Антон Кривицький – міський голова, патріот, громадянин

 29 січня у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбулася презентація ілюстрованого видання «Антон Кривицький і Луцьк. Переплетені долі». Працівники відділу краєзнавчої роботи долучилися до заходу організацією книжкової виставки «Антон Кривицький – міський голова, патріот, громадянин». На виставці було представлено книги, публікації у збірниках про Антона Федоровича  та широка підбірка публікацій у періодичних виданнях Волині, зокрема інтерв’ю під час перебування його на посаді міського голови.

Література:

Кривицький А. Він завжди розширював колію і горизонти / А. Кривицький // Борис Клімчук: Я – син волинської землі. – Луцьк, 2015. – С. 74–75.

Кривицький А. «До громадської думки потрібно прислухатися, бо люди завжди мудріші, ніж влада» / А. Кривицький // Топ-волиняни : зб. інтерв’ю з видат. волинянами / авт.-упоряд. Т. Хотимчук. – Луцьк, 2012. – С. 136–137.

Кривицький А. Свобода інформації, врядування та місце самоврядування / А. Кривицький // Українська політична журналістика і вибори : Міжнар. наук.-практ. конф. / ред. М. І. Мартинюк. – Луцьк, 2005. – С. 65–70.

Антон Кривицький: «Моя основна функція – говорити голові правду» // Луцьк. замок. – 2011. – 17 лют. – С. 3, 8.

Кривицький А. За Луцьк! За Україну! За добробут! / А. Кривицький // Вісник. – 2014. – 16 жовт. – С. 19.

    Відійшов у вічність Антон Федорович Кривицький // Луцьк. замок. – 2017. – 26 січ. – С. 2.

Данилюк В. Без Антона Кривицького / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – 26 січ.  – С. 1, 3.

Січкун С. 10 фактів про Кривицького: на 72-му році відійшов у вічність триразовий мер Луцька / С. Січкун // Сім’я і дім. – 2017. – 26 січ. – С. 13.

Солоненко М. Не стало Почесного громадянина / М. Солоненко // Голос України. – 2017. – 24 січ. – С. 7.

Харів О. Антон Кривицький : «Кожен період історії дає свій шанс» / О. Харів // Луцьк. замок. – 2011. – 4 серп. – С. 8.

Хотимчук Є. І пам’ятатимуть Кривицького люди, вулиці, будинки й увесь Луцьк / Є. Хотимчук // Вісник+К. – 2017. – 26 січ. – С. 10.

**

Гриморович О. 8 червня 60 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945) – Луцького міського голови / О. Гриморович // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2004. – С. 71–73.

Кривицький Антон Федорович // Хто є хто на Волині: видат. земляки : довід.-біогр. вид. – Київ, 2003. – С. 37.

Кривицький Антон Федорович // Хто є хто в Україні. – Київ, 2001. – С. 223.

Станіславчук В. 8 червня 70 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945) – українського державного діяча, заслуженого економіста України / В. Станіславчук // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 86–90.

     Довідково: 💧Антон Федорович Кривицький – заслужений економіст України (1999), член-кореспондент Академії підприємництва та менеджменту України, кандидат економічних наук, міський голова трьох скликань.

Народився 8 червня 1945 року в селі Виноградне Березівського району  Одеської області в сім’ї робітників. Сім’я Федора і Парасковії Кривицьких була виселена з села Сайчиці Холмського повіту. У грудні 1945 року батьки переїхали до Луцька. Хлопець зростав у родині, де панувала атмосфера порядності, працьовитості та чесності. У юнацькі роки він захоплювався велосипедним спортом, встановив велорекорд України в заїзді на чотири кілометри. Середню освіту здобув у Луцькій середній школі №7, яку закінчив із срібною медаллю. Трудову діяльність розпочав у 17 років – слюсарем на Луцькому електроапаратному заводі. У 1969 році, отримавши диплом інженера-будівельника Львівського політехнічного інституту, працював за фахом у Луцькому заводоуправлінні будівельних матеріалів. Після служби в армії перейшов на роботу в комсомольські та партійні органи.

Із 1984 року працював в органах місцевого самоврядування: головою Нововолинського міськвиконкому (1984–1987), головою Луцького міськвиконкому (1987–1991), першим заступником голови Волинського облвиконкому (1991–1992), головою комітету інвестицій, будівництва, архітектури і містобудування Волинської облдержадміністрації (1992–1994).

У 1990 році під час його головування ще до офіційного проголошення незалежності України, біля Луцької міської ради піднято синьо-жовтий прапор. То був другий в Україні (після Львова) прапор піднятий над міською радою. Впродовж 1981–1991 рр. чотири рази обирався народним депутатом міських рад Луцька та Нововолинська.

З 1994 року тричі очолював міське самоврядування Луцька: у 1994–1998 рр. – голова Луцької міської ради народних депутатів. У 1998–2006 рр. був знову обраний Луцьким міським головою. За час керування містом А. Кривицький мав політичну волю втілювати непрості рішення, виявив себе як талановитий лідер громади, дбайливий господар, щирий патріот свого міста.

Кривицький Антон Федорович – автор запатентованої в Україні єдиної комп’ютерної системи обліку обсягу наданих житлово-комунальних послуг і розрахунків за них. Він був ініціатором багатьох нормативно-правових актів, що згодом набрали статусу законів держави – впровадження місцевого акцизного збору, проведення аукціонів продажу земельних ділянок і нерухомості, створення муніципальної дружини, заборони зовнішньої реклами тютюнових і алкогольних виробів тощо. За його сприяння місто Луцьк стало територією для впровадження загальнодержавних і міжнародних пілотних проектів, таких, як: реструктуризація комунальних підприємств і реформа тарифної політики, регуляторна реформа, впровадження заходів із енергозбереження. За його каденції в обласному центрі збудували тролейбусну лінію на вулицю Володимирську і мікрорайон Вересневе, а також запровадили конкурси на пасажирські перевезення. У місті розпочалося будівництво наземного переходу над коліями залізничного вокзалу, тому лучани називають перехід «мостом Кривицького». Саме за головування Антона Кривицького Луцьк чотири роки поспіль займав призові місця у всеукраїнському конкурсі «Місто найкращого благоустрою» серед міст із населенням від 100 до 500 тис. тощо.

Антон Кривицький був принциповою, рішучою, мудрою людиною. За його підтримки в Луцьку побудували пам’ятники Тарасові Шевченку (1995), Святому Миколаю, заступнику і покровителю міста Луцька (2000), пам’ятник-каплицю борцям за волю України (2001), першому президенту України Михайлові Грушевському (2002), пам’ятний знак жертвам депортації українців із етнічних земель у Польщі (2002).

У 2000 році Антон Федорович працював секретарем Волинського обкому СДПУ(о). Через чотири роки був виключений із партії постановою політбюро СДПУ(о) за «неправильну» поведінку під час «Помаранчевої революції».

У 2006–2010 рр. він – начальник головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації. У грудні 2010 року став радником луцького міського голови Миколи Романюка.

Нагороджений орденами «За заслуги ІІІ ст.» (2003), «За заслуги ІІ ст.» (2005), , «За розбудову України», церковним орденом «Різдво Христове» та медалями «70 років Збройних Сил СРСР», «Ветеран праці», пам’ятною медаллю «Папи Римського Іоанна Павла ІІ».

15 серпня 2002 року А. Ф. Кривицькому присвоєно звання Почесного громадянина міста Луцька.

Антон Федорович Кривицький помер 20 січня 2017 року в Луцьку. Похований на кладовищі в селі Гаразджа.

Упродовж багатьох років самовідданої праці він здобув незаперечний авторитет і повагу як умілий державний керівник та організатор, фахівець своєї справи, який зробив значний внесок у розвиток і розбудову міста Луцька та Волинського краю.

Станіславчук В. 8 ЧЕРВНЯ 75 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945–2017) – Луцького міського голови, заслуженого економіста України / В. Станіславчук // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2020 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Запоріжжя, 2019. – С. 135–139.    

Знаменні та пам’ятні дати Волині на лютий 2021 року

 

Василь Гей: "Доля прихилила до мене слово"

 

Василь Гей – відомий волинський поет, прозаїк, публіцист, літературний критик, краєзнавець.  Його талант, примножений на сумлінну щоденну працю зі словом,  увінчав вагомі творчі здобутки та визнання. Цьогоріч 14 січня йому виповнилося б 79 років. 

          Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району на Волині в селянській родині. Дитинство і юність припали на важкі часи повоєння. Закінчив семирічку в рідному селі та середню школу в селищі Головно. В дитинстві мріяв стати інженером. Трудовий шлях розпочав завідувачем бібліотеки. Пізніше працював учителем у своєму селі, потім служив у війську. Деякий час навчався в політехнічному інституті. Працював журналістом у Любомльській районній та обласній молодіжних газетах.

          У 1974 році закінчив з відзнакою Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Здобув фах літературного редактора. 16 липня 1968 року в газеті «Літературна Україна» була надрукована добірка віршів з передмовою Дмитра Білоуса «Поезії Василя Гея», яка стала справжньою заявкою на літературне ім`я. 1973-го вийшла у світ перша збірка поезій  В. С. Гея «Закон вірності», після якої автора було прийнято до Спілки письменників України.

          Дев`ятнадцять років він був керівником обласної літературної студії «Лесин кадуб». У 1989 по 2006 рр. очолював Волинську організацію Спілки письменників України. Письменницька організація та її керівник доклали багато зусиль до спорудження в м. Луцьку пам`ятника Тарасу Шевченкові (1995). Літератори Волині публікували статті, проводили заходи зі збору коштів на пам`ятник. Василь Гей – ініціатор та впорядник видання літературного альманаху «Світязь». Завдяки його громадській активності було проведено поетичне свято «Лісова пісня» в урочищі Нечимному. Видав кілька книг, присвячених 125-річчю і 130-річчю від дня народження Лесі Українки, зокрема, «Джерела безсмертного слова» (1996). Упродовж 2010–2015 років письменник провів у навчальних закладах Волині, бібліотеках понад 250 мовних уроків і тематичних зустрічей.

          Працював позаштатним лектором Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти. Як керівник літстудії Луцької гімназії №18 (1990-і роки) та Волинського держуніверситету (1991–2001 рр.) упорядкував 2 номери гімназійного альманаху «Яровиця» та збірника студентських творів «Пора натхнення». Шістнадцять років Василь Гей був головою журі обласного етапу Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

          Був ініціатором створеної ради з питань видавничої справи (нині експертна рада) при облдержадміністрації. Досвідчений автор і редактор надавав допомогу в підготовці до друку збірок молодих авторів.

          Щедрим є доробок письменника й на пісенній ниві. Чимало пісень, які виконують професійні самодіяльні колективи України, поет створив у співпраці з відомими композиторами Анатолієм Пашкевичем, Олександром Синютіним, Миколою Збарацьким. Плідним був творчий дует поета В. Гея і композитора, народного артиста України О. Огородніка, який керує заслуженим народним ансамблем пісні і танцю «Колос».

          Творчість письменника пронизана любов`ю до рідного краю, вірою в мудрість народу. В. Гей був патріотом української мови. Багато творів присвятив рідному слову. Він одним із перших в українській літературі звернувся до художнього втілення теми боротьби Української повстанської армії. У своїх творах письменник вдало поєднував архівні документи з роздумами про вічні проблеми добра і зла.

          Василь Степанович Гей – автор понад 30 видань для дітей і дорослих, багатьох статей у всеукраїнській та обласній пресі. Окремими виданнями вийшли його книги «Закон вірності» (1973), «Крила Світязя» (1978), «Витоки» (1979), «Вічно пам`ятати» (1983), «Кольори вересня» (1985), «Краплі на листі» (1987), «Лесин кадуб» (1991), «Під сузір`ям калини» (1993), «Підрубане дерево роду» (1996), «Яворник» (1997), «Де маминим голосом тиша мовчить…» (2001), «Зоря з криничної води» (2002), «Кривавник рідного слова» (2004), «Вихор у стиглому житті» (2004) та ін. Упродовж 2011–2013 років вийшли вибрані твори у трьох томах (поезії, повісті, оповідання, етюди, публіцистика).

          У 2015 році у видавництві «Надстир`я» накладом 1000 примірників побачив світ збірник пісень на слова Василя Гея «Коли вертаюся додому…». Це гармонійне поєднання слова і музики, це – голос рідного краю. Пісні створено у співдружності поета з композиторами Волині й України – Анатолієм Пашкевичем, Олександром Огородніком, Мирославом Стефанишиним, Анатолієм Вольським, Олексієм Онишком, Віктором Герасимчуком, Володимиром Штихалюком, Олександром Синютіним, Галиною Васіною, Олександром Некрасовим.

          Того ж 2015 року В. Гей видав вірші для дітей молодшого та середнього шкільного віку «Я живу на Волині». Автор книжки відкрив для читачів багато нового, цікавого в пізнанні рідного краю, його рослинного світу, історії.

          В. Гей – лауреат всеукраїнської літературної премії ім. Андрія Головка (1997 р., за повість «Яворник»), обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського (2002 р., за книги «Де маминим голосом тиша мовчить…», «При світлі сивої роси», «Зоря з криничної води»), міжнародної премії Дмитра Нитченка (2004 р., за пропаганду українського друкованого слова). У 2005 році Василю Гею вручено медаль «Незалежність України», яка встановлена Міжнародним академічним рейтингом популярності «Золота фортуна». Отримуючи медаль у Національній Спілці письменників України від її голови В. Яворівського та голови Генеральної дирекції рейтингу Д. Акімова, письменник сказав, що сприймає її і як відзнаку Волинській організації НСПУ, якій виповнилося тоді чверть століття. У 2006 році В. Гею присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України.

          Серце Василя зупинилося 12 березня 2016 року на 75 році життя. Вічний спочинок знайшов на кладовищі у селі Гаразджа Луцького району.

           Понад усе любив Україну. У людях цінував професіоналізм і не терпів лукавства. Волинянам Василь Степанович Гей відомий ще й як високий моральний авторитет, людина, яка впродовж свого життя жодного разу не допустила приниження інших. Таким його пам`ятатимуть усі, хто знав.

          У колекції Волинського краєзнавчого музею (ВКМ) зберігається персональний фонд Василя Степановича Гея, переданий ним ще за життя.

 

Людмила Кревська

Кревська Л. 14 січня 75 років від дня народження В. С. Гея (1942 – 2016) – українського письменника, заслуженого діяча мистецтв України / Л. Кревська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2017 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2016. – С. 39–45.

Книги Василя Гея:

Гей В. Батько Рік і дванадцять місяців : вірш-казка / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 16 с.

Гей В. Великоднє світання : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 152 с.

Гей В. Вибрані твори : у 3 т. Т. 1 : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 640 с.

Гей В. Вибрані твори : у 3 т. Т. 2 : повісті, оповідання, етюди / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 464 с.

Гей В. С. Вибрані твори : в 3 т. Т. 3 : публіцистика / В. С. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2013. – 448 с.

Гей В. Визволяймося від лукавого : ст., рец., нотатки / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 156 с.

Гей В. Витоки : поезії / В. Гей. – Київ : Молодь, 1979. – 72 с.

Гей В. Вихор у стиглому житі : повісті, оповід., етюди / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 296 с.

Гей В. С. Вірші моєї юності / В. С. Гей. – Луцьк : Надстир'я, 2013. – 60 с.

Гей В. Вічно пам’ятати : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1983. – 118 с.

Гей В. Де маминим голосом тиша мовчить… : восьмивірші з рідного села / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 201. – 124 с.

Гей В. Закон вірності : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1973. – 60 с.

Гей В. Зоря криничної води : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 232 с.

Гей В. І піснею хата багата : твори для нар. хору та вокал. ансамблів / В. Гей, О. Огородник. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 160 с.

Гей В. Кольори вересня : поезії / В. Гей. – Львів : Каменяр, 1985. – 54 с.

Гей В. Кому важка наука рідномовності? / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 80 с.

Гей В. Краплі на листі : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1987. – 98 с.

Гей В. Кривавник рідного слова : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 40 с.

Гей В. Крила Світязя : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1978. – 88 с.

Гей В. Лесин кадуб : поезії / В. Гей. – Львів : Каменяр, 1991. – 111 с.

Гей В. Під сузір’ям калини / В. Гей. – Луцьк : Гранослов, 1993. – 64 с.

Гей В. Під сузір’ям калини : народозн. календар / В. Гей. – Вид. 2-ге, доповн. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – 115 с.

Гей В. Підрубане дерево роду : поема / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 32 с.

Гей В. Погашений світильник : короткі оповід., поезії в прозі / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 100 с.

Гей В. Посвяти. Повітання. Побажання : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. кн., 2007. – 148 с.

Гей В. При світлі сивої роси : з літ. щоденника : ст., виступи, рядки з рец., принагідні записи / В. Гей. – Луцьк : Вежа, 2001. – 272 с.

Гей В. С. Я живу на Волині : вірші для дітей молод. та серед. шк. віку / В. С. Гей. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 64 с.

Гей В. Чого кигичуть «книги»? : поліс. етюди / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2006. – 88 с.

Гей В. Що крає у краї туман? : повість із життя, творчої і нетворчої діяльності неформального, непартійного мистецького товариства «Багаття» / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2009. – 76 с.

Гей В. Яворник : повість, оповід. / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 172 с.

Коли вертаюся додому… : пісні на слова Василя Гея. – Луцьк : Надстир’я, 2015. – 116 с.

Запрошуємо у відділ краєзнавчої роботи Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки для ознайомлення із матеріалами про життєвий та творчий шлях Василя Гея.

 

«Агатангел Кримський: видатний вчений, народжений на Волині»

 

У 2021 році виповнюється 150 років від дня народження Агатангелв Кримського – одного із найвизначніших українських учених ХХ-го століття і світових дослідників сходу, людини-енциклопедії, людини-легенди з вражаючою біографією, унікальною пам’яттю і феноменальною працездатністю.

У Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки з нагоди 150-річчя від дня народження Агатангела Юхимовича Кримського – українського сходознавця, історика, фольклориста, літературознавця, письменника, перекладача відбувся вечір історичного портрету «Агатангел Кримський: видатний вчений, народжений  на Волині».

Агатенгел Юхимович Кримський народився 3 (15) січня 1871 року в місті Володимирі-Волинському. Змалку у нього проявився талант до мов. У три з половиною роки він умів  читати, у п'ять –  пішов до училища в Звенигородці, куди переїхала сім'я. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, в колегії Ґалаґана опанував грецьку, італійську, турецьку. У 18 років Кримський досконало знав 8 мов, а до кінця життя – понад шістдесят (різні дослідники називають цифри від 56 до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти). Сам учений жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає.

Походив Агатангел Кримський з міжетнічної родини: батько його був татарином, а мати шляхтичкою з Білорусії. Незважаючи на те, що Агатангел не мав і краплини української крові, відомий поліглот і сходознавець усе ж почувався українцем. Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов ще у колегії Павла Ґалаґана, де Кримський навчався підлітком.

У 1889–1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві, 

Закінчивши інститут, отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану й Сирії. Там Кримський отримав грунтовний вишкіл орієнталіста, основними дисциплінами для нього стали арабська філологія, іслам та арабська література. Крім того він досконало вивчив перську мову і літературу, а також турецьку мову та літературу. Повернувшись до Москви, викладає в рідному інституті (з 25 років), стає професором східної літератури (у 30 років), пише серію підручників, перекладає російською Коран.

 З 1918 року Агатангел Кримський постійно проживав у Києві, де працював секретарем Української Академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським.

1921 року він стає директором Інституту української наукової мови. На той момент він уже майже втратив зір через читання, тож його секретарем і постійним помічником стає Микола Левченко, якого він пізніше усиновив. У 1929 році Левченка заарештовують у справі СВУ. Після чого, протягом п’яти років – заслання, а після повернення – самогубство. Ці події стали для Кримського страшним ударом. У 1941 році арештовують і самого Кримського як «ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля». Його разом з представниками української інтелігенції відправляють до Казахстану.

Подальша доля Агатангела Кримського невідома. За офіційною версією 25 січня 1942 року він помер в кустанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання видатного вченого досі не знайдене. 1957 року Агатангела Кримського було реабілітовано.

Неймовірно вражає діапазон його наукових інтересів і сфера досліджень. Агатангел Кримський – один із найвизначніших світових мовознавців і дослідників історії та культури Сходу, визнаний авторитет і експерт в галузі санскриту, семітології, східних і західних мов. Лише сходознавча творча спадщина Кримського складає 26 томів. Він – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах, 4-томної «Історії Туреччини та її письменства», «Історії мусульманства», «Історії арабів і арабської літератури», автор сходознавчих праць з арабістики, тюркології, іраністики, візантійської культури, оглядів сирійської й абіссинської літератур, робіт з історії хозарів, Криму та ін. Він переклав на українську мову літературні твори таких велетнів Сходу як Омар Хайям, Фірдоусі та інші, а також твори письменників західноєвропейських літератур. А. Кримський – автор перекладів творів Тараса Шевченка на турецьку мову.

Незаперечними і унікальними є заслуги А. Кримського у вивченні і розвитку української мови. Автор «Української граматики», «Нарисів з історії української мови», «Давньокиївської говірки», «Базисних правил українського правопису», упорядник першого видання «Головних правил українського правопису», він присвятив низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню, категорично виступаючи проти «погодінської теорії» та імперської версії про «колиску трьох братніх народів». Академік Кримський вів запеклу полеміку з російськими вченими, адже вважав, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».

Кримський – друг і побратим Лесі Українки. Їх єднала щира дружба, що тривала довгі роки.

Познайомились вони ще зовсім юними на концерті Миколи Лисенка в Києві. Звідтоді підтримували постійні стосунки, зустрічались, обмінювались листами.

Ось прочитаймо ще раз ці рядки, адресовані Кримському.

З першого листа:

«Не здивуйте, що я, непрошена, озиваюся до Вас. Я дав-но бажала написати до Вас...»

З інших листів:

«Ваші слова на тифліському пероні я добре чула і дума­ла: "навіщо ся щира людина так мучить себе, самохіть?" Я й тепер не тямлю, що саме заважало нам тоді частіше та довше бачитися?

...Ви мусите колись приїхати до мене, власне, приїхати, а не прожогом заскочити, як то звичайне».

«...Ви знаєте, я люблю Ваші наукові твори... Я люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пише­те такі речі? Так наче Ви античний, врівноважений тілом і духом еллін, як пишете їх. Такий колорит, я тільки на Акрополі бачила!»

Про драматичну поему «В катакомбах»:

«І Ви трохи винні в її написанні, бо розбудили в мене думки в сьому напрямі своїм листом... Тому мені здається, що моя поема рідна Вам, і я б хотіла зв’язати якось Ваше імення з нею...»

Здаючи «В катакомбах» до друку, Леся Українка під назвою твору написала: «Посвята шановному побратимові А. Кримському».

Листи надруковані у 5 томі «Зібрання творів Лесі Українки» (1956).

Видатного вченого-сходознавця високо оцінив І. Я. Франко: „Незвичайна поява серед українців, незвична своєю енергіею, при­страсною любов’ю до України і різносторонністю знання й талан­ту, се Агатангел Кримський. Філолог з фаху, орієнталіст із замилу­вання, він виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригіналь­ним повістярем”.

Агатангел Юхимович Кримський вважається одним із найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки, однією з найосвіченіших постатей свого часу. Все своє життя він з любов’ю будував «міст» між двома світами – українською культурою та культурою народів Сходу. Його ім’я було затверджене XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО в перелікові видатних діячів світу. Ім’я А. Кримського присвоєно Інституту сходознавства НАН України, Володимир-Волинському педагогічному коледжу, вулицям у Києві, Вінниці, Луцьку, Білій Церкві, Нововолинську, Малині, Звенигородці та в інших населених пунктах. Проводяться щорічні міжнародні наукові читання ім. А. Кримського, встановлено премію ім.  А.  Кримського НАН України, Волинську обласну літературно-мистецьку премію його імені. Першим лауреатом був 1992 року Йосип Струцюк за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за створені національно-патріотичні пісні.

Про лауреатів літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського розповіла директорка Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки,  заслужений працівник культури України Людмила Стасюк.

Про власні дослідження наукового доробку Агатангела Кримського розповів відомий волинський письменник, лауреат  Волинської обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, перекладач Ігор Едилович Ольшевський. У доробку письменника є праця «Агатангел Кримський: поклик Сходу», яка вийшла друком у видавництві «Терен» (2012).

Цікавим та пізнавальним був виступ відомого краєзнавства заслуженого працівника культури України Анатолія Михайловича Силюка.

Вірш Агатангела Кримського читала бібліотекар науково-методичного відділу Євгенія Лисюк.

Захід провели працівники відділу краєзнавчої роботи Віта Пащук та Наталія Хомяк.

У відділі краєзнавчої роботи представлена вистака "Агатангел Кримський: "Не зраджу я тебе, Україно, твій я навіки"".

 

Вечір-спогад пам’яті Іллі Ілліча Сизонця – Воїна і Вчителя.

 

22 грудня у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбувся вечір-спогад пам’яті Іллі Ілліча Сизонця – Воїна і Вчителя.

Ілля Ілліч Сизонець – активний учасник Другої світової війни Іллі Ілліча Сизонця Свій бойовий шлях молодший лейтенант Ілля Сизонець розпочав 22 червня 1941 року в Бресті. Вже на початку липня, відступивши з міста-фортеці, його взвод став фактично першим партизанським загоном на території України. В лавах народних месників в1941-1944 роках воював на території Волині і Білорусі, брав участь у багатьох розвідувальних та бойових операціях. Взвод Іллі Сизонця пустив під укіс 25 ворожих ешелонів, він особисто – 13. Із березня 1944-го по червень 1945-го Ілля Сизонець командир взводу, а згодомр – батареї протитанкових гармат. 70 армії 2-го Білоруського фронту. Його батарея знищила біля двадцяти фашистських «тигрів», «пантер» та безліч іншої техніки. Ілля Сизонець – учасник Параду Перемоги в травні 1945 року в Берліні, організованому союзницькими військами. Він залишив свій підпис на стіні Рейхстагу. Тричі за роки війни був важко поранений, двічі його рідним приходили похоронки. Лише в 1985 році, на 40 річчя Перемоги, на одній із братській могил під Барановичами зрубали викарбувані на плиті його прізвище та ініціали. Після звільнення по інвалідності в 1947 році, тривалий час працював директором школи в селі Гута Ратнівського району. Почесний громадянин цього району, який йому в 1944 році довелося звільняти. У райцентрі стоїть пам’ятник одному з бійців його взводу, Герою Радянського Союзу Василю Газіну. Ратний подвиг Іллі Сизонця відзначений двома орденами Червоної Зірки, орденом «Слави», багатьма медалями, у тому числі «За взяття Берліну». Вже в повоєнні роки отримав орден «Великої Вітчизняної війни», два ордени Богдана Хмельницького, «За мужність», понад 15 медалей. Останні роки проживав у Луцьку. Був скромною людиною, шанував сім’ю і друзів. Пам’ять про мужнього воїна, чесну людину і мудрого Вчителя Іллю Ілліча Сизонця назавжди збережеться у  серцях волинян.

Організатор та ведуча заходу директорка Волинської державної універсальної наукової бібліотеки, Заслужений працівник культури України Людмила Антонівна Стасюк.

Відділ краєзнавчої роботи  долучився до імпрези виставкою «Мужній Воїн, мужній Учитель: згадуючи Іллю Ілліча Сизонця», на якій представлено матеріали про життєвий шлях відомого краянина.

 

Творча стежка Івана Чернецького

 23 грудня народився відомий український письменник, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Іван Іванович Чернецький. Окремі його твори перекладені російською, білоруською, польською мовами.

Іван Іванович Чернецький народився 23 грудня 1935 року у селі Злоєць на Холмщині. У 1942–1943 роках родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади, а в лютому 1943-го від рук польських шовіністів загинув батько майбутнього письменника. У дев’ятирічному віці Іванко змушений був попрощатися з рідною оселею – в холодному товарняку він помандрував аж на Херсонщину, куди було переселено сім’ю. Там, у селі Біляївка, пішов до першого класу.

1946-го року на Східній Україні розпочався черговий «великий голод». Залишивши на Херсонщині могили діда Павла і бабці Олени, Чернецькі переїжджають на Волинь. Спочатку мешкали у Воротневі, потім у Рованцях, що поблизу Луцька. Середню освіту Іван Чернецький здобував у Луцькій школі №1, а вищу – на історико-філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, де відвідував літературну студію. По закінченні інституту поїхав за направленням у Старокозацький район на Одещині – працював учителем історії та географії у селах  Чистоводному та Підгірному. Повернувся на Волинь, учителював у селі Печихвости Горохівського району, викладав історію.

У 1964 році залишив педагогічну діяльність і перейшов на роботу у Волинський обласний краєзнавчий музей. Наступного року, коли розпочався перший «покіс» української інтелігенції, вдома в Івана Чернецького кадебісти влаштували обшук, вилучили з десяток віршів. А через декілька днів збори парторганізації управління культури за вірші «Заздрість», «До питання про культ», «Смерть персонального пенсіонера» одноголосно виключили  його з комуністичної партії. Після цього відкривалася пряма дорога до суду. Але, на щастя, обійшлося.

Пізніше Іван Чернецький працював у Луцькій міській раді, брав участь у створенні обласної організації Товариства українських книголюбів, якою керував двадцять років. У період перебудови очолював Луцьку міську організацію Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.

Перші вірші Івана Чернецького були надруковані  ще 1957 року на сторінках  газет, а потім в літературному альманасі «Волинь» та в колективній збірці «Яблуневий цвіт». Дебютував поет книжечкою «Заручини» (1969), що побачила світ у видавництві «Каменяр». Далі була книжка «Зелені хатинки» (1978), адресована юним читачам, потому – поетична збірка «Двоколос» (1980). Загалом же у його творчому доробку до двох десятків книжок поезії, прози, видань для дітей.

Член Національної спілки письменників України з 1981 року. Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2011). Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2000), літературної премії «Родина Косачів» за твори  для дітей (2012),  переможець VII Всеукраїнського фестивалю гумору, що проводиться у селі Нобель на Рівненщині (2013). Окремі твори  перекладені російською, білоруською, польською мовами.

Закоханий у красу рідного краю,  Іван Чернецький з особливою любов’ю «малює» пейзажі волинської землі, а в творах на історичну тематику показує своє філософське розуміння і ставлення до історичних явищ і постатей. Як зазначав Уладзімір Калесник у літературному збірнику «Братэрства» (Мінськ, 1988), «Натура в Чарнецкаго лірычная, ен тонкі одчувальнік зажуранай красы свайго жытняга і азернага краю. Мілая летуценнасць, мройнасць надае адмятны каларыт пейзажным вершам Чарнецкага».

Лис С. 23 грудня 80 років від дня народження І. І. Чернецького (1935) – українського поета / С. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 176–182.

У відділі краєзнавчої роботи діє книжкова виставка «Горить у серці, полум’я любові, запалене у праведному слові», присвячена життєвому та творчому шляху

Подаємо список творів Івана Чернецького:

Чернецький І. Вечірні розмови з Сірком : гумор / І. Чернецький. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 36 с.

Чернецький І. Двоколос : поезії / І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1980. – 79 с.

Чернецький І. Допишу завтра… : проза / І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 80 с.

Чернецький І. І. Заручини : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1969. – 36 с.

Чернецький І. І. Зелені хатинки : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Веселка, 1978. – 12 с.

Чернецький І. І. Зірниці : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1985. – 70 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Літа : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2005. – 241 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Літа і дороги : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 84 с.

Чернецький І. Незрозумілий цей Ілько : оповід. для дітей молодш. шк. віку / І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1989. – 30 с.

Чернецький І. Переклик : поезії / І. Чернецький. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 86 с.

Чернецький І. Подарунок для Іванки : оповід. для дітей молодш. та серед. шк. віку / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 42 с.

Чернецький І. І. Подорожник : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 88 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Сліди на снігу / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2008. – 60 с.

Чернецький І.Чернецький І. Сльоза : поезії / Чернецький І. – Луцьк : Вежа, 1997. – 64 с

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Такої мами нема ні в кого : оповід. для дітей молод. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2007. – 48 с.

Чернецький І. Читаночки / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1992. – 18 с.

Чернецький І. Що повіз автомобіль : вірші / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 22 с.

Чернецький І. Якого кольору вітер : вірші для дітей дошк. та молодш. шк. віку / І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 28 с.

 

***

Берестейське багаття : твори поетів і прозаїків Берестейщини в перекладах українською мовою / упоряд.-ред. В. С. Гей, Н. П. Горик. – Луцьк : Терен, 2012. – 228 с.

Переклади з білоруської Івана Чернецького – с. 18–20, 68–74, 124–126, 153–155, 171–172, 183, 188, 199–200.

Думи і песні Валыні : творы  паэтау і прозаїкау на беларускую мову. – Луцьк : Терен, 2012. – 232 с.

Твори Івана Чернецького в перекладах на білоруську мову – С. 130–139, 207–211.

 

***

Чернецький І. Балада про батька : вірш / І.  Чернецький // Книга про батька. Українська поетика XIX–XXI століть : антологія / упоряд. В. Л. Чуйка. – Київ, 2013. – С. 279–280.

Чернецький І. Вірний син Холмщини і Волині (до 75-річчя Віктора Ревухи) / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2009. – Вип. 15. – С. 153–156.

Чернецький І. Дорога на Ковель ; Колодяжненське літо ; Дядько Лев зі Скулина на Хрещатику / І. Чернецький // Стежками «Лісової пісні»: до 100-річчя драми-феєрії Лесі Українки : зб. / упоряд.: В. Гей, Н. Горик, Н, Гуменюк. – Луцьк, 2011. – С. 191–195.

Чернецький І. Злітаються теплі духи / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – Вип. 16. – С. 232–236.

Чернецький І.  Петро перший / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2009. – Вип. 15. – С. 125–131.

Чернецький І.  Петро перший ; Учень п’яти шкіл : письменник про себе / І.  Чернецький // Волинь літературна: наші сучасники : зб. матеріалів про письменників Волині, членів Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – С. 203–209, 316–321.

Чернецький І. Слово про Луцьк / І. Чернецький // Луцький замок у мистецькому просторі України : тем. антол. віршів ХІХ–ХХІ ст. / упоряд. канд. філолог. наук М. М. Хмелюк, В. М. Кумановська. – Луцьк, 2012. – С. 49–50.

Чернецький І. "А згадки – завжди сумовиті" / І. Чернецький // Кур’єр Кривбасу. – 2008. – № 226/227. – С. 162–169.

Чернецький І. Заборонена зустріч ; Екзамен : бувальщини / І. Чернецький // Літ. Україна. – 2011. – 24 лют. – С. 9.

Чернецький І. Коли сльоза рождається як гордість ; Строфи ; Як були ми молодими : вірші / І. Чернецький // Телерадіогазета. – 2011. – 5 січ. – С. 17.

Чернецький І. Літа й дороги «забужанського бандерівця» / І. Чернецький // Волинь-нова. – 2014. – 27 верес. – С. 10.

Чернецький І. Павутинки бабиного літа : поезії / І. Чернецький // Дзвін. – 2005. – № 11. – С. 15–16.

Чернецький І. Скорострільно ; «Сталін» ; Свіжина / І. Чернецький // Віче. – 2010. – 23–29 груд. – С. 10.

Чернецький І. Коли сльоза рождається як гордість ; Строфи ; Як були ми молодими : вірші / І. Чернецький // Телерадіогазета. – 2011. – 5 січ. – С. 17.

Чернецький І. Три зустрічі й чотири листи / І. Чернецький // Віче. – 2012. – 12–18 січ. – С. 8–9.

Чернецький І. Хто вкоротив нам пам’ять / І. Чернецький // Волинь-нова. – 2012. – 26 січ. – С. 6.

Чернецький І. Школярам моїх Рованців – світлих доріг і літ / І. Чернецький // Слава праці. – 2010. – 2 берез. – С. 3.

 

 

Вечір світлої пам’яті краєзнавця, архівіста, релігієзнавця Володимира Рожка (5. 12. 1940 – 23. 08. 2018)

 

7 грудня у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбувся вечір пам’яті Володимира Рожка, якому  цими днями виповнилося б 80 літ.

Володимир Євтухович Рожко – історик, архівіст, мистецтвознавець та краєзнавець, кандидат церковно-приходських наук, Почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі. Автор 36 книг, близько трьох тисяч публікацій в журналах, збірниках, альманахах, газетах з історії Української Православної Церкви на Волині.

Проведення вечора світлої пам’яті Володимира Євтуховича у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки не було випадковим, адже тут народжувалися розділи книг дослідника, а працівники бібліотеки сприяли за допомогою електронних носіїв спілкуванню архівіста з закордонними українцями. Презентація кожної нової книги у стінах бібліотеки перетворювалась у ґрунтовну розмову про долю українського православ’я, роль волинян у державних творчих процесах. Волинська ДОУНБ імені Олени Пчілки також стала ініціатором виходу в світ другого видання біобібліографічного покажчика «Ходіть поки маєте світло…».

Директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки Людмила Антонівна Стасюк розповіла про життєвий, творчий шлях видатного волинянина та його співпрацю із нашою книгозбірнею.  

Прозвучали поетичні рядки Володимира Рожка у виконанні працівниць бібліотеки Вікторії Пащук та Наталії Хомяк.

У відділі краєзнавчої роботи представлено книжкову виставку «Володимир Рожко: «І сіяти зерно я буду завжди, аж поки судилося жити»», де всі охочі можуть ознайомитися із науковим доробком Володимира Євтуховича  Рожка.

Добрий спомин про Володимира Євтуховича назавжди залишиться в наших серцях, серцях тих, хто його знав, любив і поважав.

Вічна і світла пам’ять… Нехай спочиває  спокійно у Царстві Божому.