Ірина Левчанівська: світло долі і світла

12 листопада 2019 року  у Волинській  державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбулася краєзнавча година приурочена до 106-ї річниці від дня народження краєзнавця, фотолюбителя, кіноаматора Ірини Левчанівської "Я щаслива, бо я на своїй землі".

Ірина Олександрівна Левчанівська народилася 17 листопада 1913 року в селі Линів, нині Локачинського району. У родині Ірининого дідуся Карла фон Гродзінського, яка поєднала німецьку та російську кров, панував культ освіти і культури. В такій же атмосфері Олена та Олександр Левчанівські виховували і свою єдину донечку Ірину. А ще змалку прищеплювали їй почуття патріотизму і вільнодумства.

Восени 1921 року Іринка стала ученицею Луцької Першої української школи, яку 1923 перетворили на польську жіночу № 4. Батьки негайно забрали дівчинку і віддали до Луцької української гімназії. Ірина відвідувала «Пласт», школу танців відомого хореографа Василя Авраменка, брала участь у багатьох мистецьких патріотичних заходах, які проводила «Просвіта». Заочно закінчила Українську господарську академію у місті Подєбради (Чехія).

Після Другої світової війни працювала економістом Луцького маслопрому, з 1960 року – кіоскером в облкниготорзі, військторзі, облспоживспілці. Поза цими скромними посадами вирувало цікаве творче життя: Ірина Олександрівна, яка ще від мами перейняла захоплення  фотографією, стала активною учасницею фотоклубу «Промінь», створювала аматорські фільми у кіностудії «Волинь». Багато її робіт відзначені нагородами на престижних конкурсах та фестивалях. Головне ж – усі ці роки Ірина Левчанівська зберігала документи, які стосувалися життя і діяльності її батьків, засвідчували важливі події, що відбувалися на волинських теренах.

Особливо активною стає творча і краєзнавча діяльність Ірини Левчанівської після проголошення незалежності України. Вона – учасниця багатьох науково-краєзнавчих конференцій, наполегливо веде пошук слідів матері, про яку після того, як її 1939 року забрали енкаведисти, нічого не було відомо. Як вдалося з’ясувати, сенаторку Речі Посполитої від Волині, українську патріотку Олену Левчанівську розстріляли 1940 року разом з великою групою інтелігенції.

У червні 1997 року радник канцелярії сенату Республіки Польща Ярослав Завадський  через Інститут дослідів Волині у Канаді роздобув адресу Ірини Левчанівської і звернувся до неї з проханням надіслати копії документів, що стосуються її мами, до архіву сенату. Це прохання пояснив тим, що увесь архів сенату було знищено під час Другої світової війни. А влітку 1999-го року маршалок сенату Аліція Гжеськов’як запросила Ірину Олександрівну на урочисте святкування десятиліття з часу відродження сенату. Ірина Олександрівна не змогла поїхати до Польщі, але надіслала вітального листа.

З-під пера Ірини Олександрівни одна за одною з’явилися книжки «Далеке і близьке», «Згадалось мені», «Сенаторка», «Ще не забулося», а також два фотоальбоми «Луцьк у 50-х роках ХХ століття на світлинах Ірини Левчанівської» і «Мій кольоровий Луцьк». У цих виданнях – багатий краєзнавчий матеріал, що проливає світло на «білі сторінки» історії Волині.

Серце Ірини Олександрівни зупинилося в неділю 1 травня 2011 року, на 98-ому році життя. Поховали її на старому цвинтарі, що на вулиці Рівненській у Луцьку, поряд із могилою батька.

До заходу відділ краєзнавчої роботи  підготував книжкову виставку "Ірина Левчанівська: світло долі і світла".

Детальніше ознайомитись із творчістю Ірини Левчанівської ви можете завітавши у відділ краєзнавчої роботи.