Пам'ятаємо: незабутня Олена Пчілка!

 

 

4 ЖОВТНЯ 

90 років від дня смерті Олени Пчілки (1849-1930) - української письменниці, етнографа, фольклориста, редактора,  громадської діячки

Коли видавництво „Рух” у Харкові готувало до видання „Оповідання” Олени Пчілки (кінець 1920-х років), воно звернулося до письменниці з проханням написати автобіографію. Пишучи її, Олена Пчілка зазначила: „Я живу довго на світі, пережила, можна сказати, стільки періодів нашої культури, і на протязі тих пережитих часів знала так багато людей наших і чужих, що коли б я захотіла просто написати про всі взаємини свого життя, то вийшли б цілі томи”.

„…Автобіографії річ таки цікава – і тоді, як подавані твори подобаються, і навіть тоді, як вони не подобаються... Цікаво, як та людина жила – сама; цікаво, що вона думала, що вона почувала, які її були власні вчинки; цікаво взагалі пізнатися з її власним життям і заглянути в її душу, перебрати в їй усе, як у скрині, за всі часи того життя, в різну пору його”, – писала Олена Пчілка.

„У своїй довголітній праці на полі української культури виступала то яко етнограф-збирач, то яко вчений-досліджувач, то яко драматург та автор інших творів красного письменства (прозових та віршованих), то яко редакторка й видавниця українських часописів та окремих виданнів, то яко педагог, автор, може найтрудніших до написання творів – для дітей.

По своїй ідеології – перше всього українська націоналістка, гаряча патріотка свого краю, України. По літературному напрямку належу до школи народників 60-х років”, – так писала письменниця про себе.

Хто знає історію родоводу Косачів, той назве Ольгу Петрівну Драгоманову-Косач (Олену Пчілку) однією з найщасливіших матерів України. У шістьох дітях вона втілила свою жагучу мрію: зростити свідомих українців.

„В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки, із певністю можу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій що ні… Власне я наважила й завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому”, – писала Олена Пчілка.

Письменниця пишалася своїми дітьми, в листах до мами в Гадяч писала: „В цьому році все обов’язкові поїздки: то їздила з Лесею у Варшаву до лікарів, а тепер доведеться в кінці серпня чи на початку вересня їхати за Лесею в Одесу на Лиман.  Петро Антонович відвіз її туди на початку липня і влаштував там при наших хороших знайомих на Лимані. Леся часто пише. Лікується купанням регулярно, а що з цього вийде – побачу  як поїду за нею. Михась відмінно закінчив гімназію першим учнем і навіть з медаллю. Подав прохання про вступ до Київського університету. Коли поступить, теж не зайвим було б поїхати з ним до Києва, помогти влаштуватися. Я дуже задоволена його вдачею і всім ним.  Як за зовнішніми, та і за внутрішніми якостями – не бажаю нічого кращого.  Коли б і Микось вийшов таким! Микось такий же здоровий і філософ, як був, нині все думає, що поїде зо мною в Одесу, подивитись на „козацьке море”. Учора питав, чи заїдемо ми до бабусі? Звичайна дитяча фантазія! Де Одеса, а де Гадяч! Всі інші діти зараз здорові. Оксаночка дуже поправилась. Ліля  теж молодчина. Мала Дора настільки уже підросла, що я думаю зняти з неї портрета. Вона – втіха для всіх, особливо любить няньчитися з нею Ліля”.

Всі діти Олени Пчілки безмірно любили її і високо цінували.

„Мати – ні, це занадто складна, занадто значна її роль і місце в житті не лише всіх нас, особливо Лесі, а не в цілому українському житті і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала. Були у її вдачі прекрасні риси, але були й такі, що дуже болюче вражали близьких людей, в першу чергу її дітей. А тому і хорошими і злими рисами вона поклала великий карб на Лесі, але все ж хороші риси переважали.  У всякім разі, Леся безмірно любила її і дуже високо цінувала все своє життя аж до смерти…”, – писала про матір Ольга Косач-Кривинюк.

Ізидора Косач згадувала: „…мати була дуже розумна, горда, певна себе і певна в правоті своїх думок і переконань людина, тверда і уперта в переведенні в життя того, що уважала за потрібне”.

„Всі ми – і поети і непоети – по більшій часті буваємо не варті своїх матерів”. „За ціле життя твоє мало платити „кількома стрічками листа”, за нього мало цілого мого життя, - вір мені чи ні. Тільки я б віддала своє життя без жалю ради тебе”, – писала в листах до матері Леся Українка.

Син Михайло Косач писав у листі до матері: "Коли я став тим, чим єсть, коли в мене є що-небудь доброго, то се дякуючи тобі, мамочко!"

Олена Пчілка – приклад всім матерям, як треба виховувати своїх дітей, щоб обожнювали матір в дитинстві, а протягом свого життя любили і шанували. Вона у блокованій, бездержавній, зрусифікованій Україні  зростила свідомих українців. 

                                                                                                          Віра Комзюк