Літературно-тематична година : «Але душа авторська може теж цікава річ… »: мемуари про Олену Пчілку

29 червня минає 169 років від дня народження яскравої зірки української культури, видатної української письменниці, талановитого педагога, науковця, етнографа, публіциста, активної громадської діячки Олени Пчілки.

За останні роки в українському літературознавстві посилився інтерес до мемуаристики Ольги Петрівни Косач. Крізь призму сприйняття мемуаристів осмислено її життєвий шлях. Автобіографії, листування письменниці, спогади про Олену Пчілку увиразнюють біографію видатної української письменниці і їх значення є непересічним в історії української літератури.

Як зауважують деякі дослідники творчості Олени Пчілки,  письменниця відзначалася винятковою толерантністю, розумінням об’єктивних реалій життя, виваженістю суджень. Автобіографії письменниці друкують: Валентина Іскорко-Гнатенко, Лариса Мірошниченко, Алла Ріпенко. Листування письменниці досліджував Михайло Возняк. Документальні свідчення, а саме спогади публікують: Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, Ізидора Петрівна Косач-Борисова, Софія Русова, Юрій Тищенко, наші земляки – Олекса Ошуркевич, Володимир Покальчук, Тетяна Данилюк-Терещук та інші.

У спогадах письменниці проступає концепція виховної ролі матері. Будучи аристократкою духу, виразником інтересів національної еліти, письменниця прагнула «витворити»  такі ж особистісні ознаки і в своїх дітей. В автобіографічних листах-нотатках, надісланих 1882 року професорові львівського університету, історику літератури Омеляну Огоновському, вона із властивою їй категоричністю призналася:

«В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки – і з певністю можу сказати, що мені се удалося. Не знаю, чи стали б Леся і Михайло українськими літераторами, коли б не я, може б стали…, але хутній, що ні…. Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому».

У книзі спогадів  і переказів про Олену Пчілку, які записав дослідник і краєзнавець Олекса Ошуркевич на Волині і Поліссі «Родина Косачів і волиняни», бачимо що неодноразово Олені Пчілці доводилося виконувати функцію посередництва між Петром Косачем і селянами. Про один типовий епізод згадує Федір Іллюх (родом з Уховецька). Якось місцевий селянин, котрий у панському лісі рубав березняк був затриманий лісником. Олена Пчілка заступалася за порушника, сказала: «Відвезти чоловікові дрова, бо, може, він не має чим борщу зварити». Інший випадок, який також засвідчує тактовність Ольги Петрівни Косач у прикрій ситуації: «Був тут з Уховецька Василь, робив у них. А стояла в погребі наливка. Василь що? Вкрав ту наливку з бутлем. Дізналася стара Косачиха, одобрала, сварила, та не видала Косачеві», – згадує Михайло Дмитрук, який чимало знав про Косачів із розповідей своєї матері Варвари Дмитрук.

Сучасній людині важко уявити, якими були люди минулих епох, а тим складніше це зробити з особистістю непересічною. У національному пантеоні постать Олени Пчілки і до сьогодні залишається чи не найконтроверсійнішою. Мабуть, щоб скласти більш–менш цілісне уявлення про когось із Великих, варто прислухатися до думок їхніх сучасників… Увиразнюючи факти з життя Олени Пчілки пропонуємо вашій увазі спогади та листи про Олену Пчілку:

Ольга Косач–Кривинюк у своїх спогадах про матір пише: «Мати завжди була дуже проти казенної науки і дуже неохоче віддавала нас до гімназичних програм науки, головно ж через те, що гімназії були російські і перебивали б її українське виховання малих дітей. Вдома ж наші батьки намагалися дати нам якнайкраще виховання. Тобто ми були «хорошо воспитанными» дітьми, маму навіть осуджували знайомі «дами» за те, що вона не вчить нас різних реверансів та взагалі «хороших манер»… Мати не любила «дитячих книжок», уважала, що вони лише псують дитині-людині смак, а тому, як згадували й розказували потім Леся з Мішею, у них були просто хороші книжки, а не спеціально пристосовані для дітей переробки чи скорочення, нібито таке миле дітям, справді ж здебільша їм одворотне, поки у них ще не зіпсований смак».

Зі спогадів Ізидори Косач–Борисової:

 «Олена Пчілка – псевдонім, що мама прибрала собі як була ще зовсім молода. Тоді молоде подружжя (наші бітьки) жили у Звягелі на Волині, там часами Ольгу звуть Олена, а ще мама дуже захопилась збиранням етнографічного матеріялу (вишивки, тканини), то батько наш казав, що вона, як тая пчілка працює. Та й все життя мама любила пчіл – ці комахи подобалися їй, як символ невсипущої праці для загалу. Мама, де жила довший час, то заводила пасіку, хоча б на 3-4 вулики і то не задля якоїсь там вигоди, просто їй подобалось спостерігати тую доцільну метушню комашок і сам буколічний вигляд вуликів».

Літературно-тематична година приурочена. до 169-ї річниці від дня народження Олени Пчілки, української письменниці, етнографа, фольклориста та громадської діячки, відбулася біля погруддя Ольги Петрівни Косач.

Вірш письменника Василя Гея присвячений Олені Пчілці прозвучав у виконанні бібліотекаря відділу краєзнавчої роботи Ціхоцької Юлії.

 «Олена Пчілка»

Поспішливим та щедрим в судах, а  не в трудах,

І звиклим до аршина усе в житті рівняти,

Не зміряти повік нам живий любові дар,

Якого не жаліла славетній доньці мати,

Не тінь вона, о ні, у сяйві дочки,

Не тільки за дітей нам треба їй вклониться.

Несла й вона крізь ніч валуєвську свічки,

Недарма звалась Пчілка – від бога трудівниця.

У полі, по якому натомлений Кобзар

В облозі сивих дум ступав, немов оратай,

Себе не шкодувала, збираючи нектар,

Аби його народу нужденному віддати.

Родюча наша нива, та як багато ще

На ній клинів обліжних з густими гірчаками.

Ми в світі не пропащі, як гріх за це пече

Нас перед зором предків, їх словом нелукавим.

Нехай з небес не всім зійшов такий талан –

За мить себе спаливши,вознестись над імлою,

Та світлий мед любові, родинний мудрий лад

Сотворено для нас робочою бджолою.

Ми в світі не пропащі, в бездоння пустоти

Не канемо, допоки у буднях не забули

Природного уміння – з полів нектар нести

Не лиш у власну хату, але й у спільний вулик.

У 2011 році біля нашої книгозбірні відбулося урочисте відкриття першого в Україні пам’ятника Олені Пчілці. Автором монумента став скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк.

Ведучі заходу: бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи – Наталія Хом’як та Юлія Ціхоцька. Захід підготувала головний бібліотекар відділу краєзнавчої роботи Олена Гапонюк.