене з душею та натхненням,повертається до Вас сторицею.

Родинного Вам тепла і Божої ласки! Перемоги та миру!

Слапчук Василь Дмитрович народився 23 грудня 1961 року в селі Новий Зборишів Горохівського (нині – Луцького) району Волинської області. Середню освіту здобував у Лобачівській середній школі, далі навчався у технічному училищі №1 міста Луцька, працював шліфувальником на автозаводі «Комунар» у Запоріжжі.

  У 1980 році Василь Слапчук був призваний до лав Радянської армії. Пройшов курс молодого бійця у місті Намангані (Узбекистан), потім – Афганістан. З грудня 1980-го по червень 1981 року – мотострілкова бригада у місті Джелалабад. Служив у третьому батальйоні 66 ОМСБ, який кидали на виручку передусім тим, кого «притискали» моджахеди. 18 червня 1981 року під час штурму укріпленої бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (у 2001 році талібів та ісламістів»Аль-Каїди» звідти «викурюватимуть» уже американські військові), був тяжко поранений. Куля пошкодила хребет, Василь втратив змогу ходити.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, а вже за часів незалежної України – орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1998) – за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані нагрудним знаком «Ветеран війни» (1994), медалями «За громадянську мужність» (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2003), «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2009), «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2011), «25 років виведення військ з Афганістану» (2014). Має також державні нагороди Афганістану й Білорусі.

  Упродовж 1988–1993 років Василь Слапчук продовжував навчання, здобуваючи вищу освіту на філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Перші кроки на науково-дослідницькому поприщі зробив під орудою професора Олександра Рисака, досліджуючи художні особливості роману Уласа Самчука «Марія».

  Ранні вірші публікувалися в обласній молодіжній газеті «Молодий ленінець» у 1984 році, журналі «Перець» та у журналі «Жовтень» у 1989 році. У 1991 році вийшла у світ його перша поетична збірка «Як довго ця війна тривала». Відтак крок за кроком, книга за книгою наближали письменника до найвищого визнання його таланту в рідній державі. На Волині відзначений преміями «Надія» (1993), імені Агатангела Кримського (1997). Всеукраїнського резонансу творчість ВасиляСлапчука набула 1998 року з виходом книг поезії «Мовчання адресоване мені» та «Укол годинниковою стрілкою» (з передмовою Миколи Жулинського).

  Далі прийшло визнання у формі багатьох державних, недержавних та міжнародних премій. Ось лише деякі з них: 1999 рік – Всеукраїнська мистецька імені Василя Стуса, 2000 рік – премія фундації Воляників-Швабінських при Українському вільному університеті у Нью-Йорку (США) за поетичну книгу «Укол годинниковою стрілкою». Його книжки відзначені також літературними преміями імені Павла Тичини (2001), «Тріумф» (2001), імені Івана Огієнка (2002), Богдана-Нестора Лепкого (2002), Бориса Нечерди (2003) – за «самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії», Олекси Гірника (2006) – за «значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді, прищепленні їм патріотичного ставлення до української мови», Івана Кошелівця (2008).

У нинішньому десятилітті нагороджений медаллю «Почесна відзнака» (Національна спілка письменників України, 2011), Почесною відзнакою «Заслужений діяч польської культури» (Міністерство культури і національної спадщини Польщі, 2013), медаллю «Олександра Довженка» (Міжнародна літературно-мистецька академія України, 2017), Премією імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2017), Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», Міжнародною літературно-мистецькою академії України (2020) – за книгу «Роман & Роман».

Із міжнародних премій варто згадати: імені Юзефа Лободовського (Польща, 2015) – за романи «Жінка зі снігу» та «Книга забуття», Міжнародна гуманітарна премія «Золотий асик» (Казахстан, 2016), літературна премія імені Ернеста Гемінґвея (Канада, 2016), Літературна премія імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017), Міжнародна літературна премія імені Джека Лондона (США, Сан-Франциско, 2019), Міжнародна літературна премія імені Антуана де Сент-Екзюпері (Франція-Німеччина, 2019).

Василь Слапчук голова ГО «Волинське асоційоване товариство «Афганський синдром» (2009–2014), голова ГО «Чумацький віз» (від 2014 року), заслужений діяч мистецтв України (2001), Почесний громадянин Луцька (2010) та Волині (2011).

Звання лауреата, Національної премії України імені Тараса Шевченка, удостоєний 2003 року за книги  «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього». Серед державних нагород також є й суспільно значимі: грамота Верховної Ради України (2010), орден «За заслуги» III ступеня (2010) – за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави, орден «За заслуги» II ступеня (2014) – за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурно-освітній розвиток Волинської області, значні трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річчя від дня утворення області.

На сьогодні творчість Василя Слапчука високо оцінена такими відомими українськими літературознавцями, як Володимир Базилевський, Євген Баран, Микола Жулинський, Микола Кодак, Михайло Слабошпицький, Петро Сорока, Дмитро Стус, Юрій Шерех-Шевельов та інші. У доробку митця сімнадцять поетичних збірок, десяток прозових, а ще книги критики, твори для дітей, переклади. У 2011 році захистив кандидатську дисертацію з філології, яка як монографія «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)» вийшла у Луцьку в 2016 році. Твори Василя Слапчука перекладалися іноземними мовами та видавалися, окрім України, у Польщі й Білорусі.

Лис Я. 23 грудня 60 років від дня народження В. Д. Слапчука (1961) – українського письменника, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України / Я Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С 253–262.

Література:

Слапчук В. Бджолиний бог і бджоленятко / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 307 с.

Слапчук В. Д. Бронепотяг сучасного літпроцесу : рец., відгуки, нотат. / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 139 с.

Слапчук В. В очікуванні на інквізитора : рецензії, відгуки, нотатки // В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 128 с.

Слапчук В. Д. Вибране : поезії / В. Д. Слапчук ; ред.-упоряд. П. Коробчук, передм. Є. Баран. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 584 с.

Слапчук В. Д. Вулик Батьківщини. Книга скорботи і відчаю : проза у віршах / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2019. – 84 с.

Слапчук В. Гарний настрій : оповідання / В. Слапчук. – Київ : Веселка, 1991. – 12 с.

Слапчук В. Дванадцять ню : інтим. лірика / В. Слапчук. – Луцьк: Твердиня, 2005. – 180 с.

Слапчук В. Дикі квіти : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2004. – 296 с.

Слапчук В. Зелений ведмедик : оповідання для дітей / В. Слапчук. – Львів : Каменяр, 1993. – 32 с.

Слапчук В. Жінка зі снігу : повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2008. – 276 с.

Слапчук В. Золоті куполи : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 276 с.

Слапчук В. Йшов їжак бережком : вірші / В. Слапчук. – Дубно : Незабудка, 1992. – 12 с.

Слапчук В. Клітка для неба: повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Д. Книга забуття : роман-автокоментар / В. Д. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2013. – 366 с.

Слапчук В. Колокол с красной звездой = Дзвін із червоною зіркою : стихи из афган. тетради / в пер. на рус. В. Быча / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2009. – 196 с.

Слапчук В. Д. Кохання, Дао і марципани : проза / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2018. – 224 с.

Слапчук В. Крапка зсередини: перемови, поезії, простотаки / В. Слапчук. – Львів : Престиж–Інформ, 2000. – 120 с.

Слапчук В. Миколаєва ніч : поезія: для дошк. та молодш. шк. віку // В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2004. – 8 с.

Слапчук В. Між шляхом воїна і дао : есеї, інтерв’ю / В. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2010. – 320 с.

Слапчук В. Д. Між шляхом воїна і Дао : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2011. – 308 с

Слапчук В. Мовчання адресоване мені : трикнижжя : поезії / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1996. – 320 с.

Слапчук В. Навпроти течії трави : поезії, проза / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 208 с.

Слапчук В. Д. Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський) : монографія / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 283 с.

Слапчук В. Німа зозуля : вірші / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 111 с.

Слапчук В. Новенький ровер старенького пенсне (Книга життя і смерті) : поезія / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2007. – 88 с.

Слапчук В. Окраєць хліба : темат. вірші для дітей / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 18 с.

Слапчук В. Осінь за щокою : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом : рецензії, відгуки, нотатки / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 100 с.

Слапчук В. Д. Поміж світів і сяяння світил : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Український пріоритет, 2016. – 278 с.

Слапчук В. Потоптана трава небес : оповідання / В. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2021. – 224 с.

Слапчук В. Птах з обпаленим крилом : трикнижжя / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 304 с.

Слапчук В. Риба під парасолем : повість / В. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2005. – 222 с.

Слапчук В. Д. РОМАН & РОМАН : роман-цитатник / В. Д. Слапчук. – Київ : Рідна мова, 2019. – 591 с. – (Великий роман).

Слапчук В. Сліпий дощ : роман / В. Слапчук. – К. : Факт, 2003. – 336 с.

Слапчук В. Солом’яна стріха Вітчизни : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 176 с.

Слапчук В. Сучок на костурі подорожнього: поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 192 с.

Слапчук В. Д. Та сама курява дороги : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2015. – 398 с.

Слапчук В. Так!.. : поезія, публіцистика: присвячую моєму Президенту Вікторові Ющенку та всім героям Помаранчевої революції / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 33 с.: іл.

Слапчук В. Трикнижжя Явіна: максими і простотаки : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 112 с.

Слапчук В. Укол годинниковою стрілкою : вірші укр. мовою / В. Слапчук. – Луцьк : ІНІЦІАЛ, 1998. – 176 с.

Слапчук В. Д. Чумацький шлях і його обочини : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Житомир : Євенок О. О., 2016. – 244 с.

Слапчук В. Як довго ця війна тривала : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Ред.-вид. відділ Волин. облуправління по пресі, 1991. – 128 с.

Щиро дякуємо за подаровані книги!

    Співробітники наукової бібліотеки завжди щиро вдячні за книжкові подарунки, бо впевнені – вони стануть важливою частинкою фонду, допоможуть у забезпеченні освітнього процесу, відродженні культури та духовному зростанню і обов’язково знайдуть свого читача.

    Сьогодні фонди відділу краєзнавчої роботи поповнилися збірниками наукових праць, які побачили світ у видавництві Вежа-Друк.

    Світоглядна освіта молоді: філософський та психолого-педагогічний аспекти : матеріали міжнар. конф – других акад. читань пам’яті Романа Арцишевського / упоряд.: В.І. Бортніков, А. І. Яручик. – Луцьк : Вежа-Друк, 2022. – 220 с.

    Сучасні стратегії впровадження світоглядної освіти : зб. наук. пр. / упоряд. та заг. ред.Ю. Г. Борейка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2021. – 180 с.

    Вся подарована література є справжнім скарбом для студентів та усіх поціновувачів краєзнавчої літератури. 

        Щире спасибі всім-всім дарувальникам за безкорисливі дари. Дякуємо всім за тепло сердець, доброту, розуміння, любов до книги і читання.

Подарунок для бібліотеки

 

    Ми щиро вдячні авторам)))

 Юрію Громику, проректору з навчальної роботи та рекрутації, кандидату філологічних наук, професору та Яворському Андрію, кандидату філологічних наук, старшому викладачу кафедри історії та культури української мови Юрію Грицевичу, кандидату філологічних наук, старшому викладачу кафедри історії та культури української мови, (ВНУ ім. Лесі Українки)  

за доброчинну справу, щедрі подарунки для нашого відділу, а це однозначно книги!

Грицевич Ю. Діалектний компонент у фольклорних текстах із Західного Полісся : монографія / Ю. Грицевич. – Луцьк : Вежа-друк, 20022. – 192 с.

Громик Ю. Поліські діалекти в сучасній художній літературі : монографія / Ю. Громик, А. Ярмольський. – Луцьк : Вежа-друк, 2022.– 300 с.

 

Книги будуть корисними для філологів, викладачів ЗВО, вчителів-словесників, фольклористів і всіх шанувальників народної творчості. Раді вітати Вас, дорогі користувачі!

 PS: Дарунки книг у бібліотеку — це рух душі, безкорисна щедрість та добра воля дарувальника. 

Василь Простопчук – енергія життя, енергія творення!

 19 ЛИСТОПАДА

70 років від дня народження В. В. Простопчука (1952–2019) – українського письменника, заслуженого журналіста України

 Виснажений тривалою хворобою 2 жовтня 2019 року помер Василь Простопчук, сповнивши свій життєвий, а сказати, житейський шлях: згорьована родина, пригнічені товариші, колеги, побратими, тужливий зойк материзни-батьківщини – села Поповичі Ковельського району на Волині – Василевої «одвічної туги, настояної на вірності шляхам». Та позаяк упокоївся поет-лірик, поет-сатирик, поет – пісняр, то без жодної містики стверджуймо: Простопчукова творча місія відбулася, а таки триватиме ще довго, бо ж на початку 2000-х років Павло Загребельний напророчив, що Василева поезія звучатиме «як чисте й радісне об’явлення нових надій і вознесення українського слова і українського погляду на світ».

А починався творчий шлях учня Поповичівської восьмирічки Василя Простопчука у 1969 році з публікацій у районній та обласній пресі. Успішно закінчивши у 1970 році Голобську десятирічку, Василь Простопчук того ж року вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка.

Простопчук-студент відразу доєднався до університетської літературної студії імені Чумака (СіЧ). Вдалий студійний поетичний дебют, спілкування з шістдесятниками Іваном Драчем, Віталієм Коротичем та багатьма іншими стали тим набутим Василем досвідом фахового, етичного та естетичного нонконформізму, який не раз йому нагодиться у майбутньому. Коли ж у 1972 році ідеологічна нагонка та супровідні політичні репресії обернулися свавільним перейменуванням «СіЧ» на «СіР» (імені Рильського), то Василь Простопчук, Віктор Баранов, Станіслав Чернілевський учинили бойкот, переставши відвідувати студію.

У 1975 році, закінчивши університетські студії, Василь Простопчук повертається на Волинь і пристрасно поринає у журналістську роботу, пов’язавши з 1975 по 2016 рік свої фахові амбіції зі формально переінакшуваною, але єдиною газетою. Він працює кореспондентом волинської обласної газети «Молодий ленінець» (1975–1976 роки),  завідувачем відділу (1976–1979 роки), редактором газети (з вересня 1979 року), редактором газети «Молода Волинь» (із листопада 1990 року), головним редактором газети «Віче» (з січня 1995 по квітень 2016 року).

Під редакторством Василя Простопчука «Молодий ленінець» досягає третього тиражу в Україні серед молодіжних видань, а «Молода Волинь», друкуючи підривні рухівські документи та матеріали, сприяє урухомленню ґрунтовних соціально-політичних зрушень, вивільненню громадської ініціативи, заохоченню до дієвого подолання минулого думкою, вчинком, а чому й не сміхом? 

Василь Простопчук засновує Волинську асоціацію сатириків, а її викличне видання «Нате!» на Всеукраїнському фестивалі гумору в Києві було визнане найкращим сатиричним часописом 1992 року. Тож бездоганна фахова репутація Василя Простопчука утверджувалася членством як у Національній спілці журналістів України (з 1980 р.), так і присвоєнням звання «Заслуженого журналіста України » (2002 р.) і внесенням його імені до книги рекордів України, адже він найдовше в Україні безперервно очолював одне й те саме видання (1979-2016 рік).

Нагородження Василя Простопчука орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1999 рік), орденом «Христа Спасителя» Української православної церкви  Київського патріархату (2012 рік), відзначення Почесною грамотою Кабінету міністрів України (1999 р.), лауреатство премії імені Дмитра Нитченка (2009 рік) – переконливо самопромовисті.

Газетярство захопило Василя Простопчука, але не поглинуло цілковито, бо залишало предосить можливостей для поетичної творчості. Як слушно зауважує Віктор Баранов: «Він не квапився форсувати свої поетичні претензії, писав для душі, а не для кількості публікацій, нарощуючи в собі шар творчого чорнозему, на якому з часом заврожаїлося напрочуд багато і рясно». Його дебютна збірка лірики «Дерева, що поруч ростуть» (К.: «Радянський письменник»,1991), як відзначив Микола Вінграновський написана «поетом справжнім…без хімії». Його довірники до членства у Національній спілці письменників України (2009 р.) указували в рекомендаціях на «універсальний художній стиль, добірне слово, чітку, вишукану манеру поетичного письма» (Петро Перебийніс) і на те, що Василь Простопчук «винаходить для себе суто індивідуальні літературні форми і справді наповнює їх суто своїм художнім змістом<…>Такого комічного ефекту, такої сміхової енергії, такого віртуозного володіння жанрами афоризму, максими, сентенції, як у нього, в нашій літературі треба довго шукати» (Михайло Слабошпицький).  Власні афоризми він називав «Васюкізмами», а прочитання Простопчукових «Непристольних гномів» змусило задуматись метра письменства Анатолія Дімарова, бо «тут одна-дві фрази – і цілий світ. Таку довершеність знайшов у Простопчука. Це проза, доведена до досконалості».

Василь Простопчук – автор понад п’яти десятків ліричних, сатиричних і дитячих книг; пісень – лауреатів багатьох фестивалів «Пісня року», «Шлягер», «Пісенний вернісаж»; один із авторів лібрето балетної вистави «Неминуча» у постановці Волинського академічного музично – драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.

Прочитавши Простопчукові книги лірики «Блаженність»  і сатири «Подалі від ближнього» (обидві 2002 року), Павло Загребельний зауважив, що вони поєднані «рідкісною для українських поетів прикметою: гострим і тонким розумом, артистичним володінням словом, точним малюнком, що нагадує гравюру на склі».

У кожній із поетичних постав – лірика та сатирика – Василь Простопчук є неперевершеним поетом-іроніком, та ще й іроніком-лаконістом. Понад це його іронія – не цинічна, а софістикована, чи ж би він писав про те, що «у кожному цілунку – зради трунок», чи про те,що «в розумних межах дурості не видно», а тому-то, «що не Мойсей, то фарисей». Творчий спадок Василя Простопчука відтак має велике майбуття, оприсутнюючи незабутнього поета, прозаїка та журналіста поміж нас сущих.

Віктор Панасюк

Література:

Журавський В. Майн нейм іст Вася! : літ пародії / В. Журавський. – Луцьк, 1991. – 64 с.

Журавський В. Сучасні прокльони / В. Журавський. – Луцьк, 1991. – 64 с.

Журавський В. Торжество справедливості : сатира і гумор. – Луцьк : Надстир’я, 1994. – 106 с.

Журавський В. У нас сексу немає… : любовні жарти / В. Журавський. – Луцьк, 1991. – 43 с.

Простопчук В. Абецедарій – азбука любові : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – 40 с.

Простопчук В. Ангели диявольських ночей : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Ініціал, 2001. – 64 с.

Простопчук В. Ах! Рубаї : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Ініціал, 1998. – 64 с.

Простопчук В. Білі метілі : лірика, гумор, сатира / В. Простопчук. – Київ : Феміна, 1995. – 304 с.

Простопчук В. Блаженність : лірика / В. Простопчук. – Київ : Дніпро, 2002. – 192 с.

Простопчук В. Борщ із криком : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 112 с.

Простопчук В. Вдих і видих : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 80 с.

Простопчук В. Веселі розмовки : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – 32 с.

Простопчук В. Ви вдруге явитесь із книги... / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2017. – 96 с.

Простопчук В. День народження гранчака : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 64 с.

Простопчук В. Дерева, що поруч ростуть : поезії / В. Простопчук. – Київ : Рад. письм., 1991. – 86 с.

Простопчук В. Езопа байки в чотири рядки: сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007. – 104 с.

Простопчук В. Кажу вам про любов : вірші / В. Простопчук. – Луцьк : Ред.-вид. від. Волин. облупр. по пресі, 1991. – 80 с.

Простопчук В. Кардинал Рішає : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007. – 112 с.

Простопчук В. Клан кланом : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 528 с.

Простопчук В. Кленове листя : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Інтерконтакт, 1994. – 80 с.

Простопчук В. Колискова / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 8 с.

Простопчук В. Люби мене шалено. Жартували до зорі : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1992. – 64 с.

Простопчук В. Любов тривожніша за осінь : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Ініціал, 2001. – 64 с.

Простопчук В. Любовна молитва : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1994. – 64 с.

Простопчук В. Миколайчики / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – 8 с.

Простопчук В. Натхнення мовчазне : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 144 с.

Простопчук В. Неминуча: книга любовної лірики / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 104 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т 1 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007 – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т. 2 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т. 3 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т. 4 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т. 5 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : сатира та гумор. Т. 6 / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 224 с.

Простопчук В. Непристольні гноми : ювіГейне. Т. 7 / В. Простопчук. – Ново волинськ : Формат, 2012. – 360 с.

ПроSTOPчук В. Непристольні гноми : сатиричні аферизми / В. ПроSTOPчук. – Київ : Ярославів Вал, 2014. – 504 с.

Простопчук В. Педанти і Данте : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007. – 104 с.

Простопчук В. Пірога пирога : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2007. – 104 с.

Простопчук В. Подалі від ближнього : гумор та сатира / В. Простопчук. – Луцьк : Медіа, 2002. – 214 с.

Простопчук В. Поцілунок трави : поезії / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 112 с.

Простопчук В. Правильна абетка / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1998. – 16 с.

Простопчук В. Рубаї / В. Простопчук. – Луцьк : Ініціал, 1998. – 64 с.

Простопчук В. Рубаят Василя Простопчука : лірика / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. oбл. друк., 2006. – 140 с.

Простопчук В. Стрибки з драбини : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. oбл. друк., 2006. – 108 с.

Простопчук В. Третій тост : лірика, гумор, сатира / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 696 с.

Простопчук В. У сільському дворі / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1993. – 16 с.

Простопчук В. Чорні бусли : альб. для розфарбовування / В. Простопчук. – Луцьк : Надстир’я, 1993. – 16 с.

Простопчук В. Щілина в урні : сатира та гумор / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2005. – 144 с.

Простопчук В. Що у ста на вустах : каламбурні загадки / В. Простопчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 32 с.

Простопчук В. Дерева. що поруч ростуть ; Сильніша за шаблі й мечі ; В квадратах книг та ін. / В. В. Простопчук // Антологія літератури письменників Волині: під Лесиним небом / упоряд. О. Л. Ляснюк. – Луцьк, 2019. – С. 157–172.

Простопчук В. Корсакове слово – краю оборона / В. Простопчук // Живий Іван Корсак. Спогади про письменника : зб. ст. – Київ, 2018. – С. 118–120.

Простопчук В. «Лиш батькове прощання на вустах...» / В. Простопчук // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2019. – Ч. 24. – С. 106–115.

Простопчук В. Непристольні гноми / В. Простопчук // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – 2010. – Вип. 16. – С. 330–337.

Простопчук В. П’ять подушечок / В. Простопчук // Одкровення в кафе «Пегас» : збірник. – Київ, 2010. – С. 336–338.

Простопчук В. Стихне біль і минеться тривогоа ; Любов – коли зорі / В. Простопчук // Гравітація взаємності : антол. сучасн. укр. поезії / пер. на пол., упоряд. О. В. Криштальська ; ред., післямов. З. В. Фрончек. – Луцьк, 2013. – С. 346–348.

Простопчук В. Як ми для президента пісню писали / В. Простопчук // Борис Клімчук: Я – син волинської землі. – Луцьк, 2015. – С. 97.

Простопчук В. «У кожному цілунку – зради трунок» / В. Простопчук // Волинь. – 2020. – 19 листоп. – С. 23.

***

Сто волинських бувальщин / упоряд. В. В. Простопчук. – Луцьк, 1990. – 48 с.

***

Стасюк Л. Історія спорудження погруддя Олени Пчілки в м. Луцьку : хроніка подій / Л. Стасюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури : матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 165-річчю від дня народження Олени Пчілки та 65-річчю з часу створення Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки. – Луцьк, 2014. – Вип. 51. – С. 283–285.

Данилюк В. Вічний вирій Василя Журавського / В. Данилюк // Волин. газета. – 2020. – 19 листоп. – С. 3.

Кицан О. Традиції східної поезії у творчості волинських поетів / О. Кицан // Яровиця. – 2015. – № 1/2. – С. 77–81.

Малімон Н. А. Журналіст і поет... : на Волині прощаються з Василем Простопчуком / Н. А. Малімон // День. – 2019. – 3 жовт. – С. 2.

Пам'ять про друга. Не стало Василя Простопчука // Волин. газета. – 2019. – 3 жовт. – С. 10.

Приходько Л. «Якщо не встигну, щось не докажу, не долюблю когось,   не дочекаюсь» / Л. Приходько // Волинь. – 2019. – 10 жовт. – С. 12.

Слабошпицький М. Гідно витримав удар. Василь Простопчук / М. Слабошпицький // Літ. Україна. – 2019. – 7 листоп. – С. 11.

 ***

Василь Простопчук // Письменники Волині : довід. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – С. 55–59. 

Василь Простопчук // Сучасні письменники України : бібліогр. довід. / упоряд. А. Гай. – Київ, 2011. – С. 381.

Троневич Н. 19 листопада 60 років від дня народження В. В. Простопчука (1952) – українського письменника, головного редактора газети «Віче-інформ», заслуженого журналіста України / Н. Троневич // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2012 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. В. В. Бабій, Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2011. – С. 168–172.

 Довідково:  Панасюк В. 19 листопада 70 років від дня народження В. В. Простопчука (1952–2019) – українського письменника, заслуженого журналіста України / В. Панасюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2022 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2021. – С. 229–236.

Виставку організувала провідний бібліотекар відділу краєзнавчої роботи Лариса Сеник.

 

Паливода П. Проти часу : поезія / П. Паливода. — Луцьк : Вежа-Друк, 2021. — 148 с.

 «Проти часу» – перша поетична книга Петра Паливоди – відомого есперантського поета та перекладача, а ще поета-пісняра, чиї вірші покладають на музику знані композитори, українські та зарубіжні.

До книги ввійшли поезії (верлібри, традиційні вірші, тексти пісень), написані в різні роки та опубліковані в багатьох виданнях, а також переклади поезій з есперанто, іспанської та німецької мов.

 

Цигульова Катя. Розлади: поезія / Катя Цигульова. — Луцьк : Твердиня, 2021. – 44 с. 

Осягнення довколишнього світу. пошук себе. шлях. сублімація думок у творчість. розлади.

Видання здійснене за фінансової підтримки Управління культури з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації.

 

 

11 листопада 110 років від дня народження А. З. Дублянського (1912–1997) – історика, журналіста, митрополита УАПЦ

Довідково:

У новітній історії Волині, України та Україніки суспільно пошанований, фахово непорушний, церковно освячений статус посідає владика Анатолій Дублянський. Унезалежнення України на початку 1990-х років стало рушійним моментом у процесі символічної, але гідної репатріації історика, журналіста, клірика. Позаяк у радянській Україні його бездоганна діаспорна репутація зазнавала зухвалих і збиткових зазіхань: зусиллями цензурно контрольованих та ідеологічно нафанатизованих волинських медій доброчини А. Дублянського на еміграції, якщо не замовчувалися, то спотворювалися чи зумисне оббріхувалися.

Вирішальну роль у цьому як фахово та етично шляхетному, так і джерельно аргументованому усправедливленні відіграли В. Мельник, В. Рожко, А. Свідзинський,  А. Силюк,  Б. Колосок, В. Дмитрук, О. Пальоха, митрополит Яків Панченко. Цій справі прислужилися наукові розвідки О. Силюк, Н. Кінд-Войтюк, О. Гаврилюка, Н. Сташенко, Г. Марчук, В. Фульмеса, М. Цапа.

Анатолій Дублянський народився 11 листопада 1912 року на хуторі Перетоки, біля станції Олика, в родині іконописця, художника та різьбяра Захарія Дублянського та Неоніли Швед.

Улітку 1915 року родину Дублянських було евакуйовано зі станції Олика до села Головач на Полтавщині, звідки походила хресна матір Анатолія – Марія Клембещук, а наприкінці того ж року Дублянські переїхали до м. Луганська, де батько почав працювати у фарбувальному цеху паровозобудівного заводу Гартмана. У серпні 1918 року Дублянські через Харків і Київ повертаються до Луцька, оселившись у придбаному батьком ще до війни будинку (за польського адміністрування – на вул. Торуньський, 21, за радянського – на вул. Щепкіна,7, але донині – будинок не зберігся).

Матір, Неоніла Швед походила з украй набожної, але зросійщеної родини: у власній сім`ї запровадила російську мову, то з її волі у серпні 1921 року сина було зараховано до підготовчого класу російської гімназії в Луцьку. Неабиякий хист він виявляв до уроків Закону Божого та історії, особливо ж до історії України, героїчними епізодами якої надихався радше у спосіб позашкільної самоосвіти та читання місцевої газети «Українська громада», а тому, закінчивши гімназію у червні 1930 року, постав юнаком цілковито українського усвідомлення та самототожності.

Рівень родинних статків змусив А. Дублянського із листопада 1930 по вересень 1931 року працювати канцеляристом Луцького шкільного інспекторату, а у жовтні 1931 року розпочати вивчати історію на гуманітарному факультеті Віленського університету імені Стефана Баторія. Активно долучився до студентського «Гуртка українців»; згодом став завідувачем бібліотекою; 1932 року газета «Українська нива» друкує його першу розвідку з історії Волині, але у червні 1932 року через матеріальну скруту призупиняє студії. Повернувшись до Луцька, асистує журналістові Сергієві Вишневському та письменникові Володимирові Островському – останньому голові луцької «Просвіти». В «Українській ниві» та «Волинському слові» продовжує оприлюднювати перші краєзнавчі розвідки. На окрему увагу заслуговує його дослідження «Луцьк: історичний нарис», матеріали для якого нагромаджував ще у Віленській університетській книгозбірні. Водночас, із липня 1934 до січня 1937 року працює контролером побутових лічильників на Луцькій електростанції.

У вересні 1935 року відновлює студії з історії вже на гуманітарному факультеті Варшавського університету імені Юзефа Пілсудського, спеціалізуючись із історії України у видатного історика Мирона Кордуби. Підготовлену А. Дублянським курсову роботу на тему: «Участь князя Данила Галицького та його сина Романа у боротьбі за спадщину Бабенбергів» проф. Кордуба перекваліфікував і зарахував як магістерське дослідження. У червні 1938 року, закінчивши Варшавський університет із дипломом магістра філософії в галузі історії, отримав пропозицію М. Кордуби готувати докторат на тему «Адам Кисіль із Брусилова» та здобувся на відповідну стипендію Українського інституту у Варшаві. Тоді ж став позаштатним працівником Волинського музею у Луцьку, каталогізуючи архів родини Єловичів-Малинських, а під час літньої, відпустки (1939) опрацьовував джерела про Адама Кисиля у варшавській бібліотеці Замойських. Вибух війни унеможливив виконання докторату.

У вересні 1939 року отримав пропозицію на вчителювання у реорганізованій із польської гімназії українській десятирічці, а водночас залишався у музеї вже як науковий працівник і заступник директора. Через рік зосередився лише на музейній діяльності: організовував експедиції на козацькі могили Берестечка – Пляшевої; розкопки на городищі Перемиль; рятував разом із археологом Зиґмунтом Леським старожитності Радзивілів від вандалізму розквартированого в Олицькому замку совєтського гарнізону. Публікаторську діяльність із міркувань безпеки припинив, позаяк дуже швидко переконався, що українізація – заледве маскована совєтизація.

На момент початку німецько-радянської війни А. Дублянський працював у Волинському музеї в Луцьку, але від управи ОУН був запрошений на посаду заступника керівника позашкільної освіти. Німецька цивільна адміністрація ліквідувала управління, а через два місяці – закрила щойно засновану українську гімназію. Безробітний наприкінці 1941 р. А. Дублянський зголосився на запрошення працювати у редакції газети «Український голос», на шпальтах якої постійно закликав «Охороняймо пам’ятники старовини». Навесні 1942 року під загрозою арешту від офіцера-цензора був змушений перейняти редакторство, яке дозволило йому здолати цензорову протидію публікації в кількох числах «Українського голосу» за грудень 1942 року спогадів Ольги Косач-Кривинюк «Перебування Лесі Українки в Луцьку», а приневолений окупантами друк офіціозу від агентства ДНБ, український читач оминав, вишіптуючи, що ДНБ – «Дурна Німецька Брехня». Перед приходом совєтів, у січні 1944 року, А. Дублянський залишає Луцьк , виїхавши до Австрії, а в 1945 році – до Німеччини.

У м. Реґенсбурзі від 1946 року він редагує часопис «Слово» та стає секретарем парафіяльної ради Свято- Покровського храму, а у м. Амберзі – виконує обов’язки дяка, завідувача бібліотекою, активно працює в Українському комітеті.

Після належної підготовки 8 грудня 1951 року А. Дублянський приймає священичий сан: тоді ще архієпископ Никанор Абрамович у таборі переселенців у Мюнхені висвячує його на диякона, а вже 9 грудня – на священика. З 1956 року був членом Ради митрополії УАПЦ, а з 1969 року на соборі обраний членом Вищого церковного управління: попервах як секретар, а пізніше – став головою Управління.

Зусиллями отця Анатолія у вересні 1952 року було засновано і друкований орган УАПЦ – часопис «Рідна церква», який він особисто редагував упродовж 36 років. Спочатку журнал був двомісячником, а в 1958–1988 роках – квартальником. Чимало власних статей церковно-релігійної та історичної тематики о. Анатолій видрукував у часописі, а також залучав до співпраці відомих українських істориків і релігійних діячів: Наталію Полонську-Василенко, Івана Власовського, митрополита Іларіона (Івана Огієнка), Полікарпа Сікорського, Никанора Абрамовича та ін. Своє 50-річчя о. Анатолій відзначив вартісними науковими працями: «Українські святі» (Мюнхен,1962) та «Тернистим шляхом. Життя Митрополита Никанора Абрамовича» (Лондон,1962).

У 1970 році митрополитом Мстиславом о. Анатолій призначений настоятелем парафії у м. Новий Ульм. 14 вересня 1978 року  помирає його найвідданіша помічниця – дружина Євгенія Більо; потому – 24 травня 1981 року о. Анатолій приймає чернецтво, а 31 травня 1981 року у храмі – пам’ятнику святого Андрія Первозванного у Савнт-Бавнд-Бруці (США) відбулася архієрейська хіротонія на єпископа Лондонського та Західноєвропейського. У 1983 році на соборі УАПЦ в Лондоні був піднесений до сану архієпископа Паризького та Західноєвропейського з місцем перебування у м. Новий Ульм. А сьомий собор УАПЦ, що відбувся 7–10 квітня 1994 року у м. Ґент (Бельгія) підніс владику до сану митрополита УАПЦ Паризького та Західноєвропейського, водночас обравши його заступником митрополита Константина – голови УАПЦ на Заході.

12 березня 1995 року після Акту євхаристійного єднання Української православної церкви в США та діаспорі зі Вселенським Константинопольським патріархом Варфоломієм І митрополиту Анатолію було надано титул митрополита Созопольського. Того ж року владику Анатолія в Німеччині відвідала делегація на чолі з патріархом Володимиром Романюком.

Науковий доробок владики було належно пошановано: у 1988 році – титулом почесного доктора філософії Українського вільного університету в Мюнхені; у 1994 році – членством у Науковому товаристві імені Т. Г. Шевченка в Європі; 11 листопада 1995 року – обранням Почесним доктором Волинської духовної академії УПЦ КП; 4 квітня 1996 року – обранням Почесним професором в галузі історії Волинського державного університету імені Лесі Українки.

У грудні 1996 року із нагоди 45-річчя священства та 15-річчя єпископства владику Анатолія привітав президент України Леонід Кучма та особисто посол України в Німеччині Юрій Костенко. Принагідно владика обрав Ю. Костенка як медіатора у справі передачі його особистого архіву Волинському краєзнавчому музею (нині – «Особовий фонд фотодокументальних матеріалів митрополита Анатолія Дублянського»).

За сприяння владики у 1997 році на Батьківщину з Парижа було повернуто особисті речі та ризи уродженця Волині митрополита УАПЦ Полікарпа Сікорського. А Волинська семінарія в дарунок від владики отримала його бібліотеку, 394 книги якої нині зберігаються у бібліотеці Волинської православної богословської академії в іменному фонді №6 «Митрополита Анатолія Дублянського».

Помер митрополит Паризький та Західноєвропейський УАПЦ в діаспорі Анатолій Дублянський 30 жовтня 1997 року на 85-му році життя в м. Новий Ульм.

Пошанування світлої пам’яті владики відкриттям 12 грудня 1997 року у Волинському краєзнавчому музеї виставки «Анатолій Дублянський (1912–1997). Життя віддане Богові та Україні» та проведенням тоді ж вечора «Носій Божої правди» у Луцькому будинку «Просвіти»засвідчили те, що особиста, фахова, сановна поштивість митрополита Анатолія Дублянського стала непорушним, чеснотливим і духовним стрижнем автокефальної Православної церкви України.

Панасюк В. 11 листопада 110 років від дня народження А. З. Дублянського (1912–1997) – історика, журналіста, митрополита УАПЦ / В. Панасюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2022 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА; Волин. краєзн. музей; Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба ; відпов. за вип.: А. А. Важатко, Л. А. Стасюк. – Луцьк, 2021. – С. 220–229.

Література:

Дублянський А. Луцьк : іст. нарис з передмовою автора й ілюстраціями / А. Дублянський. – Луцьк : Ініціал, 1996. – 32 с.

Дублянський А. Українські святі / А. Дублянський. – Мюнхен, 1962. – 99 с.

Дублянський А. Замок Любарта в Луцьку / А. Дублянський // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинезнавства. – Вінніпеґ, 1953. – С. 18–21.

Дублянський А. Іов Кондзелевич – український Рафаель / А. Дублянський // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації : тези та матеріали наук. конф., присвяч. 90-річчю П. М. Жолтовського. – Луцьк, 1994. – С. 74–82.

Дублянський А. Іов Кондзелевич – український Рафаель / А. Дублянський // Літопис Волині. – Вінніпеґ, 1999. – Ч. 19–20. – С. 81–89.

Дублянський А. Пізнаймо Волинь ; Князь Володимир Василькович ; Іов Кондзелевич – український Рафаель ; Значення ікон у православній церкві ; Уривки з книги А. Дублянського «Тернистим шляхом життя митрополита Ніконора Абрамовича» / А. Дублянський // «Роде наш красний»: Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 693–700.

Дублянський А. Цікавий документ з 1619 р. До історії Луцького братства / А. Дублянський // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинезнавства.– Вінніпег, 1967. – Ч. 9. – С. 25–27.

Дублянський А. У незалежній державі – незалежна церква / А. Дублянський // Нар. трибуна. – 1992. – 14 жовт. – С. 4.

Дублянський А. Українські святі / А. Дублянський // Старожитності. – 1992. – № 5. – С. 14–15.

Дублянський А. Українські святі, життя яких пов’язане з Волинню / А. Дублянський // Нар. трибуна. – 1991. – 14 груд. – С. 5 ; 1992. – 1 січ. – С. 5; 1 лют. – С. 5.

Дублянський А. Християнські святі українського народу / А. Дублянський // Нар. творчість та етногр. – 2000. – № 2–3. – С. 27–36.

 

***

Рожко В. Є. Високопреосвященний Анатолій Дублянський, митрополит Паризький і Західноєвропейський / В. Є. Рожко. – Луцьк, 2016. – 280 с.

Терський С. В. Історія археологічних досліджень та історичного краєзнавства Волині / С. Терський. – Львів : Львівська політехніка, 2010. – 378 с.

Про А. Дублянського – див. Іменний покажчик.

Вознюк О. Внесок Анатолія Дублянського в розвиток української культури / О. Вознюк, А. Силюк // Волиняни у боротьбі за утвердження української державності в XX столітті :  матеріали наук.-практ. конф. : наук. зб. – Луцьк, 2020. – С. 63–72.

Кінд-Войтюк Н. Історія Волині у науковій спадщині митрополита Анатолія (Дублянського) / Н. Кінд-Войтюк // Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського: минувшина, сучасність, майбуття : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, присвяч. 80-річчю освіт. закладу. – Луцьк, 2019. – С. 378–382.

Колосок Б. В. Рожко і нова монографія / Б. Колосок // Волинський музейний вісник : наук. зб. – Луцьк, 2018. – Вип. 9. – С. 367–370.

Рябчикова Ф. Популяризація Анатолієм Дублянським краєзнавства на сторінках часопису «Український голос» (1941–1944 рр.) / Ф. Рябчикова ; Сташенко Н. Леся Українка та її родина на сторінках луцької газети «Український голос» / Н. Сташенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцьк в історії Волині та України : матеріали XXХV Міжнар. іст.-краєзн. наук. конф. : наук. зб. – Луцьк, 2010. – Вип. 35. – С. 278–283, 371–375.

Силюк О. Анатолій Дублянський: від музейного працівника до митрополита УАПЦ : (літопис життя та діяльності за матеріалами фондів Волинського краєзнавчого музею) / О. Силюк ; Колосок Б. Анатолій Дублянський: листи про віхи життя / Б. Колосок ; Фульмес В. Митрополит Анатолій (Дублянський) – видатний ієрарх УАПЦ / В. Фульмес ; Силюк А. Культурно-освітня та музейна діяльність Анатолія Дублянського в 1939–1941 рр. / А. Силюк // Волинський музей: історія і сучасність : матеріали V Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 23-й річниці Незалежності України та 85-й річниці створення Волинського краєзнавчого музею : наук. зб. – Вип. 5. – 2014. – С. 206–233, 255–260, 260–263, 294–297.

Силюк А. Внесок Анатолія Дублянського у дослідження життя Лесі Українки на Волині та її пошанування в 30–40-і роки ХХ ст. / А. Силюк, О. Силюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури : матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 165-річчю від дня народження Олени Пчілки та 65-річчю з часу створення Колодяжнен. літ.-меморіал. музею Лесі Українки : наук. зб. – Луцьк, 2014. – Вип. 51. – С. 160–165.

Силюк О. Історико-краєзнавче становлення особистості Анатолія Дублянського в міжвоєнний період / О. Силюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сереховичі та Старовижівщина у світовій та українській історії : матеріали LIII Всеукраїнської іст.-краєзн. наук. конф., присвяч. 24-й річниці Незалежності України : наук. зб. – Луцьк, 2015. – Вип. 53. – С. 487–490.

Силюк О. Митрополит Анатолій Дублянський (1912–1997) про українських святих / О. Силюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в історії України та Волині : матеріали 50 Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю  Магдебурзького права : наук. зб. – Ковель, 2013. – Вип. 50. – С. 496–498.

Силюк О. Фонд митрополита Анатолія Дублянського (1912–1997) Волинського краєзнавчого музею / О. Силюк // Волинський музейний вісник : наук. зб. – Луцьк, 2016. – Вип. 8. – С. 203–228.

Силюк О. Церковно-релігійна та благодійна діяльність митрополита Анатолія Дублянського на еміграції (за матеріалами Волинського краєзнавчого музею) / О. Силюк // Волинський музейний вісник : наук. зб. – Луцьк, 2015. – Вип. 7. – С. 392–401.

Фульмес В. Церковно-релігійна книгозбірня митрополита Анатолія (Дублянського) / В. Фульмес // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в українській та європейській історії : матеріали Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 27-й річниці незалежності України, 100-й річниці Української революції та 500-й річниці надання Ковелю Магдебурзького права : наук. зб. – Ковель, 2018. – С. 590–598.

Вознюк О. Луцьк може похвалитися найбагатшим архівом автокефальної церкви / О. Вознюк // Волинь-нова. – 2018. – 25 жовт. – С. 13.

Войчик С. Ієрарх, який «працював на Бога і Україну» / С. Войчик // Вільн. шляхом. – 2017. – 25 листоп. – С. 4.

Пушкар Н. Волинський краєзнавчий музей період стагнації / Н. Пушкар, І. Несторук // Волин. монітор. – 2014. – 17 лип. – С. 8, 9 ; 29 черв. – С. 4–5 ; 12 черв. – С. 6–9.

Пушкар Н. Волинському краєзнавчому музею – 85 / Н. Пушкар // Волин. монітор. – 2014. – 12 черв. – С. 6–9.

Степанюк Т. Будинок Косачів виявили завдяки Ользі Косач-Кривинюк / Т. Степанюк // Волинь-нова. – 2018. – 4 жовт. – С. 12.

Фульмес В. Митрополит Анатолій (Дублянський) – засновник та редактор журналу «Рідна Церква» / В. Фульмес, М. Цап // Волин. благовісн. – 2014. – № 2. – С. 355–362.

Фульмес В. Погляди митрополита Анатолія (Дублянського) щодо майбутнього Помісної Української Православної Церкви) / В.  Фульмес // Волин. благовісн. – 2016. – № 4. – С. 177–184.

Цап М. Справжні скарби / М. Цап, Л. Максимова // Волин. єпарх. відом. – 2012. – груд. – С. 3.

 Запрошуємо у відділ краєзнавчої роботи дізнатися багато цікавого про життя і діяльність видатного діяча, уродженця нашого краю, митрополита Анатолія Дублянського.