Art-зустріч «Вишиванка – оберіг щасливої долі!»

Art-зустріч із талановитою майстринею сучасної вишивки Тетяною Петрівною Ведмедюк відбулася 15 травня 2019 року, напередодні Дня вишиванки, у стінах нашої книгозбірні. 

З 2011 року вона зацікавилася вишивкою і є знаною на Волині вишивальницею. Волинь – це територіальна й етнічна частка України, котра від самого світання етнонаціональної свідомості, забезпечувала і гарантувала Україні постійне місце в земному просторі і самобутній шлях. Народне мистецтво Полісся, зокрема Волині, багате і водночас просте.

Традиційною технікою на Волині залишається вишивка «хрестиком», яка, як переконані поліщуки, є не лише оздобою, а й оберегом від зла і лихого ока. Формуючи різноманітні рослинні, геометричні візерунки, вишивальниці створювали образи, закодовуючи в них весь навколишній світ.

          До уваги відвідувачів Тетяна Ведмедюк  запропонувала роботи із серії «Домашні прикраси». Колекція створена задля популяризації старовинних схем вишивки у сучасній обробці. Нитка за ниточкою вона уміло і з любов’ю малює візерунки на рушниках, сорочках, накидках і картинах.

               Art-зустріч відвідали студенти Волинського технікуму НУХТ.

На заході були продемонстровані сукні за мотивами вишивок, зібраними Оленою Пчілкою та Ольгою Косач-Кривинюк.

Ведуча заходу-презентації – завідувач відділу краєзнавчої роботи  Алла Понагайба.

З вітальним словом виступила директор нашої бібліотеки Людмила Стасюк.

Дякуємо усім присутнім за увагу та підтримку! До нових креативних зустрічей!

Пройдімося рідним містом

У рамках проекту “Пройдімося рідним містом” відбулася чергова екскурсія Луцьком за маршрутом: Волинська ДОУНБ імені Олени Пчілки – вулиця Лесі Українки – Луцький замок.

Екскурсія розпочалася із бібліотеки, де учасники мали змогу ознайомитися із краєзнавчими виданнями присвяченими історії та сьогодення Луцька.  

В подальшому наш маршрут пройшов вулицею Лесі Українки – однією із головних та найстаріших вулиць нашого міста. Вулиця Лесі Українки – центральна пішохідна вулиця в Луцьку, яка тягнеться від майдану Братський Міст та виходить до Театрального майдану. Довжина вулиці — 730 м.

Зародившись ще в епоху середньовіччя, вулиця відігравала роль одного із головних напрямів на заглушецькому передмісті Луцька. Вела від міста на північ та схід. Вздовж неї розташовувалися в різний час до 10 культових споруд.

Після XVIII століття вулиця почала інтенсивніше розбудовуватися, саме вздовж неї відбувався розвиток міста на північ. Вулиця із XIX століття була головною у місті. В радянський час стала пішохідною. На вулиці розташовано декілька пам’яток архітектури, вулиця відіграє роль важливої торговельної артерії міста.

Тепер вулиця Лесі Українки — пішохідна вулиця, яка простягається від Старого міста до центрального Театрального майдану, одна з найлюдніших вулиць середмістя і Луцька взагалі.

А завершилася наша екскурсія у Луцькому замку.

Історія замку налічує близько шестиста років.  Упродовж 1340–1384 років великий литовський князь Любарт Гедимінович спричинився до якісного оновлення фортифікаційних споруд, замінивши дерев’яні укріплення мурованими. Любарту належить встановлення підйомного мосту В’їзної вежі замку.

Оновлення Замку по смерті Любарта, який просто фізично не зміг завершити почате, продовжив Вітовт Кейстутович. На зламі ХIV–ХV ст. залишки дерев’яних укріплень луцького дитинця було замінено цегляними мурами.

Замок має три високі прямокутні вежі: В'їзну, Стирову та Владичу. Відвідувачі оглянули експозиції єдиного в Україні Музею дзвонів та Музею книги.

Щиру подяку висловлюємо адміністрації Державного історико-культурного заповідника у місті Луцьк та науковому співробітнику заповідника Миколі Івановичу.  

Микола Іванович провів змістовну та надзвичайно цікаву оглядову екскурсію Луцьким замком.

Запрошуємо усіх охочих на подальші мандрівки рідним містом

Пройдімося рідним містом

У світ широкий з Україною в серці

Дев’ятого квітня у Музеї історії Луцького братства відбулася презентація книги Михайла Гереця «У світ широкий з Україною в серці».

Михайло Іванович Герець (1925) виданий  діяч української діаспори у США, член уряду Української Народної Республіки в екзилі.

Народився 4 грудня 1925 року в селі Люб'язь Любешівського районуВолинської області. В сім'ї було семеро дітей.

Закінчив півторамісячні вчительські курси у Любешові і вчителював у селах Хоцунь, Шлапань, Кримно. Долучився до УПА, став її членом. У відділі сотенного Мазепи був секретарем господарчої частини, який у 1944 році фактично перестав діяти і всі були вивезені на роботу до Німеччини як «остарбайтери». Михайло працював токарем. Після закінчення війни, побоюючись репресій, вирішив в Україну не повертатись. У таборі «для переміщених осіб» успішно закінчив українську гімназію. Наприкінці 1949 року виїхав у США. Працював на збиранні помаранчів, робітником. Продовжив навчання. Через п'ять років здобув ступінь інженера-будівельника, а у 1962 році — кандидата наук з будівництва. Брав участь у проектуванні будинків, мостів, в містах Албани, Нью-Йорку, по всьому штату.

Був членом, згодом очолив крайовий провід академічного товариства «Зарево», відновив своє членство у скаутській організації «Пласт» і понад двадцять років очолював пластову станицю округи.

Очолював Дослідну фундацію імені Олега Ольжича в США. За десять років вона надала Україні поміч у сумі 460 тисяч доларів, у вигляді стипендій студентам, кандидатам наук, фінансування видання наукових праць, літературних творів. При співпраці з іншими заснував організацію «Американці за демократію в Україні».

«У світ широкий з Україною в серці» – це захоплива історія жит­тя Михайла Гереця, непересічного українця, що пережив радянську й німецьку окупацію, побував у лавах УПА, разом з родиною був вивезений до Німеччини як остарбайтер, пережив бомбардування Дрездена, закінчив гімназію у таборах ДІ-Пі... і зрештою — опинився за океаном, здобув вищу освіту на теренах США й реалізував себе як успішний і високопрофесійний фахівець-інженер.

Це особиста історія людини та її роду. І водночас ця книжка – про Україну, культуру якої Михайло Герець й сьогодні підтримує і розвиває. Серед його досягнень – запровадження у 1970–1980-х рр. курсів з української мови та культури для навчальних закладів штату Нью-Йорк, зокрема – включення до університетських програм з прав людини окремого розділу, присвяченого трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Михайло Герець відомий також своєю меценатською діяльністю: багаторічною підтримкою українського книговидання та преси, участю у відродженні Михайлівського Золотоверхого собору в Києві і поверненні з Росії його фресок, а в останні роки – перерахуванням коштів на підтримку воїнів АТО.

До книжки увійшли спогади, листування з іншими громадськими діячами, публікації у пресі, історичні розвідки, а також – фотографії із сімейного архіву Гереців. В окремому розділі представлено матеріали Алли Легкої-Герець, дружини автора, що демонструють її особистий внесок у викриття злочинів радянського режиму й розвиток україн­ської культури пам'яті за кордоном. Залучено тексти українською та англійською мовами.

Автором передмови до книги "Михайло Герець – побратим мій далекий" є народний депутат України 1-го скликання, письменник, журналіст, почесний громадянин Волині, почесний громадянин Луцька Андрій Іванович Бондарчук.

Модератори заходу – директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, директор Музею історії Луцького братства Олена Бірюліна та  народний депутат України 1-го скликання Андрій Бондарчук.

Щиро дякуємо Михайлу Герецю за подаровану книгу для Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, яку за його особистим дорученням автор передмови Андрій Бондарчук вручив особисто.

Презентація пройшла у дружній, теплій атмосфері, спонукаючи кожного із присутніх задуматись про сенс долі непересічного українця Михайла Гереця, у серці якого живе Україна!

75 років від дня знищення Армією Крайовою і Батальйонами Хлопськими села Сагринь

Село Сагринь – населений пункт Холмщини – етнічної української землі, яка перед Другою світовою війною входила до складу Другої Речі Посполитої (Грубешівська гміна, Люблінське воєводство), але переважно була заселена українцями. Початок 1944 р. ознаменувався активізацією діяльності польського та українського підпіль на Холмщині, Галичині та Волині, спровокованою наближенням німецько-радянського фронту. Невизначеність питання про східний кордон повоєнної Польщі на міжнародному рівні штовхнули польське підпілля до реалізації операції «Буря», метою якої було опанувати ці території до приходу радянської влади та засвідчити їхній польський характер. Для цього створюється 27-ма Волинська дивізія Армії Крайової (далі АК), організовуються інші польські збройні загони. Так як на Холмщині позиції українського підпілля були відносно слабі, то дії польських загонів на початку 1944 р. для цих територій вилилися у масові знищення українських сіл.

Українське населення Холмщини опинилося в ситуації, схожій до тієї, у якій перебувало польське населення влітку 1943 р. на Волині: з одного боку винищувальні акції ворожого підпілля за участі цивільних, з іншого – заклик власного визвольного руху не залишати місця проживання.

Напади на українські села на Холмщині тривали від самого початку 1944 р. У березні 1944 р. польське підпілля провело масштабну антиукраїнську операцію, спрямовану на населені пункти, в яких розміщувалися пости української допоміжної поліції або «станиці» ОУН (б) та УПА. Операція увійшла в історію під назвою «грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівського відділу АК Мар’ян Голембйовський. Протягом 10-11 березня польські підрозділи атакували села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Операція не обмежилися цими днями і тривала ще кілька тижнів. Однією з найбільш трагічних її сторінок стало село Сагринь.

10 березня 1944 р. о 4:30 ранку розпочалася акція зі знищення Сагрині польськими загонами. Акція була спланована та проведена загонами Армією Крайової, під командуванням Зенона Яхімки (псевдо «Віктор»), та Батальйонів хлопських, під командуванням Станіслава Басая (псевдо «Рись»). Село було оточене загонами, чисельністю приблизно 800 чол. До них входили: дві сотні бойової диверсії Томашівської округи АК (прибл. 200 чол.), особова лісова сотня (прибл. 50 чол.), три сотні з III округи АК (прибл. 300 чол.), два відділи кіннотників-розвідників (прибл. 80 чол.), чота IV району (прибл. 30 чол.), чота Грубешівської округи (прибл. 30 чол.).

Сагринь була спалена дотла. Знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель. За свідченнями тих, хто пережив цю трагедію, під час знищення поляками Сагрині було убито та закатовано від 800 до 1240 українців. Серед них 70 % становили жінки та діти. Більшість загиблих перед смертю зазнали знущань і тортур. Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день перед заходом сонця збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони. На світанку вони поверталися до своїх домівок. Загиблі були захороненні на місцевих кладовищах.

У 2008 р. після постійних клопотань Волинського товариства «Холмщина» при підтримці Волинської облдержадміністрації та товариства «Закерзоння» до Президента, Верховної Ради та Прем’єр – міністра України, на сагринському кладовищі спорудили пам’ятник, на котрому викарбували прізвища 660 українців, які вдалось встановити. Пам’ятник планували  відкрити у жовтні 2010 р. за участі президентів України та Польщі, в межах спільного вшанування жертв українсько-польського протистояння періоду Другої світової війни, започаткованого в 2003 р., коли з нагоди 60-ї річниці трагічних подій, Верховна Рада України та Сейма Польщі прийняли спільну заяву, в якій закладався формат ставлення до подій на державному рівні з обох сторін – «Прощаємо і просимо прощення». 11 липня 2003 р. президенти України та Польщі Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський відкрили пам’ятник в селі Павлівка Іваничівського району Волинської області загиблим полякам. 13 травня 2006 р. у селі Павлокоми Динівської гміни Підкарпатського воєводства Республіки Польща у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття меморіалу 366 загиблим українцям. У лютому 2009 р. президенти Ющенко та Качинський у селі Гута Пеняцька Бродівського району Львівської області спільно відкрили пам’ятник убитим німцями у 1944 році полякам. Пам’ятник в Сагрині був офіційно відкритий 8 липня 2018 р. за участі президента України Петра Порошенка. Президент Польщі Анджей Дуда в цей час вшанував жертв польської національності в смт. Олика на Волині.

Оксана Важатко

Література :

Кров українська, кров польська... Трагедія Холмщини та Підляшшя в роках 1938–1948 у спогадах / упоряд. М. Іваник. – Львів : Львів. політехніка, 2014. – 392 с.

Пущук І. Волиняни про «Волинь – 43»: українська пам'ять про польську експансію на Український Північний Захід у 1938–1944 рр. Усноісторичні свідчення. Волинська область. Рівненська область. Південна Волинь (Кременеччина). Берестійщина. Підляшшя. Холмщина) / І. Пущук. – Луцьк : Волиньполіграф, 2017. – 1064 с.

Про село Сагринь – с. 75, 98, 103, 116, 180, 965–972.

Україна – Польща: важкі питання : матеріали ІХ і Х міжнародних наукових семінарів «Українсько-польські відносини під час Другої світової війни» : в 10-х т. / наук. ред. М. Кучерепа. – Луцьк : Терен, 2004. – Т. 9. – 496 с.

Про село Сагринь – с. 367.

Макар Ю. Сагринь – втілення трагедії півсотні холмських сіл / Ю. Макар // Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915–1947) : дослід., спог., док. : в 3-х т. – Чернівці, 2011. – Т. 1 : Дослідження. – C. 523–532.

Сагринь // Волинь і Холмщина 1938–1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння : дослідження, документи, спогади / гол. ред. кол. Я. Ісаєвич. – Львів, 2003. – С. 736–748.

Не звертали уваги на жінок і дітей. Хто не втік, той загинув // Україна у вогні минулого століття. Постаті. Факти. Версії / Я. Файзулін, В. Гінда. – Харків, 2015. – С. 239–242.

Влашинець Л. Діда застрелили. А мамі, яка стала на коліна, щоб не вбили двох діточок, поляк сказав: «Пам'ятай, що я подарував тобі життя» / Л. Влашинець // Волинь-нова. – 2018. – 12 лип. – С. 1, 4.

Левицький М. Приїзд Президента України до Сагриня за визначенням Люблінського воєводи – націоналістична провокація / М. Левицький // Слово Просвіти. – 2018. – 26 лип. – 1 серп. – С. 4.

Онуфрійчук М. Попіл Сагриня стукає в наші серця / М. Онуфрійчук // Волинь. – 2004. – 23 берез. – С. 3.

Президент Порошенко вшанував українців, убитих в Сагрині // Волин. монітор. – 2018. – 19 лип. – С. 4.

Романюк Н. Кулемети і вишні однієї трагедії / Н. Романюк // Україна молода. – 2018. – 4 квіт. – С. 8–9.

Романюк І. Під польським небом Сагрині звучав гімн України / І. Романюк // Селян. життя. – 2018. – 12 лип. – С. 1–2.

74 річниця трагедії села Сагринь // Волин. газ. – 2018. – 15 берез. – С. 1, 8.

Солоненко М. Пом'янули вбитих у Cагрині земляків / М. Солоненко // Голос України. – 2018. – 13 берез. – С. 7.

Федчук В. Мертві просять спокою і пам’яті про них : куди приведе жонглювання числом жертв нашого трагічного минулого 1943–1944 років? / В. Федчук // День. – 2018. – 3–4 серп. – С.12.

***

День в історії – поляки знищили українське село Сагринь [Електронний ресурс] // Львівська обласна державна адміністрація : сайт. – Режим доступу : https://galinfo.com.ua/articles/den_54274.html. – Назва з екрану.

Онуфрійчук М. Знищені поляками: українське село Сагринь / М. Онуфрійчук [Електронний ресурс] // Укрінформ : сайт. – Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/2192925-zniseni-polakami-ukrainske-selo-sagrin.html. – Назва з екрану.

Різанина в Сагрині [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

80 років від дня народження Галини Сергіївни Кухарської – організатора бібліотечної справи на Волині

Галина Сергіївна Кухарська – колишній директор Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.

 Народилася Галина Сергіївна 13 березня 1939 року на території сучасної Польщі – в с. Полоси Білгорайського району Люблінського воєводства. У 1939 році разом із батьками Сергієм Михайловичем та Ганною Антонівною переїхала до Луцька. У дитячій пам’яті зовсім маленької Галини закарбувалися картини воєнного лихоліття. Друга світова війна залишила болісний карб на серці – 18 квітня 1945 року під час битви на Одері загинув тато. У 1945–1955 рр. Галина навчалася у школах міста Луцька. 1955 року здобула загальну середню освіту в середній школі №3 м. Луцька. Вже тоді у юної випускниці зародилася любов до книги. Тому в 1955–1956 рр. вона навчалася в Київській книготорговельній школі, після закінчення якої трудилася продавцем книгарні м. Чернівці. У 1958 році повернулася до Луцька, де в 1958–1961 рр. продовжила працювати в сфері книжкової торгівлі. Вищу бібліотечну освіту здобула в 1965 році в Харківському державному інституті культури.

Із 1962 року Галина Сергіївна Кухарська пов’язала своє життя з бібліотечною галуззю Волині. Трудовий шлях розпочала на посаді бібліотекаря бібліотеки № 1 м. Луцька (1962–1965). Пізніше – у 1967–1968 рр. завідувала Луцькою міською бібліотекою для дітей №1. Упродовж декількох років перебувала на посаді інспектора управління культури Волинського облвиконкому. Була головним бібліотекарем Волинської обласної бібліотеки для дорослих. Саме за безпосередньої участі Галини Сергіївни відбулося створення перших централізованих бібліотечних систем на Волині – Нововолинської міської, Локачинської районної. Брала участь у підготовці і проведенні республіканського семінару з питань централізації в м. Нововолинську.

На початку 1975 року Галина Кухарська перейшла на роботу в систему закладів культури профспілок. Спершу була старшим бібліотекарем Волинської обласної профспілкової бібліотеки, а в грудні 1975 року стала інструктором культмасового відділу обласної ради профспілок. Брала активну участь у формуванні системи навчання та підготовки бібліотекарів профспілкових бібліотек, своєю діяльністю сприяла відкриттю нового приміщення обласної профспілкової бібліотеки на Проспекті Молоді в Луцьку.

Ураховуючи досвід управлінської роботи Галини Сергіївни, за рекомендацією колегії управління культури Волинського облвиконкому в лютому 1984 року, вона була призначена директором Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки.

1984–1996 роки, коли на чолі бібліотеки перебувала Галина Сергіївна Кухарська, стали періодом утвердження іміджу книгозбірні як головного бібліотечного закладу краю, науково-методичного центру з високою професійною репутацією. На базі бібліотеки проводилися республіканські семінари (1988, 1989 рр,) та всесоюзний (1984 р). Бібліотека неодноразово була об’єктом показу на ВДНГ СРСР.

У складний для українського народу час перебудови Галина Сергіївна зуміла скерувати колектив на активну участь у процесах національного й культурного відродження. У 1989–1991 рр. на базі бібліотеки діяв літературний клуб «Діалог», який сприяв гуртуванню луцької інтелігенції. Працювала літературно-пропагандистська група, котра проводила мистецькі заходи національно-патріотичної тематики. Зажили доброї слави літературні вечори, присвячені життю і творчості Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Данила Братковського, Модеста Левицького та інших діячів (автор сценаріїв, організатор – Валентина Москалюк). Галина Сергіївна обиралася секретарем обласної організації товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, входила до керівного складу обласної організації Союзу українок.

Внесок Кухарської Г. С. та колективу у справу національного відродження був відзначений присвоєнням 27 лютого 1991 року бібліотеці імені Олени Пчілки. 1 листопада 1996 року пішла на заслужений відпочинок, проте продовжила працювати на курсах підвищення кваліфікації, пізніше завідувала бібліотекою Луцького інституту економіки і менеджменту.

Галина Сергіївна Кухарська нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Любов до книги передала онуці Веремчук Катерині, яка працює на посаді провідного бібліотекаря відділу документів іноземними мовами. Бібліотека була рідним домом для її дочок Світлани та Ольги, які, на жаль, відійшли у вічність.

Людмила Стасюк

Література:

Про відзначення бібліотечних працівників державними нагородами УРСР : указ Президії Верховної Ради Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 21. – С. 560–561.

Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР нагороджено Г. С. Кухарську.

Про призначення директором обласної бібліотеки для дорослих : наказ по Міністерству культури УРСР // Культура і життя. – 1984. – 4 берез.

У Волинській області призначено Старих Галину Сергіївну.

***

Кухарська Г. …І виростали храми слова / Г. Кухарська // Краєвид. –1995. – № 1. – С. 2–4.

Кухарська Г. Культура – це духовний хліб / Г. Кухарська // Рад. Волинь. – 1990. – 21 лют.

Кухарська Г. Мудрість народу книги бережуть : [інтерв’ю з Г. Кухарською / інтерв’ю взяла А. Філатенко] // Волинь. – 1995. – 28 січ.

Кухарська Г. Сільська бібліотека: культура і життя / Г. Кухарська // Рад. Волинь. – 1988. – 22 черв.

Кухарська Г. Тут живуть книги : [інтерв’ю з Г. Кухарською / інтерв’ю взяла А. Філатенко] // Волинь. – 1996. – 21 листоп.

***

Стасюк Л. Головна бібліотека Волинського краю / Л. Стасюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Бібліотеки – осередки культури, освіти, науки: шлях довжиною у 75 років : матеріали LIV Волин. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 75-річчю від дня заснування Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки, 28 трав. 2015 р. / відпов. за вип.: А. М. Силюк, Л. А. Стасюк. – Луцьк, 2015. – Вип. 54. – С. 45–47.

Є відомості про Г. С. Кухарську.

Стасюк Л. 10 червня 75 років від дня створення Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки (1940) / Л. Стасюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки. – Луцьк, 2014. – С. 90–96.

Є відомості про Г. С. Кухарську.

Стасюк Л. Історія обласної наукової бібліотеки у постатях її керівників (1944–2004 рр.) / Л. Стасюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Розвиток бібліотечної справи в краї. : матеріали ХVI Волин. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 65-річчю Волин. держ. обл.. наук. б-ки ім.. Олени Пчілки, 1–2 черв. 2005р. – Луцьк, 2005. – С. 43–44.

Є відомості про Г. С. Кухарську.

Стасюк Л. А. Храми знань і мудрості Волині / Л. А. Стасюк // Волинь бібліотечна : довідник. – Луцьк, 2003. – С. 4–9.

Є відомості про Г. С. Кухарську.

Віренко Н. Храни вас Бог, хранительки книг / Н. Віренко // Нар. трибуна. – 1995. – 23 черв.

Галина Кухарська – директор обласної наукової бібліотеки / фото М. Зінчука // Волинь. – 1994. – 29 берез.

Гуменюк Н. «Спасибі, Галино Сергіївно!» / Н. Гуменюк // Віче. – 1996. – 7 листоп.

Олена Пчілка повернулася на Волинь // Рад. Волинь. – 1991. – 8 берез.

Стасюк Л. Головна бібліотека Волині / Л. Стасюк // Бібл. планета. – 2004. – №1. – С. 25–26.

Стасюк Л. Храм, ім’я якому – бібліотека / Л. Стасюк // Луцьк. замок. – 1999. – 23 верес.

Філатенко А. Берегині духовних скарбів / А. Філатенко // Волинь. – 22 черв.

Філатенко А. Ювілей бібліотек і читачів / А. Філатенко // Рад. Волинь. – 1990. – 3 лип.

Харів Г. Бібліотека – учасник ВДНГ / Г. Харів // Рад. Волинь. – 1985. – 7 жовт.

Штинько В. Хранителі людської мудрості : обласній науковій бібліотеці ім. Олени Пчілки виповнилося 60 літ / В. Штинько // Волинь. – 2000. – 13 черв.

***

Історія бібліотеки [Електронний ресурс] // Бібліотека імені Олени Пчілки : сайт. – Режим доступу : http://ounb.lutsk.ua/history.html. – Назва з екрану.

Штинько В. Скарбниця мудрості / В. Штинько [Електронний ресурс] // Волинь-нова : сайт. – Режим доступу : https://www.volyn.com.ua/news/30871-skarbnitsya-mudrosti.html. – Назва з екрану.