Храми Волині

125 РОКІВ
від часу спорудження церкви Святого Миколая в с. Пульмо (1895)
тепер Шацького району

Село Пульмо розміщене між двома озерами: Пулемецьким і Світязь. 

Ця територія була заселена людьми ще багато тисячоліть тому. Перша документальна згадка про село належить до 1414 року в жалуваній грамоті польського короля Владислава Ягайла Олехну Дмитровичу на маєтки Угровськ… Польмо, Піщу. Ці грамоти підтверджені королем Олександром у 1502 і Владиславом IV у 1642 році. 

Протягом століть село Пульмо в документах має різні назви: Польмо, Пульма. Сама церква в селі вперше згадується у 1510 році. Тоді село відносилось до Холмського повіту, а церква до Угровецького благочиння Холмської єпархії. У документі судової тяганини між Угровецьким і Крупським вперше згадується  ім’я місцевого «попа руського обряду з села Польмо Василя Йолтуховича».

У 1665 році в селі побудована стараннями парафіян нова дерев’яна церква разом з дзвіницею, яка записана Св. Миколаївською, що підтверджує стара ікона XVII століття. На той час всі православні церкви насильно були переведені в унію, і місцеві землевласники часто з ними вступали у конфлікт. Так 3 вересня 1690 року Пульмівський священик подав скаргу в суд на орендатора Лесецького, який напав на церкву, ображав словами і діями священика, захопив 40 кіп жита і розорив парафіяльний дім. Місцеві феодали часто порушували закон й ігнорували уніатських священиків, про що говорить судова справа 1719 року, де пульмівські священики вимагали від підгороденських шляхтичів Сесщевітовських повернення боргу в 10 флоринів. У пом’яннику за 1733 рік згадується ім’я просвітера Пульмівського Григорія Щербенського.

До 1796 року уніатська парафія с. Пульмо належить до Холмського деканату Холмської дієцезії. У березні 1793 року під час генеральної візитації Холмської єпархії відбулась візитація забузької частини Холмського деканату. Дерев’яна церква в с. Пульмо відзначена як давня, але стан її був добрий. У головному вівтарі знаходився образ розп’ятого Христа. У бічних вівтарях були образи Пресвятої Богородиці і св. Миколая. Вівтар згідно візитації 1789 року, в с. Пульмо був синього кольору. Зафіксовано перебування у храмі конфесіалів. Церква мала купол і дзвіниця була над бабинцем.

У 1796 році, за вказівками Катерини ІІ розпочалось насильне переведення уніатських церков у православ’я. Відповідно архівних документів парафіяни Св. Миколаївської церкви с. Пульмо вже до 9 вересня 1796 року добровільно прийняли православ’я.

З того часу село відійшло до Житомирської єпархії Волинської губернії і входило до Володимирського благочиння. За кліровою відомістю від 20 грудня 1796 року священик інформує, що церква дерев’яна, стара і до священослужіння здатна. Церква мала приписні села Залісне, Вільшанка, Грабове й Адамчуки. Пульмо мало 114 дворів і 756 православних жителів. Церква мала орної землі в 2 зміни на 25 днів, сінокісної на 26 косарів.

Клірова відомість за 1828 рік відзначає, що село належить до володінь графа Пилипа Плятера. Будинок священика складався з 2-х кімнат, одна – біла, друга – курна і 2-х комірчин. 

У 1844 році церква записана як міцна. При церкві був історичний опис за 1806 рік, а також опис церковного майна за 1806 рік. Метричні книги зберігалися з 1829 року. Землі с. Пульмо вже належали графу Гнату Плятеру. У 1854 році в штат церкви входили дячок і паламар. Церква виготовила в 1850 році план на церковні землі. Вже в 1860 році зазначено, що церковного начиння недостатньо. Престол був один – в ім’я Св.Миколая. Будинок плебанії складався з 3-х кімнат і кухні, побудований селянами з дозволу управителя на глині, з кам’яним фундаментом, сирий і для проживання не зовсім придатний. Землі при церкві 2 десятини 1401 сажень, орної – 44 д. 1494 с., сінокісної – 42 д. 2327с., лісу – 11 д. 959 кв.с., чагарників – 104 д.780 с. Священик отримував платні – 140 рублів сріблом, дячок – 36 руб., паламар – 30 руб., просфорня – 16 р. с. Священник Микола Центелович за пожертвування на військові потреби нагороджений хрестом у пам'ять про Кримську війну на Володимирській стрічці. 

Згідно указу Волинської духовної консисторії від 28 жовтня 1886 року за № 9935, було дозволено в с. Пульмо, Володимирського повіту, 4-го благочинного округу, побудову нової дерев’яної церкви. На той час російський Синод старався всі церкви, які мали свій архітектурний стиль згідно українських православних традицій, перебудувати в новому, так званому "псевдоруському" стилі і не скупились на кошти. На будівництво церкви в Державному банку було парафіяльних грошей – 2700 рублів, від казни відпускалось 2504 руб. 46 коп., була частина готового дерев’яного матеріалу, а недостаючу суму мали поповнити парафіяни.

Новий Св. Миколаївський храм був побудований у 1895 році. Розібрану церкву в кінці ХІХ ст. перенесли на кладовище і побудували з неї каплицю. Нова дерев’яна церква була зміщена 150 метрів на схід від попередньої. Дзвіниця побудована над бабинцем.

У 1911 році кружковий дохід церкви складав 130 рублів. Всього церква мала землі 231 десятину 837 кв. сажнів. Це були найбільші церковні угіддя на території Любомльщини. Дохід від землі складав 150 руб. Дім для священника побудований стараннями місцевого поміщика і казни, був власністю церкви. Метричні книги зберігались з 1865 року. В селі діяла школа грамоти. Священник від казни отримував 300 руб., кружкових – 97 руб., від земельних угідь – 130 руб. Псаломщик отримував від казни 50 руб., кружкових – 32 руб., від земельних угідь – 45 руб., просфорня отримувала 16 руб.

У 1911 році в с. Пульмо нараховувалось 254 двори і 1549 православних. Владика відвідав церкву в 1910 р. У селі діяло Пульмівське волосне правління, було 5 харчових крамниць, 1 горілчана крамниця і проводилось 4 ярмарки щорічно. До землеволодіння графів Плятерів належало 1.944 десятин. Волинська консисторія серед старанних учителів у 1906 році відзначила вчителя церковно-парафіяльної школи с. Пульмо Анатолія Сухозанета. Серед найбільш старанних відмічено завідувача і законовчителя Пульмівської ЦПШ священника Полієвкта Центеловича.

У період І світової війни більшість жителів с. Пульмо було відправлено біженцями вглиб Росії. Селяни парафії завжди допомагали церкві своїми пожертвами. У 1900 році Волинський владика подав архіпастирське благословення селянам с. Пульмо Кузьмі Личманюку, Івану Савчуку, Петру Ветрику і Хрисанфру Курану за зроблені ними пожертви на користь місцевої церкви.

Документи за 1914 рік інформують, що церква простора, багато прикрашена. Повідомляється про благодатну ікону святителя Миколи. Відпусти бувають 6-го грудня і 9 травня. Причтові приміщення знаходяться в 30 сажнях від церкви, побудовані в 1886 році, зручні, але не зовсім теплі. Церковна земля розміщена в 11 шматках, розміщених в 3-12 верстах від будинку. Є план на землі датований 1857 роком. На той час парафія входила до 5-го благочинного округу Володимир-Волинського повіту.

Останнім власником частини Пульма до 1939 року був граф Вітольд Броель-Плятер. 

На початку 1919 року територія Пульмівської волості була окупована поляками. Станом на 13 вересня 1921 року церковні землі були урізані з 231 га. до 219 га. 6000 кв. м., а в графа Вітольда Брофль-Плятера – до 322 га. 

Станом на 1937 рік церква була покрита бляхою. Довжина церкви становила – 24,07 м., ширина – 13,42 м., висота – 20,5 м.  У 1927 році в церкві провели капітальний ремонт, за кошти парафіян пофарбований дах. Церква застрахована на 10,640 злотих. Дзвіниця, прибудована до церкви, крита також бляхою, мала розміри: 4,43 м – довжини, 8 м. – ширини і 24 м – висоти. 

На той час польська влада обмежила церковні землі з 231 га. до 37 га., 4 га. було під осадою, 1 га., під цвинтарем, 12 га. орної землі, 18 га. лук і пасовищ. Земля складалася з 3-х кусків на віддалі до 12 км. Церква мала річний дохід від землі – 620 зл., вартістю 100-150 зл. за гектар.При церкві був план на землі з 1858 року. Священник володів 23 га. землі, 11 га. мав псаломщик . Земля віддавалася на спілку за 1/3 частину. Священник жив у будинку з 4-х кімнат, збудованому у 1888 році, мав стодолу, хлів, льох. 

За 1937 рік народилося в парафії – 144 чол., шлюбів відбулось – 16, померло – 65 чол. В 1936 році зроблений опис церковного майна. Збереглись метричні книги з 1856 року. Церковна бібліотека нараховувала 28 томів. Мова проповідей у церкві з 1919 року була українська.

У період ІІ світової війни Св. Миколаївський храм вцілів. 16 листопада 1943 року був замордований священник Осницький Олександр разом з дружиною і 4 дітьми. Церква в с. Пульмо своєї назви ніколи не змінювала і не закривалася при радянській владі. Нині до церкви приписані села Вільшанка, Адамчуки, Залісся і Грабове. В церкві збереглись 5 дзвонів, із них два відлиті в м. Данціг в 1930 році.

За даними опису церковного майна від 1982 року, в церкві було 10 старих книг. Церква оцінена в 16.642 рублі, церковне майно в 1673 руб.

Протягом останніх років церква завдяки турботам священника, о. Олександра, добре відремонтована, покрита золотистою бляхою, побудовано нову огорожу з вхідною брамою, територію церкви прикрашено клумбами з живими квітами. Декілька разів на тиждень проводяться заняття в недільній школі. 21 травня 1982 року церкву обстежували члени експедиції Волинського краєзнавчого музею з консультантом, відомим мистецтвознавцем П.М. Жолтовським.

Церкву неодноразово відвідували владики. У 2003 р. на свято святителя Миколая побували архієпископ Варфоломій і єпископ Симеон, у 2005 році – архієпископ Симеон і 9 жовтня 2008 року єпископ Никодим. Нині церква в с. Пульмо належить до Шацького благочиння Володимир-Волинської єпархії.

У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського зберігається Євангеліє (Львів: Друкарня братства, 1690 р. шифр Кир. 2639 п.), яке містить вкладний запис 1718 року: "За стараніем честного отца Григорія Єсієвича, презбитора Пулмянского і за дідича его милости пана Стефана Сієнецкачесніка справила громада Пулмянска". Книга була придбана до місцевого храму Чудотворного Миколая за 55 злотих. Євангеліє походить зі збірки Волинського єпархіального давньосховища (Житомир).

Олександр Остапюк 

Література:

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Про церкву Св. Миколая в селі Пульмо Шацького району – с. 18.

Лазарук В. Світязь. Т. І. Кн. перша і друга / В. Лазарук. – Луцьк : Вежа, 2002. – 358 с.

Про церкву Св. Миколая в селі Пульмо Шацького району – с. 103, 28.

Бобрик В. Стан церков у забужанській частині Холмського унійного деканату у світлі візитації 1793 р. / В. Бобрик // Волинська  ікона: дослідження та реставрація : матеріали XIV міжнар. конф., м. Луцьк, 29–30 жовт. 2007 р. – Луцьк, 2007. – Вип. 14. – С. 124–126. 

Остапюк О. Дерев’яні храми Шацького району Волинської області / О. Остапюк, С. Лончук // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. / за наук. ред. д-ра арх. П. А. Ричкова. – Рівне, 2018. – Вип. 6. – С. 186–192.

Остапюк О. З історії Свято-Миколаївської церкви в селі Пульмо Шацького району / О. Остапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини : матеріали ХХXVII Всеукр. іст.-краєзн. наук. конф., м. Камінь-Каширський, 27 жовт. 2010 р. – Луцьк, 2010. – Вип. 37. – С. 297–303. 

Sygowski Р. Cerkiew we wsi Wiszniów koło Lubomla w XVIII w., w świetle dokumentów wizytacji dekanatu lubomelskiego unickiej diecezji chełmskiej z Archiwum Państwowego w Lublinie / P. Sygowski // Волинська ікона: дослідження та реставрація : матеріали XXII Міжнар. наук. конф. м. Луцьк, 21–22 жовт. 2015 р. : наук. зб. / упоряд.: Т. М. Єлісєєва, Є. Ковальчук ; відпов. за вип. А. Силюк. – Луцьк, 2015. – Вип. 22. – С. 198–201. 

Остапюк О. З історії Св. Миколаївської церкви с. Пульмо / О. Отапюк // Шацьк. край. – 2012. – 1 січ. – С. 3 ; 28 січ. – С. 8 ; 4 лют. – С. 6. 

***

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 130 с.

Фото церкви Св. Миколая в селі Пульмо Шацького району – с. 123.

Фініковський Ю. 600 років від часу першої згадки про село Пульмо Шацького району (1414)  / Ю. Фініковський // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2013. – С. 211–213.

Цинкаловський О. Пульмо / О. Цинкаловський // Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег, 1986. – Т. ІІ. – С. 277.

***

Пульмо, Свято-Миколаївська церква [Електронний ресурс] // Шацьке благочиння : офіційний сайт. – Режим доступу: http://sh-orthodox.org.ua. – Назва з екрану.

Свято-Миколаївська церква (Пульмо) [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/. – Назва з екрану.

Вербна неділя

Дорогі краяни, шановні колеги!

 Вітаємо із святом, Вас! З Вербною неділею!

Опис

Вербна неділя — неділя яка припадає за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в'їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Вікіпедія

Історія та традиції свята читай тут https://amazingukraine.pro/culture/verbna-nedilia-2020-istoriia-sviata-ta-tradytsii/ ; http://vsviti.com.ua/ukraine/82282

Народні прикмети на Вербну Неділю:

1. Якщо у цей день нема заморозків — чекайте щедрий врожай фруктів.

1. Сонце і відсутність вітру у Вербну неділю віщують тепле літо.

1. Якщо у цей день сильний вітер, то весь літній сезон погода буде змінною.

1. З’їсти шматочок освяченої верби — отримати успіх у своїх справах.

1. Закликати кохану людину подумки у свій дім — пришвидшити її прихід у ваше життя.

1. Якщо на Вербну неділю йде дощ, то весь врожай буде хорошим.

1. Посадиш кімнатну рослину в будинку у цей день — принесеш достаток у дім.

1. Мороз на Вербну неділю — до гарного врожаю ярових хлібів.

Церкви Волині – пам'ятки архітектури

225 РОКІВ

 від часу спорудження церкви Успіння Богородиці у с. Запруддя, 

тепер Камінь-Каширського району 

(1795)

Церква Успіння Пресвятої Богородиці в с. Запруддя – одна з найдавніших пам’яток сакральної архітектури Волині. 

Запруддя відоме тим, що його історія пов’язана із родиною Косачів: упродовж 1901–1907 років там проживала тітка Лесі Українки по батьковій лінії Олена Антонівна Тесленко-Приходько з чоловіком Петром Васильовичем. До них приїздили члени родини Косачів, відомі діячі української культури: Лисенки, Старицькі, Іван Франко. У Запрудді збирала народний фольклор мати Лесі Українки Ольга Косач. 

«Оригинальный вид предоставляет небольшая церковка (бывшая униатская), отдельно стоявшая за селом, окруженная огромными деревьями, – на одном из этих белых, сияющих инеем деревьев высоко виднелся оставленный там и на зиму большой улей с «пчилками ярыми»... Тишина кругом, неподвижность», – таким запам`ятала Запруддя Олена Пчілка.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці побудована в 1785 році як придорожня каплиця. Дерев’яна, однокупольна. 

У 1869 році під будівлю було підведено кам’яний фундамент і прибудовано бабинець із триярусною дзвіницею. Тоді ж чотирьохсхилий дах будівлі був увінчаний куполом у вигляді цибулини. Упродовж 1928-1929 років церква перебудовувалась.

За радянських часів храм стояв зачинений і почав руйнуватися. 1962 року пам’ятку зняли з державного обліку як недіючу, частину майна вивезли в сусідню Сошичненську церкву. Влада планувала створити в спустошеній церкві музей, однак місцеві жителі не підтримали такого рішення.

Відродилася церква 1989 року, відколи будівлю передали громаді. Було проведено ремонтні роботи, повернуто церковні речі. Настоятелями храму були о. Йосип Вірста, о. Олександр Кулюк, а з кінця 2016 року – о. Сергій Панасюк.

Донині в церкві зберігаються Євангеліє і плащаниця, котрі подарували, за переказами, Косачі. Меморіальна ікона Косачів «Святий Миколай» та ряд образів ХІХ ст. із Свято-Успенської церкви зберігаються в Камінь-Каширському краєзнавчому музеї.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці занесена до Переліку пам’яток архітектури і містобудування національного значення згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 442 від 06.09.1979 р. 

Наталія Пась

Література:

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 18.

Денисюк В. Камінь-Каширський 800 років від першої писемної згадки про міст : історія і сучасність / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 176 с.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 116.

Денисюк В. Літопис Камінь-Каширщини / В. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 521 с.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 471.

Пась Н. Косачі і Запруддя / Н. Пась. – Камінь-Каширський : б. в., 2016. – 23 с. 

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 2, 14, 22.

Теодоровичь Н. И. Волынь в описаніи городовь, местечекъ и селъ въ церковно-историческомъ, етнографическомъ, географическомъ и друг. отношеніяхъ : ист.-стат. описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Т. V : Ковельскій уезд / Н. И. Теодоровичь. – Почаевъ : Тип. Почаев-Успен. Лавры, 1903. – 559 с.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 296–297.

Пась Н.  Косачі і Запруддя / Н. Пась // Леся Українка. Волинські сюжети : іст.-краєзн. нариси / упоряд.: Н. Ю. Пушкар, В. М. Комзюк. – Луцьк, 2012. – С. 177–182. 

Іванчук Ф. І піднялася з руїни / Ф. Іванчук // Рад. Полісся. – 1990. – 26 квіт.

Пась Н.  Косачі і Запруддя / Н. Пась // Полісся. – 2017. – 25 лют. – С. 6–7.

Пась Н. Поліське село, у якому гостювали літературні классики: що Запруддя пам'ятає про Лесю Українку / Н. Пась // Сім'я і дім. – 2017. – 16 берез. – С. 9.

Лівіцька О. Євангеліє від Олени Пчілки / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2011. – 13 січ. – С. 1, 10.

Рожко В. Запруддя: минуле і сьогодення / В. Рожко, В. Панчук // Рад. Полісся. – 1989. – 12 серп.

***

Духовні святині Камінь-Каширщини : фотоальбом. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 24 с.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 15.

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник, 2002. – 154 с.

Фото церкви Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 44.

Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.

Про церкву Успіння Богородиці у селі Запруддя Камінь-Каширського району – с. 50.

Запрудье, село Успенская церков, 1795 г. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 2 – С. 73.

***

Запруддя. Церква Успіння Пр. Богородиці [Електронний ресурс] // Дерев’яні церкви Західної України : сайт. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol/zapruddia.html. – Назва з екрану.

Лівіцька О. Де на Волині колядувала Олена Пчілка? [Електронний ресурс] // Волинь 24 : сайт. – Режим доступу: https://www.volyn24.com/news. – Назва з екрану.

Престольне свято древнього храму Успіння Пр. Богородиці у селі Запруддя [Електронний ресурс] // Камінь-Каширське благочиння : сайт. – Режим доступу: https://kam-blag.church.ua/2014/08/29/prestolne-svyato-drevnogo-xramu-uspinnya-presvyato. – Назва з екрану.

Церкви Волині – пам'ятки архітектури

225 РОКІВ

від часу спорудження церкви Воздвиження Чесного Хреста 

у с. Заболоття, тепер Ратнівського району

 (1795)

Історія Хрестовоздвиженської церкви свідчить, що церква була побудована у 1795 році. Це типова для цієї території (північ Волині)  дерев’яна тризрубна церква з рівної висоти зрубами і окремо побудованою дзвінницею. За плануванням її відносять до давніх типів церков з п'ятигранною апсидою. Центральний зруб завершений невеликою главою на восьмигранному барабані з ще меншого розміру главою цибулястої форми на глухому ліхтарі, що ледве виступає з-під скатів даху.
Дзвіниця, що розташована на захід від церкви, дерев’яна, триярусна, з шатром у псевдоруському стилі (1877 р.). До цього ж періоду відносять реконструкцію пам’ятки, що помітна в оформленні вікон, встановленні нових фігур на даху у вигляді пірамід з яблуками. Інтер’єр пам’ятки зберіг елементи народності. Це один із небагатьох храмів на Волині, що зберігся в гарному стані до наших днів. Є пам'яткою архітектури національного значення.

Ірина Москалюк

Література:

Атлас історії культури Волинської області / відп. ред Ф. В. Зузук. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2008. – 112 с.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 18.
Денисюк В. Т. Ратнівська земля / В. Т. Дениск, І. О. Денисюк. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 452 с.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 218–220.
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – Київ, 1970. – 746 с.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 583–584.
Ковальчук Є. І. Формування фонду сакрального мистецтва у Волинському краєзнавчому музеї (1929–2012 роки) / Є. І. Ковальчук. – Луцьк : Волин. старожитності, 2013. – 294 с.
Про церкву  Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 139.
Теодоровичь Н. И. Волынь в описаніи ь, местечекъ и селъ въ церковно-историческомъ, етнографическомъ, географическомъ и друг. отношеніяхъ : ист.-стат. описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Т. V : Ковельскій уезд / Н. И. Теодоровичь. – Почаевъ : Тип. Почаев-Успен. Лавры, 1903. – 559 с.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 327–329.
 Тучемський М. По глухих закутках Волинського Полісся / М. Тучемський. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 162 с.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 50–52.
Бух І. Рукотворний храм для душі / І. Бух // Ратнівщина. – 2012. – 14 квіт. – С. 3.

***

Храми Волині : фотозбірник / упоряд. Л. Бабич. – Луцьк : Вісник і К, 2004. – 130 с.
Фото церкви Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 84.
Заболотье, Св.-Крестовоздвиженская церковь, 1794 г. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 2 – С. 100.
Цинкаловський О. Заболоття / О. Цинкаловський // Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р.) / О. Цинкаловський. – Вінніпег, 1984. – Т. 1. – С. 408.
Державний реєстр національного культурного надбання : (пам’ятки містобудування і архітектури України) : Волинська область // Пам’ятки України. – 1999. – № 2–3. – С. 46–56.
Про церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Заболоття Ратнівського району – с. 54.

***

Заболоття. Церква Воздвиження Чесного Хреста [Електронний ресурс] // Дерев’яні храми України : сайт. – Режим доступу: http://decerkva.org.ua/vol. – Назва з екрану.
Хрестовоздвиженська церква, Заболоття. [Електронний ресурс] // Храми України : сайт. – Режим доступу:  https://ua.igotoworld.com/ua/poi. – Назва з екрану.

"Культура України" електронна бібліотека

Читай! Розвивайся! Дій!

Електро́нна бібліоте́ка

(англ. Digital library) — розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному, для кінцевого користувача, вигляді.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%80%

Мета створення 

електронної бібліотеки полягає в наступному:
-         забезпечення користувачів роботою з документами з обмеженим доступом (рідкісних і рукописних книг, фотоальбомів, дисертацій, архівів, яких немає у більшості бібліотек);
-         забезпечення доступу до інформації, що існує лише в електронній формі;
-         надання користувачам більш якісних можливостей роботи з електронними документами великих обсягів;
-         інформаційне забезпечення користувачів повнотекстовими базами даних у режимі теледоступу.

"КУЛЬТУРА УКРАЇНИ" ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - просто читай!!

https://elib.nlu.org.ua/uchasnyky.html?id=66

Кількість документів в електронній бібліотеці : 11276

Волинська ДОУНБ ім. Олени Пчілки - ПАРТНЕР ПРОЕКТУ

http://ounb.lutsk.ua/

Волинська державна обласна універсальна наукова бібліотека імені Олени Пчілки – заснована 10 червня 1940 року у м. Луцьку, як Волинська обласна бібліотека для дорослих. Сьогодні це провідний просвітницький, культурний та науково-інформаційний центр області. Найбільша публічна книгозбірня регіону, депозитарій краєзнавчих видань, інформаційний та науково-методичний центр для бібліотек Волині. Фонд бібліотеки містить понад 665 тис. видань

"Волинь"! Наша газета!

Читаємо, відпочиваємо з користю! 

Новини нашого краю для вас, волиняни в режимі он-лайн...

https://www.volyn.com.ua/

«Воли́нь» — незалежна громадсько-політична газета, заснована 27 вересня 1939 року. Засновниками газети є трудовий колектив і Волинська обласна рада. Виходить тричі на тиждень. 12 лютого 1944 року газета «Радянська Волинь» відновила свій вихід, перерваний війною.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8C_(%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0,_%D0%9B%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA)

Знаменні та пам'ятні дати Волині на квітень 2020 року

КВІТЕНЬ 

1 квітня
80 років від дня заснування у м. Луцьку учительського інституту (1940) 

5 квітня
 110 років від дня народження Л. І. Спаської (1910– 2000) – української художниці 

10 квітня 

70 років від дня народження П. П. Чухрая (1950– 2018)– народного артиста України, члена президії Національної спілки кобзарів України 

19 квітня 

80 років від дня народження Б. В. Колоска (1940) – українського архітектора 

20 квітня 

60 років від дня народження А. А. Дмитренко (1960) – українського етнолога 

22 квітня 

75 років від дня народження В. В. Божидарніка (1945–2015) – українського вченого, заслуженого працівника народної освіти України 

26 квітня 

70 років від дня народження Г. В. Охріменка (1950) – українського археолога

10 КВІТНЯ 70 років від дня народження П. П. Чухрая (1950-2018) – народного артиста України, члена президії Національної спілки кобзарів України

Народився Петро Павлович Чухрай 10 квітня 1950 року в с. Боголюби  Луцького району Волинської області. Після закінчення музичної школи вступив до Луцького музичного училища (1965 р.). З 1969 по 1974 роки був студентом Київської державної консерваторії (клас професора С. Баштана).
Незабаром Петро Чухрай став відомим як бандурист-віртуоз. З 1973 року працював у Державній академічній капелі бандуристів імені П. Майбороди. У 1973 році став лауреатом Всесоюзного конкурсу виконавців на народних інструментах, який відбувся в м. Воронежі та лауреатом Міжнародного конкурсу в м. Берліні. У 1974–1975 роках проходив службу в прикордонних військах. З 1979 по 2010 роки – соліст Національного оркестру народних інструментів та концертмейстер групи бандур. У 1981 році Петро Чухрай став заслуженим артистом України. З 1992 року він працював у Київському Національному Університеті культури і мистецтв. У 2014–2016 роках був завідувачем кафедри бандури та кобзарського мистецтва. Серед студентів та випускників Петра Павловича – лауреати Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів виконавців на народних інструментах (Т. Маломуж– народна артистка України, Є. Береза – заслужений артист України, Т. Силенко– заслужений артист України, О. Бублієнко – заслужена артистка України, Н. Макуха – лауреат республіканського конкурсу бандуристів, С. Кузьменко, Ірина та Наталя Кудряві, О. Петренко, О. Каспрук, М. Кардаш, Н. Гладій – лауреати всеукраїнських конкурсів). Багато учнів працюють у народному оркестрі народних інструментів, національній капелі бандуристів, ансамблі прикордонних військ, а також викладачами в різних регіонах України та в Києві. З 1999 року П. Чухрай є членом президії Національної музичної спілки кобзарів України. У 2000 році йому присвоєно почесне звання «Народний артист України». Помер Петро Павлович Чухрай 4 січня 2018 року. Його тіло було кремовано, а урну з прахом рідні захоронили на Байковому кладовищі в Києві.

 Алла Сахнюк 

Література:
 Брояко Н. Теорія і практика бандурного виконавства: навч. посіб. / Н. Брояко. – Київ: Вид. Ліра-К, 2017. – 196 с.
Про П. П. Чухрая – с. 5.
Слава і гордість культури України: випускники Волинського державного училища культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського 1952-1997 рр. / упоряд.: А. Антонюк, О. Кожемякіна, О. Тарадуда. – Луцьк : Твердиня, 2017. – 408 с. Про П. П. Чухрая – с. 75–77.
***
Сумна новина [Електронний ресурс] // Факультет музичного мистецтва КНУКіМ: сайт. – Режим доступу: http://fmm.knukim. edu.ua/novini-fakultetu/1006-sumna-novina.html. – Назва з екрану.
Чухрай Петро Павлович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл.: сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/ wiki. – Назва з екрану.