Дмитро Іващенко: з Україною в серці!

8 ЛИСТОПАДА

100 років від дня народження Д. П. Іващенка (1919–2004) – волинського дисидента

Серед когорти відомих волинських дисидентів визначне місце займає Дмитро Полікарпович Іващенко. Хоча він не є уродженцем Волині, але більшість його життя пройшло саме тут. У Луцьку дисидент вів свою просвітницьку діяльність та був переслідуваний брежнєвським режимом.

Народився Дмитро Іващенко в буремний період Української революції, 8 листопада 1919 року на хуторі поблизу села Шишаки Полтавської губернії (нині – Полтавська область). У підлітковому віці пережив Голодомор 1932–1933 років, який залишив незагоєну рану в його душі. Пізніше згадував, якідучи зі школи якось побачив у полівиснажену голодом жінку. Вона попросила ДмитраІващенка хоча б щось поїсти. Він побіг додому, вхопив жменю патоки, але коли повернувся до поля, жінка вже була мертвою...

У роки Другої світової війни Дмитра Іващенка призвали до лав Червоної Армії. На фронті був поранений, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» та «За перемогу над Німеччиною». Мав, до слова, складну військову спеціальність підводного сапера: рятував Дніпрогес, який мали підірвати нацистські окупанти. Завершився його бойовий шлях на ріці Одер.

Після перемоги над нацистським ІІІ Рейхом та демобілізації повернувся в Україну. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова, навчання в якому розпочав ще перед війною. З 1947 року працював учителем на Волині. Спочатку викладав у школах, потім – у Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки.

В педінституті Дмитро Полікарпович очолив літературну студію, де не боявся говорити студентам правду про злочини сталінського режиму, порушення прав людини у СРСР. Заохочував до вільного вираження своїх думок і студентів. Поступово сформувалася група найактивніших літстудійців, до якої входили Марія Мельничук, Анатолія Панас, Кость Шишко, Мирослава Герасимович, Олеся Ковальчук, які часто збиралися і поза інститутом. Цій діяльності сприяла хрущовська «відлига», яка розпочалася у 1956 році після засудження на ХХ з’їзді КПРС культу особи Сталіна та послаблення цензури.

У лютому 1964 року до Луцького педінституту з Горохівщини перевели молодого викладача історії, аспіранта Львівського державного університету Валентина Мороза. Він теж долучився до роботи літературної студії. З його приходом розмови стали набувати не просто проукраїнського просвітницького, але й політичного підтексту. Це викликало занепокоєння у керівництва педінституту. В жовтні 1964 року в СРСР стався переворот – Хрущова було усунуто від влади, розпочалися брежнєвські «заморозки». Це не провіщало вільнодумній українській інтелігенції нічого хорошого.

Восени 1964 року кандидатуру Валентина Мороза «провалили» на вченій раді, і він поїхав викладати до Івано-Франківського педінституту. Однак, Дмитро Іващенко продовжував свою просвітницьку роботу на чолі літературної студії при Луцькому педінституті. Продовжував її діяльність підтримувати і Валентин Мороз, який постійно навідувався до Луцька, привозячи з Галичини заборонену самвидавну літературу.

Активна діяльність Дмитра Іващенка і Валентина Мороза призвела до того, що вони стали одними з перших репресованих дисидентів за часів брежнєвської реакції. Загалом, у серпні – вересні 1965 року в Луцьку, Івано-Франківську, Тернополі, Львові, Києві, Одесі, Феодосії за «антирадянську пропаганду та агітацію»працівники КДБ УРСР заарештували більше двадцяти шістдесятників. Ці репресивні дії брежнєвського режиму проти українських «незгідних» увійшли в історію під назвою «перший покіс».

1 вересня 1965 року управління КДБ по Волинській та Івано-Франківській областях арештували Дмитра Іващенка та Валентина Мороза й порушили проти них кримінальні справи. Їх звинуватили за статтею 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація та пропаганда» і за статтею 64 КК УРСР «Організаційна діяльність спрямована до здійснення особливо небезпечних державних злочинів, а також участь в антирадянській пропаганді». Вів справи арештованих старший лейтенант КДБ Микола Кольчик.

Проти репресій почала протестувати громадськість. Так, 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму кінорежисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестами проти арештів виступили журналіст В’ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус та літературний критик Іван Дзюба (в наступні роки всіх їх чотирьох ув’язнили). У листопаді 1965 року на захист заарештованих була розгорнута підписна кампанія: 78 діячів української науки і культури звернулися з листом у ЦК КПРС – вони вимагали гласності у справах заарештованих і справедливих судових розглядів.

Судовий процес у Луцьку формально проходив начебто відкрито, але фактично на засіданні перебували майже виключно компартійні і комсомольські активісти. Підсудні не визнали себе винними. На їхню користь свідчила й більшість студентів літературної студії, яких за це потім піддали різного роду переслідуванням. Зрештою, 20 січня 1965 року Волинський обласний суд під головуванням судді І. Целуйка виніс вирок: Валентину Морозу – 4 роки таборів, Дмитру Іващенку, враховуючи його фронтові заслуги, 2 роки ув’язнення.

Під переслідування потрапила й дружина Дмитра Полікарповича, відома у Луцьку вчителька Віра Іващенко (Мисан).Створений нею музей родини Косачів закрили, а її позбавили роботи у школі. Тож вона була змушена працювати вихователькою у дитсадку. Лише у 1972 році зуміла отримати роботу в новозбудованій луцькій школі №17.

Відбував покарання Дмитро Полікарпович у таборі №11 поблизу села Явас Мордовської АРСР.В ув’язненні затоваришував із художником Опанасом Заливахою, мистецтвознавцем Богданом Горинем, філологом Михайлом Осадчим. Працював Дмитро Іващенко пресувальником фанери в загазованому кислотними випарами цеху. Там же працював і найближчий його приятель Анатолій Шевчук. Від важких умов праці у Дмитра Полікарповича загострився ревматизм. Не полишав він і дисидентської діяльності: зокрема, виготовляв в’язням сувеніри, в які запресовував статті, заяви, протести і вони передавали їх рідним на побаченнях. В ув’язненні вів щоденник, який нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Після повернення на Волинь Дмитрові Іващенку заборонили викладати у міських навчальних закладах. Тож він учителював десять років у селі Поромів Іваничівського району Волинської області. Там плекав талановитих учнів, зокрема, пізніше відомих письменників та журналістів Олега Потурая та Віктора Вербича Вийшовши на пенсію, ще працював у поліських селах:Клітицьку Камінь-Каширського району та Річицях і Гірниках Ратнівського району. Як неблагонадійний перебував під постійним наглядом КДБ.

У роки незалежності Дмитро Іващенко вчителював у луцькій гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Успішно нею керував і виховав тут не одну майстриню слова: Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук… Тут же, у Луцьку, 13 липня 2004 року Дмитро Полікарпович відійшов у вічність. Поховали дисидента на кладовищі в селі Гаразджа Луцького району. У 2006 році у 55-му мікрорайоні Луцька його іменем названо вулицю. В 2009-му на могилі подружжя Іващенків, за сприяння міської влади Луцька, встановили пам’ятник. 

Сергій Лис

       

 У відділі краєзнавчої роботи експонується виставка, присвячена Дмитру Іващенку. 

Запрошуємо Вас ознайомитися!

Література:

Іващенко Д. Сім місяців у слідчому ізоляторі / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 25 жовт. 

Іващенко Д. Солодкі плоди соціалізму / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 13 верес.

Іващенко Д. Чому я – за Кучму / Д. Іващенко // Луцьк. замок. – 1999. – 11 листоп. – С. 9.

***

Лис С. В. Слово поза цензурою : самвидав як феномен культури і суспільно-політичної думки 1960-х – 1980-х (Західна Україна) : монографія / С. В. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2008. – 76 с.

Мороз Р. В. Проти вітру : спогади дружини українського політв'язня / Р. В. Мороз. – 2-ге зі змін й доп. – Харків : Права людини, 2012. – 288 с.

Іващенко Дмитро Полікарпович // «Роде наш красний…» : Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1996. – Т. 1. – С. 345–360.

Лис С. Волинська інтелігенція в русі опору в другій половині 60-х – першій половині 80-х років ХХ ст. / С. Лис // Волинь очима молодих науковців : минуле, сучасне, майбутне. – Луцьк, 2007. – Т. 1. – С. 25–27.

Ковальчук Л.  Нас було семеро / Л. Ковальчук // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа,  В. В. Вісин,  О. Ю. Ленартович,  В. В. Оніщук,  О. І. Півень,  О. П. Сущук. – Луцьк, 2010. – Кн. 1. – С. 517–529.

Хмелюк М. Літературна справа життя Дмитра Іващенка / М. Хмелюк // Волинь філологічна : текст і контекст. – Луцьк, 2012. – Вип. 13. – С. 20–28.

Балик Н. «Багато літ моє прізвище не згадувалось» / Н. Балик // Волинь. – 1997. – 6 лют. – С. 4.

Вербич В. Не стало вчителя вчителів / В. Вербич // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 15 лип. – С. 4.

Віктор В. Дмитро Іващенко : з Україною в серці / В. Віктор // Луцьк молодий. – 1999. – 4 листоп. – С. 2.

Вшанували пам’ять учителя-дисидента // Сім’я і дім. – 2009. – 8-14 жовт. – С. 2.

Горинь Б. Не тільки про себе : докум. роман / Б. Горинь // Дзвін. – 2009. – № 1. – С. 26–71 ; № 2. – С. 32–93 ; № 3–4. – С. 28–86.

Гуменюк Н. І в храм поезії із вчителем ввійти / Н. Гуменюк // Проблеми педагогічних технологій. – Луцьк, 1997. – Вип. 1. – С. 45–49.

Данилюк В. Фронтова любов луцького дисидента / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – 16 лют. – С. 12.

Ковадьчук Л. Був прикладом громадянської поведінки / Л. Ковальчук // Луцьк. замок. – 2006. – 3 серп. – С 12.

Кома С. На честь незламного / С. Кома // Волин. газ. – 2017. – 7 груд. – С 4.

Кутник І. Подарунки колишньому дисиденту / І. Кутник // Вісник. – 2001. – 20 верес. – С. 3.

Конончук О.  Повернення "волинського Чорновола" / О. Конончук // Волин. газ. – 2018. – 3 трав. – С. 2.

Лис В. Подвижники національного відродження / В. Лис // Волинь-нова. – 2009. – 8 жовт. – С. 3.

Лівіцька О. Вулиця імені лучанина / О. Лівіцька // Волинь. газ. – 2006.  – 31 серп. – С. 14.

«Наш вчитель був взірцем…» // Нар. справа. – 2003. – 13 листоп. – С. 3.

Обухович Л. Дисидент…в’язень…викладач семінарії / Л. Обухович // Волин. єпарх. відом. – 2014. – № 12 (груд.). – С. 6.

Потурай О. Турбота про ветерана / О. Потурай // Луцьк. замок. – 2001. – 11 жовт. – С. 11.

Потурай О. Учитель став дисидентом, бо читав студентам твори Симоненка / О. Потурай // Вісник. – 2001. – 23 серп. – С. 8.

Рожко В. Дивоквіти душі / В. Рожко // Освіта. – 2017. – 12–19 квіт. – С. 10.

Романюк Н. Місце зустрічі – Я вас : Саме там лучанин Дмитро Іващенко познайомився з українськими «шестидесятниками» / Н. Романюк // Досвіт. зоря. – 2002. – 28 лют. – С. 13.

Сагайдачний А.  Реліквія від студентського друга / А. Сагайдачний // Волин. газ. – 2018. – 20 верес. – С. 4.

Токарчук Л. Він був учителем вчителів і людиною – наскрізь / Л. Токарчук // Волинь-нова. – 2015. – 7 листоп. – С. 9.

Юхта М.  За віком вік, за культом культ... / М. Юхта // Волин. газ. – 2018. – 10 трав. – С. 1, 9.

Якименко М. Їх волю не зламав режим / М. Якименко // Голос України. – 2009. – 3 жовт. – С. 6.

***

Лис С.  1 вересня 50 років з часу першого «покосу» українських дисидентів: арешту у Луцьку В. Мороза та Д. Іващенка (1965) / С. Лис // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014. – С. 133–139.

***

Видатні волиняни : Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Волинська правда : сайт. – Режим доступу : https://pravda.lutsk.ua/. – Назва з екрану.

«Сіль землі» волинської: Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки : сайт. – Режим доступу : https://eenu.edu.ua/uk/articles/sil-zemli-volinskoyi-dmitro-ivashchenko. – Назва з екрану.

Іващенко Дмитро Полікарпович [Електронний ресурс] // Дисидентський рух в Україні : сайт. – Режим доступу : http://museum.khpg.org/index.php?id=1330809784. – Назва з екрану.