Дмитро Іващенко: з Україною в серці!

8 ЛИСТОПАДА

100 років від дня народження Д. П. Іващенка (1919–2004) – волинського дисидента

Серед когорти відомих волинських дисидентів визначне місце займає Дмитро Полікарпович Іващенко. Хоча він не є уродженцем Волині, але більшість його життя пройшло саме тут. У Луцьку дисидент вів свою просвітницьку діяльність та був переслідуваний брежнєвським режимом.

Народився Дмитро Іващенко в буремний період Української революції, 8 листопада 1919 року на хуторі поблизу села Шишаки Полтавської губернії (нині – Полтавська область). У підлітковому віці пережив Голодомор 1932–1933 років, який залишив незагоєну рану в його душі. Пізніше згадував, якідучи зі школи якось побачив у полівиснажену голодом жінку. Вона попросила ДмитраІващенка хоча б щось поїсти. Він побіг додому, вхопив жменю патоки, але коли повернувся до поля, жінка вже була мертвою...

У роки Другої світової війни Дмитра Іващенка призвали до лав Червоної Армії. На фронті був поранений, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенігсберга» та «За перемогу над Німеччиною». Мав, до слова, складну військову спеціальність підводного сапера: рятував Дніпрогес, який мали підірвати нацистські окупанти. Завершився його бойовий шлях на ріці Одер.

Після перемоги над нацистським ІІІ Рейхом та демобілізації повернувся в Україну. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Мечникова, навчання в якому розпочав ще перед війною. З 1947 року працював учителем на Волині. Спочатку викладав у школах, потім – у Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки.

В педінституті Дмитро Полікарпович очолив літературну студію, де не боявся говорити студентам правду про злочини сталінського режиму, порушення прав людини у СРСР. Заохочував до вільного вираження своїх думок і студентів. Поступово сформувалася група найактивніших літстудійців, до якої входили Марія Мельничук, Анатолія Панас, Кость Шишко, Мирослава Герасимович, Олеся Ковальчук, які часто збиралися і поза інститутом. Цій діяльності сприяла хрущовська «відлига», яка розпочалася у 1956 році після засудження на ХХ з’їзді КПРС культу особи Сталіна та послаблення цензури.

У лютому 1964 року до Луцького педінституту з Горохівщини перевели молодого викладача історії, аспіранта Львівського державного університету Валентина Мороза. Він теж долучився до роботи літературної студії. З його приходом розмови стали набувати не просто проукраїнського просвітницького, але й політичного підтексту. Це викликало занепокоєння у керівництва педінституту. В жовтні 1964 року в СРСР стався переворот – Хрущова було усунуто від влади, розпочалися брежнєвські «заморозки». Це не провіщало вільнодумній українській інтелігенції нічого хорошого.

Восени 1964 року кандидатуру Валентина Мороза «провалили» на вченій раді, і він поїхав викладати до Івано-Франківського педінституту. Однак, Дмитро Іващенко продовжував свою просвітницьку роботу на чолі літературної студії при Луцькому педінституті. Продовжував її діяльність підтримувати і Валентин Мороз, який постійно навідувався до Луцька, привозячи з Галичини заборонену самвидавну літературу.

Активна діяльність Дмитра Іващенка і Валентина Мороза призвела до того, що вони стали одними з перших репресованих дисидентів за часів брежнєвської реакції. Загалом, у серпні – вересні 1965 року в Луцьку, Івано-Франківську, Тернополі, Львові, Києві, Одесі, Феодосії за «антирадянську пропаганду та агітацію»працівники КДБ УРСР заарештували більше двадцяти шістдесятників. Ці репресивні дії брежнєвського режиму проти українських «незгідних» увійшли в історію під назвою «перший покіс».

1 вересня 1965 року управління КДБ по Волинській та Івано-Франківській областях арештували Дмитра Іващенка та Валентина Мороза й порушили проти них кримінальні справи. Їх звинуватили за статтею 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація та пропаганда» і за статтею 64 КК УРСР «Організаційна діяльність спрямована до здійснення особливо небезпечних державних злочинів, а також участь в антирадянській пропаганді». Вів справи арештованих старший лейтенант КДБ Микола Кольчик.

Проти репресій почала протестувати громадськість. Так, 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму кінорежисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестами проти арештів виступили журналіст В’ячеслав Чорновіл, поет Василь Стус та літературний критик Іван Дзюба (в наступні роки всіх їх чотирьох ув’язнили). У листопаді 1965 року на захист заарештованих була розгорнута підписна кампанія: 78 діячів української науки і культури звернулися з листом у ЦК КПРС – вони вимагали гласності у справах заарештованих і справедливих судових розглядів.

Судовий процес у Луцьку формально проходив начебто відкрито, але фактично на засіданні перебували майже виключно компартійні і комсомольські активісти. Підсудні не визнали себе винними. На їхню користь свідчила й більшість студентів літературної студії, яких за це потім піддали різного роду переслідуванням. Зрештою, 20 січня 1965 року Волинський обласний суд під головуванням судді І. Целуйка виніс вирок: Валентину Морозу – 4 роки таборів, Дмитру Іващенку, враховуючи його фронтові заслуги, 2 роки ув’язнення.

Під переслідування потрапила й дружина Дмитра Полікарповича, відома у Луцьку вчителька Віра Іващенко (Мисан).Створений нею музей родини Косачів закрили, а її позбавили роботи у школі. Тож вона була змушена працювати вихователькою у дитсадку. Лише у 1972 році зуміла отримати роботу в новозбудованій луцькій школі №17.

Відбував покарання Дмитро Полікарпович у таборі №11 поблизу села Явас Мордовської АРСР.В ув’язненні затоваришував із художником Опанасом Заливахою, мистецтвознавцем Богданом Горинем, філологом Михайлом Осадчим. Працював Дмитро Іващенко пресувальником фанери в загазованому кислотними випарами цеху. Там же працював і найближчий його приятель Анатолій Шевчук. Від важких умов праці у Дмитра Полікарповича загострився ревматизм. Не полишав він і дисидентської діяльності: зокрема, виготовляв в’язням сувеніри, в які запресовував статті, заяви, протести і вони передавали їх рідним на побаченнях. В ув’язненні вів щоденник, який нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Після повернення на Волинь Дмитрові Іващенку заборонили викладати у міських навчальних закладах. Тож він учителював десять років у селі Поромів Іваничівського району Волинської області. Там плекав талановитих учнів, зокрема, пізніше відомих письменників та журналістів Олега Потурая та Віктора Вербича Вийшовши на пенсію, ще працював у поліських селах:Клітицьку Камінь-Каширського району та Річицях і Гірниках Ратнівського району. Як неблагонадійний перебував під постійним наглядом КДБ.

У роки незалежності Дмитро Іващенко вчителював у луцькій гімназії №21, де заснував літературну студію «Первоцвіт». Успішно нею керував і виховав тут не одну майстриню слова: Софію Стасюк, Вікторію Литвак, Олену Пашук… Тут же, у Луцьку, 13 липня 2004 року Дмитро Полікарпович відійшов у вічність. Поховали дисидента на кладовищі в селі Гаразджа Луцького району. У 2006 році у 55-му мікрорайоні Луцька його іменем названо вулицю. В 2009-му на могилі подружжя Іващенків, за сприяння міської влади Луцька, встановили пам’ятник. 

Сергій Лис

       

 У відділі краєзнавчої роботи експонується виставка, присвячена Дмитру Іващенку. 

Запрошуємо Вас ознайомитися!

Література:

Іващенко Д. Сім місяців у слідчому ізоляторі / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 25 жовт. 

Іващенко Д. Солодкі плоди соціалізму / Д. Іващенко // Нар. трибуна. – 1990. – 13 верес.

Іващенко Д. Чому я – за Кучму / Д. Іващенко // Луцьк. замок. – 1999. – 11 листоп. – С. 9.

***

Лис С. В. Слово поза цензурою : самвидав як феномен культури і суспільно-політичної думки 1960-х – 1980-х (Західна Україна) : монографія / С. В. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2008. – 76 с.

Мороз Р. В. Проти вітру : спогади дружини українського політв'язня / Р. В. Мороз. – 2-ге зі змін й доп. – Харків : Права людини, 2012. – 288 с.

Іващенко Дмитро Полікарпович // «Роде наш красний…» : Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1996. – Т. 1. – С. 345–360.

Лис С. Волинська інтелігенція в русі опору в другій половині 60-х – першій половині 80-х років ХХ ст. / С. Лис // Волинь очима молодих науковців : минуле, сучасне, майбутне. – Луцьк, 2007. – Т. 1. – С. 25–27.

Ковальчук Л.  Нас було семеро / Л. Ковальчук // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа,  В. В. Вісин,  О. Ю. Ленартович,  В. В. Оніщук,  О. І. Півень,  О. П. Сущук. – Луцьк, 2010. – Кн. 1. – С. 517–529.

Хмелюк М. Літературна справа життя Дмитра Іващенка / М. Хмелюк // Волинь філологічна : текст і контекст. – Луцьк, 2012. – Вип. 13. – С. 20–28.

Балик Н. «Багато літ моє прізвище не згадувалось» / Н. Балик // Волинь. – 1997. – 6 лют. – С. 4.

Вербич В. Не стало вчителя вчителів / В. Вербич // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 2004. – 15 лип. – С. 4.

Віктор В. Дмитро Іващенко : з Україною в серці / В. Віктор // Луцьк молодий. – 1999. – 4 листоп. – С. 2.

Вшанували пам’ять учителя-дисидента // Сім’я і дім. – 2009. – 8-14 жовт. – С. 2.

Горинь Б. Не тільки про себе : докум. роман / Б. Горинь // Дзвін. – 2009. – № 1. – С. 26–71 ; № 2. – С. 32–93 ; № 3–4. – С. 28–86.

Гуменюк Н. І в храм поезії із вчителем ввійти / Н. Гуменюк // Проблеми педагогічних технологій. – Луцьк, 1997. – Вип. 1. – С. 45–49.

Данилюк В. Фронтова любов луцького дисидента / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – 16 лют. – С. 12.

Ковадьчук Л. Був прикладом громадянської поведінки / Л. Ковальчук // Луцьк. замок. – 2006. – 3 серп. – С 12.

Кома С. На честь незламного / С. Кома // Волин. газ. – 2017. – 7 груд. – С 4.

Кутник І. Подарунки колишньому дисиденту / І. Кутник // Вісник. – 2001. – 20 верес. – С. 3.

Конончук О.  Повернення "волинського Чорновола" / О. Конончук // Волин. газ. – 2018. – 3 трав. – С. 2.

Лис В. Подвижники національного відродження / В. Лис // Волинь-нова. – 2009. – 8 жовт. – С. 3.

Лівіцька О. Вулиця імені лучанина / О. Лівіцька // Волинь. газ. – 2006.  – 31 серп. – С. 14.

«Наш вчитель був взірцем…» // Нар. справа. – 2003. – 13 листоп. – С. 3.

Обухович Л. Дисидент…в’язень…викладач семінарії / Л. Обухович // Волин. єпарх. відом. – 2014. – № 12 (груд.). – С. 6.

Потурай О. Турбота про ветерана / О. Потурай // Луцьк. замок. – 2001. – 11 жовт. – С. 11.

Потурай О. Учитель став дисидентом, бо читав студентам твори Симоненка / О. Потурай // Вісник. – 2001. – 23 серп. – С. 8.

Рожко В. Дивоквіти душі / В. Рожко // Освіта. – 2017. – 12–19 квіт. – С. 10.

Романюк Н. Місце зустрічі – Я вас : Саме там лучанин Дмитро Іващенко познайомився з українськими «шестидесятниками» / Н. Романюк // Досвіт. зоря. – 2002. – 28 лют. – С. 13.

Сагайдачний А.  Реліквія від студентського друга / А. Сагайдачний // Волин. газ. – 2018. – 20 верес. – С. 4.

Токарчук Л. Він був учителем вчителів і людиною – наскрізь / Л. Токарчук // Волинь-нова. – 2015. – 7 листоп. – С. 9.

Юхта М.  За віком вік, за культом культ... / М. Юхта // Волин. газ. – 2018. – 10 трав. – С. 1, 9.

Якименко М. Їх волю не зламав режим / М. Якименко // Голос України. – 2009. – 3 жовт. – С. 6.

***

Лис С.  1 вересня 50 років з часу першого «покосу» українських дисидентів: арешту у Луцьку В. Мороза та Д. Іващенка (1965) / С. Лис // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014. – С. 133–139.

***

Видатні волиняни : Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Волинська правда : сайт. – Режим доступу : https://pravda.lutsk.ua/. – Назва з екрану.

«Сіль землі» волинської: Дмитро Іващенко [Електронний ресурс] // Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки : сайт. – Режим доступу : https://eenu.edu.ua/uk/articles/sil-zemli-volinskoyi-dmitro-ivashchenko. – Назва з екрану.

Іващенко Дмитро Полікарпович [Електронний ресурс] // Дисидентський рух в Україні : сайт. – Режим доступу : http://museum.khpg.org/index.php?id=1330809784. – Назва з екрану.

Презентація книги Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності»

22 жовтня працівники відділу краєзнавчої роботи відвідали презентацію книги Сергія Синюка «Тисячоліття волинської книжності». Зустріч з автором відбулася у СНУ імені Лесі Українки. Організатором та модератором заходу виступила кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Лариса Семенюк.

Неординарне мислення, оригінальна та цікава подача матеріалу, приправлена нотками добірного гумору – зробили спілкування із Сергієм Синюком захопливим, легким та невимушеним.

Сергій Ярославович Синюк (1975) – український прозаїк, поет, літературознавець, краєзнавець та журналіст. Член Національної спілки письменників України (2002) та Національної спілки журналісті України (2007), а також Національної спілки краєзнавців.

Сергій Ярославович Синюк народився 16 березня 1975 року в місті Шумську Тернопільської області, тодішня Українська РСР, нині Україна.

У 1998 році С. Я. Синюк закінчив Рівненського державного інституту культури (бібліотечний факультет), а в 2011 році — аспірантуру при Рівненському державному гуманітарному університеті. Після цього Сергій Синюк працював у Шумському краєзнавчому музеї та центральній районній бібліотеці на посаді завідувача відділу обслуговування. З 2006 до 2010 року працював завідувачем сектору зв'язків із громадськими організаціями, ЗМІ та з питань внутрішньої політики апарату Шумської районної державної адміністрації. З 2010 року – на журналістській та редакторській роботі.

У Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки особливе місце займають книги автора із автографом: «Улас Самчук» (2015), «Тисячоліття волинської книжності : літературознавчі лекції» (2016), «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета» (2018).

Зичимо автору нових цікавих напрацювань та відкриттів, а також невичерпних сил та енергії у реалізації задумів!

Український геній Михайла Косача

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять видатної української письменниці, етнографа, фольклориста та громадської діячки Олени Пчілки, від дня смерті якої минає 89 років.

Цікавою новинкою для аудиторії стали перегляди тематичних фільмів про родину Косачів. Сьогодні до вашої уваги пропонуємо фільм про улюбленого сина Олени Пчілки – Михайла. Сестра Ольга з цього приводу писала : «Міша був перша, бажана, радісно ждана дитина у наших батьків. Вони обоє були тільки щасливі від його народження. Вдався він вродою гарний, вдачею яскравий, показний. Здатний, навіть талановитий, розумний, жвавий, говіркий, веселий, дуже добрий, з феноменальною пам’яттю… Батько дуже любив Мішу, але всіх нас любив більш-менш однаково. Мати ж безперечно найбільше любила Мішу, вона його просто обожнювала…

Михайло Петрович Косач – старший брат Лесі Українки, вчений-фізик, перекладач, письменник (літературний псевдонім «Обачний»).

Народився 13 липня 1869 року у  місті Новограді-Волинському. Його дитинство разом з Лесиним промайнуло на берегах «Случі рідної». Михайло з Лесею були великими друзями, оскільки вікова різниця між ними була всього рік і п’ять місяців, все життя: мали спільні інтереси, ігри, книжки, разом вчилися танцювати, малювати, за що рідні дали їм спільне жартівливе домашнє ім’я – «Мишолосіє». 

Починаючи із 2015 року нашою бібліотекою започатковано перегляди документальних фільмів, вшановуючи пам’ять Олени Пчілки – Берегині родини Косачів. В цьому році до вашої уваги  запропоновано телефільм «Український геній Михайла Косача», який присвячено синові Олени Пчілки.  Автор сценарію і режисер Марія Андрушко, редактор Ольга Куліш, оператор-постановник Валерій Фетисов, художник-графік Микола Кушнірук, запис звуку у студії Світлана Рибальченко.

30 ВЕРЕСНЯ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ БІБЛІОТЕК

Є у вересні особлива дата – 30 вересня. 
Саме у цей день, починаючи з 1998 року згідно з Указом Президента України, бібліотечні працівники відзначають своє професійне свято – Всеукраїнський день бібліотек. Ми пишаємося тим, що маємо це свято як вияв глибокої поваги до нашої праці, як визнання державою суспільної значимості бібліотек.

Вітаємо працівників та читачів бібліотеки зі святом!

В цей день приймаємо та видаємо не тільки книги і періодику, а й подарунки та найщиріші поздоровлення.

Бібліотека… Серце завмира,
Коли пірнаю в тишу таємничу,
Святилище пізнання і добра,
Що в майбуття через минуле кличе.

І осягнути незбагненну суть
Світобудови прагну заповзято,
Коли мені з полиці дістають
Важкі томи Плутарха і Сократа.

Немов надійний лоцман в морі книг,
Бібліотекар взяв штурвал у руки.
Розкуто мчить моїх фантазій бриг
Крізь холоди занепаду й розлуки.

І поки є ти, сховище книжок,
І поки ти людей рятуєш свято,
Мене не знищить соціальний шок,
Як час не вбив Плутарха і Сократа.

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!
Високий дух летітиме далеко…
Аби сказати: «Зупинися, мить!»
Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»

З Україною в серці

10 вересня 2019 року відомий український політик, депутат Верховної Ради України чотирьох скликань Ярослав Федорчук презентував у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки книгу „Афоризми”, яка нещодавно побачила світ в видавництві ПВД „Твердиня”. Це – друге видання афористичних висловів нашого земляка, уродженця с. Несвіч Луцького району. 

До презентації відділ краєзнавчої роботи підготував та представив книжкову виставку "З Україною в серці".

Література:З Україною в серці  : поезії / упоряд. Я. Федорчук. – Київ : Укр. письм., 2016. – 58 с.Федорчук Я. П. Афоризми  / Я. П. Федорчук. – Київ : Дивосвіт, 2014. – 61 с.Федорчук Я. П. Афоризми  / Я. П. Федорчук. – Луцьк : Твердиня, 2019. – 140 с.Федорчук Я. П. Волинянин  Кн. 1 : Дитинство і юність. / Я. П. Федорчук. – Київ : Просвіта, 2007 – 176 с. : іл.Федорчук Я. П. Волинянин  Кн. 2 : Напередодні / Я. П. Федорчук. – Київ : Міленіум, – 2011. – 220 с.
Федорчук Я. П. Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років. Волинська область. Підсумки / Я. П. Федорчук. – Луцьк : Твердиня, 2012. – 196 с.Федорук Я.  Справжній інтелігент здатний на самопожертву"  / Я. Федорук // Колеги: шляхи та роздоріжжя / М. Б. Славинський. – Київ, 2014. – С. 167–186. ***Федорчук Я. З нових афоризмів / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2018. – 23 берез.  – С.13.Федорчук Я. Коли нарешті народ прозріє?  / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2012. – 28 груд.  – С.12.Федорчук Я. Можливо, пора вже дійти до взаєморозуміння? / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2013. – 3 трав.  – С. 3.Федорчук Я.       Якщо хочеш, щоб тебе почули... : афоризми / Я. Федорчук // Укр. літ. газ. – 2018. – 27лип. – С. 11.
 ***Корнійчук Н. Ф. Ой, ти розрив-трава... : Польсько-українське протистояння на Волині у 40-х рр. ХХ століття  / Н. Ф. Корнійчук. – Луцьк, 2015. – 2015 с.Є відомості про Я. Федорчука.Сергійчук В. Не втрачаючи української душі  // Соборна пам'ять України : календар-альманах – 2011 / В. Сергійчук. – Київ, 2010. – С. 210–212.
Блінова В. Ярослав Федорчук: «Українці мужньо борються за свободу, але не вміють її берегти» / В. Блінова // Волинь. – 2017. – 21 жовт. – С.1, 6–7.Блінова В. Ярослав Федорчук: «Хочеш змінити світ, спершу змінися сам» / В. Блінова // Волинь-нова. – 2016. – 22 жовт. – С.1, 6.Бондарчук Л. «Я не згоден із висловом, що політика псує людей» / Л. Бондарчук // Волинь-нова. – 2013. – 25 трав. – С.7.Грінчук Н. Волинянин – народний депутат чотирьох скликань / Н. Грінчук // Вісник. – 2016. – 20 жовт. – С. 7.Грінчук Н. Побачили світ Афоризми Ярослава Федорчука / Н. Грінчук // Вісник і К. – 2019. – 19 верес. – С. 3.Славинський М.  Коли в очах – і сонце, і журба  / М. Славинський // Укр. літ. газ. – 2014. – 18 лип.  – С. 14–15.
Славинський М. «Щоб бути чесним, треба бути мужнім» / М. Славинський // Укр. літ. газ. – 2016. – 14 жовт.  – С. 6.Славинський М.  Ярослав Федорчук : "Справжній інтелігент здатний на самопожертву"  / М. Славинський // Віче : теорет. і громад.-політ. журн. – 2012. – N17. – С.  65.Ушаков О. Мистецтво афоризму Ярослава Федорчука / О. Ушаков // Укр. літ. газ. – 2018. – 19 жовт. – С. 19. 

Ознайомитися детальніше із творчістю Ярослава Федорчука ви можете завітавши у відділ краєзнавчої  роботи!

Вечір-спогад «І сіяти зерно я буду завжди, аж поки судилося жити: пам’ятаючи Володимира Рожка – патріота, поборника Незалежної України»

  23 серпня минає 1 рік як відійшов у засвіти Володимир Євтухович Рожко – історик, архівіст, теолог, мистецтвознавець та краєзнавець, кандидат церковно-приходських наук, Почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі.

  Невичерпний біль втрати горить у наших душах, адже Володимир Рожко був добрим Другом нашої книгозбірні, з якою автора поєднують довгі роки творчої співпраці. Чисельні презентації книг Володимира Рожка та знимки на згадку – свідки тому. До сороковин смерті ми, працівники відділу краєзнавчої роботи, поклали квіти на його могилу, помолились за спасіння душі раба Божого Володимира, поставили свічу у храмі, і… створили відео пам’яті Володимира Рожка, яке і пропонуємо вашій увазі.

 

   Любив Україну до самої смерти, боровся за її незалежність і за волею Долі чи за … долею Волі знайшов свій вічний спочинок у день Незалежності!

   За заслуги у науково-дослідній праці, відродженні духовності України, Волині та утвердженні Помісної Української церкви нагороджений Святійшим патріархом Філаретом орденом Святого архистратига Михаїла, орденами Святого Володимира III і II ступеня, численними грамотами і подяками найвищої церковної і державної влади України та Волині зокрема.

 Впродовж багатьох років його наукові розвідки, історичні нариси, публіцистика, поезії, спогади друкувалися в Україні, США, Канаді, Австралії, Великобританії, Польщі. Всі його наукові праці написані на основі чисельних документальних та історичних джерел, виявлених автором в архівах України, Білорусії, Росії, матеріалах, зібраних автором в час своїх наукових подорожей по історичній Волині і Поліссі по місцях давніх святинь українського православ’я.

   З молитовним словом на згадку про Володимира Рожка до присутніх у залі звернувся проректор Волинської православної богословської академії з навчальної роботи, кандидат богословських наук отець Василь Лозовицький та отець Андрій (Артемчук) з м. Чуднів Житомирської області, колишній учень Володимира Рожка.

   «У шкільні роки довго ховав свої скромні поетичні доробки від своїх однокласників, друзів, моя уроджена скромність промовляла до мене мовчанкою і в студентські роки, про моє віршування знали лише кілька найближчих друзів... Одначе, я писав вірші, прозу. Моя душа завжди прагнула осягнути минуле, знати історію рідної землі, але серце бажало поетичних рядків, щоб упасти ними зорею на трагічний і довгий чумацький шлях нашого народу». – Володимир Рожко.
Вірші Володимира Рожка прозвучали у виконанні бібліотекарів: Наталії Куницької, Юлії Ціхоцької, Наталії Пилипюк, Наталії Хомяк.

  Подякували за збереження пам’яті про рідну людину племінниця Володимира Євтуховича Надія Чміль та її донька Наталія, кандидат психологічних наук.

    Хвилюючу атмосферу вечора створила Олеся Ковальчук – заслужена вчителька України, посестра по духу. Продовжили розмову Людмила Стасюк – директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, Віктор Вербич – щирий побратим, член НСП України, колеги з архівних установ – начальник відділу НАФ ДАВО Антоніна Гурська, завідувач відділу читальних залів цієї ж установи Любов Коць, завідувач архівного відділу Луцької міської ради Алла Дрейчан, товариш дисидентської юності Андрій Завгородній. Було здійснене телефонне включення з Тернопільщини розмови з Володимиром Пришляком, кандидатом історичних наук, викладачем СНУ імені Лесі Українки, який зробив об’єктивний аналіз дослідницького доробку Володимира Рожка.

Вшанувати пам’ять Володимира Рожка приїхали рівненчани. Людмила Степанюк, бібліотекар Рівненської обласної наукової бібліотеки, яка була укладачем першого біобібліографічного покажчика "Ходіть, поки маєте світло..." випуску 2009 року та завідувач відділу Світлана Ступницька.

   Волинською ОДТРК у 2014 році було знято фільм про Володимира Рожка «Роки і долі…».
https://www.youtube.com/watch?v=HvMqhFZJmZA

   Володимир Рожко про власну долю міг мовити словами Тараса Шевченка: «Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою». Дороговказом для цього сумлінного і скромного трудівника був Шевченків принцип: «Свою Україну любіть. Любіть її. Во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».