Данило Шумук – людина-легенда

Феноменом, нечуваним у світі, але й досі належно не поцінованим у нашому суспільстві, є постать волинянина Данила Лаврентійовича Шумука. 42 роки, 6 місяців і 23 дні відбув він в ув’язненнях у польських, нацистських і радянських тюрмах і таборах за свої переконання. Мабуть, безпрецедентний випадок серед політв’язнів.

Народився Данило Шумук 30 грудня 1914 року в селі Боремщина Володимир-Волинського повіту (нині Любомльський район). В селянській сім’ї він був останньою, дев’ятою, дитиною. Ще під час навчання у школі усвідомив необхідність боротьби за визволення українців з політичного і соціального гніту польського режиму. У 1931 році Данило під впливом активної пропаганди у волинських селах лівих ідей організував повітовий комітет Українського селянсько-робітничого соціалістичного об’єднання і став керівником його пропагандистського відділу. Влітку 1932 року створив на Любомльщині вже підпільний райком Комуністичної партії Західної України. Займався просвітницькою роботою, акцентував увагу на питаннях свободи слова і права українців на самовизначення, за що польська влада тричі арештовувала його.

У 1933 році польська поліція вчетверте арештувала Данила Шумука, але вже не на кілька діб, а на два місяці. 1934 року, після п’ятого за рахунком арешту, він зазнав катувань у Любомльській тюрмі. Потому був переведений до Ковельської в’язниці та постав перед судом. У травні 1935 року Данила Шумука за участь в комуністичному підпіллі засудили на 8 років ув’язнення. Покарання відбував спочатку в місті Ломжі під Східною Прусією, а з грудня 1938 року – в Білостоці.

У травні 1939 року був звільнений за амністією. На волю вийшов уже безпартійним, бо роком раніше КПЗУ, за наказом Сталіна, як партію «націоналістичну», було ліквідовано. Адже частина західноукраїнських комуністів виступала за дійсно народно-демократичні, за суттю, положення в лівому русі та навіть допускали певну критику сталінського режиму.

У вересні 1939 року Червона армія зайняла Волинь. Данило Шумук почав працювати учителем у селі Підгородно, здавши екстерном екзамени за середню школу, і поступив на заочний відділ Луцького педагогічного інституту. Та маховик сталінських репресій не оминув ідейного українця з гуманістичним світоглядом. У травні 1941 року його заарештували, але одразу з тюрми призвали до армії. Він, поруч з іншими «неблагонадійними», потрапив на будівництво дотів. Коли в червні цього ж року почалася війна з Німеччиною, з них сформували штрафний батальйон і відправили на передову. Далі – німецький полон і ув’язнення в сумнозвісному концтаборі «Хорольська яма» на Полтавщині, звідки Данило Шумук, зрештою, тікає. На Східній Україні, зі слів очевидців, дізнається про жахіття Голодомору 1932 – 1933 років і остаточно усвідомлює злочинну суть сталінського режиму.

Зі Східної України Данило Шумук повернувся на Волинь. Довго переховувався і лише навесні 1942 року влаштувався на постійну роботу, коли на одному з хуторів Острозького району місцевий господар узяв його до своєї оселі робітником. У березні 1943 року Данило Шумук вступив до лав Української повстанської армії. Пройшов ідейно-політичний вишкіл і був призначений інструктором УПА під псевдо «Боремський». Але, послідовно сповідуючи засади гуманізму та дотримання прав людини, не погоджувався з методами роботи Служби безпеки ОУН, які вважав надто жорстокими.

Після відступу в 1944 році німецької армії «Боремський» зі своєю групою діяв на Житомирщині, став провідником округи. Підтримав створену на Волині командиром УПА-«Південь» Василем Куком Народно-Визвольну Революційну Організацію, яка декларувала пріоритет демократичних принципів у повстанському русі. Та 28 лютого 1945 року під час облави «Боремського» на Київщині схопили радянські карателі. За участь в УПА і «за предательство родины» Військовий трибунал засудив Данила Шумука до розстрілу. Згодом, враховуючи те, що за засудженим не було вбивств, смертний вирок замінили двадцятьма роками каторги. Навесні 1946 року його перевели в Норильський концтабір. Там він став активним учасником підпільного руху політв’язнів, у 1948 році організував українську «самодопомогову організацію».

У 1953 році, після смерті Сталіна, в’язні Норильського «Горлагу», на знак протесту проти незаконного з ними поводження, підняли повстання й на кілька місяців вигнали табірну адміністрацію. Серед керівників повсталих був і Данило Шумук. Тому після кривавого придушення виступу політв’язнів його піддали жорстоким катуванням. А по тому перевели спочатку до Красноярської тюрми, потім до Володимирської і, зрештою, до концтабору в Іркутській області.

У серпні 1956 року спеціальна комісія при Президії Верховної Ради СРСР переглянула справу Данила Шумука і достроково звільнила його. Він повернувся в Україну, хоча проживати йому дозволили не на рідній Волині, а на Дніпропетровщині. Проте, коли він категорично відмовився співпрацювати з КДБ, у листопаді 1957 року його знову заарештували. Суд у місті Луцьку виніс вирок про ув’язнення Данила Шумука на 10 років «за антисоветскую агитацию». Строк він відбував у Воркуті, потім в «Озерлагу» на станції Вихорівка Іркутської області. В 1962 році перевезений до Мордовського табору.

У листопаді 1968 року Данило Шумук нарешті вийшов на волю. Він отримав дозвіл на проживання в місті Богуславі на Київщині. Працевлаштувався там сторожем. Але майже весь вільний час працював над написанням своїх спогадів. Також навідувався до Києва, де зблизився з українськими шістдесятниками та став учасником ненасильницького дисидентського руху опору. У Києві познайомився з Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом.

12 січня 1972 року КДБ знову заарештувало Данила Шумука – за написання спогадів, розповсюдження «антисоветской литературы» та «антисоветскую агитацию и пропаганду». 7 липня 1972 року Київський обласний суд засудив Данила Шумука на 10 років утримання під вартою у таборах особливо суворого режиму та 5 років заслання.

Відбував покарання нескорений волинянин у Мордовії, в таборі Сосновка. В 1972–1974 роках тричі звертався до Президії Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства, проте його прохання не задовольнили. Попри знищене здоров’я, Данило Шумук у таборі постійно брав участь у різних акціях протесту, голодівках. Виснажений до краю, у 1978 році став інвалідом другої групи. Тоді ж парламент Канади одноголосно ухвалив резолюцію: клопотатися перед урядом СРСР про звільнення в’язня. На захист Шумука виступило багато міжнародних організацій, представники влади і громадськості низки демократичних країн світу.

У 1979 році Данило Шумук вступив до Української Гельсінської групи, яка займалася правозахисною діяльністю, та водночас став членом-засновником УГГ у місцях позбавлення волі. В 1982 році його ненадовго перевели до таборів у Пермській області: спочатку в селі Кучино, а потім – поблизу станції Всесвятської. І, зрештою, в тому ж році етапували відбувати п’ятирічне заслання в село Каратобе Уральської області (Казахстан). Після його завершення, 4 січня 1987 року, на вимогу парламентарів Канади й США, Данилу Шумуку дозволили виїхати до міста Торонто в Канаді.

У демократичному світі Данила Шумука приймали як справжнього героя. У тому ж 1987 році його запросив у Білий дім на особистий прийом тодішній президент США Рональд Рейган. Як вільна людина Данило Шумук подорожує, виступає з доповідями  в Канаді, США, Франції, Аргентині. Після проголошення незалежності України у 1991 році, неодноразово приїжджав до рідної країни. І, зрештою, у 2002 році остаточно повернувся в Україну. Правда, не на Волинь, а на Донеччину, де на той час проживала його донька Віра. Помер Данило Шумук 21 травня 2004 року. Похований у місті Червоноармійську Донецької області.

Данило Шумук залишив нам важливі для розуміння української історії три книги своїх спогадів, які спочатку, в 1970–1990-х роках, були опубліковані українською діаспорою в США і Канаді: «За східним обрієм. Спомини», «Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981)» та «Із ГУЛАГУ – у вільний світ». А вже посмертно, 8 листопада 2006 року, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, Данило Шумук був нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

 

Лис С. 30 грудня 100 років від дня народження Д. Л. Шумука (1914–2004) – українського дисидента, політв’язня / С. Лис // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2014 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2013. – С. 203–208.

 

Література:

Шумук Д. За східним обрієм : спомини : документи ІХ. – Париж ; Балтимор : Смолоскип, 1974. – 448 с.

Шумук Д. Із Гулагу у вільний світ / Д. Шумук. – Торонто : Новий шлях, 1991. – 259 с.

Шумук Д. Пережите і передумане: спогади й роздуми укр. дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921–1981 рр.). – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. – 431 с.

Шумук Д. Із Гулагу у вільний світ: роздуми про зустрічі з укр. діаспорою і уряд. чинниками та доп. до книжки «Пережите і передумане» / Фундація ім. О. Ольжича в Канаді. – Торонто : Новий шлях, 1991. – 258 с.

Шумук Д. Із книги "Пережите і передумане" / Д. Шумук // Реабілітовані історією: у 27 т. Волинська область / авт. тексту М. М. Кучерепа,  В. В. Вісин,  О. Ю. Ленартович,  В. В. Оніщук,  О. І. Півень,  О. П. Сущук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – Кн. 1. – С. 393–412.

Шумук Д. Між двома ворожими силами / Д. Шумук // Мол. Волинь. – 1992. – 27 берез. ;  3, 10, 17 квіт.

Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих: історія створення та діяльність  / упоряд. Є. Пронюк. – К. : Укр. Центр духовної культури, 2007. – 680 с.

Про Д. Шумука. – с. 19, 29, 296, 298.

Колощук Н. Конфлікт між українцями та поляками у книзі Д. Шумука «Пережите і передумане» / Н. Колощук // У пошуках правди: зб. матеріалів Міжнар. наук. конф. «Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і наслідки». – Луцьк, 2003. – С. 474–482.

Лис С.  Волинська інтелігенція в русі опору в другій половині 60-х – першій половині 80-х років ХХ ст. / С. Лис // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутне. –  Луцьк, 2007. – Т. 1. – С. 25–27.

Малецький М. Данило Шумук: «За східним обрієм» / М. Малецький // Малецький М. Без ілюзій / М. Малецький. – Торонто–Нью-Йорк–Мюнхен, 1981. – С. 139–143.

Мороз Р. В. Проти вітру : спогади дружини укр. політв'язня / Р. В. Мороз. – 2-ге зі змін й доп. – Х. : Права людини, 2012. – 288 с. : фото.

Про Д. Шумука – с. 99, 203, 227.

Товариство «Волинь» постить свого земляка Данила Шумука // Літопис Волині : наук. попул. зб. волинезнавства. – Вінніпег, 1988. – Ч. 15 –С. 180–184.

Бондарук Л. З історії Норильського повстання // Визвол. шлях. – 2004. – Кн. 8. – С. 88– 106.

Бобир А. Тюремний «хрест» : укр. дисидент Данило Шумук майже 43 роки просидів у польських, німецьких та радянських таборах  / А. Бобир / Україна молода. – 2010. – 8 серп. – С. 12–13.

Гуцул В. Данило Шумук : 42 роки в неволі / В. Гуцул // Україна молода. – 1998. – 7 лип.– С. 3.

Данилові Шумуку – 80 років // Укр. Слово. – 1995. – 26 січ.

Зінкевич О. Про спогади Данила Шумука / О. Зінкевич // Літ. Україна. – 2011. – 24 берез. – С. 14.

Лис В. Легендарний вічний в’язень / В. Лис // Волинь. – 2004. – 7 жовт. – С. 3.

Марусик Т. Свідки ГУЛАГУ« / Т. Марусик // Нар. справа. – 2002. – 5 груд. – С. 4.

Музиченко Я. «Крила» Норильського повстання / Я. Музиченко Волинь-нова. – 2013. – 6 черв. – С. 8–9.

 Ольховський І. Слово про чесного українця / І. Ольховський // Нащ\ше життя. – 2004. – 21, 28 серп. ; 2, 4, 9 верес.

Овсієнко В. «прошу звільнити мене від громадянства СРСР ...» / В. Овсієнко // Укр. Слово. – 2004. – Ч. 23. – С. 11.

Про людину легенду, нашого земляка // Наше життя. – 2010. – 21 серп. – С. 2.

Сидоржевський М. «Світ ловив мене, але так і не спіймав » / М. сидоржевський // Укр. Слово. – 1998. – 23 лип.

***

Репресії в Україні (1917–1990 рр.) : наук.-доп. бібліогр. покажч. / М-во культури і туризму України, Нац. парлам. б-ка України ; авт.-упоряд. Є. К. Бабич,  В. В. Патока. – К. : Смолоскип, 2007. – 520 с.

Д. Шумук – 2475, 3356, 3684, 3723, 3724.

Шумук Данило // Українська Гельсінська група, 1978–1982: документи і матеріали. – Торонто; Балтімор, 1983. – С. 942–958.

 

Гуртовий гуртував Україну

Гуртовий Григорій Олександрович народився 26 грудня 1924 року в селі Корніївка Веселівського району Запорізької області. Восени 1932 року пішов у перший клас, який не судилось закінчити. Замість шкільного життя пережив страшний голодний 1933-й рік. Під час Другої світової війни 17-річним юнаком був вивезений до Німеччини, де перебував  у концтаборі «Флосенбург» біля міста Різа. Після трьох років важкого табірного режиму повернувся додому. В післявоєнний голодомор 1946–1947 років у пошуках порятунку Григорій Гуртовий приїздить на Волинь у містечко Торчин. Тут він обзавівся сім’єю, однодумцями, друзями.

Життя Григорія Олександровича поєднало в собі три великі пристрасті –  історію, педагогіку і журналістику. Працював у редакції газети «Вільна Україна» (згодом «Колгоспна правда»). Збираючи інформацію, здійснив сотні походів довколишніми селами. Зустрічі з людьми й отримані від них історичні пам’ятки зародили цікавість до минулого Волині. Праця в архівах і бібліотеках поглибила переконання про багату історію краю. Частими були знахідки експонатів давнього і близького часу. Це стало поштовхом для створення музею. Офіційне відкриття його відбулося у 1960 році. Речі старовини мало чого варті самі по собі. Історичними реліквіями вони стають тоді, коли їх споглядають, коли вони вчать і виховують. Саме тому Григорій Гуртовий поєднав музейну роботу з педагогікою. На експонатах свого музею він сформував цілу плеяду самовідданих волинських істориків-краєзнавців.

Григорій Гуртовий був членом Національної спілки краєзнавців України, активним учасником багатьох краєзнавчих конференцій, де висвітлював цікаві й невідомі сторінки історії Волині, Луцького району. Написав кілька сотень науково-публіцистичних краєзнавчих статей. За життя видав десять книг, серед яких фундаментальні праці «Волинь – край козацький», «Торчин – передзвін віків», «Волинський Ружин і гетьмани Ружинські», «Білосток. Історико-краєзнавчі нариси» та інші.

Григорія Олександрович відійшов у Вічність 1 вересня 2012 році. Похований в містечку Торчин. З 11 липня 2013 р. Торчинський музей носить ім’я Григорія Олександровича Гуртового.

За багаторічну працю на ниві музейництва і краєзнавства Григорій Гуртовий удостоєний багатьох нагород: зокрема, звання «Заслужений працівник культури України», ордена «Знак пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, «За мужність», лауреат премії ім. Дмитра Яворницького, обласних премій ім. Миколи Куделі та «Одержимість», почесний громадянин Волині і Луцького району, почесний професор ВНУ ім. Лесі Українки та Університету розвитку людини «Україна», «Людина року 2009» на Волині.

Пам'ять про Григорія Олександровича живе у серцях краян. Так, на базі місцевого навчального закладу на його вшанування 31 березня 2014 року проходила учнівська науково-практична конференція «Вивчай, досліджуй, історію рідного краю». 26 грудня 2014 року відбулися Перші Волинські обласні краєзнавчі читання, присвячені пам'яті Григорія Гуртового. Також під час цього заходу було відкрито експозиційну частину, де висвітлюється життєвий і творчий шлях краєзнавця та освячено меморіальну пам'ятну дошку, яку встановлено на приміщенні музею. Через два роки 29 вересня в містечко Торчин для участі в Других Всеукраїнських краєзнавчих читаннях, присвячених пам'яті Григорія Гуртового завітали працівники музеїв, науковці, гості з різних областей України та усі, хто мав за честь особисто бути знайомим з цією особистістю. 20 лютого 2020 року відбувся круглий стіл «Григорій Гуртовий – відомий волинський педагог, музейник, краєзнавець», організований Волинським інститутом післядипломної педагогічної освіти на базі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва за участі Торчинського народного історичного музею імені Григорія Олександровича Гуртового та Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Сахнюк А. 26 грудня 100 років від дня народження Г. О. Гуртового (1924–2012) – краєзнавця, засновника Торчинського народного історичного музею, заслуженого працівника культури України / А. Сахнюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2024 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА , Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Н. Д. Хомяк ; відп. за вип.: О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2023. – С. 178–192.

Лтература:

Про відзначення державними нагородами України : Указ Президента України від 20 листоп. 2007 р. № 1123 // Уряд. кур’єр. – 2007. – 5 груд. – С. 1–2.

Гуртовий Г. Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія / Г. Гуртовий. – Луцьк, 1994. – 155 с.

Гуртовий Г. Волинський Ружин і гетьмани Ружинські / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 58 с.

Гуртовий Г. Волинь – край козацький / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир’я, 2000. – 352 с.

Гуртовий Г. Волинь – край козацький : іст.-краєзн. нариси / Г. Гуртовий ; 2–ге вид., допов., уточ. – Луцьк : Надстир’я, 2009. – 386 с.

Гуртовий Г. Голгофа Голоду: спогади про пережите : до 75-ї річниці голодомору в Україні / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 144 с.

Гуртовий Г. Євреї містечка Торчин / Г. Гуртовий. – Київ : РИФ, 2003. – 108 с.

Гуртовий Г. Городок. Історична доля села Городок Луцького району / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир'я, 2011. – 156 с.

Гуртовий Г. Торчин – передзвін віків : іст.-краєзн. нариси / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир’я, 2003. – 364 с.

Гуртовий Г. Торчин у цифрах і фактах  / Г. Гуртовий. – 2–е вид., допов. та зм. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 32 с. : іл.

Гуртовий Г. Городок. Історична доля села Городок Луцького району / Г. Гуртовий. – Луцьк : Надстир'я, 2011. – 156 с.

Луцький район: минуле і сучасність : іст.-інформ. вид. / ред. колегія : А. О. Горбатюк, М. С. Лапків, М. Ф. Левонюк, Г. О. Гуртовий та ін. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 186 с. : іл.

Гуртовий Г. Голгофа мого народу ; Така гірка правда ; Страшний 1947-й / Г. Гуртовий // Україна. Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро / авт.-упоряд. А. Бондарчук. – Київ, 2017. – С. 272–273, 273–280, 280–284.

Гуртовий Г. о. Олександр / Г. О. Гуртовий // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2022. – Т. 24 : О. – С. 307

Гуртовий Г. Йов Кондзелевич у контексті духовного, громадського і політичного життя Волині рубежу XVII–XVIII ст. / Г. Гуртовий // Яровиця : наук.-метод. та культ.-просвіт. часоп. – 2017. – № 1/2. – С. 74–76.

Василь Слапчук: "Я поезії вчився... не як бальних танців, а як вчаться єдиноборств"

Слапчук Василь Дмитрович народився 23 грудня 1961 року в селі Новий Зборишів Горохівського (нині – Луцького) району Волинської області. Середню освіту здобував у Лобачівській середній школі, далі навчався у технічному училищі №1 міста Луцька, працював шліфувальником на автозаводі «Комунар» у Запоріжжі.

У 1980 році Василь Слапчук був призваний до лав Радянської армії. Пройшов курс молодого бійця у місті Намангані (Узбекистан), потім – Афганістан. З грудня 1980-го по червень 1981 року – мотострілкова бригада у місті Джелалабад. Служив у третьому батальйоні 66 ОМСБ, який кидали на виручку передусім тим, кого «притискали» моджахеди. 18 червня 1981 року під час штурму укріпленої бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (у 2001 році талібів та ісламістів»Аль-Каїди» звідти «викурюватимуть» уже американські військові), був тяжко поранений. Куля пошкодила хребет, Василь втратив змогу ходити.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, а вже за часів незалежної України – орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1998) – за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані нагрудним знаком «Ветеран війни» (1994), медалями «За громадянську мужність» (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2003), «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2009), «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2011), «25 років виведення військ з Афганістану» (2014). Має також державні нагороди Афганістану й Білорусі.

Упродовж 1988–1993 років Василь Слапчук продовжував навчання, здобуваючи вищу освіту на філологічному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Перші кроки на науково-дослідницькому поприщі зробив під орудою професора Олександра Рисака, досліджуючи художні особливості роману Уласа Самчука «Марія».

Ранні вірші публікувалися в обласній молодіжній газеті «Молодий ленінець» у 1984 році, журналі «Перець» та у журналі «Жовтень» у 1989 році. У 1991 році вийшла у світ його перша поетична збірка «Як довго ця війна тривала». Відтак крок за кроком, книга за книгою наближали письменника до найвищого визнання його таланту в рідній державі. На Волині відзначений преміями «Надія» (1993), імені Агатангела Кримського (1997). Всеукраїнського резонансу творчість ВасиляСлапчука набула 1998 року з виходом книг поезії «Мовчання адресоване мені» та «Укол годинниковою стрілкою» (з передмовою Миколи Жулинського).

Далі прийшло визнання у формі багатьох державних, недержавних та міжнародних премій. Ось лише деякі з них: 1999 рік – Всеукраїнська мистецька імені Василя Стуса, 2000 рік – премія фундації Воляників-Швабінських при Українському вільному університеті у Нью-Йорку (США) за поетичну книгу «Укол годинниковою стрілкою». Його книжки відзначені також літературними преміями імені Павла Тичини (2001), «Тріумф» (2001), імені Івана Огієнка (2002), Богдана-Нестора Лепкого (2002), Бориса Нечерди (2003) – за «самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській поезії», Олекси Гірника (2006) – за «значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді, прищепленні їм патріотичного ставлення до української мови», Івана Кошелівця (2008).

У нинішньому десятилітті нагороджений медаллю «Почесна відзнака» (Національна спілка письменників України, 2011), Почесною відзнакою «Заслужений діяч польської культури» (Міністерство культури і національної спадщини Польщі, 2013), медаллю «Олександра Довженка» (Міжнародна літературно-мистецька академія України, 2017), Премією імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2017), Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», Міжнародною літературно-мистецькою академії України (2020) – за книгу «Роман & Роман».

Із міжнародних премій варто згадати: імені Юзефа Лободовського (Польща, 2015) – за романи «Жінка зі снігу» та «Книга забуття», Міжнародна гуманітарна премія «Золотий асик» (Казахстан, 2016), літературна премія імені Ернеста Гемінґвея (Канада, 2016), Літературна премія імені Веніаміна Блаженного (Білорусь, 2017), Міжнародна літературна премія імені Джека Лондона (США, Сан-Франциско, 2019), Міжнародна літературна премія імені Антуана де Сент-Екзюпері (Франція-Німеччина, 2019).

Василь Слапчук голова ГО «Волинське асоційоване товариство «Афганський синдром» (2009–2014), голова ГО «Чумацький віз» (від 2014 року), заслужений діяч мистецтв України (2001), Почесний громадянин Луцька (2010) та Волині (2011).

Звання лауреата, Національної премії України імені Тараса Шевченка, удостоєний 2003 року за книги  «Навпроти течії трави» і «Сучок на костурі подорожнього». Серед державних нагород також є й суспільно значимі: грамота Верховної Ради України (2010), орден «За заслуги» III ступеня (2010) – за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави, орден «За заслуги» II ступеня (2014) – за вагомий особистий внесок у соціально-економічний, культурно-освітній розвиток Волинської області, значні трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річчя від дня утворення області.

На сьогодні творчість Василя Слапчука високо оцінена такими відомими українськими літературознавцями, як Володимир Базилевський, Євген Баран, Микола Жулинський, Микола Кодак, Михайло Слабошпицький, Петро Сорока, Дмитро Стус, Юрій Шерех-Шевельов та інші. У доробку митця сімнадцять поетичних збірок, десяток прозових, а ще книги критики, твори для дітей, переклади. У 2011 році захистив кандидатську дисертацію з філології, яка як монографія «Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)» вийшла у Луцьку в 2016 році. Твори Василя Слапчука перекладалися іноземними мовами та видавалися, окрім України, у Польщі й Білорусі.

Лис Я. 23 грудня 60 років від дня народження В. Д. Слапчука (1961) – українського письменника, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України / Я. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада, Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 253–256.

Література:

Слапчук В. Бджолиний бог і бджоленятко / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 307 с.

Слапчук В. Д. Бронепотяг сучасного літпроцесу : рец., відгуки, нотат. / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 139 с.

Слапчук В. В очікуванні на інквізитора : рецензії, відгуки, нотатки // В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 128 с.

Слапчук В. Д. Вибране : поезії / В. Д. Слапчук ; ред.-упоряд. П. Коробчук, передм. Є. Баран. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 584 с.

Слапчук В. Д. Вулик Батьківщини. Книга скорботи і відчаю : проза у віршах / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2019. – 84 с.

Слапчук В. Гарний настрій : оповідання / В. Слапчук. – Київ : Веселка, 1991. – 12 с.

Слапчук В. Дванадцять ню : інтим. лірика / В. Слапчук. – Луцьк: Твердиня, 2005. – 180 с.

Слапчук В. Дикі квіти : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2004. – 296 с.

Слапчук В. Зелений ведмедик : оповідання для дітей / В. Слапчук. – Львів : Каменяр, 1993. – 32 с.

Слапчук В. Жінка зі снігу : повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2008. – 276 с.

Слапчук В. Золоті куполи : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2008. – 276 с.

Слапчук В. Йшов їжак бережком : вірші / В. Слапчук. – Дубно : Незабудка, 1992. – 12 с.

Слапчук В. Клітка для неба: повість / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Д. Книга забуття : роман-автокоментар / В. Д. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2013. – 366 с.

Слапчук В. Колокол с красной звездой = Дзвін із червоною зіркою : стихи из афган. тетради / в пер. на рус. В. Быча / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2009. – 196 с.

Слапчук В. Д. Кохання, Дао і марципани : проза / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2018. – 224 с.

Слапчук В. Крапка зсередини: перемови, поезії, простотаки / В. Слапчук. – Львів : Престиж–Інформ, 2000. – 120 с.

Слапчук В. Миколаєва ніч : поезія: для дошк. та молодш. шк. віку // В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2004. – 8 с.

Слапчук В. Між шляхом воїна і дао : есеї, інтерв’ю / В. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2010. – 320 с.

Слапчук В. Д. Між шляхом воїна і Дао : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Терен, 2011. – 308 с

Слапчук В. Мовчання адресоване мені : трикнижжя : поезії / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1996. – 320 с.

Слапчук В. Навпроти течії трави : поезії, проза / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 208 с.

Слапчук В. Д. Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський) : монографія / В. Д. Слапчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 283 с.

Слапчук В. Німа зозуля : вірші / В. Слапчук. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 111 с.

Слапчук В. Новенький ровер старенького пенсне (Книга життя і смерті) : поезія / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2007. – 88 с.

Слапчук В. Окраєць хліба : темат. вірші для дітей / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 18 с.

Слапчук В. Осінь за щокою : роман / В. Слапчук. – Київ : Факт, 2006. – 280 с.

Слапчук В. Політ механічної зозулі над власним гніздом : рецензії, відгуки, нотатки / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 100 с.

Слапчук В. Д. Поміж світів і сяяння світил : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Український пріоритет, 2016. – 278 с.

Слапчук В. Д. Потоптана трава небес : оповідання / В. Д. Слапчук. – Київ : Український пріоритет, 2021. – 221 с.

Слапчук В. Птах з обпаленим крилом : трикнижжя / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 304 с.

Слапчук В. Риба під парасолем : повість / В. Слапчук. – Київ : Ярославів Вал, 2005. – 222 с.

Слапчук В. Д. РОМАН & РОМАН : роман-цитатник / В. Д. Слапчук. – Київ : Рідна мова, 2019. – 591 с. – (Великий роман).

Слапчук В. Сліпий дощ : роман / В. Слапчук. – К. : Факт, 2003. – 336 с.

Слапчук В. Солом’яна стріха Вітчизни : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 176 с.

Слапчук В. Сучок на костурі подорожнього: поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 192 с.

Слапчук В. Д. Та сама курява дороги : роман / В. Д. Слапчук. – Київ : Укр. пріоритет, 2015. – 398 с.

Слапчук В. Так!.. : поезія, публіцистика: присвячую моєму Президенту Вікторові Ющенку та всім героям Помаранчевої революції / В. Слапчук. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 33 с.: іл.

Слапчук В. Трикнижжя Явіна: максими і простотаки : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 112 с.

Слапчук В. Укол годинниковою стрілкою : вірші укр. мовою / В. Слапчук. – Луцьк : ІНІЦІАЛ, 1998. – 176 с.

Слапчук В. Д. Чумацький шлях і його обочини : есеї, інтерв'ю / В. Д. Слапчук. – Житомир : Євенок О. О., 2016. – 244 с.

Слапчук В. Як довго ця війна тривала : поезії / В. Слапчук. – Луцьк : Ред.-вид. відділ Волин. облуправління по пресі, 1991. – 128 с.

 

***

Думы і песні Валыні : творы паэтау і празаікау Валыні у перакладах на беларускую мову / уклад.: А. Каско, М. Сянкевіч. – Луцьк : Терен, 2012. – 232 с.

Твори В. Д. Слапчука в перекладах – с. 40–42.

 

 

Іван Чернецький: «Горить у серці полум’я любові, запалене у праведному слові»

 

Відомий волинський поет і прозаїк Іван Чернецький – один з небагатьох, обраних Богом, чиє життя і слово, незважаючи на суворі випробування, знаходилися у нерозривній гармонії.

Народився Іван Іванович Чернецький 23 грудня 1935 р. у Холмському краї. В сім'ї було двоє дітей. Іванко був молодшим. З дитинства він дуже любив читати. У 1942–1943 рр. родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади: з рідного села Злоєць сім'ю виселили в село Молодятичі Грубешівського повіту. Тут, у 1942 р. Іван пішов до першого класу місцевої школи, але  навчання тривало два тижні – вчителя арештували.

У лютому 1943 р. Іван залишився напівсиротою – нацисти вбили батька. Тоді ж родина Чернецьких силоміць була вирвана із рідної Холмської землі. Життєвою пристанню вигнанців став Херсонський степ. Мати Івана гарно шила, тому взяла із собою єдину річ – швейну машинку, яка була для сім'ї єдиним засобом заробітку. Там, у селі Біляївка, хлопець відновив навчання і знову пішов до першого, потім до другого класу, хоча йому вже виповнилось десять років.

1946 р. на Східній Україні став нишпорити голод, і родина переїхала на Волинь. Спочатку мешкали у с. Воротнів Теремнівського району. Тут юний Іван закінчив 3–6 класи Воротнівської семирічки. Згодом сім'я переїздить до с. Рованці, що поблизу Луцька. Іван Чернецький закінчує Гнідавську семирічку та продовжує навчання у Луцькій чоловічій середній  школі № 1. Під час навчання у 8 класі, вперше побачив «живих письменників»: Юрія Збанацького, Івана Негоду, Валентина Бичка. Після цієї зустрічі деякі учні почали й собі «мережити» віршами. Одним дітям це швидко набридло, інші закинули цю справу, але відтоді, коли Іван Чернецький написав свої перші вірші, муза вже ніколи не покидала поета.

У 1950-х рр. Іван Чернецький – студент історико-філологічного факультету Луцького педінституту імені Лесі Українки. Веселий, компанійський хлопець був душею студенства, грав на духових інструментах в оркестрі. Поступово, але впевнено засвідчує юний Іван про себе в літературному середовищі Волині. Перші вірші Івана Чернецького були надруковані у 1957 р. на сторінках газет, у літературному альманасі «Волинь» та колективній збірці «Яблуневий цвіт». Схвально про його слово відгукуються Василь Стус, Євген Сверстюк, Ігор Калинець й Іван Гнатюк, які згодом стали Шевченківськими лауреатами. По закінченні інституту поїхав за направленням у Старокозацький район на Одещині – працював вчителем історії та географії у селах Чистоводному та Підгірному. Згодом повернувся на Волинь і вчителював у селі Печихвости Горохівського району, викладав історію.

1964 р. Іван Чернецький залишає педагогічну практику, разом із дружиною повертається до маминої домівки в Рованцях і влаштовується науковим працівником Волинського краєзнавчого музею. Тут уже працював його колега по літературному цеху – Йосип Струцюк. Це був дуже продуктивний період, чи не найкращий час для творчості. Друзі задавали одне одному теми для написання, читали свої твори у картинній галереї музею. Також Іван Чернецький та Йосип Струцюк були співавторами путівників (1969, 1971 рр.) Музеєм-садибою Косачів у Колодяжному, сприяючи його популяризації.

Але часи були непевні, особливо осінь 1965 р. У Рованцях вдома в Івана провели обшук, вилучили 10 віршів та 3 книжки гострої тематики. Для поета відкривалась пряма дорога до суду, але за нього заступився Ростислав Братунь – голова Львівської організації Спілки письменників України.

Дебютував поет збіркою «Заручини» (1969), яка побачила світ у видавництві «Каменяр». Так Іван Чернецький заручився з його величністю Словом, і визначив своє літературне кредо: до серця, до розуму, до слуху, до зору свого народу і до отчого порогу. Всі інші збірки «Довкола», «Зірниця», «Сльоза», «Переклик» в тій чи іншій мірі утверджують це кредо.

Талант Івана Чернецького багатогранний: загалом у його творчому доробку до двох десятків книжок поезії та прози, твори для дорослих, з них шість – для дітей.

Деякий час Іван Іванович працював у Луцькій міській раді, обирався депутатом міської ради першого демократичного скликання.

Іван Чернецький брав участь у створенні Волинської обласної організації Товариства книголюбів (1975 р), яку очолював протягом багатьох років. У той час, коли книга була дефіцитом, саме Товариство розповсюджувало хорошу літературу.

Тематика віршів поета різноманітна: роздуми про пережите, втілене у слові, любов до Батьківщини, любов до матері, любов до жінки, замилування красою волинського краю. Його маленькі вірші – мов спалахи думок та почуттів, які хочеться запам’ятати. Поезії Івана Чернецького були покладені на музику і звучали у виконанні Раїси Кириченко, Віктора Шпортька, Волинського народного хору, народного заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Колос».

Іван Чернецький дуже любив писати твори для дітей. Він завжди жив літературним процесом, мав свою книгозбірню, часто гостював у бібліотеках та книгарнях, був прикладом для дорослих та молоді. Звісно, колорит спілкування важко передати, але де з’являвся Іван Чернецький, там ставало гамірно. Часом і суперечки виникали, але переважно сміх, жарти, живе слово, спогади – усе це робило розмову в товаристві цікавою та емоційною. Завжди жартував над старістю, дотепно, наче брав на кпини той вік, який був йому не відомий. Бо належав до людей, які, навіть сивіючи, не хочуть і не вміють старіти.

Іван Чернецький – член Національної спілки письменників України з 1981 року, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2000), літературної премії «Родина Косачів». Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2011), благодійного фонду «Рідна Волинь» за твори для дітей (2012); перший і єдиний на Волині лауреат Нобельської премії, яку отримав на VІІ Всеукраїнському фестивалі гумору, що проводився у селі Нобель на Рівненщині (2013).

24 грудня 2019 року Указом Президента Зеленського «Про призначення державних стипендій видатним діячам культури і мистецтва» Івану Чернецькому  було присвоєно пожиттєву президентську стипендію.

Разом із дружиною Іван Чернецький виховав трьох дітей, мав онуків, тішився правнуками.

В останній день січня 2020 р. відлетів у засвіти. Письменник, поет, прозаїк, перекладач, здається, волів би, аби його згадували з усмішкою. Аби про нього переповідали якісь потішні історії, адже сам їх знав… ох, дуже важко навіть уявити, скільки саме, не те що порахувати. І хотілося б колегам (і не тільки) ще не місяць і не рік слухати оповідки у виконанні Івана Чернецького, у його особливій манері… Але натомість маємо спогади. І нехай вони будуть світлими.

Вернидубова А. 23 грудня 90 років від дня народження І. І. Чернецького (1935–2020) – українського письменника / А. Вернидубова // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Н. Д. Хомяк ; відп. за вип.: О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2024. – С. 93–95. 

Література:

Чернецький І. І. Вечірні розмови з Сірком : гумор / І. І. Чернецький. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 36 с.

Чернецький І. І. Двоколос : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1980. – 79 с.

Чернецький І. І. Допишу завтра… : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 80 с.

Чернецький І. І. Заручини : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1969. – 36 с.

Чернецький І. І. Зелені хатинки : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Веселка, 1978. – 12 с.

Чернецький І. І. Зірниці : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1985. – 70 с.

Чернецький І. І. Літа : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2005. – 241 с.

Чернецький І. І. Літа і дороги : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 84 с.

Чернецький І. І. Незрозумілий цей Ілько : оповід. для дітей молодш. шк. віку / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1989. – 30 с.

Чернецький І. І. Переклик : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 86 с.

Чернецький І. І. Подарунок для Іванки : оповід. для дітей молодш. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 42 с.

Чернецький І. І. Подорожник : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 88 с.

Чернецький І. І. Сліди на снігу / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2008. – 60 с.

Чернецький І. І. Сльоза : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Вежа, 1997. – 64 с

Чернецький І. І. Такої мами нема ні в кого : оповід. для дітей молод. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2007. – 48 с.

Чернецький І. І. Читаночки / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1992. – 18 с.

Чернецький І. І. Що повіз автомобіль : вірші / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 22 с.

Чернецький І. І. Якого кольору вітер : вірші для дітей дошк. та молодш. шк. віку / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 28 с.