Наталі Пилипюк, із найкращими побажаннями

Дорога наша колего, Наталю! 

Наталія Пилипюк – уродженка Волині, професійна бібліотекарка, одна з найкращих бібліоГрафинь, блогерка, ерудована та обдарована найкращими людськими якостями, як доброта, чесність і справедливість. Позитивна та життєрадісна. Починаючи з 2012 року невтомно трудиться на творчій ниві краєзнавства. 

З великою вдячністю і повагою хочемо подякувати дорогій нашій колезі, Наталочці за дні і роки проведені з нами. 

Бажаємо  тобі в подальшому житті кращого майбутнього, творчого зростання, творчих пошуків, натхнення та професійних досягнень. 

Нехай твоє життя буде схожим на казку, розфарбовану всіма кольорами веселки: червоний – це твоє вічне взаємне кохання, оранжевий – теплота дружніх стосунків, жовтий – яскраве сонечко, зелений – спокій і мир в душі, блакитний – чисте безхмарне небо, синій – вірність і чесність.  Бажаємо з радістю та посмішкою зустрічати кожен день, обов’язково досягати всього, чого бажає твоє серце. Нехай у діяльності завжди буде море гідних ідей та перспектив, нехай у житті завжди на тебе чекає безліч радощів, приємних зустрічей та цікавих подій. Усі найкращі квіти Волині для Тебе!

Ірина Левчанівська: світло долі і світла

12 листопада 2019 року  у Волинській  державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулася краєзнавча година приурочена до 106-ї річниці від дня народження краєзнавця, фотолюбителя, кіноаматора Ірини Левчанівської "Я щаслива, бо я на своїй землі".

Ірина Олександрівна Левчанівська народилася 17 листопада 1913 року в селі Линів, нині Локачинського району. У родині Ірининого дідуся Карла фон Гродзінського, яка поєднала німецьку та російську кров, панував культ освіти і культури. В такій же атмосфері Олена та Олександр Левчанівські виховували і свою єдину донечку Ірину. А ще змалку прищеплювали їй почуття патріотизму і вільнодумства.

Восени 1921 року Іринка стала ученицею Луцької Першої української школи, яку 1923 перетворили на польську жіночу № 4. Батьки негайно забрали дівчинку і віддали до Луцької української гімназії. Ірина відвідувала «Пласт», школу танців відомого хореографа Василя Авраменка, брала участь у багатьох мистецьких патріотичних заходах, які проводила «Просвіта». Заочно закінчила Українську господарську академію у місті Подєбради (Чехія).

Після Другої світової війни працювала економістом Луцького маслопрому, з 1960 року – кіоскером в облкниготорзі, військторзі, облспоживспілці. Поза цими скромними посадами вирувало цікаве творче життя: Ірина Олександрівна, яка ще від мами перейняла захоплення  фотографією, стала активною учасницею фотоклубу «Промінь», створювала аматорські фільми у кіностудії «Волинь». Багато її робіт відзначені нагородами на престижних конкурсах та фестивалях. Головне ж – усі ці роки Ірина Левчанівська зберігала документи, які стосувалися життя і діяльності її батьків, засвідчували важливі події, що відбувалися на волинських теренах.

Особливо активною стає творча і краєзнавча діяльність Ірини Левчанівської після проголошення незалежності України. Вона – учасниця багатьох науково-краєзнавчих конференцій, наполегливо веде пошук слідів матері, про яку після того, як її 1939 року забрали енкаведисти, нічого не було відомо. Як вдалося з’ясувати, сенаторку Речі Посполитої від Волині, українську патріотку Олену Левчанівську розстріляли 1940 року разом з великою групою інтелігенції.

У червні 1997 року радник канцелярії сенату Республіки Польща Ярослав Завадський  через Інститут дослідів Волині у Канаді роздобув адресу Ірини Левчанівської і звернувся до неї з проханням надіслати копії документів, що стосуються її мами, до архіву сенату. Це прохання пояснив тим, що увесь архів сенату було знищено під час Другої світової війни. А влітку 1999-го року маршалок сенату Аліція Гжеськов’як запросила Ірину Олександрівну на урочисте святкування десятиліття з часу відродження сенату. Ірина Олександрівна не змогла поїхати до Польщі, але надіслала вітального листа.

З-під пера Ірини Олександрівни одна за одною з’явилися книжки «Далеке і близьке», «Згадалось мені», «Сенаторка», «Ще не забулося», а також два фотоальбоми «Луцьк у 50-х роках ХХ століття на світлинах Ірини Левчанівської» і «Мій кольоровий Луцьк». У цих виданнях – багатий краєзнавчий матеріал, що проливає світло на «білі сторінки» історії Волині.

Серце Ірини Олександрівни зупинилося в неділю 1 травня 2011 року, на 98-ому році життя. Поховали її на старому цвинтарі, що на вулиці Рівненській у Луцьку, поряд із могилою батька.

До заходу відділ краєзнавчої роботи  підготував книжкову виставку "Ірина Левчанівська: світло долі і світла".

Детальніше ознайомитись із творчістю Ірини Левчанівської ви можете завітавши у відділ краєзнавчої роботи.

Дмитро Іващенко: з Україною в серці!

8 ЛИСТОПАДА

100 років від дня народження Д. П. Іващенка (1919–2004) – волинського дисидента

Серед когорти відомих волинських дисидентів визначне місце займає Дмитро Полікарпович Іващенко. Хоча він не є уродженцем Волині, але більшість його життя пройшло саме тут. У Луцьку дисидент вів свою просвітницьку діяльність та був переслідуваний брежнєвським режимом.

Народився Дмитро Іващенко в буремний період Української революції, 8 листопада 1919 року на хуторі поблизу села Шишаки Полтавської губернії (нині – Полтавська область). У підлітковому віці пережив Голодомор 1932–1933 років, який залишив незагоєну рану в його душі. Пізніше згадував, якідучи зі школи якось побачив у полівиснажену голодом жінку. Вона попросила ДмитраІващенка хоча б щось поїсти. Він побіг додому, вхопив жменю патоки, але коли повернувся до поля, жінка вже була мертвою...

У роки Другої світової війни Дмитра Іващенка призвали до лав Червоної Армії. На фронті був поранений, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» та «За перемогу над Німеччиною». Мав, до слова, складну військову спеціальність підводного сапера: рятував Дніпрогес, який мали підірвати нацистські окупанти. Завершився його бойовий шлях на ріці Одер.

Після перемоги над нацистським ІІІ Рейхом та демобілізації повернувся в Україну. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова, навчання в якому розпочав ще перед війною. З 1947 року працював учителем на Волині. Спочатку викладав у школах, потім – у Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки.

В педінституті Дмитро Полікарпович очолив літературну студію, де не боявся говорити студентам правду про злочини сталінського режиму, порушення прав людини у СРСР. Заохочував до вільного вираження своїх думок і студентів. Поступово сформувалася група найактивніших літстудійців, до якої входили Марія Мельничук, Анатолія Панас, Кость Шишко, Мирослава Герасимович, Олеся Ковальчук, які часто збиралися і поза інститутом. Цій діяльності сприяла хрущовська «відлига», яка розпочалася у 1956 році після засудження на ХХ з’їзді КПРС культу особи Сталіна та послаблення цензури.

У лютому 1964 року до Луцького педінституту з Горохівщини перевели молодого викладача історії, аспіранта Львівського державного університету Валентина Мороза. Він теж долучився до роботи літературної студії. З його приходом розмови стали набувати не просто проукраїнського просвітницького, але й політичного підтексту. Це викликало занепокоєння у керівництва педінституту. В жовтні 1964 року в СРСР стався переворот – Хрущова було усунуто від влади, розпочалися брежнєвські «заморозки». Це не провіщало вільнодумній українській інтелігенції нічого хорошого.

Восени 1964 року кандидатуру Валентина Мороза «провалили» на вченій раді, і він поїхав викладати до Івано-Франківського педінституту. Однак, Дмитро Іващенко продовжував свою просвітницьку роботу на чолі літературної студії при Луцькому педінституті. Продовжував її діяльність підтримувати і Валентин Мороз, який постійно навідувався до Луцька, привозячи з Галичини заборонену самвидавну літературу.

Активна діяльність Дмитра Іващенка і Валентина Мороза призвела до того, що вони стали одними з перших репресованих дисидентів за часів брежнєвської реакції. Загалом, у серпні – вересні 1965 року в Луцьку, Івано-Франківську, Тернополі, Львові, Києві, Одесі, Феодосії за «антирадянську пропаганду та агітацію»працівники КДБ УРСР заарештували більше двадцяти шістдесятників. Ці репресивні дії брежнєвського режиму проти українських «незгідних» увійшли в історію під назвою «перший покіс».

1 вересня 1965 року управління КДБ по Волинській та Івано-Франківській областях арештували Дмитра Іващенка та Валентина Мороза й порушили проти них кримінальні справи. Їх звинуватили за статтею 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація та пропаганда» і за статтею 64 КК УРСР «Організаційна діяльність спрямована до здійснення особливо небезпечних державних злочинів, а також участь в антирадянській пропаганді». Вів справи арештованих старший лейтенант КДБ Микола Кольчик.

Проти репресій почала протестувати громадськість. Так, 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму кінорежисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестами проти арештів виступили журналіст В’ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус та літературний критик Іван Дзюба (в наступні роки всіх їх чотирьох ув’язнили). У листопаді 1965 року на захист заарештованих була розгорнута підписна кампанія: 78 діячів української науки і культури звернулися з листом у ЦК КПРС – вони вимагали гласності у справах заарештованих і справедливих судових розглядів.

Судовий процес у Луцьку формально проходив начебто відкрито, але фактично на засіданні перебували майже виключно компартійні і комсомольські активісти. Підсудні не визнали себе винними. На їхню користь свідчила й більшість студентів літературної студії, яких за це потім піддали різного роду переслідуванням. Зрештою, 20 січня 1965 року Волинський обласний суд під головуванням судді І. Целуйка виніс вирок: Валентину Морозу – 4 роки таборів, Дмитру Іващенку, враховуючи його фронтові заслуги, 2 роки ув’язнення.

Під переслідування потрапила й дружина Дмитра Полікарповича, відома у Луцьку вчителька Віра Іващенко (Мисан).Створений нею музей родини Косачів закрили, а її позбавили роботи у школі. Тож вона була змушена працювати вихователькою у дитсадку. Лише у 1972 році зуміла отримати роботу в новозбудованій луцькій школі №17.

Відбував покарання Дмитро Полікарпович у таборі №11 поблизу села Явас Мордовської АРСР.В ув’язненні затоваришував із художником Опанасом Заливахою, мистецтвознавцем Богданом Горинем, філологом Михайлом Осадчим. Працював Дмитро Іващенко пресувальником фанери в загазованому кислотними випарами цеху. Там же працював і найближчий його приятель Анатолій Шевчук. Від важких умов праці у Дмитра Полікарповича загострився ревматизм. Не полишав він і дисидентської діяльності: зокрема, виготовляв в’язням сувеніри, в які запресовував статті, заяви, протести і вони передавали їх рідним на побаченнях. В ув’язненні вів щоденник, який нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Після повернення на Волинь Дмитрові Іващенку заборонили викладати у міських навчальних закладах. Тож він учителював десять років у селі Поромів Іваничівського району Волинської області. Там плекав талановитих учнів, зокрема, пізніше відомих письменників та журналістів Олега Потурая та Віктора Вербича Вийшовши на пенсію, ще працював у поліських селах:Клітицьку Камінь-Каширського району та Річицях і Гірниках Ратнівського району. Як неблагонадійний перебував під постійним наглядом КДБ.

У роки незалежності Дмитро Іващенко вчителював у луцькій гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Успішно нею керував і виховав тут не одну майстриню слова: Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук… Тут же, у Луцьку, 13 липня 2004 року Дмитро Полікарпович відійшов у вічність. Поховали дисидента на кладовищі в селі Гаразджа Луцького району. У 2006 році у 55-му мікрорайоні Луцька його іменем названо вулицю. В 2009-му на могилі подружжя Іващенків, за сприяння міської влади Луцька, встановили пам’ятник. 

Сергій Лис

       

 У відділі краєзнавчої роботи експонується виставка, присвячена Дмитру Іващенку. 

Запрошуємо Вас ознайомитися!

Література:

Іващенко Д. Сім місяців у слідчому ізоляторі / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 25 жовт. 

Іващенко Д. Солодкі плоди соціалізму / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 13 верес.

Іващенко Д. Чому я – за Кучму / Д. Іващенко // Луцьк. замок. – 1999. – 11 листоп. – С. 9.

***

Лис С. В. Слово поза цензурою : самвидав як феномен культури і суспільно-політичної думки 1960-х – 1980-х (Західна Україна) : монографія / С. В. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2008. – 76 с.

Мороз Р. В. Проти вітру : спогади дружини українського політв'язня / Р. В. Мороз. – 2-ге зі змін й доп. – Харків : Права людини, 2012. – 288 с.

Іващенко Дмитро Полікарпович // «Роде наш красний…» : Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1996. – Т. 1. – С. 345–360.

Лис С. Волинська інтелігенція в русі опору в другій половині 60-х – першій половині 80-х років ХХ ст. / С. Лис // Волинь очима молодих науковців : минуле, сучасне, майбутне. – Луцьк, 2007. – Т. 1. – С. 25–27.

Ковальчук Л.  Нас було семеро / Л. Ковальчук // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа,  В. В. Вісин,  О. Ю. Ленартович,  В. В. Оніщук,  О. І. Півень,  О. П. Сущук. – Луцьк, 2010. – Кн. 1. – С. 517–529.

Хмелюк М. Літературна справа життя Дмитра Іващенка / М. Хмелюк // Волинь філологічна : текст і контекст. – Луцьк, 2012. – Вип. 13. – С. 20–28.

Балик Н. «Багато літ моє прізвище не згадувалось» / Н. Балик // Волинь. – 1997. – 6 лют. – С. 4.

Вербич В. Не стало вчителя вчителів / В. Вербич // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 15 лип. – С. 4.

Віктор В. Дмитро Іващенко : з Україною в серці / В. Віктор // Луцьк молодий. – 1999. – 4 листоп. – С. 2.

Вшанували пам’ять учителя-дисидента // Сім’я і дім. – 2009. – 8-14 жовт. – С. 2.

Горинь Б. Не тільки про себе : докум. роман / Б. Горинь // Дзвін. – 2009. – № 1. – С. 26–71 ; № 2. – С. 32–93 ; № 3–4. – С. 28–86.

Гуменюк Н. І в храм поезії із вчителем ввійти / Н. Гуменюк // Проблеми педагогічних технологій. – Луцьк, 1997. – Вип. 1. – С. 45–49.

Данилюк В. Фронтова любов луцького дисидента / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – 16 лют. – С. 12.

Ковадьчук Л. Був прикладом громадянської поведінки / Л. Ковальчук // Луцьк. замок. – 2006. – 3 серп. – С 12.

Кома С. На честь незламного / С. Кома // Волин. газ. – 2017. – 7 груд. – С 4.

Кутник І. Подарунки колишньому дисиденту / І. Кутник // Вісник. – 2001. – 20 верес. – С. 3.

Конончук О.  Повернення "волинського Чорновола" / О. Конончук // Волин. газ. – 2018. – 3 трав. – С. 2.

Лис В. Подвижники національного відродження / В. Лис // Волинь-нова. – 2009. – 8 жовт. – С. 3.

Лівіцька О. Вулиця імені лучанина / О. Лівіцька // Волинь. газ. – 2006.  – 31 серп. – С. 14.

«Наш вчитель був взірцем…» // Нар. справа. – 2003. – 13 листоп. – С. 3.

Обухович Л. Дисидент…в’язень…викладач семінарії / Л. Обухович // Волин. єпарх. відом. – 2014. – № 12 (груд.). – С. 6.

Потурай О. Турбота про ветерана / О. Потурай // Луцьк. замок. – 2001. – 11 жовт. – С. 11.

Потурай О. Учитель став дисидентом, бо читав студентам твори Симоненка / О. Потурай // Вісник. – 2001. – 23 серп. – С. 8.

Рожко В. Дивоквіти душі / В. Рожко // Освіта. – 2017. – 12–19 квіт. – С. 10.

Романюк Н. Місце зустрічі – Я вас : Саме там лучанин Дмитро Іващенко познайомився з українськими «шестидесятниками» / Н. Романюк // Досвіт. зоря. – 2002. – 28 лют. – С. 13.

Сагайдачний А.  Реліквія від студентського друга / А. Сагайдачний // Волин. газ. – 2018. – 20 верес. – С. 4.

Токарчук Л. Він був учителем вчителів і людиною – наскрізь / Л. Токарчук // Волинь-нова. – 2015. – 7 листоп. – С. 9.

Юхта М.  За віком вік, за культом культ... / М. Юхта // Волин. газ. – 2018. – 10 трав. – С. 1, 9.

Якименко М. Їх волю не зламав режим / М. Якименко // Голос України. – 2009. – 3 жовт. – С. 6.

***

Лис С.  1 вересня 50 років з часу першого «покосу» українських дисидентів: арешту у Луцьку В. Мороза та Д. Іващенка (1965) / С. Лис // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014. – С. 133–139.

***

Видатні волиняни : Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Волинська правда : сайт. – Режим доступу : https://pravda.lutsk.ua/. – Назва з екрану.

«Сіль землі» волинської: Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки : сайт. – Режим доступу : https://eenu.edu.ua/uk/articles/sil-zemli-volinskoyi-dmitro-ivashchenko. – Назва з екрану.

Іващенко Дмитро Полікарпович [Електронний ресурс] // Дисидентський рух в Україні : сайт. – Режим доступу : http://museum.khpg.org/index.php?id=1330809784. – Назва з екрану.

Презентація книги Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності»

22 жовтня працівники відділу краєзнавчої роботи відвідали презентацію книги Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності». Зустріч з автором відбулася у СНУ імені Лесі Українки. Організатором та модератором заходу виступила кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Лариса Семенюк.

Неординарне мислення, оригінальна та цікава подача матеріалу, приправлена нотками добірного гумору – зробили спілкування із Сергієм Синюком захопливим, легким та невимушеним.

Сергій Ярославович Синюк (1975) – український прозаїк, поет, літературознавець, краєзнавець та журналіст. Член Національної спілки письменників України (2002) та Національної спілки журналісті України (2007), а також Національної спілки краєзнавців.

Сергій Ярославович Синюк народився 16 березня 1975 року в місті Шумську Тернопільської області, тодішня Українська РСР, нині Україна.

У 1998 році С. Я. Синюк закінчив Рівненського державного інституту культури (бібліотечний факультет), а в 2011 році — аспірантуру при Рівненському державному гуманітарному університеті. Після цього Сергій Синюк працював у Шумському краєзнавчому музеї та центральній районній бібліотеці на посаді завідувача відділу обслуговування. З 2006 до 2010 року працював завідувачем сектору зв'язків із громадськими організаціями, ЗМІ та з питань внутрішньої політики апарату Шумської районної державної адміністрації. З 2010 року – на журналістській та редакторській роботі.

У Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки особливе місце займають книги автора із автографом: «Улас Самчук» (2015), «Тисячоліття волинської книжності : літературознавчі лекції» (2016), «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета» (2018).

Зичимо автору нових цікавих напрацювань та відкриттів, а також невичерпних сил та енергії у реалізації задумів!

Український геній Михайла Косача

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять видатної української письменниці, етнографа, фольклориста та громадської діячки Олени Пчілки, від дня смерті якої минає 89 років.

Цікавою новинкою для аудиторії стали перегляди тематичних фільмів про родину Косачів. Сьогодні до вашої уваги пропонуємо фільм про улюбленого сина Олени Пчілки – Михайла. Сестра Ольга з цього приводу писала : «Міша був перша, бажана, радісно ждана дитина у наших батьків. Вони обоє були тільки щасливі від його народження. Вдався він вродою гарний, вдачею яскравий, показний. Здатний, навіть талановитий, розумний, жвавий, говіркий, веселий, дуже добрий, з феноменальною пам’яттю… Батько дуже любив Мішу, але всіх нас любив більш-менш однаково. Мати ж безперечно найбільше любила Мішу, вона його просто обожнювала…

Михайло Петрович Косач – старший брат Лесі Українки, вчений-фізик, перекладач, письменник (літературний псевдонім «Обачний»).

Народився 13 липня 1869 року у  місті Новограді-Волинському. Його дитинство разом з Лесиним промайнуло на берегах «Случі рідної». Михайло з Лесею були великими друзями, оскільки вікова різниця між ними була всього рік і п’ять місяців, все життя: мали спільні інтереси, ігри, книжки, разом вчилися танцювати, малювати, за що рідні дали їм спільне жартівливе домашнє ім’я – «Мишолосіє». 

Починаючи із 2015 року нашою бібліотекою започатковано перегляди документальних фільмів, вшановуючи пам’ять Олени Пчілки – Берегині родини Косачів. В цьому році до вашої уваги  запропоновано телефільм «Український геній Михайла Косача», який присвячено синові Олени Пчілки.  Автор сценарію і режисер Марія Андрушко, редактор Ольга Куліш, оператор-постановник Валерій Фетисов, художник-графік Микола Кушнірук, запис звуку у студії Світлана Рибальченко.

30 ВЕРЕСНЯ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ БІБЛІОТЕК

Є у вересні особлива дата – 30 вересня. 
Саме у цей день, починаючи з 1998 року згідно з Указом Президента України, бібліотечні працівники відзначають своє професійне свято – Всеукраїнський день бібліотек. Ми пишаємося тим, що маємо це свято як вияв глибокої поваги до нашої праці, як визнання державою суспільної значимості бібліотек.

Вітаємо працівників та читачів бібліотеки зі святом!

В цей день приймаємо та видаємо не тільки книги і періодику, а й подарунки та найщиріші поздоровлення.

Бібліотека… Серце завмира,
Коли пірнаю в тишу таємничу,
Святилище пізнання і добра,
Що в майбуття через минуле кличе.

І осягнути незбагненну суть
Світобудови прагну заповзято,
Коли мені з полиці дістають
Важкі томи Плутарха і Сократа.

Немов надійний лоцман в морі книг,
Бібліотекар взяв штурвал у руки.
Розкуто мчить моїх фантазій бриг
Крізь холоди занепаду й розлуки.

І поки є ти, сховище книжок,
І поки ти людей рятуєш свято,
Мене не знищить соціальний шок,
Як час не вбив Плутарха і Сократа.

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!
Високий дух летітиме далеко…
Аби сказати: «Зупинися, мить!»
Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»

З Україною в серці

10 вересня 2019 року відомий український політик, депутат Верховної Ради України чотирьох скликань Ярослав Федорчук презентував у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки книгу „Афоризми”, яка нещодавно побачила світ в видавництві ПВД „Твердиня”. Це – друге видання афористичних висловів нашого земляка, уродженця с. Несвіч Луцького району. 

До презентації відділ краєзнавчої роботи підготував та представив книжкову виставку "З Україною в серці".

Література:З Україною в серці  : поезії / упоряд. Я. Федорчук. – Київ : Укр. письм., 2016. – 58 с.Федорчук Я. П. Афоризми  / Я. П. Федорчук. – Київ : Дивосвіт, 2014. – 61 с.Федорчук Я. П. Афоризми  / Я. П. Федорчук. – Луцьк : Твердиня, 2019. – 140 с.Федорчук Я. П. Волинянин  Кн. 1 : Дитинство і юність. / Я. П. Федорчук. – Київ : Просвіта, 2007 – 176 с. : іл.Федорчук Я. П. Волинянин  Кн. 2 : Напередодні / Я. П. Федорчук. – Київ : Міленіум, – 2011. – 220 с.
Федорчук Я. П. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Волинська область. Підсумки / Я. П. Федорчук. – Луцьк : Твердиня, 2012. – 196 с.Федорук Я.  Справжній інтелігент здатний на самопожертву"  / Я. Федорук // Колеги: шляхи та роздоріжжя / М. Б. Славинський. – Київ, 2014. – С. 167–186. ***Федорчук Я. З нових афоризмів / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2018. – 23 берез.  – С.13.Федорчук Я. Коли нарешті народ прозріє?  / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2012. – 28 груд.  – С.12.Федорчук Я. Можливо, пора вже дійти до взаєморозуміння? / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2013. – 3 трав.  – С. 3.Федорчук Я.       Якщо хочеш, щоб тебе почули... : афоризми / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2018. – 27лип. – С. 11.
 ***Корнійчук Н. Ф. Ой, ти розрив-трава... : Польсько-українське протистояння на Волині у 40-х рр. ХХ століття  / Н. Ф. Корнійчук. – Луцьк, 2015. – 2015 с.Є відомості про Я. Федорчука.Сергійчук В. Не втрачаючи української душі  // Соборна пам'ять України : календар-альманах – 2011 / В. Сергійчук. – Київ, 2010. – С. 210–212.
Блінова В. Ярослав Федорчук: «Українці мужньо борються за свободу, але не вміють її берегти» / В. Блінова // Волинь. – 2017. – 21 жовт. – С.1, 6–7.Блінова В. Ярослав Федорчук: «Хочеш змінити світ, спершу змінися сам» / В. Блінова // Волинь-нова. – 2016. – 22 жовт. – С.1, 6.Бондарчук Л. «Я не згоден із висловом, що політика псує людей» / Л. Бондарчук // Волинь-нова. – 2013. – 25 трав. – С.7.Грінчук Н. Волинянин – народний депутат чотирьох скликань / Н. Грінчук // Вісник. – 2016. – 20 жовт. – С. 7.Грінчук Н. Побачили світ Афоризми Ярослава Федорчука / Н. Грінчук // Вісник і К. – 2019. – 19 верес. – С. 3.Славинський М.  Коли в очах – і сонце, і журба  / М. Славинський // Укр. літ. газ. – 2014. – 18 лип.  – С. 14–15.
Славинський М. «Щоб бути чесним, треба бути мужнім» / М. Славинський // Укр. літ. газ. – 2016. – 14 жовт.  – С. 6.Славинський М.  Ярослав Федорчук : "Справжній інтелігент здатний на самопожертву"  / М. Славинський // Віче : теорет. і громад.-політ. журн. – 2012. – N17. – С.  65.Ушаков О. Мистецтво афоризму Ярослава Федорчука / О. Ушаков // Укр. літ. газ. – 2018. – 19 жовт. – С. 19. 

Ознайомитися детальніше із творчістю Ярослава Федорчука ви можете завітавши у відділ краєзнавчої  роботи!