Вчився у Любешові, захоплювалися ним Вашингтон і Байрон

4 ЛЮТОГО

275 років від дня народження Тадеуша Костюшка (1746–1817) –

діяча польського національно-визвольного руху

Тадеуш Костюшко – військовий і політичний діяч Речі Посполитої, учасник Війни за незалежність США, інженер-фортифікатор, керівник польського повстання 1794 року.

Народився Тадеуш Костюшко 4 лютого 1745 року в селі Меречовщина, Білорусь. Початкову освіту здобув у Любешівській школі піарів на Волині, яка славилась високим рівнем викладання. Пізніше вступив на навчання в Академію Шляхетного Корпусу Кадетів у Варшаві (Лицарська школа), в якій готували кадрових військових офіцерів. Ставши одним з найкращих кадетів, він закінчив академію капітаном. Отримав стипендію на навчання в Королівській академії живопису та скульптури у Франції.

Після повернення з Франції Костюшко намагався влаштуватися в польську армію, проте це йому не вдалося через нестачу коштів. Саме тому він був змушений піти викладати живопис донькам магната Юзефа Сосновського.

У 1775 році Т. Костюшко виїхав до Америки, де брав участь в Американській революції. Саме там у повній мірі проявилися його військові знання, старанність і виняткові здібності в питаннях фортифікації. Молодому військовому довірили зведення фортеці в Вест-Пойнт, і саме він вигадав перегородити річку в Філадельфії великими ланцюгами, щоб англійські кораблі не змогли в неї увійти.

Здібності Костюшка помітив Б. Франклін, а також Дж. Вашингтон. За свої старання Тадеуш Костюшко отримав звання полковника інженерних військ Континентальної армії. Також він став другою людиною (після Дж. Вашингтона), хто був нагороджений орденом Цинциннаті – тоді найпрестижнішою нагородою в США.

Відмовившись від власності, яку отримав за службу в США, він повертається на батьківщину.

У березні 1794 року Костюшко вирушає до Кракова, де очолює визвольний рух та оголошує Акт повстання громадян. Він закликав боротися проти російської окупації. Костюшко був обраний головнокомандувачем. 4 квітня повстанці отримали перемогу над царськими військами під Рацлавицями. В травні було видано Полянецький універсал, який звільняв селян від залежності і закликав до активних військових дій. Але вже восени повстанці зазнали ряд поразок у битвах. В одній з них, 10 жовтня 1794 року під Мацейовицями Тадеуш Костюшко був поранений і взятий у полон, а згодом відправлений в Петропавлівську фортецю у Санкт-Петербурзі. Але був звільнений Павлом І в обмін на складання Присяги на вірність, за що отримав свободу та грошову винагороду. Але Костюшко навіть не думав підкорятися московському імператору. Він виїхав в Європу, звідки повідомив, що не збирається виконувати умови присяги та повернув гроші.Залишаючись вірним своїм поглядам, він відмовляється від співпраці з Наполеоном, якого вважав тираном.

Тадеуш Костюшко помер в швейцарському містечку Золотурні 15 жовтня 1817 року у віці 71 рік.

Тадеуш Костюшко досі залишається прикладом для наслідування та героєм не однієї країни. Його заслуги шанують в США, Польщі, Литві та Білорусії, він є почесним громадянином Франції.

Ім’я Костюшка носить Товариство польської культури у місті Луцьку.

Зозуля А. 4 лютого 275 років від дня народження Тадеуша Костюшка (1746–1817) – діяча польського національно-визвольного руху / А. Зозуля // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 48–49.

 

Література:

Островер Л. И. Тадеуш Костюшко / Л. И. Островер. – Москва : Мол. гвардія, 1961. – 272 с.

Бензярук А. Валынскія і Палескія вытокі роду Касцюшкау-Сяхновіцкіх / А. Бензярук // Хроніки Ладомерії : матеріали II Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-й річниці заснування єпископської кафедри у Володимирі, м. Володимир-Волинський 30 листоп. 2017 р. : наук. зб. / ред. В. Пикалюк. – Тернопіль, 2017. – С. 75–80.

Білик В. Комплекс матеріалів Тадеуша Костюшка у фондах Волинського краєзнавчого музею / В. Білик // Волинський музей: історія і сучасність : матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 80-річчю Волин. краєзн. музею та 60-річчю Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки. Луцьк-Колодяжне, 19–20 трав. 2009 р. – Луцьк, 2009. – Вип. 4. – С. 50–53.

Вербич В. Вчився у Любешові, захоплювалися ним Вашингтон і Байрон / В. Вербич // Вербич В. Під куполом спільного неба : есеї та діалоги / В. Вербич. – Луцьк, 2006. – С. 71–72.

Киричук М. Г. Повстання Костюшка. Кінець Речі Посполитої / М. Г. Киричук // Киричук М. Г. Волинь – земля українська : навч. посіб. / М. Г. Киричук. – Луцьк, 2005. – Т. 1. – С. 384–387.

Кралюк П. М. Костюшко Тадеуш / П. М. Кралюк // Кралюк П. М. Княжими шляхами Волині. Віднайдення раю / П. М. Кралюк. – Луцьк, 2010. – С. 138–139.

Леонюк В. Г. Оце твої діти. Україна в походженні Т. Костюшка / В. Г. Леонюк // Словник Берестейщини / В. Г. Леонюк. – Львів : Афіша, 2010. – Т. II. – С. 195–200.

Остапюк О. Любомльська земля в період розпаду Польської держави  / О. Остапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю: матеріали XXX Всеукр. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. , 24–25 берез. 2009 р. – Луцьк, 2009. – Вип. 30 . – С. 154–156.

Усенко П. Світовий масштаб світоча волі : від Дніпра до Гудзона – обшир діянь Тадея (Тадеуша) Косцюшка / П. Усенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині : матеріали XXIX Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 490-ій річниці надання Ковелю Магдебурзького права. м. Ковель, 5–6 груд. 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 227–232.

Ковалік П. У Луцьку вшанували Тадеуша Костюшка / П. Ковалік // Волин. монітор. – 2019. – 14 лют. – С. 12.

Наумук С. Керівника польського повстання привезли в Луцьк пораненим / С. Наумук // Волинь-нова. – 2017. – 17 жовт. – С. 2.

Пісарський В. У Луцьку вшанували Тадеуша Костюшка / В. Пісарський // Волин. монітор. – 2018. – 15 лют. – С. 13.

Ярмошик І. Листопадове (1830–1831) та січневе (1863) польські повстання проти царизму на сторінках часопису «ROCZNIK WOLYNSKI» (1930-ті рр.) / І. Ярмошик // Мандрівець. – 2010. – №1. – С. 24–27.

Storozynski A. The Peasant Prince. Thaddeus Kosciuszko аnd the Age of Revolution / A. Storozynski. – New York : St. Martin's Press, 2009. – 370 p.

Zahorski A. Naczelnik w sukmanie / A. Zahorski. – Krakow : Krajowa Agencja Wydawnictwa, 1990. – 38 с.

 

***

Брокгауз Ф. А. Tadeusz Andrzej Bonawentura Kościuszko // Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Эфронь. – Санкт-Петербург, 1895. – Т. 1. – С. 420–421.

Усенко П. Г. Косцюшко Тадей / П. Г. Усенко // Енциклопедія історії України. – Київ, 2009. – Т. 5 : Кон–Кю. – С. 231.

 

2 лютого 75 років з часу вигнання нацистських окупантів з міста Луцька (1944)

        68 років тому 2 лютого 1944 р. відбулося визволення Луцька від фашистських загарбників Цей безсмертний подвиг здійснили під час Рівненсько-Луцької наступальної операції воїни 7-ої гвардійської кавалерійської дивізії 13-ої армії 1-го Українського фронту. У визволенні Луцька безпосередню брало участь з’єднання 1-го кавалерійського корпусу та 2-га гвардійська кавалерійська дивізія генерал-майора Мамсурова, що просувались у напрямку Теремно – Підгайці.

У результаті проведеної Рівненсько-Луцької операції звільнено понад 200 населених пунктів, у тому числі 7 районних і 2 обласних центри.

Ми пам’ятаємо подвиг кожного з 25-ти тисяч солдат-фронтовиків, які полягли на теренах Волині. Ми пам’ятаємо подвиг мільйонів і низько їм вклоняємося

Смертю смерть здолавши,

Ми говорити хочем:

__ Ви не забули наші,

Спалені порохом ночі?

                                 (Борис Олійник)

2 ЛЮТОГО

75 років з часу вигнання нацистських окупантів

з міста Луцька

(1944)

Підрозділи вермахту були вибиті з Луцька в ході Луцько-Рівненської наступальної операції військ Червоної армії. Вона тривала з 27 січня по 13 лютого 1944 р. (датування за І. М. Бєлкіним) і здійснювалася силами правого крила 1-го Українського фронту. Основні завдання були покладені на 13-ю (командувач генерал-лейтенант М. П. Пухов) та 60-ю армії (командувач генерал-лейтенант І. Д. Черняховський). Їхні війська у взаємодії з партизанами мали завдання розгромити німецьке угруповання в районі Рівного і Луцька, вийти з лісисто-болотистої місцевості й оволодіти важливими в оперативному плані районами Рівне, Луцьк, Шепетівка для нанесення майбутнього удару на Чернівці.

Після артилерійської підготовки 27 січня 1944 р. 13-а армія розпочала наступ силами 76-го і 24-го стрілецьких корпусів на рівненському напрямку. У цей же день 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси просунулися до р. Стир і захопили невеликий плацдарм на західному березі. На світанку 29 січня кавалерійські корпуси повернули на південь і здійснили рейд по лісах аби вийти у тил ворога. До кінця дня 30 січня 6-й корпус пройшов близько 30 км і вийшов у район Цумані – Деражного. У цей час 1-й гвардійський кавалерійський корпус у районі Ківерців розбив 35-й піхотний полк 19-ї угорської дивізії і продовжував вести бойові дії на підступах до Луцька.

Станом на 1 лютого 2-а гвардійська кавалерійська дивізія просувалась в напрямку Теремно, Підгайці, Лище; 7-а гвардійська кавалерійська дивізія наступала на Луцьк з півночі, а з с. Звірів атакувала 1-а гвардійська кавалерійська дивізія.

2 лютого о 6 год. ранку 121-а стрілецька дивізія 13-ї армії увійшла в місто, але бойові дії ще тривали. Підрозділи вермахту відійшли за р. Стир і зайняли оборону в районі Гнідави. Противника вдалось витіснити з цих позицій лише 5 лютого. Саме цю дату варто розглядати, як день вигнання нацистських окупантів з Луцька. За радянськими даними під час боїв за місто було захоплено в полон 1 600 солдатів і офіцерів противника, 49 гармат і мінометів, 22 танки і 24 склади з військовим майном. Про втрати Червоної армії відомості відсутні.

Загалом в ході Луцько-Рівненської наступальної операції вдалось звільнити понад 200 населених пунктів, серед них два обласних – Луцьк, Рівне та шість районних – Ківерці, Колки, Маневичі, Олика, Теремне, Цумань. Фронт стабілізувався на лінії Маневичі – Колки, далі по річці Стир до Млинова.

Луцько-Рівненська наступальна операції сприяла успішній ліквідації оточених німецьких військ під Корсунь-Шевченківським, оскільки ворог змушений був кинути в район Рівне – Луцьк до десяти дивізій з резерву та інших ділянок фронту. За доповідями, втрати противника склали 5–6 тис. солдат убитими і пораненими та 2 тис. полоненими. Інші дані наводять такі цифри: понад 22 тис. убитих і поранених. З матеріально-технічних ресурсів – 100 танків, 426 гармат і мінометів, 575 кулеметів, 110 автомашин, 76 різних складів під Рівним та Луцьком.

Загалом радянсько-німецькі бої в районі Луцька 1944 р. потребують подальшого вивчення із залученням різних типів джерел. Станом на сьогоднішній день переважна кількість праць із цієї теми відноситься до радянської історіографії, що у свою чергу формує тенденційне і упередження бачення цієї теми.

 

Зек Б. 2 лютого 75 років з часу  вигнання нацистських окупантів з міста Луцька (1944) / Б. Зек // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2019 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2018. – С. 50–51.

 

Література:

Денисюк В. Визволення Волині від фашистських окупантів: 60 років / В. Денисюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 34 с.

  Зек Б. М. Луцьк у роки нацистської окупації (1941–1944) : монографія / Б. М. Зек. – Луцьк : Вежа-Друк, 2017. – 419 с.

Безродний Є. Рівненсько-Луцька наступальна операція 1944 року / Є. Безродний // Україна в полум’ї війни. 1941–1945. – Київ, 2005. – С. 277–284.

Грицюк В. Рівненсько-Луцька наступальна операція – складова стратегічної операції радянських військ на Правобережній Україні 1944 року / В. Грицюк, С. Сидоров // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю : матеріали ХХХ Всеукр. наук.-практ. іст.-краєз. конф. – Луцьк, 2009. – С. 271–274.

Кудь В. Визволення населених пунктів і території Волинського Полісся від німецько-фашистських загарбників в 1944 році / В. Кудь // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина : матеріали ХIII Волин. наук. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2004. – С. 46–48.

Головачук С. Вдячність – ветеранам / С. Головачук // Волин. газ.+Луцьк. – 2013. – 7 лют. – С. 1.

Єщенко В. Як ми визволяли Луцьк / В. Єщенко // Волинь-нова. – 2009. – 3 лют. – С. 4.

Кирильчук А. Як визволяли Луцьк / А. Кирильчук // Гроно. – 2010. – 9 берез. – С. 5.

Коструба Н. Вікоплинний лютий 1944 року / Н. Коструба // Слава праці. – 2010. – 2 лют.

Лівіцька О. Ревізії – не підлягає / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2009. – 5 лют. – С. 2.

Яровенко С. Лютневе протистояння / С. Яровенко // Рад. Волинь. – 2011. – 17 лют. – С. 3.

 

***

Дубень О. 2 лютого 70 років від дня визволення м. Луцька від фашистських загарбників (1944) / О. Дубень // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. : Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2013. – С. 37–39.

Рівненсько-Луцька наступальна операція 1944 р. // Енциклопедія історії України / ред. В. М. Литвин. – Київ, 2012. – Т. 9 : Прил–С. – С. 216.

 

Антон Кривицький – міський голова, патріот, громадянин

 29 січня у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбулася презентація ілюстрованого видання «Антон Кривицький і Луцьк. Переплетені долі». Працівники відділу краєзнавчої роботи долучилися до заходу організацією книжкової виставки «Антон Кривицький – міський голова, патріот, громадянин». На виставці було представлено книги, публікації у збірниках про Антона Федоровича  та широка підбірка публікацій у періодичних виданнях Волині, зокрема інтерв’ю під час перебування його на посаді міського голови.

Література:

Кривицький А. Він завжди розширював колію і горизонти / А. Кривицький // Борис Клімчук: Я – син волинської землі. – Луцьк, 2015. – С. 74–75.

Кривицький А. «До громадської думки потрібно прислухатися, бо люди завжди мудріші, ніж влада» / А. Кривицький // Топ-волиняни : зб. інтерв’ю з видат. волинянами / авт.-упоряд. Т. Хотимчук. – Луцьк, 2012. – С. 136–137.

Кривицький А. Свобода інформації, врядування та місце самоврядування / А. Кривицький // Українська політична журналістика і вибори : Міжнар. наук.-практ. конф. / ред. М. І. Мартинюк. – Луцьк, 2005. – С. 65–70.

Антон Кривицький: «Моя основна функція – говорити голові правду» // Луцьк. замок. – 2011. – 17 лют. – С. 3, 8.

Кривицький А. За Луцьк! За Україну! За добробут! / А. Кривицький // Вісник. – 2014. – 16 жовт. – С. 19.

    Відійшов у вічність Антон Федорович Кривицький // Луцьк. замок. – 2017. – 26 січ. – С. 2.

Данилюк В. Без Антона Кривицького / В. Данилюк // Волин. газ. – 2017. – 26 січ.  – С. 1, 3.

Січкун С. 10 фактів про Кривицького: на 72-му році відійшов у вічність триразовий мер Луцька / С. Січкун // Сім’я і дім. – 2017. – 26 січ. – С. 13.

Солоненко М. Не стало Почесного громадянина / М. Солоненко // Голос України. – 2017. – 24 січ. – С. 7.

Харів О. Антон Кривицький : «Кожен період історії дає свій шанс» / О. Харів // Луцьк. замок. – 2011. – 4 серп. – С. 8.

Хотимчук Є. І пам’ятатимуть Кривицького люди, вулиці, будинки й увесь Луцьк / Є. Хотимчук // Вісник+К. – 2017. – 26 січ. – С. 10.

**

Гриморович О. 8 червня 60 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945) – Луцького міського голови / О. Гриморович // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2004. – С. 71–73.

Кривицький Антон Федорович // Хто є хто на Волині: видат. земляки : довід.-біогр. вид. – Київ, 2003. – С. 37.

Кривицький Антон Федорович // Хто є хто в Україні. – Київ, 2001. – С. 223.

Станіславчук В. 8 червня 70 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945) – українського державного діяча, заслуженого економіста України / В. Станіславчук // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 86–90.

     Довідково: 💧Антон Федорович Кривицький – заслужений економіст України (1999), член-кореспондент Академії підприємництва та менеджменту України, кандидат економічних наук, міський голова трьох скликань.

Народився 8 червня 1945 року в селі Виноградне Березівського району  Одеської області в сім’ї робітників. Сім’я Федора і Парасковії Кривицьких була виселена з села Сайчиці Холмського повіту. У грудні 1945 року батьки переїхали до Луцька. Хлопець зростав у родині, де панувала атмосфера порядності, працьовитості та чесності. У юнацькі роки він захоплювався велосипедним спортом, встановив велорекорд України в заїзді на чотири кілометри. Середню освіту здобув у Луцькій середній школі №7, яку закінчив із срібною медаллю. Трудову діяльність розпочав у 17 років – слюсарем на Луцькому електроапаратному заводі. У 1969 році, отримавши диплом інженера-будівельника Львівського політехнічного інституту, працював за фахом у Луцькому заводоуправлінні будівельних матеріалів. Після служби в армії перейшов на роботу в комсомольські та партійні органи.

Із 1984 року працював в органах місцевого самоврядування: головою Нововолинського міськвиконкому (1984–1987), головою Луцького міськвиконкому (1987–1991), першим заступником голови Волинського облвиконкому (1991–1992), головою комітету інвестицій, будівництва, архітектури і містобудування Волинської облдержадміністрації (1992–1994).

У 1990 році під час його головування ще до офіційного проголошення незалежності України, біля Луцької міської ради піднято синьо-жовтий прапор. То був другий в Україні (після Львова) прапор піднятий над міською радою. Впродовж 1981–1991 рр. чотири рази обирався народним депутатом міських рад Луцька та Нововолинська.

З 1994 року тричі очолював міське самоврядування Луцька: у 1994–1998 рр. – голова Луцької міської ради народних депутатів. У 1998–2006 рр. був знову обраний Луцьким міським головою. За час керування містом А. Кривицький мав політичну волю втілювати непрості рішення, виявив себе як талановитий лідер громади, дбайливий господар, щирий патріот свого міста.

Кривицький Антон Федорович – автор запатентованої в Україні єдиної комп’ютерної системи обліку обсягу наданих житлово-комунальних послуг і розрахунків за них. Він був ініціатором багатьох нормативно-правових актів, що згодом набрали статусу законів держави – впровадження місцевого акцизного збору, проведення аукціонів продажу земельних ділянок і нерухомості, створення муніципальної дружини, заборони зовнішньої реклами тютюнових і алкогольних виробів тощо. За його сприяння місто Луцьк стало територією для впровадження загальнодержавних і міжнародних пілотних проектів, таких, як: реструктуризація комунальних підприємств і реформа тарифної політики, регуляторна реформа, впровадження заходів із енергозбереження. За його каденції в обласному центрі збудували тролейбусну лінію на вулицю Володимирську і мікрорайон Вересневе, а також запровадили конкурси на пасажирські перевезення. У місті розпочалося будівництво наземного переходу над коліями залізничного вокзалу, тому лучани називають перехід «мостом Кривицького». Саме за головування Антона Кривицького Луцьк чотири роки поспіль займав призові місця у всеукраїнському конкурсі «Місто найкращого благоустрою» серед міст із населенням від 100 до 500 тис. тощо.

Антон Кривицький був принциповою, рішучою, мудрою людиною. За його підтримки в Луцьку побудували пам’ятники Тарасові Шевченку (1995), Святому Миколаю, заступнику і покровителю міста Луцька (2000), пам’ятник-каплицю борцям за волю України (2001), першому президенту України Михайлові Грушевському (2002), пам’ятний знак жертвам депортації українців із етнічних земель у Польщі (2002).

У 2000 році Антон Федорович працював секретарем Волинського обкому СДПУ(о). Через чотири роки був виключений із партії постановою політбюро СДПУ(о) за «неправильну» поведінку під час «Помаранчевої революції».

У 2006–2010 рр. він – начальник головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації. У грудні 2010 року став радником луцького міського голови Миколи Романюка.

Нагороджений орденами «За заслуги ІІІ ст.» (2003), «За заслуги ІІ ст.» (2005), , «За розбудову України», церковним орденом «Різдво Христове» та медалями «70 років Збройних Сил СРСР», «Ветеран праці», пам’ятною медаллю «Папи Римського Іоанна Павла ІІ».

15 серпня 2002 року А. Ф. Кривицькому присвоєно звання Почесного громадянина міста Луцька.

Антон Федорович Кривицький помер 20 січня 2017 року в Луцьку. Похований на кладовищі в селі Гаразджа.

Упродовж багатьох років самовідданої праці він здобув незаперечний авторитет і повагу як умілий державний керівник та організатор, фахівець своєї справи, який зробив значний внесок у розвиток і розбудову міста Луцька та Волинського краю.

Станіславчук В. 8 ЧЕРВНЯ 75 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945–2017) – Луцького міського голови, заслуженого економіста України / В. Станіславчук // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2020 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Запоріжжя, 2019. – С. 135–139.    

Знаменні та пам’ятні дати Волині на лютий 2021 року

 

Василь Гей: "Доля прихилила до мене слово"

 

Василь Гей – відомий волинський поет, прозаїк, публіцист, літературний критик, краєзнавець.  Його талант, примножений на сумлінну щоденну працю зі словом,  увінчав вагомі творчі здобутки та визнання. Цьогоріч 14 січня йому виповнилося б 79 років. 

          Народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району на Волині в селянській родині. Дитинство і юність припали на важкі часи повоєння. Закінчив семирічку в рідному селі та середню школу в селищі Головно. В дитинстві мріяв стати інженером. Трудовий шлях розпочав завідувачем бібліотеки. Пізніше працював учителем у своєму селі, потім служив у війську. Деякий час навчався в політехнічному інституті. Працював журналістом у Любомльській районній та обласній молодіжних газетах.

          У 1974 році закінчив з відзнакою Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові. Здобув фах літературного редактора. 16 липня 1968 року в газеті «Літературна Україна» була надрукована добірка віршів з передмовою Дмитра Білоуса «Поезії Василя Гея», яка стала справжньою заявкою на літературне ім`я. 1973-го вийшла у світ перша збірка поезій  В. С. Гея «Закон вірності», після якої автора було прийнято до Спілки письменників України.

          Дев`ятнадцять років він був керівником обласної літературної студії «Лесин кадуб». У 1989 по 2006 рр. очолював Волинську організацію Спілки письменників України. Письменницька організація та її керівник доклали багато зусиль до спорудження в м. Луцьку пам`ятника Тарасу Шевченкові (1995). Літератори Волині публікували статті, проводили заходи зі збору коштів на пам`ятник. Василь Гей – ініціатор та впорядник видання літературного альманаху «Світязь». Завдяки його громадській активності було проведено поетичне свято «Лісова пісня» в урочищі Нечимному. Видав кілька книг, присвячених 125-річчю і 130-річчю від дня народження Лесі Українки, зокрема, «Джерела безсмертного слова» (1996). Упродовж 2010–2015 років письменник провів у навчальних закладах Волині, бібліотеках понад 250 мовних уроків і тематичних зустрічей.

          Працював позаштатним лектором Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти. Як керівник літстудії Луцької гімназії №18 (1990-і роки) та Волинського держуніверситету (1991–2001 рр.) упорядкував 2 номери гімназійного альманаху «Яровиця» та збірника студентських творів «Пора натхнення». Шістнадцять років Василь Гей був головою журі обласного етапу Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

          Був ініціатором створеної ради з питань видавничої справи (нині експертна рада) при облдержадміністрації. Досвідчений автор і редактор надавав допомогу в підготовці до друку збірок молодих авторів.

          Щедрим є доробок письменника й на пісенній ниві. Чимало пісень, які виконують професійні самодіяльні колективи України, поет створив у співпраці з відомими композиторами Анатолієм Пашкевичем, Олександром Синютіним, Миколою Збарацьким. Плідним був творчий дует поета В. Гея і композитора, народного артиста України О. Огородніка, який керує заслуженим народним ансамблем пісні і танцю «Колос».

          Творчість письменника пронизана любов`ю до рідного краю, вірою в мудрість народу. В. Гей був патріотом української мови. Багато творів присвятив рідному слову. Він одним із перших в українській літературі звернувся до художнього втілення теми боротьби Української повстанської армії. У своїх творах письменник вдало поєднував архівні документи з роздумами про вічні проблеми добра і зла.

          Василь Степанович Гей – автор понад 30 видань для дітей і дорослих, багатьох статей у всеукраїнській та обласній пресі. Окремими виданнями вийшли його книги «Закон вірності» (1973), «Крила Світязя» (1978), «Витоки» (1979), «Вічно пам`ятати» (1983), «Кольори вересня» (1985), «Краплі на листі» (1987), «Лесин кадуб» (1991), «Під сузір`ям калини» (1993), «Підрубане дерево роду» (1996), «Яворник» (1997), «Де маминим голосом тиша мовчить…» (2001), «Зоря з криничної води» (2002), «Кривавник рідного слова» (2004), «Вихор у стиглому житті» (2004) та ін. Упродовж 2011–2013 років вийшли вибрані твори у трьох томах (поезії, повісті, оповідання, етюди, публіцистика).

          У 2015 році у видавництві «Надстир`я» накладом 1000 примірників побачив світ збірник пісень на слова Василя Гея «Коли вертаюся додому…». Це гармонійне поєднання слова і музики, це – голос рідного краю. Пісні створено у співдружності поета з композиторами Волині й України – Анатолієм Пашкевичем, Олександром Огородніком, Мирославом Стефанишиним, Анатолієм Вольським, Олексієм Онишком, Віктором Герасимчуком, Володимиром Штихалюком, Олександром Синютіним, Галиною Васіною, Олександром Некрасовим.

          Того ж 2015 року В. Гей видав вірші для дітей молодшого та середнього шкільного віку «Я живу на Волині». Автор книжки відкрив для читачів багато нового, цікавого в пізнанні рідного краю, його рослинного світу, історії.

          В. Гей – лауреат всеукраїнської літературної премії ім. Андрія Головка (1997 р., за повість «Яворник»), обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського (2002 р., за книги «Де маминим голосом тиша мовчить…», «При світлі сивої роси», «Зоря з криничної води»), міжнародної премії Дмитра Нитченка (2004 р., за пропаганду українського друкованого слова). У 2005 році Василю Гею вручено медаль «Незалежність України», яка встановлена Міжнародним академічним рейтингом популярності «Золота фортуна». Отримуючи медаль у Національній Спілці письменників України від її голови В. Яворівського та голови Генеральної дирекції рейтингу Д. Акімова, письменник сказав, що сприймає її і як відзнаку Волинській організації НСПУ, якій виповнилося тоді чверть століття. У 2006 році В. Гею присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України.

          Серце Василя зупинилося 12 березня 2016 року на 75 році життя. Вічний спочинок знайшов на кладовищі у селі Гаразджа Луцького району.

           Понад усе любив Україну. У людях цінував професіоналізм і не терпів лукавства. Волинянам Василь Степанович Гей відомий ще й як високий моральний авторитет, людина, яка впродовж свого життя жодного разу не допустила приниження інших. Таким його пам`ятатимуть усі, хто знав.

          У колекції Волинського краєзнавчого музею (ВКМ) зберігається персональний фонд Василя Степановича Гея, переданий ним ще за життя.

 

Людмила Кревська

Кревська Л. 14 січня 75 років від дня народження В. С. Гея (1942 – 2016) – українського письменника, заслуженого діяча мистецтв України / Л. Кревська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2017 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2016. – С. 39–45.

Книги Василя Гея:

Гей В. Батько Рік і дванадцять місяців : вірш-казка / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 16 с.

Гей В. Великоднє світання : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 152 с.

Гей В. Вибрані твори : у 3 т. Т. 1 : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 640 с.

Гей В. Вибрані твори : у 3 т. Т. 2 : повісті, оповідання, етюди / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 464 с.

Гей В. С. Вибрані твори : в 3 т. Т. 3 : публіцистика / В. С. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2013. – 448 с.

Гей В. Визволяймося від лукавого : ст., рец., нотатки / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 156 с.

Гей В. Витоки : поезії / В. Гей. – Київ : Молодь, 1979. – 72 с.

Гей В. Вихор у стиглому житі : повісті, оповід., етюди / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 296 с.

Гей В. С. Вірші моєї юності / В. С. Гей. – Луцьк : Надстир'я, 2013. – 60 с.

Гей В. Вічно пам’ятати : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1983. – 118 с.

Гей В. Де маминим голосом тиша мовчить… : восьмивірші з рідного села / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 201. – 124 с.

Гей В. Закон вірності : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1973. – 60 с.

Гей В. Зоря криничної води : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 232 с.

Гей В. І піснею хата багата : твори для нар. хору та вокал. ансамблів / В. Гей, О. Огородник. – Луцьк : Надстир’я, 2004. – 160 с.

Гей В. Кольори вересня : поезії / В. Гей. – Львів : Каменяр, 1985. – 54 с.

Гей В. Кому важка наука рідномовності? / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 80 с.

Гей В. Краплі на листі : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1987. – 98 с.

Гей В. Кривавник рідного слова : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 40 с.

Гей В. Крила Світязя : поезії / В. Гей. – Київ : Рад. письменник, 1978. – 88 с.

Гей В. Лесин кадуб : поезії / В. Гей. – Львів : Каменяр, 1991. – 111 с.

Гей В. Під сузір’ям калини / В. Гей. – Луцьк : Гранослов, 1993. – 64 с.

Гей В. Під сузір’ям калини : народозн. календар / В. Гей. – Вид. 2-ге, доповн. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – 115 с.

Гей В. Підрубане дерево роду : поема / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 32 с.

Гей В. Погашений світильник : короткі оповід., поезії в прозі / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 100 с.

Гей В. Посвяти. Повітання. Побажання : поезії / В. Гей. – Луцьк : Волин. кн., 2007. – 148 с.

Гей В. При світлі сивої роси : з літ. щоденника : ст., виступи, рядки з рец., принагідні записи / В. Гей. – Луцьк : Вежа, 2001. – 272 с.

Гей В. С. Я живу на Волині : вірші для дітей молод. та серед. шк. віку / В. С. Гей. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 64 с.

Гей В. Чого кигичуть «книги»? : поліс. етюди / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 2006. – 88 с.

Гей В. Що крає у краї туман? : повість із життя, творчої і нетворчої діяльності неформального, непартійного мистецького товариства «Багаття» / В. Гей. – Луцьк : Волин. обл. друк, 2009. – 76 с.

Гей В. Яворник : повість, оповід. / В. Гей. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 172 с.

Коли вертаюся додому… : пісні на слова Василя Гея. – Луцьк : Надстир’я, 2015. – 116 с.

Запрошуємо у відділ краєзнавчої роботи Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки для ознайомлення із матеріалами про життєвий та творчий шлях Василя Гея.

 

«Агатангел Кримський: видатний вчений, народжений на Волині»

 

У 2021 році виповнюється 150 років від дня народження Агатангелв Кримського – одного із найвизначніших українських учених ХХ-го століття і світових дослідників сходу, людини-енциклопедії, людини-легенди з вражаючою біографією, унікальною пам’яттю і феноменальною працездатністю.

У Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки з нагоди 150-річчя від дня народження Агатангела Юхимовича Кримського – українського сходознавця, історика, фольклориста, літературознавця, письменника, перекладача відбувся вечір історичного портрету «Агатангел Кримський: видатний вчений, народжений  на Волині».

Агатенгел Юхимович Кримський народився 3 (15) січня 1871 року в місті Володимирі-Волинському. Змалку у нього проявився талант до мов. У три з половиною роки він умів  читати, у п'ять –  пішов до училища в Звенигородці, куди переїхала сім'я. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, в колегії Ґалаґана опанував грецьку, італійську, турецьку. У 18 років Кримський досконало знав 8 мов, а до кінця життя – понад шістдесят (різні дослідники називають цифри від 56 до ста, звертаючи увагу, що він вивчав не лише мови, але і різні говірки, діалекти). Сам учений жартував, що легше знайти мову, яку він не знає, ніж порахувати, скільки знає.

Походив Агатангел Кримський з міжетнічної родини: батько його був татарином, а мати шляхтичкою з Білорусії. Незважаючи на те, що Агатангел не мав і краплини української крові, відомий поліглот і сходознавець усе ж почувався українцем. Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов ще у колегії Павла Ґалаґана, де Кримський навчався підлітком.

У 1889–1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві, 

Закінчивши інститут, отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану й Сирії. Там Кримський отримав грунтовний вишкіл орієнталіста, основними дисциплінами для нього стали арабська філологія, іслам та арабська література. Крім того він досконало вивчив перську мову і літературу, а також турецьку мову та літературу. Повернувшись до Москви, викладає в рідному інституті (з 25 років), стає професором східної літератури (у 30 років), пише серію підручників, перекладає російською Коран.

 З 1918 року Агатангел Кримський постійно проживав у Києві, де працював секретарем Української Академії наук, заснованої гетьманом Павлом Скоропадським.

1921 року він стає директором Інституту української наукової мови. На той момент він уже майже втратив зір через читання, тож його секретарем і постійним помічником стає Микола Левченко, якого він пізніше усиновив. У 1929 році Левченка заарештовують у справі СВУ. Після чого, протягом п’яти років – заслання, а після повернення – самогубство. Ці події стали для Кримського страшним ударом. У 1941 році арештовують і самого Кримського як «ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля». Його разом з представниками української інтелігенції відправляють до Казахстану.

Подальша доля Агатангела Кримського невідома. За офіційною версією 25 січня 1942 року він помер в кустанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання видатного вченого досі не знайдене. 1957 року Агатангела Кримського було реабілітовано.

Неймовірно вражає діапазон його наукових інтересів і сфера досліджень. Агатангел Кримський – один із найвизначніших світових мовознавців і дослідників історії та культури Сходу, визнаний авторитет і експерт в галузі санскриту, семітології, східних і західних мов. Лише сходознавча творча спадщина Кримського складає 26 томів. Він – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах, 4-томної «Історії Туреччини та її письменства», «Історії мусульманства», «Історії арабів і арабської літератури», автор сходознавчих праць з арабістики, тюркології, іраністики, візантійської культури, оглядів сирійської й абіссинської літератур, робіт з історії хозарів, Криму та ін. Він переклав на українську мову літературні твори таких велетнів Сходу як Омар Хайям, Фірдоусі та інші, а також твори письменників західноєвропейських літератур. А. Кримський – автор перекладів творів Тараса Шевченка на турецьку мову.

Незаперечними і унікальними є заслуги А. Кримського у вивченні і розвитку української мови. Автор «Української граматики», «Нарисів з історії української мови», «Давньокиївської говірки», «Базисних правил українського правопису», упорядник першого видання «Головних правил українського правопису», він присвятив низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню, категорично виступаючи проти «погодінської теорії» та імперської версії про «колиску трьох братніх народів». Академік Кримський вів запеклу полеміку з російськими вченими, адже вважав, що українська мова уже в XI столітті існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця».

Кримський – друг і побратим Лесі Українки. Їх єднала щира дружба, що тривала довгі роки.

Познайомились вони ще зовсім юними на концерті Миколи Лисенка в Києві. Звідтоді підтримували постійні стосунки, зустрічались, обмінювались листами.

Ось прочитаймо ще раз ці рядки, адресовані Кримському.

З першого листа:

«Не здивуйте, що я, непрошена, озиваюся до Вас. Я дав-но бажала написати до Вас...»

З інших листів:

«Ваші слова на тифліському пероні я добре чула і дума­ла: "навіщо ся щира людина так мучить себе, самохіть?" Я й тепер не тямлю, що саме заважало нам тоді частіше та довше бачитися?

...Ви мусите колись приїхати до мене, власне, приїхати, а не прожогом заскочити, як то звичайне».

«...Ви знаєте, я люблю Ваші наукові твори... Я люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пише­те такі речі? Так наче Ви античний, врівноважений тілом і духом еллін, як пишете їх. Такий колорит, я тільки на Акрополі бачила!»

Про драматичну поему «В катакомбах»:

«І Ви трохи винні в її написанні, бо розбудили в мене думки в сьому напрямі своїм листом... Тому мені здається, що моя поема рідна Вам, і я б хотіла зв’язати якось Ваше імення з нею...»

Здаючи «В катакомбах» до друку, Леся Українка під назвою твору написала: «Посвята шановному побратимові А. Кримському».

Листи надруковані у 5 томі «Зібрання творів Лесі Українки» (1956).

Видатного вченого-сходознавця високо оцінив І. Я. Франко: „Незвичайна поява серед українців, незвична своєю енергіею, при­страсною любов’ю до України і різносторонністю знання й талан­ту, се Агатангел Кримський. Філолог з фаху, орієнталіст із замилу­вання, він виявив себе високоталановитим поетом, дуже оригіналь­ним повістярем”.

Агатангел Юхимович Кримський вважається одним із найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки, однією з найосвіченіших постатей свого часу. Все своє життя він з любов’ю будував «міст» між двома світами – українською культурою та культурою народів Сходу. Його ім’я було затверджене XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО в перелікові видатних діячів світу. Ім’я А. Кримського присвоєно Інституту сходознавства НАН України, Володимир-Волинському педагогічному коледжу, вулицям у Києві, Вінниці, Луцьку, Білій Церкві, Нововолинську, Малині, Звенигородці та в інших населених пунктах. Проводяться щорічні міжнародні наукові читання ім. А. Кримського, встановлено премію ім.  А.  Кримського НАН України, Волинську обласну літературно-мистецьку премію його імені. Першим лауреатом був 1992 року Йосип Струцюк за поетичні збірки «Глибока живиця», «Терпкі сторінки», п'єсу «Роман Мстиславич — великий князь Волинський і Галицький», поставлену на сцені Волинського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка, та за створені національно-патріотичні пісні.

Про лауреатів літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського розповіла директорка Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки,  заслужений працівник культури України Людмила Стасюк.

Про власні дослідження наукового доробку Агатангела Кримського розповів відомий волинський письменник, лауреат  Волинської обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, перекладач Ігор Едилович Ольшевський. У доробку письменника є праця «Агатангел Кримський: поклик Сходу», яка вийшла друком у видавництві «Терен» (2012).

Цікавим та пізнавальним був виступ відомого краєзнавства заслуженого працівника культури України Анатолія Михайловича Силюка.

Вірш Агатангела Кримського читала бібліотекар науково-методичного відділу Євгенія Лисюк.

Захід провели працівники відділу краєзнавчої роботи Віта Пащук та Наталія Хомяк.

У відділі краєзнавчої роботи представлена вистака "Агатангел Кримський: "Не зраджу я тебе, Україно, твій я навіки"".