Вечір-спогад «І сіяти зерно я буду завжди, аж поки судилося жити: пам’ятаючи Володимира Рожка – патріота, поборника Незалежної України»

  23 серпня минає 1 рік як відійшов у засвіти Володимир Євтухович Рожко – історик, архівіст, теолог, мистецтвознавець та краєзнавець, кандидат церковно-приходських наук, Почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі.

  Невичерпний біль втрати горить у наших душах, адже Володимир Рожко був добрим Другом нашої книгозбірні, з якою автора поєднують довгі роки творчої співпраці. Чисельні презентації книг Володимира Рожка та знимки на згадку – свідки тому. До сороковин смерті ми, працівники відділу краєзнавчої роботи, поклали квіти на його могилу, помолились за спасіння душі раба Божого Володимира, поставили свічу у храмі, і… створили відео пам’яті Володимира Рожка, яке і пропонуємо вашій увазі.

 

   Любив Україну до самої смерти, боровся за її незалежність і за волею Долі чи за … долею Волі знайшов свій вічний спочинок у день Незалежності!

   За заслуги у науково-дослідній праці, відродженні духовності України, Волині та утвердженні Помісної Української церкви нагороджений Святійшим патріархом Філаретом орденом Святого архистратига Михаїла, орденами Святого Володимира III і II ступеня, численними грамотами і подяками найвищої церковної і державної влади України та Волині зокрема.

 Впродовж багатьох років його наукові розвідки, історичні нариси, публіцистика, поезії, спогади друкувалися в Україні, США, Канаді, Австралії, Великобританії, Польщі. Всі його наукові праці написані на основі чисельних документальних та історичних джерел, виявлених автором в архівах України, Білорусії, Росії, матеріалах, зібраних автором в час своїх наукових подорожей по історичній Волині і Поліссі по місцях давніх святинь українського православ’я.

   З молитовним словом на згадку про Володимира Рожка до присутніх у залі звернувся проректор Волинської православної богословської академії з навчальної роботи, кандидат богословських наук отець Василь Лозовицький та отець Андрій (Артемчук) з м. Чуднів Житомирської області, колишній учень Володимира Рожка.

   «У шкільні роки довго ховав свої скромні поетичні доробки від своїх однокласників, друзів, моя уроджена скромність промовляла до мене мовчанкою і в студентські роки, про моє віршування знали лише кілька найближчих друзів... Одначе, я писав вірші, прозу. Моя душа завжди прагнула осягнути минуле, знати історію рідної землі, але серце бажало поетичних рядків, щоб упасти ними зорею на трагічний і довгий чумацький шлях нашого народу». – Володимир Рожко.
Вірші Володимира Рожка прозвучали у виконанні бібліотекарів: Наталії Куницької, Юлії Ціхоцької, Наталії Пилипюк, Наталії Хомяк.

  Подякували за збереження пам’яті про рідну людину племінниця Володимира Євтуховича Надія Чміль та її донька Наталія, кандидат психологічних наук.

    Хвилюючу атмосферу вечора створила Олеся Ковальчук – заслужена вчителька України, посестра по духу. Продовжили розмову Людмила Стасюк – директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, Віктор Вербич – щирий побратим, член НСП України, колеги з архівних установ – начальник відділу НАФ ДАВО Антоніна Гурська, завідувач відділу читальних залів цієї ж установи Любов Коць, завідувач архівного відділу Луцької міської ради Алла Дрейчан, товариш дисидентської юності Андрій Завгородній. Було здійснене телефонне включення з Тернопільщини розмови з Володимиром Пришляком, кандидатом історичних наук, викладачем СНУ імені Лесі Українки, який зробив об’єктивний аналіз дослідницького доробку Володимира Рожка.

Вшанувати пам’ять Володимира Рожка приїхали рівненчани. Людмила Степанюк, бібліотекар Рівненської обласної наукової бібліотеки, яка була укладачем першого біобібліографічного покажчика "Ходіть, поки маєте світло..." випуску 2009 року та завідувач відділу Світлана Ступницька.

   Волинською ОДТРК у 2014 році було знято фільм про Володимира Рожка «Роки і долі…».
https://www.youtube.com/watch?v=HvMqhFZJmZA

   Володимир Рожко про власну долю міг мовити словами Тараса Шевченка: «Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою». Дороговказом для цього сумлінного і скромного трудівника був Шевченків принцип: «Свою Україну любіть. Любіть її. Во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».