Василь Слапчук: "Я поезії вчився... не як бальних танців, а як вчаться єдиноборств"

Слапчук Василь Дмитрович народився 23 грудня 1961 року в селі Новий Зборишів Горохівського (нині – Луцького) району Волинської області. Середню освіту здобував у Лобачівській середній школі, далі навчався у технічному училищі №1 міста Луцька, працював шліфувальником на автозаводі «Комунар» у Запоріжжі.

У 1980 році Василь Слапчук був призваний до лав Радянської армії. Пройшов курс молодого бійця у місті Намангані (Узбекистан), потім – Афганістан. З грудня 1980-го по червень 1981 року – мотострілкова бригада у місті Джелалабад. Служив у третьому батальйоні 66 ОМСБ, який кидали на виручку передусім тим, кого «притискали» моджахеди. 18 червня 1981 року під час штурму укріпленої бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (у 2001 році талібів та ісламістів»Аль-Каїди» звідти «викурюватимуть» уже американські військові), був тяжко поранений. Куля пошкодила хребет, Василь втратив змогу ходити.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, а вже за часів незалежної України – орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1998) – за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані нагрудним знаком «Ветеран війни» (1994), медалями «За громадянську мужність» (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2003), «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2009), «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2011), «25 років виведення військ з Афганістану» (2014). Має також державні нагороди Афганістану й Білорусі.

Упродовж 1988–1993 років Василь Слапчук продовжував навчання, здобуваючи вищу освіту на філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Перші кроки на науково-дослідницькому поприщі зробив під орудою професора Олександра Рисака, досліджуючи художні особливості роману Уласа Самчука «Марія».

Ранні вірші публікувалися в обласній молодіжній газеті «Молодий ленінець» у 1984 році, журналі «Перець» та у журналі «Жовтень» у 1989 році. У 1991 році вийшла у світ його перша поетична збірка «Як довго ця війна тривала». Відтак крок за кроком, книга за книгою наближали письменника до найвищого визнання його таланту в рідній державі. На Волині відзначений преміями «Надія» (1993), імені Агатангела Кримського (1997). Всеукраїнського резонансу творчість ВасиляСлапчука набула 1998 року з виходом книг поезії «Мовчання адресоване мені» та «Укол годинниковою стрілкою» (з передмовою Миколи Жулинського).

Далі прийшло визнання у формі багатьох державних, недержавних та міжнародних премій. Ось лише деякі з них: 1999 рік – Всеукраїнська мистецька імені Василя Стуса, 2000 рік – премія фундації Воляників-Швабінських при Українському вільному університеті у Нью-Йорку (США) за поетичну книгу «Укол годинниковою стрілкою». Його книжки відзначені також літературними преміями імені Павла Тичини (2001), «Тріумф» (2001), імені Івана Огієнка (2002), Богдана-Нестора Лепкого (2002), Бориса Нечерди (2003) – за «самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії», Олекси Гірника (2006) – за «значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді, прищепленні їм патріотичного ставлення до української мови», Івана Кошелівця (2008).

У нинішньому десятилітті нагороджений медаллю «Почесна відзнака» (Національна спілка письменників України, 2011), Почесною відзнакою «Заслужений діяч польської культури» (Міністерство культури і національної спадщини Польщі, 2013), медаллю «Олександра Довженка» (Міжнародна літературно-мистецька академія України, 2017), Премією імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2017), Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», Міжнародною літературно-мистецькою академії України (2020) – за книгу «Роман & Роман».

Із міжнародних премій варто згадати: імені Юзефа Лободовського (Польща, 2015) – за романи «Жінка зі снігу» та «Книга забуття», Міжнародна гуманітарна премія «Золотий асик» (Казахстан, 2016), літературна премія імені Ернеста Гемінґвея (Канада, 2016), Літературна премія імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017), Міжнародна літературна премія імені Джека Лондона (США, Сан-Франциско, 2019), Міжнародна літературна премія імені Антуана де Сент-Екзюпері (Франція-Німеччина, 2019).

Василь Слапчук голова ГО «Волинське асоційоване товариство «Афганський синдром» (2009–2014), голова ГО «Чумацький віз» (від 2014 року), заслужений діяч мистецтв України (2001), Почесний громадянин Луцька (2010) та Волині (2011).

Звання лауреата, Національної премії України імені Тараса Шевченка, удостоєний 2003 року за книги  «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього». Серед державних нагород також є й суспільно значимі: грамота Верховної Ради України (2010), орден «За заслуги» III ступеня (2010) – за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави, орден «За заслуги» II ступеня (2014) – за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурно-освітній розвиток Волинської області, значні трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річчя від дня утворення області.

На сьогодні творчість Василя Слапчука високо оцінена такими відомими українськими літературознавцями, як Володимир Базилевський, Євген Баран, Микола Жулинський, Микола Кодак, Михайло Слабошпицький, Петро Сорока, Дмитро Стус, Юрій Шерех-Шевельов та інші. У доробку митця сімнадцять поетичних збірок, десяток прозових, а ще книги критики, твори для дітей, переклади. У 2011 році захистив кандидатську дисертацію з філології, яка як монографія «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)» вийшла у Луцьку в 2016 році. Твори Василя Слапчука перекладалися іноземними мовами та видавалися, окрім України, у Польщі й Білорусі.

Лис Я. 23 грудня 60 років від дня народження В. Д. Слапчука (1961) – українського письменника, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України / Я. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада, Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 253–256.

Література:

Слапчук В. Бджолиний бог і бджоленятко / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 307 с.

Слапчук В. Д. Бронепотяг сучасного літпроцесу : рец., відгуки, нотат. / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 139 с.

Слапчук В. В очікуванні на інквізитора : рецензії, відгуки, нотатки // В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 128 с.

Слапчук В. Д. Вибране : поезії / В. Д. Слапчук ; ред.-упоряд. П. Коробчук, передм. Є. Баран. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 584 с.

Слапчук В. Д. Вулик Батьківщини. Книга скорботи і відчаю : проза у віршах / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2019. – 84 с.

Слапчук В. Гарний настрій : оповідання / В. Слапчук. – Київ : Веселка, 1991. – 12 с.

Слапчук В. Дванадцять ню : інтим. лірика / В. Слапчук. – Луцьк: Твердиня, 2005. – 180 с.

Слапчук В. Дикі квіти : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2004. – 296 с.

Слапчук В. Зелений ведмедик : оповідання для дітей / В. Слапчук. – Львів : Каменяр, 1993. – 32 с.

Слапчук В. Жінка зі снігу : повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2008. – 276 с.

Слапчук В. Золоті куполи : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 276 с.

Слапчук В. Йшов їжак бережком : вірші / В. Слапчук. – Дубно : Незабудка, 1992. – 12 с.

Слапчук В. Клітка для неба: повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Д. Книга забуття : роман-автокоментар / В. Д. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2013. – 366 с.

Слапчук В. Колокол с красной звездой = Дзвін із червоною зіркою : стихи из афган. тетради / в пер. на рус. В. Быча / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2009. – 196 с.

Слапчук В. Д. Кохання, Дао і марципани : проза / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2018. – 224 с.

Слапчук В. Крапка зсередини: перемови, поезії, простотаки / В. Слапчук. – Львів : Престиж–Інформ, 2000. – 120 с.

Слапчук В. Миколаєва ніч : поезія: для дошк. та молодш. шк. віку // В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2004. – 8 с.

Слапчук В. Між шляхом воїна і дао : есеї, інтерв’ю / В. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2010. – 320 с.

Слапчук В. Д. Між шляхом воїна і Дао : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2011. – 308 с

Слапчук В. Мовчання адресоване мені : трикнижжя : поезії / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1996. – 320 с.

Слапчук В. Навпроти течії трави : поезії, проза / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 208 с.

Слапчук В. Д. Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський) : монографія / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 283 с.

Слапчук В. Німа зозуля : вірші / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 111 с.

Слапчук В. Новенький ровер старенького пенсне (Книга життя і смерті) : поезія / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2007. – 88 с.

Слапчук В. Окраєць хліба : темат. вірші для дітей / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 18 с.

Слапчук В. Осінь за щокою : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом : рецензії, відгуки, нотатки / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 100 с.

Слапчук В. Д. Поміж світів і сяяння світил : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Український пріоритет, 2016. – 278 с.

Слапчук В. Д. Потоптана трава небес : оповідання / В. Д. Слапчук. – Київ : Український пріоритет, 2021. – 221 с.

Слапчук В. Птах з обпаленим крилом : трикнижжя / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 304 с.

Слапчук В. Риба під парасолем : повість / В. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2005. – 222 с.

Слапчук В. Д. РОМАН & РОМАН : роман-цитатник / В. Д. Слапчук. – Київ : Рідна мова, 2019. – 591 с. – (Великий роман).

Слапчук В. Сліпий дощ : роман / В. Слапчук. – К. : Факт, 2003. – 336 с.

Слапчук В. Солом’яна стріха Вітчизни : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 176 с.

Слапчук В. Сучок на костурі подорожнього: поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 192 с.

Слапчук В. Д. Та сама курява дороги : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2015. – 398 с.

Слапчук В. Так!.. : поезія, публіцистика: присвячую моєму Президенту Вікторові Ющенку та всім героям Помаранчевої революції / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 33 с.: іл.

Слапчук В. Трикнижжя Явіна: максими і простотаки : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 112 с.

Слапчук В. Укол годинниковою стрілкою : вірші укр. мовою / В. Слапчук. – Луцьк : ІНІЦІАЛ, 1998. – 176 с.

Слапчук В. Д. Чумацький шлях і його обочини : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Житомир : Євенок О. О., 2016. – 244 с.

Слапчук В. Як довго ця війна тривала : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Ред.-вид. відділ Волин. облуправління по пресі, 1991. – 128 с.

 

***

Думы і песні Валыні : творы паэтау і празаікау Валыні у перакладах на беларускую мову / уклад.: А. Каско, М. Сянкевіч. – Луцьк : Терен, 2012. – 232 с.

Твори В. Д. Слапчука в перекладах – с. 40–42.

 

 

 

Іван Чернецький: «Горить у серці полум’я любові, запалене у праведному слові»

Відомий волинський поет і прозаїк Іван Чернецький – один з небагатьох, обраних Богом, чиє життя і слово, незважаючи на суворі випробування, знаходилися у нерозривній гармонії.

Народився Іван Іванович Чернецький 23 грудня 1935 р. у Холмському краї. В сім'ї було двоє дітей. Іванко був молодшим. З дитинства він дуже любив читати. У 1942–1943 рр. родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади: з рідного села Злоєць сім'ю виселили в село Молодятичі Грубешівського повіту. Тут, у 1942 р. Іван пішов до першого класу місцевої школи, але  навчання тривало два тижні – вчителя арештували.

У лютому 1943 р. Іван залишився напівсиротою – нацисти вбили батька. Тоді ж родина Чернецьких силоміць була вирвана із рідної Холмської землі. Життєвою пристанню вигнанців став Херсонський степ. Мати Івана гарно шила, тому взяла із собою єдину річ – швейну машинку, яка була для сім'ї єдиним засобом заробітку. Там, у селі Біляївка, хлопець відновив навчання і знову пішов до першого, потім до другого класу, хоча йому вже виповнилось десять років.

1946 р. на Східній Україні став нишпорити голод, і родина переїхала на Волинь. Спочатку мешкали у с. Воротнів Теремнівського району. Тут юний Іван закінчив 3–6 класи Воротнівської семирічки. Згодом сім'я переїздить до с. Рованці, що поблизу Луцька. Іван Чернецький закінчує Гнідавську семирічку та продовжує навчання у Луцькій чоловічій середній  школі № 1. Під час навчання у 8 класі, вперше побачив «живих письменників»: Юрія Збанацького, Івана Негоду, Валентина Бичка. Після цієї зустрічі деякі учні почали й собі «мережити» віршами. Одним дітям це швидко набридло, інші закинули цю справу, але відтоді, коли Іван Чернецький написав свої перші вірші, муза вже ніколи не покидала поета.

У 1950-х рр. Іван Чернецький – студент історико-філологічного факультету Луцького педінституту імені Лесі Українки. Веселий, компанійський хлопець був душею студенства, грав на духових інструментах в оркестрі. Поступово, але впевнено засвідчує юний Іван про себе в літературному середовищі Волині. Перші вірші Івана Чернецького були надруковані у 1957 р. на сторінках газет, у літературному альманасі «Волинь» та колективній збірці «Яблуневий цвіт». Схвально про його слово відгукуються Василь Стус, Євген Сверстюк, Ігор Калинець й Іван Гнатюк, які згодом стали Шевченківськими лауреатами. По закінченні інституту поїхав за направленням у Старокозацький район на Одещині – працював вчителем історії та географії у селах Чистоводному та Підгірному. Згодом повернувся на Волинь і вчителював у селі Печихвости Горохівського району, викладав історію.

1964 р. Іван Чернецький залишає педагогічну практику, разом із дружиною повертається до маминої домівки в Рованцях і влаштовується науковим працівником Волинського краєзнавчого музею. Тут уже працював його колега по літературному цеху – Йосип Струцюк. Це був дуже продуктивний період, чи не найкращий час для творчості. Друзі задавали одне одному теми для написання, читали свої твори у картинній галереї музею. Також Іван Чернецький та Йосип Струцюк були співавторами путівників (1969, 1971 рр.) Музеєм-садибою Косачів у Колодяжному, сприяючи його популяризації.

Але часи були непевні, особливо осінь 1965 р. У Рованцях вдома в Івана провели обшук, вилучили 10 віршів та 3 книжки гострої тематики. Для поета відкривалась пряма дорога до суду, але за нього заступився Ростислав Братунь – голова Львівської організації Спілки письменників України.

Дебютував поет збіркою «Заручини» (1969), яка побачила світ у видавництві «Каменяр». Так Іван Чернецький заручився з його величністю Словом, і визначив своє літературне кредо: до серця, до розуму, до слуху, до зору свого народу і до отчого порогу. Всі інші збірки «Довкола», «Зірниця», «Сльоза», «Переклик» в тій чи іншій мірі утверджують це кредо.

Талант Івана Чернецького багатогранний: загалом у його творчому доробку до двох десятків книжок поезії та прози, твори для дорослих, з них шість – для дітей.

Деякий час Іван Іванович працював у Луцькій міській раді, обирався депутатом міської ради першого демократичного скликання.

Іван Чернецький брав участь у створенні Волинської обласної організації Товариства книголюбів (1975 р), яку очолював протягом багатьох років. У той час, коли книга була дефіцитом, саме Товариство розповсюджувало хорошу літературу.

Тематика віршів поета різноманітна: роздуми про пережите, втілене у слові, любов до Батьківщини, любов до матері, любов до жінки, замилування красою волинського краю. Його маленькі вірші – мов спалахи думок та почуттів, які хочеться запам’ятати. Поезії Івана Чернецького були покладені на музику і звучали у виконанні Раїси Кириченко, Віктора Шпортька, Волинського народного хору, народного заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Колос».

Іван Чернецький дуже любив писати твори для дітей. Він завжди жив літературним процесом, мав свою книгозбірню, часто гостював у бібліотеках та книгарнях, був прикладом для дорослих та молоді. Звісно, колорит спілкування важко передати, але де з’являвся Іван Чернецький, там ставало гамірно. Часом і суперечки виникали, але переважно сміх, жарти, живе слово, спогади – усе це робило розмову в товаристві цікавою та емоційною. Завжди жартував над старістю, дотепно, наче брав на кпини той вік, який був йому не відомий. Бо належав до людей, які, навіть сивіючи, не хочуть і не вміють старіти.

Іван Чернецький – член Національної спілки письменників України з 1981 року, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2000), літературної премії «Родина Косачів». Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2011), благодійного фонду «Рідна Волинь» за твори для дітей (2012); перший і єдиний на Волині лауреат Нобельської премії, яку отримав на VІІ Всеукраїнському фестивалі гумору, що проводився у селі Нобель на Рівненщині (2013).

24 грудня 2019 року Указом Президента Зеленського «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва» Івану Чернецькому  було присвоєно пожиттєву президентську стипендію.

Разом із дружиною Іван Чернецький виховав трьох дітей, мав онуків, тішився правнуками.

В останній день січня 2020 р. відлетів у засвіти. Письменник, поет, прозаїк, перекладач, здається, волів би, аби його згадували з усмішкою. Аби про нього переповідали якісь потішні історії, адже сам їх знав… ох, дуже важко навіть уявити, скільки саме, не те що порахувати. І хотілося б колегам (і не тільки) ще не місяць і не рік слухати оповідки у виконанні Івана Чернецького, у його особливій манері… Але натомість маємо спогади. І нехай вони будуть світлими.

Анна Вернидубова

Література:

Чернецький І. І. Вечірні розмови з Сірком : гумор / І. І. Чернецький. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 36 с.

Чернецький І. І. Двоколос : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1980. – 79 с.

Чернецький І. І. Допишу завтра… : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 80 с.

Чернецький І. І. Заручини : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1969. – 36 с.

Чернецький І. І. Зелені хатинки : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Веселка, 1978. – 12 с.

Чернецький І. І. Зірниці : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1985. – 70 с.

Чернецький І. І. Літа : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2005. – 241 с.

Чернецький І. І. Літа і дороги : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 84 с.

Чернецький І. І. Незрозумілий цей Ілько : оповід. для дітей молодш. шк. віку / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1989. – 30 с.

Чернецький І. І. Переклик : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 86 с.

Чернецький І. І. Подарунок для Іванки : оповід. для дітей молодш. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 42 с.

Чернецький І. І. Подорожник : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 88 с.

Чернецький І. І. Сліди на снігу / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2008. – 60 с.

Чернецький І. І. Сльоза : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Вежа, 1997. – 64 с

Чернецький І. І. Такої мами нема ні в кого : оповід. для дітей молод. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2007. – 48 с.

Чернецький І. І. Читаночки / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1992. – 18 с.

Чернецький І. І. Що повіз автомобіль : вірші / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 22 с.

Чернецький І. І. Якого кольору вітер : вірші для дітей дошк. та молодш. шк. віку / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 28 с.