Вечір-спогад пам’яті Іллі Ілліча Сизонця – Воїна і Вчителя.

 

22 грудня у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбувся вечір-спогад пам’яті Іллі Ілліча Сизонця – Воїна і Вчителя.

Ілля Ілліч Сизонець – активний учасник Другої світової війни Іллі Ілліча Сизонця Свій бойовий шлях молодший лейтенант Ілля Сизонець розпочав 22 червня 1941 року в Бресті. Вже на початку липня, відступивши з міста-фортеці, його взвод став фактично першим партизанським загоном на території України. В лавах народних месників в1941-1944 роках воював на території Волині і Білорусі, брав участь у багатьох розвідувальних та бойових операціях. Взвод Іллі Сизонця пустив під укіс 25 ворожих ешелонів, він особисто – 13. Із березня 1944-го по червень 1945-го Ілля Сизонець командир взводу, а згодомр – батареї протитанкових гармат. 70 армії 2-го Білоруського фронту. Його батарея знищила біля двадцяти фашистських «тигрів», «пантер» та безліч іншої техніки. Ілля Сизонець – учасник Параду Перемоги в травні 1945 року в Берліні, організованому союзницькими військами. Він залишив свій підпис на стіні Рейхстагу. Тричі за роки війни був важко поранений, двічі його рідним приходили похоронки. Лише в 1985 році, на 40 річчя Перемоги, на одній із братській могил під Барановичами зрубали викарбувані на плиті його прізвище та ініціали. Після звільнення по інвалідності в 1947 році, тривалий час працював директором школи в селі Гута Ратнівського району. Почесний громадянин цього району, який йому в 1944 році довелося звільняти. У райцентрі стоїть пам’ятник одному з бійців його взводу, Герою Радянського Союзу Василю Газіну. Ратний подвиг Іллі Сизонця відзначений двома орденами Червоної Зірки, орденом «Слави», багатьма медалями, у тому числі «За взяття Берліну». Вже в повоєнні роки отримав орден «Великої Вітчизняної війни», два ордени Богдана Хмельницького, «За мужність», понад 15 медалей. Останні роки проживав у Луцьку. Був скромною людиною, шанував сім’ю і друзів. Пам’ять про мужнього воїна, чесну людину і мудрого Вчителя Іллю Ілліча Сизонця назавжди збережеться у  серцях волинян.

Організатор та ведуча заходу директорка Волинської державної універсальної наукової бібліотеки, Заслужений працівник культури України Людмила Антонівна Стасюк.

Відділ краєзнавчої роботи  долучився до імпрези виставкою «Мужній Воїн, мужній Учитель: згадуючи Іллю Ілліча Сизонця», на якій представлено матеріали про життєвий шлях відомого краянина.

 

Творча стежка Івана Чернецького

 23 грудня народився відомий український письменник, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Іван Іванович Чернецький. Окремі його твори перекладені російською, білоруською, польською мовами.

Іван Іванович Чернецький народився 23 грудня 1935 року у селі Злоєць на Холмщині. У 1942–1943 роках родина Чернецьких зазнала гонінь від німецької окупаційної влади, а в лютому 1943-го від рук польських шовіністів загинув батько майбутнього письменника. У дев’ятирічному віці Іванко змушений був попрощатися з рідною оселею – в холодному товарняку він помандрував аж на Херсонщину, куди було переселено сім’ю. Там, у селі Біляївка, пішов до першого класу.

1946-го року на Східній Україні розпочався черговий «великий голод». Залишивши на Херсонщині могили діда Павла і бабці Олени, Чернецькі переїжджають на Волинь. Спочатку мешкали у Воротневі, потім у Рованцях, що поблизу Луцька. Середню освіту Іван Чернецький здобував у Луцькій школі №1, а вищу – на історико-філологічному факультеті Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, де відвідував літературну студію. По закінченні інституту поїхав за направленням у Старокозацький район на Одещині – працював учителем історії та географії у селах  Чистоводному та Підгірному. Повернувся на Волинь, учителював у селі Печихвости Горохівського району, викладав історію.

У 1964 році залишив педагогічну діяльність і перейшов на роботу у Волинський обласний краєзнавчий музей. Наступного року, коли розпочався перший «покіс» української інтелігенції, вдома в Івана Чернецького кадебісти влаштували обшук, вилучили з десяток віршів. А через декілька днів збори парторганізації управління культури за вірші «Заздрість», «До питання про культ», «Смерть персонального пенсіонера» одноголосно виключили  його з комуністичної партії. Після цього відкривалася пряма дорога до суду. Але, на щастя, обійшлося.

Пізніше Іван Чернецький працював у Луцькій міській раді, брав участь у створенні обласної організації Товариства українських книголюбів, якою керував двадцять років. У період перебудови очолював Луцьку міську організацію Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.

Перші вірші Івана Чернецького були надруковані  ще 1957 року на сторінках  газет, а потім в літературному альманасі «Волинь» та в колективній збірці «Яблуневий цвіт». Дебютував поет книжечкою «Заручини» (1969), що побачила світ у видавництві «Каменяр». Далі була книжка «Зелені хатинки» (1978), адресована юним читачам, потому – поетична збірка «Двоколос» (1980). Загалом же у його творчому доробку до двох десятків книжок поезії, прози, видань для дітей.

Член Національної спілки письменників України з 1981 року. Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2011). Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2000), літературної премії «Родина Косачів» за твори  для дітей (2012),  переможець VII Всеукраїнського фестивалю гумору, що проводиться у селі Нобель на Рівненщині (2013). Окремі твори  перекладені російською, білоруською, польською мовами.

Закоханий у красу рідного краю,  Іван Чернецький з особливою любов’ю «малює» пейзажі волинської землі, а в творах на історичну тематику показує своє філософське розуміння і ставлення до історичних явищ і постатей. Як зазначав Уладзімір Калесник у літературному збірнику «Братэрства» (Мінськ, 1988), «Натура в Чарнецкаго лірычная, ен тонкі одчувальнік зажуранай красы свайго жытняга і азернага краю. Мілая летуценнасць, мройнасць надае адмятны каларыт пейзажным вершам Чарнецкага».

Лис С. 23 грудня 80 років від дня народження І. І. Чернецького (1935) – українського поета / С. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 176–182.

У відділі краєзнавчої роботи діє книжкова виставка «Горить у серці, полум’я любові, запалене у праведному слові», присвячена життєвому та творчому шляху

Подаємо список творів Івана Чернецького:

Чернецький І. Вечірні розмови з Сірком : гумор / І. Чернецький. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 36 с.

Чернецький І. Двоколос : поезії / І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1980. – 79 с.

Чернецький І. Допишу завтра… : проза / І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 80 с.

Чернецький І. І. Заручини : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1969. – 36 с.

Чернецький І. І. Зелені хатинки : поезії / І. І. Чернецький. – Київ : Веселка, 1978. – 12 с.

Чернецький І. І. Зірниці : поезії / І. І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1985. – 70 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Літа : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2005. – 241 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Літа і дороги : проза / І. І. Чернецький. – Луцьк : Надстир'я, 2015. – 84 с.

Чернецький І. Незрозумілий цей Ілько : оповід. для дітей молодш. шк. віку / І. Чернецький. – Львів : Каменяр, 1989. – 30 с.

Чернецький І. Переклик : поезії / І. Чернецький. – Київ : Рад. письменник, 1988. – 86 с.

Чернецький І. Подарунок для Іванки : оповід. для дітей молодш. та серед. шк. віку / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 42 с.

Чернецький І. І. Подорожник : поезії / І. І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010. – 88 с.

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Сліди на снігу / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2008. – 60 с.

Чернецький І.Чернецький І. Сльоза : поезії / Чернецький І. – Луцьк : Вежа, 1997. – 64 с

Чернецький І. І.Чернецький І.І. Такої мами нема ні в кого : оповід. для дітей молод. та серед. шк. віку / І. І. Чернецький. –Луцьк : Твердиня, 2007. – 48 с.

Чернецький І. Читаночки / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1992. – 18 с.

Чернецький І. Що повіз автомобіль : вірші / І. Чернецький. – Луцьк : Надстир’я, 1996. – 22 с.

Чернецький І. Якого кольору вітер : вірші для дітей дошк. та молодш. шк. віку / І. Чернецький. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2011. – 28 с.

 

***

Берестейське багаття : твори поетів і прозаїків Берестейщини в перекладах українською мовою / упоряд.-ред. В. С. Гей, Н. П. Горик. – Луцьк : Терен, 2012. – 228 с.

Переклади з білоруської Івана Чернецького – с. 18–20, 68–74, 124–126, 153–155, 171–172, 183, 188, 199–200.

Думи і песні Валыні : творы  паэтау і прозаїкау на беларускую мову. – Луцьк : Терен, 2012. – 232 с.

Твори Івана Чернецького в перекладах на білоруську мову – С. 130–139, 207–211.

 

***

Чернецький І. Балада про батька : вірш / І.  Чернецький // Книга про батька. Українська поетика XIX–XXI століть : антологія / упоряд. В. Л. Чуйка. – Київ, 2013. – С. 279–280.

Чернецький І. Вірний син Холмщини і Волині (до 75-річчя Віктора Ревухи) / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2009. – Вип. 15. – С. 153–156.

Чернецький І. Дорога на Ковель ; Колодяжненське літо ; Дядько Лев зі Скулина на Хрещатику / І. Чернецький // Стежками «Лісової пісні»: до 100-річчя драми-феєрії Лесі Українки : зб. / упоряд.: В. Гей, Н. Горик, Н, Гуменюк. – Луцьк, 2011. – С. 191–195.

Чернецький І. Злітаються теплі духи / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – Вип. 16. – С. 232–236.

Чернецький І.  Петро перший / І. Чернецький // Світязь : альм. Волин. обл. орг. нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2009. – Вип. 15. – С. 125–131.

Чернецький І.  Петро перший ; Учень п’яти шкіл : письменник про себе / І.  Чернецький // Волинь літературна: наші сучасники : зб. матеріалів про письменників Волині, членів Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – С. 203–209, 316–321.

Чернецький І. Слово про Луцьк / І. Чернецький // Луцький замок у мистецькому просторі України : тем. антол. віршів ХІХ–ХХІ ст. / упоряд. канд. філолог. наук М. М. Хмелюк, В. М. Кумановська. – Луцьк, 2012. – С. 49–50.

Чернецький І. "А згадки – завжди сумовиті" / І. Чернецький // Кур’єр Кривбасу. – 2008. – № 226/227. – С. 162–169.

Чернецький І. Заборонена зустріч ; Екзамен : бувальщини / І. Чернецький // Літ. Україна. – 2011. – 24 лют. – С. 9.

Чернецький І. Коли сльоза рождається як гордість ; Строфи ; Як були ми молодими : вірші / І. Чернецький // Телерадіогазета. – 2011. – 5 січ. – С. 17.

Чернецький І. Літа й дороги «забужанського бандерівця» / І. Чернецький // Волинь-нова. – 2014. – 27 верес. – С. 10.

Чернецький І. Павутинки бабиного літа : поезії / І. Чернецький // Дзвін. – 2005. – № 11. – С. 15–16.

Чернецький І. Скорострільно ; «Сталін» ; Свіжина / І. Чернецький // Віче. – 2010. – 23–29 груд. – С. 10.

Чернецький І. Коли сльоза рождається як гордість ; Строфи ; Як були ми молодими : вірші / І. Чернецький // Телерадіогазета. – 2011. – 5 січ. – С. 17.

Чернецький І. Три зустрічі й чотири листи / І. Чернецький // Віче. – 2012. – 12–18 січ. – С. 8–9.

Чернецький І. Хто вкоротив нам пам’ять / І. Чернецький // Волинь-нова. – 2012. – 26 січ. – С. 6.

Чернецький І. Школярам моїх Рованців – світлих доріг і літ / І. Чернецький // Слава праці. – 2010. – 2 берез. – С. 3.

 

 

Вечір світлої пам’яті краєзнавця, архівіста, релігієзнавця Володимира Рожка (5. 12. 1940 – 23. 08. 2018)

 

7 грудня у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбувся вечір пам’яті Володимира Рожка, якому  цими днями виповнилося б 80 літ.

Володимир Євтухович Рожко – історик, архівіст, мистецтвознавець та краєзнавець, кандидат церковно-приходських наук, Почесний професор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпезі. Автор 36 книг, близько трьох тисяч публікацій в журналах, збірниках, альманахах, газетах з історії Української Православної Церкви на Волині.

Проведення вечора світлої пам’яті Володимира Євтуховича у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки не було випадковим, адже тут народжувалися розділи книг дослідника, а працівники бібліотеки сприяли за допомогою електронних носіїв спілкуванню архівіста з закордонними українцями. Презентація кожної нової книги у стінах бібліотеки перетворювалась у ґрунтовну розмову про долю українського православ’я, роль волинян у державних творчих процесах. Волинська ДОУНБ імені Олени Пчілки також стала ініціатором виходу в світ другого видання біобібліографічного покажчика «Ходіть поки маєте світло…».

Директор Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки Людмила Антонівна Стасюк розповіла про життєвий, творчий шлях видатного волинянина та його співпрацю із нашою книгозбірнею.  

Прозвучали поетичні рядки Володимира Рожка у виконанні працівниць бібліотеки Вікторії Пащук та Наталії Хомяк.

У відділі краєзнавчої роботи представлено книжкову виставку «Володимир Рожко: «І сіяти зерно я буду завжди, аж поки судилося жити»», де всі охочі можуть ознайомитися із науковим доробком Володимира Євтуховича  Рожка.

Добрий спомин про Володимира Євтуховича назавжди залишиться в наших серцях, серцях тих, хто його знав, любив і поважав.

Вічна і світла пам’ять… Нехай спочиває  спокійно у Царстві Божому.

 

 

 

Історик-архівіст, якого знають у світі

 

5 грудня 2020 року виповнилося  80 років від дня народження  Володимира Рожка – історика, архівіста, краєзнавця, кандидата церковно-історичних наук, Почесного професора Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, дійсного члена Інституту дослідів Волині у Вінніпезі.

Володимир Євтухович є автором понад 46 книг, близько трьох тисяч публікацій в журналах, збірниках, альманахах, газетах з історії Української Православної Церкви на Волині.

За заслуги у науково-дослідній праці, відродженні духовності України, Волині та утвердженні Помісної Української церкви нагороджений Святійшим патріархом Філаретом орденом Святого архистратига Михаїла, орденами Святого Володимира III і II ступеня, численними грамотами і подяками найвищої церковної і державної влади України та Волині зокрема.

У відділі краєзнавчої роботи функціонує виставка присвячена нашому видатному краянину «І сіяти зерно я буду завжди, аж поки судилося жити».

Невичерпний біль втрати горить у наших душах, адже Володимир Рожко був добрим Другом нашої книгозбірні, з якою автора поєднують довгі роки творчої співпраці. Чисельні презентації книг Володимира Рожка та знимки на згадку – свідки тому. Працівники відділу краєзнавчої роботи в знак скорботи створили відео пам’яті про Володимира Рожка.

Нове краєзнавче видання у бібліотеці

    Заслужений журналіст України, багатолітній редактор Творчо-виробничого об'єднання радіомовлення Волинської облдержтелерадіокомпанії, уродженець села Доросині на Волині Василь Федчук зробив цінний дарунок для читачів нашої книгозбірні. 

Нове краєзнавче дослідження автора - це статті, нариси, розповіді, інтерв'ю, які вже бачили світ у всеукраїнській газеті "День" та інших обласних періодичних виданнях. Чимало розвідок присвячено рідному селу, його людям, борцям за незалежність України.

    Ця вагома праця займе чільне місце у фондах бібліотеки  та буде цінною для журналістів, дослідників краю, тих хто хоче пізнати історію Волині.

    Василь Володимирович багатолітній читач відділу краєзнавчої роботи Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки. Тож, щиро бажаємо нашому дорогому краянину нових творчих злетів у царині краєзнавстава.

    З поважною любов'ю працівники відділу краєзнавчої роботи!

Незабутній Ніл Хасевич: творив і боровся в ім'я України

 

25 листопада минає 115 років від дня народження українського художника, графіка, активного громадського і політичного діяча, члена ОУН і УГВР.

У відділі краєзнавчої роботи представлено виставку «Незабутній Ніл Хасевич: творив і боровся в ім'я України», на якій представлені книги про життєвий та творчий шлях Ніла Хасевича.

Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в селі Дюксин Костопільського повіту Волинської губернії. Його батько, Антон Хасевич, був православним дияконом. Тож закономірно, що початкову освіту Ніл Хасевич здобував у церковно-приходській школі, а потім навчався у духовній семінарії в Житомирі. Образотворчому ж мистецтву, до якого в нього змалку проявився великий талант, він спочатку навчався у майстерні іконопису.

У 1918 році Ніл з матір’ю повертались із Рівного і на деражнянському залізничному переїзді потрапили під потяг. Федотія Хасевич загинула, а юнак втратив ліву ногу. Після лікування (до речі, Ніл сам виготовив собі дерев’яного протеза) він навчався у майстерні Василя Леня в Рівному. Потому рік працював помічником іконописця. Здобував також і світську освіту – у Рівненській українській гімназії. Коли французька залізнична компанії виплатила матеріальну компенсацію за каліцтво, Ніл Хасевич вирішив потратити її на здобуття вищої освіти і поступив до Академії мистецтв у Варшаві, куди його у 1926 році зарахували вільним слухачем.

У лютому 1930 року Ніл Хасевич став уже повноправним студентом Варшавської Академії мистецтв. Студіював малярство в майстерні професора Котарбінського та декоративне гобеленове ткацтво у професора Чайковського, але остаточно обрав для себе факультет графіки та майстерню відомого польського графіка Владислава Скочиляса. Щоб опанувати графічне мистецтво кириличного письма, від руки гусячим пером «переписав» Пересопницьке Євангеліє. Працював у галузі станкової та книжкової графіки, опановував дереворит і лінорит. А ще в Академії Ніл Хасевич став одним із фундаторів мистецького гуртка «Спокій», яким опікувались митрополит УГКЦ Андрій Шептицький і сенатор польського Сейму від української громади Волині Степан Скрипник (майбутній митрополит УАПЦ Мстислав).

У 1931 році Ніл Хасевич був відзначений Почесною нагородою «Ватикан» за картину «Прання». А за портрет гетьмана Івана Мазепи отримав почесний диплом Варшавської Академії. Загалом з 1931 по 1943 роки мистецькі роботи Ніла Хасевича експонувалися на 35 виставках у Варшаві, Львові, Луцьку, Рівному, Празі, Берліні, Римі, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анжелесі та інших містах. У 1939 році побачив світ перший альбом митця – «Книжкові знаки Ніла Хасевича».

Окрім мистецтва, Ніл Хасевич активно займався і суспільною діяльністю. Був делегатом крайового з’їзду Волинського українського об’єднання, що відбувся 1935 року в Луцьку. Цій легальній українській партії він допомагав у виданні газети «Українська нива» та створенні у містах і селах Волині просвітянських гуртків і українських бібліотек. У 1938 році виконав екслібрис для Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького. Разом з тим, він все сильніше прилучається до підпільної боротьби Організації українських націоналістів. Був добре знайомий із Степаном Бандерою та його дружиною Ярославою Опаровською.

Початок Другої світової війни застав Ніла Хасевича у його рідному Дюксині. В селі він намалював низку ікон, які знаходилися в місцевій церкві до 1943 року, коли нацисти спалили Дюксин. Працював учителем у школі, співав у церковному хорі. До речі, на зламі 1930–1940 років Ніл Хасевич ще й упорядкував збірку своїх віршів та навіть створив до них музику. Але в умовах війни вона так і не була опублікована.

З початком радяно-німецької війни у 1941 році Ніл Хасевич стає суддею у районному центрі Деражному, погодившись на цю посаду, аби допомагати землякам. У 1941–1942 роках він також ілюстрував рівненську газету «Волинь», яку редагував відомий український письменник Улас Самчук. Іноді в газеті публікували і статті Ніла Хасевича.

Наприкінці 1942 року Ніл Хасевич іде у підпілля і стає воїном Української повстанської армії. Там його знали як «Бей-Зота», «Старого», «333», «Левка», «Джмеля», «Рибалку». Був членом Крайової референтури пропаганди в УПА-«Північ», працював у редакції підпільного журналу «До зброї», готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець», «Хрін». Керував підпільною друкарнею, випускав різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки). Він же розробив ескізи більшості грошових знаків повстанців, так званих «бофонів», а ще – прапорів, печаток, відзнак підпілля. Навчав мистецтву гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу та агітаційну продукцію. По суті, в повстанському середовищі Ніл Хасевич створив цілу мистецьку школу.

Від української інтелігенції Ніла Хасевича обрали до створеної у підпіллі Української Головної Визвольної Ради, що була водночас і повстанським  урядом, і парламентом. Він був чи не єдиним уродженцем Волині, удостоєним цієї честі. Згодом, у 1948 році, УГВР нагородила Ніла Хасевича «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» – за особливий внесок у визвольний рух. Оскільки ж терор підрозділів МДБ та «истребительных батальйонов» ставав все жорсткішим, а сили українського руху опору в умовах тотальної сталінської блокади поступово слабшали, то, аби врятувати талановитого митця-патріота, йому запропонували нелегальними каналами емігрувати за кордон. Та він рішуче відмовився.

У 1951 році мистецькі роботи Ніла Хасевича, які викривали потворні сторони радянської дійсності, потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН і були опубліковані у США в альбомі «Графіка у бункерах УПА». Такого політичного ляпасу міжнародного масштабу Сталін не міг стерпіти. З Москви надійшов наказ негайно «пресечь антисоветскую деятельность» Хасевича. Для розшуків митця створили спеціальну міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Б. Скляр. Вона й розпочала справжнє полювання на Ніла Хасевича.

Зрештою, останню схованку митця було виявлено. 4 березня 1952 року підрозділи МДБ оточили повстанський схрон неподалік від села Сухівці Рівненського району. «Бей-Зот» та ще двоє вояків УПА, які були разом з ним у криївці, відмовилися здатися в полон і загинули в нерівному бою. Чекісти привезли до Клеваня їхні тіла, які майже три дні пролежали під дубом – для залякування місцевого населення. Після цього загиблих відвезли у невідомому напрямку. Де поховали радянські карателі тіло митця – й досі невідомо.

Як і в Тараса Шевченка та, пізніше, Василя Стуса, життя Ніла Хасевича обірвалося у 47 років. Та це було життя сповнене внутрішньої правди справжньої творчості, любові до свого народу та незламного стоїцизму. Про це говорять і його власні слова, які він написав в одному з листів незадовго до загибелі: «Я не можу битися з ними (ворогами) зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб весь світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!»

Лис С. 13 листопада 110 років від дня народження Н. Хасевича (1905–1952) – українського художника-графіка, вояка УПА / С. Лис // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 161–164.

 

 

 

Василь Простопчук – енергія життя, енергія творення

            19 листопада минає 68 років від дня народження відомого українського письменника та  журналіста Василя Васильовича Простопчука.

Василь Простопчук з 17 вересня 1979 року до квітня 2016 року був головним редактором волинського тижневика «Віче». Він – заслужений журналіст України. Його ім’я внесено у Книгу рекордів України, адже він найдовше в Україні безперервно очолював одне й те ж видання.

Василь Васильович – автор багатьох ліричних, гумористичних і дитячих книг. Як поет, він заявив про себе хоч і пізно, але досить зріло. Його ніжна інтимна лірика, його влучне сатиричне слово свідчать про не пересічність таланту. Це поет-лірик, поет-сатирик, поет-пісняр.

Також Василь Простопчук є автором найменшої книжечки в Україні, яка була в продажу, – «Що у ста на устах».

Василь Васильович Простопчук брав активну участь у спорудженні пам’ятника Олені Пчілці біля бібліотеки її імені в Луцьку.

У відділі краєзнавчої роботи Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки представлена виставка «Василь Простопчук – енергія життя, енергія творення».

 

Важко жити. А ще важче писати автобіографію.

Василь Простопчук.

Василь Васильович Простопчук народився 19 листопада 1952 року. Із публікацій у районній та обласній пресі розпочався у 1969 році творчий шлях учня Поповичівської восьмирічки Василя Простопчука, уродженця села Поповичі Ковельського району Волинської області. Успішно закінчивши у 1970 році Голобську десятирічку, Василь Простопчук того ж року вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Знайомиться з мистецькою елітою столиці, бере участь у студентській літературній студії імені Чумака (СіЧ), виходить з неї разом з Віктором Барановим і Станіславом Чернілевським у 1972 році на знак незгоди з перейменуванням на студію імені Рильського (СіР), публікується у республіканській пресі, виступає на радіо…

Після п’яти університетських років – робота у волинській газеті «Молодий ленінець». Працює кореспондентом, завідуючим відділом, а з вересня 1979 року – редактором цієї газети, яка досягає третього тиражу в Україні серед молодіжних видань. У період перебудови «Молодий ленінець» змінює назву на «Молоду Волинь», і газета першою в області надає свої шпальти для виступів лідерів Народного руху, а Василь Простопчук водночас створює і очолює Волинську асоціацію сатириків та видає ще одну газету – «Нате», яка у 1992 році займає перше місце серед сатиричних періодичних видань на Всеукраїнському фестивалі гумору в Києві. У часи становлення української держави обласна молодіжна газета, а пізніше громадсько-політичний тижневик «Віче» стає одним із державотворчих центрів на Волині, а її головний редактор удостоюється ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, Почесної грамоти Кабінету Міністрів України, звання «Заслужений журналіст України».

Член національних спілок письменників і журналістів України Василь Простопчук – автор понад п'яти десятків ліричних, сатиричних і дитячих книг, зокрема дев'ятитомного видання афоризмів «Непристольні гноми», багатьох популярних пісень, які були лауреатами і дипломантами всеукраїнських фестивалів «Пісня року», «Пісенний вернісаж» і «Шлягер», один з авторів лібрето балетної вистави «Неминуча» у постановці Волинського академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

Простопчук В. Автобіографія / В. Прстопчук [Електронний ресурс] // Простопчук: офіційний сайт Василя Простопчука : сайт. – Режим доступу : https://prostopchuk.com/biography. – Назва з екрану.

 

125 років від дня народження Галини Орлівни (1895 –1955) – української письменниці

 

16 листопада минає 125 років від дня народження української письменниці доби Розстріляного відродження, перекладачки, актриси, педагога Галини Іванівни Мневської (літературний псевдонім Галина Орлівна).

Мневська Галина Іванівна (літературний псевдонім Галина Орлівна) народилась 16 листопада 1895 року в селі Каладенці на Полтавщині. З дитинства і юних літ винесла любов до поетичного слова, пісні, театру. Писати й друкуватися почала ще на початку 1920-х, одночасно з працею актриси театру – спочатку в мандрівних трупах, у Київському молодому театрі, театрі ім. Франка у Вінниці, у Львові. Окремими виданнями виходять збірки "Шляхом чуття" (Львів, 1921) і "Перед брамою" (1922, Львів). Тут же, у Львові, молода актриса й початкуюча письменниця знайомиться з уже відомим письменником Климом Поліщуком, емігрантом з Великої України, автором кількох збірок оповідань, нарисів, поезій. Вони одружуються, і 1922 року в містечку Бережани у них народжується донька, якій дали ім'я Леся. З 1925 року молода творча сім'я живе у Харкові. Галина Орлівна (Поліщук) переживає творче піднесення. Вона друкується в часописах "Червоний шлях", "Життя і революція", "Глобус", "Всесвіт; 1925 року стає членом Спілки письменників "Плуг". У Харкові видала збірку повістей "Емігранти" (1929), збірки оповідань "Бабський бунт" і "Жага" (обидві – 1930), періодично виходять і окремі її літературні твори.

З 1928 року починається темна смуга в житті молодої талановитої актриси й письменниці: спочатку розлучення з Климом Поліщуком, далі – у 1931-му – арешт і заслання, а відтак – розлука, яку пережити було найважче, з донькою. "Жити без тебе – це краще не жити. У мене ж тільки й зосталося, що ви з бабунею", – писала Галина Іванівна до донечки.

Ще 1930 року у Харківській в'язниці Галина Орлівна познайомилася з волинянином Яковом Захаровичем Возним, неправедно звинуваченим у шпигунстві й шкідництві. Заслання обоє відбували в Казахстані. Після відбуття терміну заслання Галина Орлівна і Яків Захарович, одружившись і забравши матір Галини Іванівни Софію Мневську і доньку Лесю Поліщук, оселилися в Актюбинській області (Казахстан), адже їм було заборонено повертатися в Україну.

Галина Іванівна вчителювала в Мартунській середній школі Актюбинської області (нагороджена значком "Відмінник народної освіти КРСР"); дружно сім'єю боролися за виживання в чужій стороні, під постійним наглядом відповідних органів; донька Леся здобула університетську освіту. Поривалися в Україну, але поки був живий Сталін, про повернення годі було мріяти. А коли така можливість з'явилася – Галина Іванівна була вже важко хвора. Яків Захарович докладав багато зусиль для порятунку коханої дружини, але діагноз був немилосердним. У казахстанських пісках навіки залишилась Софія Мневська. Донька Леся Климівна стала викладачем Алма-Атинського університету. 1954 року Яків Захарович і Галина Іванівна повернулись в Україну. Після прощання з Києвом, з пам'ятними серцю місцями Яків Захарович перевіз дружину до містечка Голоби, звідки сам був родом, де вона й померла 21 березня 1955 року.

1995 року, до 100-річчя від дня народження письменниці-вчительки Галини Орлівни на її могилі було встановлено пам'ятник.

Наталія Пушкар 

 

Література:

Орлівна Г. Крізь чад ; ЇЇ очі ; Павутиння та ін. / Г. Орлівна // Світязь : альм. Волин. орг. Спілки письменників України.  – Луцьк, 1995. – Вип. 3. – С. 81–85.

Орлівна Г. Новели / Г. Орлівна // Україна. – 1990. – № 29. – С. 15–17.

 

***

Пасюк І. М. Голоби : іст.-краєзн. нарис / І. М. Пасюк, В. П. Марчук. – Луцьк : Надстир'я, 2007. – 133 с.

Про Галину Орлівну – с. 80.

Галина Орлівна // Роде наш красний : Волинь у долях краян і людських док. / заг. ред. М. І. Дубина. – Луцьк, 1996. – Т. ІІ. – С. 66–73.

Клим Поліщук // Роде наш красний : Волинь у долях краян і людських док. / упоряд. Л. К. Оляндер. – Луцьк, 1996. – Т. 1. – С. 86–96.

Онуфрійчук М. А. Калина на могилі / М. А. Онуфрійчук // Онуфрійчук М. А. З минулих літ : ст., есеї, інтерв'ю / М. А. Онуфрійчук. – Луцьк, 2018. – С. 316–318.

Байда Г. Галина Орлівна. Шляхом щастя і страждання / Г. Байда // Високий замок + Волинь. – 2000. – 24 листоп.

Пам'ять : Галину Орлівну на Волині не забули // Волинь. – 2000. – 23 листоп.

 

***

Дудар Т. 16 листопада 110 років від дня народження Г. І. Орлівни (1895–1955) / Т. Дудар // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2004. – С. 113–115.

Ольшевський І. Галина Орлівна / І. Ольшевський // Волинь літературна. – Луцьк, 2005. – Вип. 2. – С. 34–37.

 

Пушкар Н. 16 листопада 125 років від дня народження Г. І. Орлівни (1895 –1955) – української письменниці / Н. Пушкар // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2020 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Тернопіль, 2019. – С. 230–233.

 

 

 

 

Знаменні та пам’ятні дати Волині на листопад 2020 року

 

Знаменні та пам’ятні дати Волині на листопад 2021 року

 

Письменник високого творчого лету#читаємо, любимо, шануємо!

 Наш знаний і талановитий волинянин, відомий український письменник та журналіст ВОЛОДИМИР ЛИС святкує 70-річчя з дня народження!

У відділі краєзнавчої роботи функціонує виставка  –

"НАДІЯ ГУМЕНЮК І ВОЛОДИМИР ЛИС: СПІЛЬНА ТВОРЧА ДОЛЯ ПІД ЗНАКОМ ТАЛАНТУ".

26 ЖОВТНЯ

70 років від дня народження В. С. Лиса (1950) –

українського письменника і журналіста

 

Володимир Лис з’явився на світ Божий на мальовничому поліському хуторі поблизу села Згорани Любомльського району 26 жовтня 1950 року. Наступного року разом з батьками з волі влади опинився у придніпровських степах, де й зробив свої перші кроки українською землею. Після повернення на Волинь набув чисто згоранської прописки – батьки незабаром переселилися в село, де й отримав атестат про середню освіту. Служив в армії. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1977). Журналістську стезю ще до армійської служби розпочинав у редакції Любомльської районки. Потім була робота в кількох інших районних газетах – на Хмельниччині, Херсонщині, Рівненщині, завідував літературною частиною Рівненського обласного музично-драматичного театру, працював у багатотиражці, в обласній волинській молодіжці. Найбільше років – понад три десятиліття журналістської праці – віддав обласній газеті «Волинь».

Наприкінці 1980-х років одним з перших на Волині почав висвітлювати боротьбу прогресивної громадськості за демократичні перетворення і здобуття незалежності України, історію національно-визвольного руху в краї. Був членом обласної комісії з надання статусу ветеранів ОУН-УПА, заступником голови громадської ради Луцька. Переможець багатьох журналістських конкурсів, в тому числі – «Любіть Україну», «Професіонал». За перемогу у Міжнародному конкурсі матеріалів на політичні і військові теми був нагороджений поїздкою у штаб-квартиру НАТО. Визнавався «Людиною року Волинського краю» у номінації «Професіонал року» (2004), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), нагороджений Грамотою Верховної Ради України

Прозаїк, драматург, публіцист. Член Національної спілки письменників України з 2004 року та Асоціації українських письменників з 2002 року. У 1970–1980-і роки дебютував як драматург, освоював секрети драматургії і театрального мистецтва в лабораторіях молодого драматурга і молодого театрального критика при Спілці письменників України і Українському театральному товаристві. П’єси ставилися на сценах театрів України, на Українському радіо, а п’єси для дітей «Квітка з чарівної рукавички» і «Господар нашого двору» – у Луцьку, (перша у Волинському облмуздрамтеатрі імені Тараса Шевченка, а друга у Волинському обласному театрі ляльок). Комедію «Одруження Козюлькіна» поставив театр-студія Волинського Національного університету імені Лесі Українки «Синій птах». Шлях до прози розпочався з перемоги в республіканському конкурсі на кращий твір про молодь за повість «Там, за порогом» (1985). Видав понад два десятки книг, у тому числі – вісімнадцять романів.

Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського (2007), Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди (2011), літературно-мистецької премії імені Олеся Гончара (2015). Тричі ставав лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», 2008 року отримав Гран-прі цього ж конкурсу за роман «Острів Сильвестра», а 2010 – премію «Гранд-Коронація» за роман «Століття Якова». За «Століттям Якова» телестудія «1+1» зняла чотирисерійний телефільм (2015), а Волинський обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка поставив спектакль «Століття Якова. Перше кохання» (2015). Переможець Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс (2007, І премія за п’єсу «Полювання на брата»). Як зазначив лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Михайло Слабошпицький, «Романи і повісті Володимира Лиса – безпрецедентне і глибоке явище в українській літературі, він один з майстрів психологічного роману».

Яна Лис

Література:

Лис В. С. Айстри на зрубі : роман / В. С. Лис. – Київ : Рад. письменник, 1991. – 239 с.

Лис В. Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте / В. Лис. – Київ : Грані-Т, 2008. – 136 с.

Лис В. С. В'язні зеленої дачі : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2019. – 272 с. 

Лис В. Господар нашого двору :  п’єса / В. Лис. – Київ : Вид-во М-ва культури України, 1992. – 32 с.

Лис В. С. Графиня : роман / В. С. Володимир. – Луцьк : Твердиня, 2010. – 188 с.

Лис В. С. Діва Млинища : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2016. – 368 с.

Лис В. С. Жінка для стіни : роман / В. С. Лис. – Тернопіль : Богдан, 2012. – 184 с. – (Український детектив).

Лис В. С. І прибуде суддя : роман / В. С. Лис. – Київ : Факт, 2004. – 288 с.

Лис В. С. І прибуде суддя : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2018. – 240 с.

Лис В. С. Іван і Чорна Пантера : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2012. – 320 с.

Лис В. С. Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2014. – 240 с.

Лис В. С. Камінь посеред саду : роман / В. С. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2005. – 224 с.

Лис В. С. Країна гіркої ніжності : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2015. – 368 с.

Лис В. С. Маска : роман / В. С. Лис. – Львів : Кальварія, 2002. – 320 с. – (Коронація слова).

Лис В. С.  Маска : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2012. – 317 с.

Лис В. С. Місяць, обмитий дощем : кн. малої прози / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2017. – 352 с.

Лис В. С. Місяць, обмитий дощем : кн. малої прози / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2018. – 352 с.

Лис В. Обітниця : роман / В. Лис. –  Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. – 352 с.

Лис В. С. Острів Сильвестра : роман / В. С. Лис. – Харків : Фоліо, 2009. – 220 с.

Лис В. С. Острів Сильвестра : роман / В. С. Лис. – Харків : Фоліо, 2012. – 217 с.

Лис В. Про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте. – Київ : Грані-Т, 2008. – 136 с.

Лис В С. Продавець долі : роман / В. С. Лис. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 2002. – 304 с.

Лис В. Романа / В. Лис ; Стяжкіна О. Купуйте бублики / О. Стяжкіна. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 2001. – 224 с.

Лис В. С. Соло для Соломії : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2013. – 368 с.

Лис В. С. Соло для Соломії : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2014. – 368 с.

Лис В. С. Стара холера : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2018. – 272 с.

Лис В. С. Століття Якова : роман / В. С. Лис. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2010. – 236 с.

Лис В. С. Століття Якова : роман / В. С. Лис ; авт. передм. О. Забужко. – 4-е вид., стер. – Харків : Клуб сім. дозвілля, 2016. – 240 с. : іл.

Лис В. С. Таємна кухня погоди : кн. нар. синоптика / В. С. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2008. – 80 с.

Лис В. Там, за порогом : повість / В. Лис ; Хотимчук Є. Батькова хата : оповідання / Є. Хотимчук. – Київ : Молодь, 1989. – 286 с.

Лис В. С. Щоденники Ієрихар. Ваза : роман, повість / В. С. Лис. – Тернопіль : Богдан, 2012. – 160 с. – (Горизонти фантастики).

Гуменюк Н. П. Охоронець для янгола : радіоп'єса / Н. П. Гуменюк ; Лис В. С.  Полювання на брата : радіоп'єса / В. С. Лис. – Луцьк : Твердиня, 2011. – 108 с.

 ***

Лис В. Випробування і вершини Анатолія Дімарова / В. Лис // Наш Дімаров. Статті. Інтерв’ю. Спогади. Листи. Присвяти / упоряд. Є. Н. Дімарова. – Київ, 2016. – С. 123–126.

Лис В.  Долі, біль і мужність. Пером і словом Петра Боярчука : передмова / В. Лис // Боярчук П. О. Душа болить і... воскресає: творчий спадок Петра Боярчука / П. О. Боярчук ; упоряд. Г. Ступак. – Житомир, 2017. – С. 4–6.

Лис В. С. Дорога 1429–2014 / В. Лис // Ода до радості : зб. оповідань. – Харків, 2014. – С. 197–267.

Лис В.  Слово на згадку : передмова / В. Лис // Махонюк А. П. Зірка пливе до світанку : поезії / А. П. Махонюк. – Луцьк, 2017. – С. 5–8.

Лис В.  Тарас Шевченко та образотворче мистецтво : оренбурзький період / В. Лис // Укр. мова та літ. – 2015. – № 5. – С. 33–39.

Лис В. Український поет у ролі монаха в Нью-Йоркському барі / В. Лис // Павлюк І. З. Інтимне дихання епохи : ст., рец., інтерв'ю (1994–2010) / І. З. Павлюк. – Тернопіль, 2016. – Т. 1. – С. 402–405.

Лис В. Як Литва може посприяти нам у євроінтеграції? / В. Лис // Борис Клімчук: Я – син волинської землі. – Луцьк, 2015. – С. 303–305.

Лис В.  Дитина війни : новела / В. Лис // Березіль. – 2015. – № 1/2. – С. 3–12.

Лис В. Діва Млинища : розділи з роману / В. Лис // Дзвін. – 2016. – № 7. – С. 62–109.

Лис В. Заручник Максим Рильський : мартиролог шістдесятих / В. Лис // Київ. – 2017. – № 9/10. – С. 159–166.

Лис В. Нові пісні старих птахів : укр. радіоп’єса : можливості відродженого жанру / В. Лис // Дніпро. – 2011. – № 1. – С. 96–97.

Лис В.  Троє видатних і загадкових / В. Лис // Світязь : альм. Волин. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2013. – № 4/19. – С. 148–161.

 

***

Думи і песні Валыні : творы  паэтау і прозаїкау на беларускую мову. – Луцьк : Терен, 2012. – 232 с.

Твори Володимира Лиса в перекладах на білоруську мову – с. 186–192.

 ***

Бородіца С. Рецепція прози Володимира Лиса в сучасному українському літературознавстві / С. Бородіца // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2016. – № 1 (326) : Філологічні науки. Літературознавство. – С. 80–85.

Боярчук П. Урожай в саду життя письменника Володимира Лиса / П. Боярчук // Світязь : альм. Волин. орг. Спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – Вип. 1/16. – С. 212–215.

Володимир Лис // Волинь літературна : наші сучасники : зб. матеріалів про письменників Волині, членів Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – С. 170–185.

Корнелюк Д. Лис Володимир Савович / Д. Корнелюк // Вогонь дерзання : іст.-релігієзн. нариси / Д. П. Корнелюк. – Ковель, 2018. – С. 216–217.

Манзак І. Транспозиція самостійних частиномовних класів у сферу іменника : на матеріалі творів Володимира Лиса / І. Манзак // Scripta manent : молод. наук. вісник. ін-ту філолог. та журналіст. : зб. наук. пр. / уклад. Л. Б. Лавринович. – Луцьк, 2017. – Вип. 4. – С. 23–25.

Мохнюк І. Історична та художня правда в романі «Століття Якова» Володимира Лиса / І. Мохнюк // Волинь і волиняни в історії та культурі України : зб. тез наук. дослідж. слухачів наук. тов. Волин. обл. МАН. – Луцьк, 2018. – 240 с.

Мохнюк І. В. Трансформація життєвої правди в художню : до історії реалізації задуму роману «Століття Якова» Володимира Лиса / І. В. Мохнюк // Сучасна наука та освіта Волині : зб. матеріалів наук.-прак. конф. 22 листоп. 2018 р. / упоряд., ред. Б. Є. Жулковський. – Луцьк ; Володимир-Волинський, 2018. – С. 68–71.

Пазюк М.  Парцельовані конструкції простого речення в романі В. Лиса «Соло для Соломії» / М. Пазюк // Scripta manent : молод. наук. вісник. ін-ту філолог. та журналіст. : зб. наук. пр. / уклад. Л. Б. Лавринович. – Луцьк, 2017. – Вип. 4. – С. 29–30.

Поліщук Я. Пан і бранець часу : про «Століття Якова» Володимира Лиса) / Я.  Поліщук // Ревізії пам'яті : літ. критика / Я. О. Поліщук. – Луцьк, 2011. – С. 87–98.

Скорина Л. Навіщо Володимирові Лису лаври фантаста? / Скорина Л. // Позапростір : зб. наук.-фант. текстів / ред-упоряд. П. Коробчук. – Луцьк, 2013. – Вип. 4. – С. 101–106.

Брюховецька Л. Волинське Полісся дочекалося... / Л.  Брюховецька // Кіно-Театр. – 2017. – № 1. – С. 10–11.

Вербич В.  Надія Гуменюк і Володимир Лис: спільна творча доля під знаком таланту / В. Вербич // Укр. літ. газ. – 2018. – 26 січ. – С. 8–9.

Михайло Сидоржевський: «Якщо ми будемо консолідами, діятимемо в інтересах спілки і Господь буде з нами – здолаємо труднощі» : текст виступу голови Нац. спілки письменників України М. Сидоржевського перед делегатами Х з'їзду письменників України // Літ. Україна. – 2018. – 29 листоп. – С. 1, 4–5, 6–7.

Ольшевський І. Віртуоз короткої прози / І. Ольшевський // Літ. Україна. – 2018. – 13 верес. – С. 14.

Сорока П. З далин і знов довкруж / П. Сорока // Дзвін . – 2018. – № 4. – С. 13–70.

Омельковець Р. Фітономени як засіб увиразнення текстів Володимира Лиса / Р. Омельковець // Лінгвостилістичні студії : наук. журн. / ред. С. К. Богдан. – Луцьк, 2017. – Вип. 7. – С. 112–119.

 ***

Коробчук П. Й. Лис Володимир Савович / П. Й. Коробчук // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка. – Київ, 2016. – Т. 17 : Лег–Лощ. – С. 199.

Лис Володимир Савович // Письменники Волині : довід. Волин. обл. орг. нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – С. 36–37.

Лис С. 26 жовтня 60 років від дня народження  В. С. Лиса (1950) – українського письменника і журналіста / С. Лис  // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2010 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2009. – С. 109–112.

 

25 жовтня 40 років від дня створення Волинської обласної організації Національної спілки письменників України (1980)

25 жовтня Волинська обласна організація Національної спілки письменників України відзначає 40 років від часу заснування.

З нагоди 40-річчя щиро вітаємо письменників краю! Нехай кожен день дарує чудові емоції та добрі вісті, гарний настрій і неймовірне натхнення, щоб вдавалося завжди бути на вершині письменницького успіху і слави. Бажаємо здоров’я, цікавих творчих задумів, чудових рядків, незгасимого вогню таланту і щастя.

У відділі краєзнавчої роботи функціонує виставка «Слово Волині», на якій представлений творчий доробок членів Волинської обласної організації Національної спілки письменників України.