Леся Українка: високе світло імені та слова

 

В Україні на державному рівні відзначили 150-річчя з дня народження видатної української письменниці та громадської діячки Лесі Українки.

25 лютого 2021 року у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбулося мистецьке театралізоване дійство «Під Лесиним небом».

Волинська ДОУНБ імені Олени Пчілки теж долучилася до  відзначення ювілейної дати.

У фойє театру працівниками відділу краєзнавчої роботи,  задля популяризації та вшанування творчості письменниці було представлено книжкову виставку «Леся Українка: високе світло імені та слова».

Родзинкою виставки стали рідкісні видання творів Лесі Українки із фондів книгозбірні, які експонувалися чи не вперше. Найстаріше видання яке було представлене – це український літературний альманах «Нова рада» за 1908 рік, в якому вміщено твори Лесі Українки «Ніобея» та «Вавилоський полон». Присутні мали можливість ознайомитися із такими цінними книгами Лесі Українки: «Твори» (1918), «Збірник» (1946), «Неопубліковані твори» (1947), «Вибрані твори» (1948), «Лірика» (1953), «Камінний господар» (1954), «У пущі» (1957), а також з творами видатної письменниці які вийшли у Нью-Йорку в 1950-х роках.

Знаковими є книги про життєвий і творчий шлях геніальної української письменниці Лесі Українки Марії Кармазіної «Леся Українка. Життя як виклик та Тетяни Панасенко «Леся Українка», які надійшли  за «Програмою поповнення бібліотечних фондів» від Українського інституту книги!

Усі охочі могли переглянути твори Лесі Українки, а також доробок про життєвий та творчий шлях письменниці. 

Онлайн-флешмоб до 150-річчя від дня народження Лесі Українки #GlobalLesyaUkrainka2021

 

До флешмобу долучилися:

 Виконують пісні студентки викладача Луцького педагогічного коледжу, заслуженого артиста України Михайла Миколайовича Лазуки – Володько Ольга,  (музика А. Стеценка, слова Лесі Українки «Стояла я і слухала весну»), Ганіч Ірина,  (музика Б. Фільц, слова Лесі Українки «На зеленому горбочку»);

 Вірші декламують – бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки Вікторія Пащук (вірш Лесі Українки «Надія»), Наталія Хомяк (вірш Надії Гуменюк «Ніч у Сурамі»).

Довідково: ☝Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей імені Лесі Українки оголосив міжнародний онлайн-флешмоб #GlobalLesyaUkrainka2021, який присвячений 150-річному ювілею видатної поетеси Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки). 

Леся Укранка #Під волинським небом

 

Літературно-мистецька година

 «Ой чи так красно в якій країні, як тут на нашій рідній Волині»

(до 150-річчя від дня  народження Лесі Українки – видатної української поетеси, драматурга, громадської діячки)

 

В Україні 2021 рік оголошено роком Лесі Українки… На виконання Указу Президента України №32/2021 про відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки щодо вшанування пам’яті видатної української письменниці, громадської діячки та популяризації її творчості організовано літературно-мистецьку годину «Ой чи так красно в якій країні, як тут на нашій рідній Волині». 

Маштабну книжкову виставку "Леся Українка: високе світло імені та слова" було організовано працівниками відділу краєзнавчої роботи.

Волинь – земля, щодала світові геніальну поетесу Лесю Українку. Волинь благословила близько 80 поетичних творів Лесі Українки. Тут готувалася до друку перша її поетична збірка “На крилах пісень”, головним персонажем якої була “безталанна мати” – Україна.  Саме на Волині в Луцьку, восьмирічна Леся написала свій перший вірш «Надія». На Волині пройшло становлення Лесі Українки як людини зі знанням світової літератури, історії, культури.
Натхненно Лесі Українці працювалося в Колодяжному. Прощальним акордом, лебединою піснею любові до батьківщини була “Лісова пісня” Лесі Українки. Створювала її далеко від Волині, та навіть й України, коли ностальгія за Волинню повністю заполонила душу.

Знаковими є книги про життєвий і творчий шлях геніальної української письменниці Лесі Українки Марії Кармазіної «Леся Українка. Життя як виклик та Тетяни Панасенко «Леся Українка», які надійшли  за «Програмою поповнення бібліотечних фондів» від Українського інституту книги!

Біобібліографічний покажчик «Леся Українка на сторінках періодичних видань Волині (1945–2020 рр.)», обсягом 166 сторінок знайомить із доробком, який вміщує 1530 публікацій. Посібник відкриває вступна стаття лауреата літературної премії Кабінету Міністрів імені Лесі Українки Надії Гуменюк «Леся Українка. Геніальна й актуальна».

Про Лесю Українку «геніальну і актуальну…» своїми роздумами поділилася українська поетеса, прозаїк, публіцист, член Національної спілки письменників України, заслужена журналістка України, лауреатка премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки та інших літературних премій, зокрема Благовіст, ім. Агатангела Кримського, ім. родини Косачів, ім. Олександра Олеся, ім. Віктора Близнеця, І премія конкурсів «Золотий лелека», «Книжкова толока», «Ярославів вал», неодноразова володарка премій Міжнародного конкурсу «Коронація слова» Надія Павлівна Гуменюк.

До розмови про Лесю Українку долучилася заслужена учителька України, поетеса, лауреатка багатьох літературних премій, громадська діячка, кавалер ордена княгині Ольги Олеся Григорівна Ковальчук.

На продовження ліричної ноти прозвучали пісні на слова Лесі українки «На зеленому горбочку», «Стояла я і слухала весну», у виконанні студентів Луцького педагогічного коледжу:

Ірини Ганіч

Ольги Володько

Щедра волинська земля на мистецькі таланти – посеред них добре відоме ім’я нашого дорогого краянина Йосипа Струцюка, відомого українського письменника, Заслуженого діяча мистецтв України, Почесного громадянина Луцька, у творчому репертуарі якого твори у музичних обробках волинських композиторів. Тож, зараз до вашої уваги прозвучить пісня на слова Йосипа Струцюка, музика Анатолія Кос-Анатольського «Лукашева сопілка» у  виконанні студентки факультету «Культури і мистецтв» ВНУ ім. Лесі Українки Оксани Бардабуш та Сергія Севрюкова.

Акомпонувала – Алла Анатоліївна Родзь.

Долучилася до слова директорка нашої книгозбірні, заслужений працівник культури України, лауреатка премії імені Галшки Гулевичівни Людмила Антонівна Стасюк.

 

Ведуча заходу – завідувачка відділу краєзнавчої роботи Алла Понагайба, вірші читали бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи – Оксана Ковальчук, Вікторія Пащук, Наталія Хомяк та Марія Лавренюк.

Леся Українка була справжньою поетичною квіткою нашої прекрасної землі, вона була, є і буде нашою славою, нашою гордістю, однією з найповнозвучніших струн душі українського народу!

 

 

 

Волинська кров на вівтарі свободи

Пам’яті небесної сотні

Двадцятого лютого. В Києві ніч.

Майдан Незалежності в центрі столиці.

Серця у повсталих, як полум’я свіч,

А поруч в пітьмі зачаїлись убивці.

Кривавий туман опустивсь на Майдан.

Заграви пожеж. Чорні привиди смерті.

А снайпер стріляв і людей убивав,

Цілявся у свічку, що сяяла в серці.

О снайпере, брате! Спинись! Не стріляй!

Цим хлопцям ще жити, радіти й кохати.

У лави повсталих скоріше ставай,

Щоб край наш від скверни і зла врятувати.

Та деспота-ката злочинна рука

Веліла вбивати усіх без пощади,

Від куль обірвалось життя юнака.

Свята його кров залила барикади.

Розквітнуть каштани – не висохне кров,

Не висохнуть в матері сльози скорботні…

Вам шана і слава, і вічна любов,

Герої Небесної сотні!

 Тетяна Байда

20 лютого на вшанування подвигу учасників Революції Гідності відзначається День пам’яті Героїв Небесної Сотні.

Саме в ці дні під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану.

Революція Гідності стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір.

Герої Небесної Сотні – уособлення людської, громадянської та національної відваги й самовідданості. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Волиняни активно брали участь у Революції Гідності вже з перших днів. Тож згадаймо Героїв Небесної сотні з Волині:  Віктор Хомяк, Василь Мойсей, Едуард Гриневич, Сергій Байдовський, Іван Тарасюк, Юрій Сидорчук, Олександр Бадера...  Світла Пам'ять і вічна слава їхньому подвигу...

Євромайдан увійшов в історію України як символ і взірець жертовності, патріотизму та героїзму. Він укотре підтвердив те, що у найкритичніші та найважливіші періоди нашої історії знайдуться герої, ладні пожертвувати власним життям заради майбутнього України як незалежної демократичної держави.

Закликаємо сьогодні згадати у своїх молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє і сьогодні боронять наш мир і суверенність. Вони згасли. Як зорі. Хай пам'ять про усіх невинно вбитих згуртує Україну, дасть мудрість і наснагу для зміцнення нашої держави на власній землі.

У відділі краєзнавчої роботи розміщена постійно діюча книжкова виставка «Волинська кров на вівтарі свободи», де представлені книги та  газетні публікації, про учасників Революції Гідності, хронологію подій 2013–2014 років.

Запрошуємо усіх охочих ознайомитися з матеріалами виставки.

До 150-річчя від дня народження Лесі Українки

25 лютого Україна відзначає 150-річчя від дня народження видатної української письменниці та громадської діячки Лесі Українки.

"Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині"

9 лютого 2021 року у Волинській ДОУНБ імені Олени Пчілки відбулася онлайн-мініконференція, присвячена 140-річчю від дня народження архітектора, патріота, суспільно-політичного діяча –  Сергія Тимошенка. 

Працівники відділу краєзнавчої роботи  приєдналися до заходу організацією книжкової виставки  "Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині: Сергій Тимошенко – архітектор, суспільно-політичний діяч". 

Запрошуємо, Вас, дорогі користувачі до нашої книгозбірні для більш детального ознайомлення з пулікаціями про життя і дільність Сергія Тимошенка.

Довідково:

Сергій Тимошенко народився 5 лютого 1881 р. у селі Базилівка (зараз Сумська область) в українсько-польській сім’ї. Батько Прокіп Тимошенко, колишній кріпак, самотужки здобув освіту, завдяки своїй працьовитості зміг заробити непогані статки на рільництві, орендуючи поміщицькі маєтки. Мати Юзефіна походила з польської родини Сарнавських. У подружжя народилися троє синів і дочка, завдяки старанням батьків діти здобули дуже хорошу освіту. В майбутньому брати стали видатними спеціалістами і вченими. Так, старший брат Степан став академіком кількох академій наук, визначним науковцем у галузі теоретичної механіки й опору матеріалів, менший Володимир – економістом, професором шести університетів. Сергій же уславився в царині архітектури.

Після реальної гімназії в Ромнах Сергій Тимошенко закінчив Інститут цивільних інженерів у Петербурзі. Першу свою роботу молодий спеціаліст отримав саме на Волині – в 1906–1908 рр. був виконробом на будівництві залізничного вузла станції Ковель та інженером місцевого повітового земства. Потім працював інженером на Південно-Західній залізниці в Києві, на Північно-Донецькій у Харкові. Крім ліній залізниці та інфраструктури до них, проєктував багатоповерхові будинки, особняки, залізничні станції. Мав власне бюро, яке розробляло проєкти промислового, цивільного й санітарно-курортного будівництва у Криму та на Кавказі. До 1917 р. працював ще в Києві, Харкові та Лубнах. Розробляв український національний стиль в архітектурі, брав участь у виставках, отримав більше десятка нагород на різних конкурсах.

Ще у студентські роки Сергій Тимошенко активно долучився до діяльності українських культурних і політичних організацій у Російській імперії. Неодноразово брав участь у демонстраціях, де двічі був поранений. Так, у 1905 р. він ледь не втратив око і через стан здоров’я був комісований від військової служби. Звісно, не міг Тимошенко залишатися осторонь українських незалежницьких повстань. Коли Російською імперією прокотилася Лютнева революція, він був одним із тих небайдужих, хто з головою кинувся в побудову молодої української держави. В 1917 р. його обрали членом Центральної Ради від Харкова, в 1918 р. призначили губернським комісаром Харківщини. В 1919 р. Сергій Тимошенко змушений покинути Харків, який зайняли більшовики. Згодом чекісти вилучили архів його конструкторського бюро, в якому зберігалися, зокрема, напрацювання 12 років архітектурної діяльності. Архів цей не знайдено й досі.

У 1919–1921 рр. працював міністром у кількох урядах Української Народної Республіки, брав теж участь у переговорах між УНР і Кубанським краєм щодо спільної антибільшовицької боротьби. Пройшов добровольцем війська УНР весь Другий зимовий похід, був нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

Після поразки України в 1921 р. Сергій Тимошенко емігрував до Польщі. Працював спочатку в архітектурному бюро Яна Левінського, потім у бюро Польського будівельного товариства. Займався проєктуванням цивільних, громадських і приватних споруд, сакральним будівництвом. Спроєктував, зокрема, монастир Студитів у Зарваниці, церкви в передмістях Львова (Знесінні, Клепарові та Левандівці), у Мразниці біля Борислава та в Бронниках біля Рівного.

У 1923 р., ймовірно, за порадою брата, переїхав до Чехії. Там займався викладацькою діяльністю, був професором Української господарчої академії в Подєбрадах, викладав архітектуру в Українській студії пластичного мистецтва в Празі.

У 1930 р. Сергій Тимошенко за власним клопотанням отримав польське громадянство і переїхав у Луцьк, де згодом його призначили керівником архітектурного відділу Окружного земельного управління, а в 1934 р. – референдарієм будівельного відділу Волинського воєводського управління.

Луцький період у творчості Тимошенка був надзвичайно плідним. У місті він спроєктував більше сорока цивільних будівель, за його проєктом відновили братську Хрестовоздвиженську церкву. У Луцьку на цей момент збереглися близько 20 будівель Тимошенка. Авторство частини з них було встановлене лише недавно, тож не можна виключати, що на лучан чекають чергові відкриття. Тимошенкові проєкти хуторів і овочевих складів були рекомендовані Міністерством землеробства Польщі для поширення всією державою. А ще ж були проєкти для Кременця, Рівного, інших міст Волині.

Важко переоцінити його здобутки і на ниві сакрального будівництва, адже більшість православних церков на Волині – це так звані муравйовки, збудовані за типовими проєктами, подібні між собою, мов близнюки. Натомість храми, споруджені за проєктами Тимошенка, який розвивав у своїй творчості індивідуальний стиль, що базується на традиційній українській архітектурі, тішать око і збагачують палітру сакральних пам’яток.

У Волинській області це, наприклад, Михайлівська церква (1928–1929 рр.) у Біличах Іваничівського району, церква Святого Йоана Предтечі (1934 р.) в Прилуцькому Луцького району, церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1937 р.) у Боровичах і Покровська (1934 р.) у Гораймівці Маневицького району. У Рівненській області це Успенська церква (1939 р.) в Опарипсах Радивилівського району, церква Різдва Пресвятої Богородиці (1936 р.) в Карпилівці Рокитнівського району, церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1937 р.) в Ясининичах і Покровська (1923–1928 рр.) у Бронниках Рівненського району.

Об цей чималий перелік розбиваються теорії про неймовірні утиски українського православного населення волинського краю, адже мова йде про доробок лише одного архітектора.

У 1935 р. Сергія Тимошенка обрали депутатом від округу № 56, у який входили Луцький і Горохівський повіти, до Сейму Республіки Польща, в 1938 р. – до Сенату. Водночас Сергій Тимошенко завжди залишався українським патріотом і обстоював інтереси українського народу, він щиро любив Польщу і вважав її своєю другою Батьківщиною. На жаль, більшості його спільним із волинським воєводою Генриком Юзевським (вони товаришували ще з київських часів, коли Юзевський був помічником міністра внутрішніх справ в уряді УНР, а Сергій Тимошенко – міністром шляхів) починанням не судилося здійснитися.

Друга світова війна змусила Тимошенка назавжди покинути Україну. Після кількох років скитань Європою Сергію Тимошенку вдалося, зокрема завдяки польському громадянству, не потрапити в лапи радянських спецслужб і дістатися у США, де вже проживали його брати. Він оселився в місті Пало-Альто в Каліфорнії, де й помер від інфаркту 6 липня 1950 р. В останні роки свого життя, попри те, що тяжко хворів, Сергій Тимошенко не припиняв працювати і спроєктував кілька українських церков у Аргентині, Канаді, США та Парагваї.

Син Сергія Олександр успадкував батьківський талант. Він будував славнозвісні нью-йоркські хмарочоси, а ще був головним архітектором метро у Вашингтоні.

На Волині Сергія Тимошенка пам’ятають, хоч би й завдяки меморіальній дошці на одному з будинків у Луцьку, який він спроєктував, чи роману Івана Корсака «Борозна у чужому полі», проте вулиця, на якій він жив, і досі носить ім’я компартійного функціонера Юхима Ярощука.

Див.: https://monitor-press.com/ua/extensions/statti-ua/9057-27417.html

 

Нові надходження до відділу краєзнавчої роботи від Українського інституту книги

Шановні користувачі та друзі Волинської ДОУНБ імені Олени Пчілки!

Хочемо повідомити, Вам гарну новину.

До бібліотеки надійшли книги за «Програмою поповнення бібліотечних фондів» від Українського інституту книги!

Фонд відділу краєзнавчої роботи поповнився виданнями, які безпосередньо пов’язані із Волинню. Знаковими є книги про життєвий і творчий шлях геніальної української письменниці Лесі Українки та волинських авторів – Надії Гуменюк, Дари Корній, Володимира Лиса.

Щиро вдячні Українському інституту книги за такі потрібні, чудові та сучасні видання!

Тож, запрошуємо, Вас у відділ краєзнавчої роботи та ознайомитися із новинками.

Вчився у Любешові, захоплювалися ним Вашингтон і Байрон

4 ЛЮТОГО

275 років від дня народження Тадеуша Костюшка (1746–1817) –

діяча польського національно-визвольного руху

Тадеуш Костюшко – військовий і політичний діяч Речі Посполитої, учасник Війни за незалежність США, інженер-фортифікатор, керівник польського повстання 1794 року.

Народився Тадеуш Костюшко 4 лютого 1745 року в селі Меречовщина, Білорусь. Початкову освіту здобув у Любешівській школі піарів на Волині, яка славилась високим рівнем викладання. Пізніше вступив на навчання в Академію Шляхетного Корпусу Кадетів у Варшаві (Лицарська школа), в якій готували кадрових військових офіцерів. Ставши одним з найкращих кадетів, він закінчив академію капітаном. Отримав стипендію на навчання в Королівській академії живопису та скульптури у Франції.

Після повернення з Франції Костюшко намагався влаштуватися в польську армію, проте це йому не вдалося через нестачу коштів. Саме тому він був змушений піти викладати живопис донькам магната Юзефа Сосновського.

У 1775 році Т. Костюшко виїхав до Америки, де брав участь в Американській революції. Саме там у повній мірі проявилися його військові знання, старанність і виняткові здібності в питаннях фортифікації. Молодому військовому довірили зведення фортеці в Вест-Пойнт, і саме він вигадав перегородити річку в Філадельфії великими ланцюгами, щоб англійські кораблі не змогли в неї увійти.

Здібності Костюшка помітив Б. Франклін, а також Дж. Вашингтон. За свої старання Тадеуш Костюшко отримав звання полковника інженерних військ Континентальної армії. Також він став другою людиною (після Дж. Вашингтона), хто був нагороджений орденом Цинциннаті – тоді найпрестижнішою нагородою в США.

Відмовившись від власності, яку отримав за службу в США, він повертається на батьківщину.

У березні 1794 року Костюшко вирушає до Кракова, де очолює визвольний рух та оголошує Акт повстання громадян. Він закликав боротися проти російської окупації. Костюшко був обраний головнокомандувачем. 4 квітня повстанці отримали перемогу над царськими військами під Рацлавицями. В травні було видано Полянецький універсал, який звільняв селян від залежності і закликав до активних військових дій. Але вже восени повстанці зазнали ряд поразок у битвах. В одній з них, 10 жовтня 1794 року під Мацейовицями Тадеуш Костюшко був поранений і взятий у полон, а згодом відправлений в Петропавлівську фортецю у Санкт-Петербурзі. Але був звільнений Павлом І в обмін на складання Присяги на вірність, за що отримав свободу та грошову винагороду. Але Костюшко навіть не думав підкорятися московському імператору. Він виїхав в Європу, звідки повідомив, що не збирається виконувати умови присяги та повернув гроші.Залишаючись вірним своїм поглядам, він відмовляється від співпраці з Наполеоном, якого вважав тираном.

Тадеуш Костюшко помер в швейцарському містечку Золотурні 15 жовтня 1817 року у віці 71 рік.

Тадеуш Костюшко досі залишається прикладом для наслідування та героєм не однієї країни. Його заслуги шанують в США, Польщі, Литві та Білорусії, він є почесним громадянином Франції.

Ім’я Костюшка носить Товариство польської культури у місті Луцьку.

Зозуля А. 4 лютого 275 років від дня народження Тадеуша Костюшка (1746–1817) – діяча польського національно-визвольного руху / А. Зозуля // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2021 рік / Волин. обл. рада ; Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2020. – С. 48–49.

 

Література:

Островер Л. И. Тадеуш Костюшко / Л. И. Островер. – Москва : Мол. гвардія, 1961. – 272 с.

Бензярук А. Валынскія і Палескія вытокі роду Касцюшкау-Сяхновіцкіх / А. Бензярук // Хроніки Ладомерії : матеріали II Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 1025-й річниці заснування єпископської кафедри у Володимирі, м. Володимир-Волинський 30 листоп. 2017 р. : наук. зб. / ред. В. Пикалюк. – Тернопіль, 2017. – С. 75–80.

Білик В. Комплекс матеріалів Тадеуша Костюшка у фондах Волинського краєзнавчого музею / В. Білик // Волинський музей: історія і сучасність : матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 80-річчю Волин. краєзн. музею та 60-річчю Колодяжнен. літ.-мемор. музею Лесі Українки. Луцьк-Колодяжне, 19–20 трав. 2009 р. – Луцьк, 2009. – Вип. 4. – С. 50–53.

Вербич В. Вчився у Любешові, захоплювалися ним Вашингтон і Байрон / В. Вербич // Вербич В. Під куполом спільного неба : есеї та діалоги / В. Вербич. – Луцьк, 2006. – С. 71–72.

Киричук М. Г. Повстання Костюшка. Кінець Речі Посполитої / М. Г. Киричук // Киричук М. Г. Волинь – земля українська : навч. посіб. / М. Г. Киричук. – Луцьк, 2005. – Т. 1. – С. 384–387.

Кралюк П. М. Костюшко Тадеуш / П. М. Кралюк // Кралюк П. М. Княжими шляхами Волині. Віднайдення раю / П. М. Кралюк. – Луцьк, 2010. – С. 138–139.

Леонюк В. Г. Оце твої діти. Україна в походженні Т. Костюшка / В. Г. Леонюк // Словник Берестейщини / В. Г. Леонюк. – Львів : Афіша, 2010. – Т. II. – С. 195–200.

Остапюк О. Любомльська земля в період розпаду Польської держави  / О. Остапюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю: матеріали XXX Всеукр. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. , 24–25 берез. 2009 р. – Луцьк, 2009. – Вип. 30 . – С. 154–156.

Усенко П. Світовий масштаб світоча волі : від Дніпра до Гудзона – обшир діянь Тадея (Тадеуша) Косцюшка / П. Усенко // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині : матеріали XXIX Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 490-ій річниці надання Ковелю Магдебурзького права. м. Ковель, 5–6 груд. 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 227–232.

Ковалік П. У Луцьку вшанували Тадеуша Костюшка / П. Ковалік // Волин. монітор. – 2019. – 14 лют. – С. 12.

Наумук С. Керівника польського повстання привезли в Луцьк пораненим / С. Наумук // Волинь-нова. – 2017. – 17 жовт. – С. 2.

Пісарський В. У Луцьку вшанували Тадеуша Костюшка / В. Пісарський // Волин. монітор. – 2018. – 15 лют. – С. 13.

Ярмошик І. Листопадове (1830–1831) та січневе (1863) польські повстання проти царизму на сторінках часопису «ROCZNIK WOLYNSKI» (1930-ті рр.) / І. Ярмошик // Мандрівець. – 2010. – №1. – С. 24–27.

Storozynski A. The Peasant Prince. Thaddeus Kosciuszko аnd the Age of Revolution / A. Storozynski. – New York : St. Martin's Press, 2009. – 370 p.

Zahorski A. Naczelnik w sukmanie / A. Zahorski. – Krakow : Krajowa Agencja Wydawnictwa, 1990. – 38 с.

 

***

Брокгауз Ф. А. Tadeusz Andrzej Bonawentura Kościuszko // Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Эфронь. – Санкт-Петербург, 1895. – Т. 1. – С. 420–421.

Усенко П. Г. Косцюшко Тадей / П. Г. Усенко // Енциклопедія історії України. – Київ, 2009. – Т. 5 : Кон–Кю. – С. 231.

 

2 лютого 75 років з часу вигнання нацистських окупантів з міста Луцька (1944)

        68 років тому 2 лютого 1944 р. відбулося визволення Луцька від фашистських загарбників Цей безсмертний подвиг здійснили під час Рівненсько-Луцької наступальної операції воїни 7-ої гвардійської кавалерійської дивізії 13-ої армії 1-го Українського фронту. У визволенні Луцька безпосередню брало участь з’єднання 1-го кавалерійського корпусу та 2-га гвардійська кавалерійська дивізія генерал-майора Мамсурова, що просувались у напрямку Теремно – Підгайці.

У результаті проведеної Рівненсько-Луцької операції звільнено понад 200 населених пунктів, у тому числі 7 районних і 2 обласних центри.

Ми пам’ятаємо подвиг кожного з 25-ти тисяч солдат-фронтовиків, які полягли на теренах Волині. Ми пам’ятаємо подвиг мільйонів і низько їм вклоняємося

Смертю смерть здолавши,

Ми говорити хочем:

__ Ви не забули наші,

Спалені порохом ночі?

                                 (Борис Олійник)

2 ЛЮТОГО

75 років з часу вигнання нацистських окупантів

з міста Луцька

(1944)

Підрозділи вермахту були вибиті з Луцька в ході Луцько-Рівненської наступальної операції військ Червоної армії. Вона тривала з 27 січня по 13 лютого 1944 р. (датування за І. М. Бєлкіним) і здійснювалася силами правого крила 1-го Українського фронту. Основні завдання були покладені на 13-ю (командувач генерал-лейтенант М. П. Пухов) та 60-ю армії (командувач генерал-лейтенант І. Д. Черняховський). Їхні війська у взаємодії з партизанами мали завдання розгромити німецьке угруповання в районі Рівного і Луцька, вийти з лісисто-болотистої місцевості й оволодіти важливими в оперативному плані районами Рівне, Луцьк, Шепетівка для нанесення майбутнього удару на Чернівці.

Після артилерійської підготовки 27 січня 1944 р. 13-а армія розпочала наступ силами 76-го і 24-го стрілецьких корпусів на рівненському напрямку. У цей же день 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси просунулися до р. Стир і захопили невеликий плацдарм на західному березі. На світанку 29 січня кавалерійські корпуси повернули на південь і здійснили рейд по лісах аби вийти у тил ворога. До кінця дня 30 січня 6-й корпус пройшов близько 30 км і вийшов у район Цумані – Деражного. У цей час 1-й гвардійський кавалерійський корпус у районі Ківерців розбив 35-й піхотний полк 19-ї угорської дивізії і продовжував вести бойові дії на підступах до Луцька.

Станом на 1 лютого 2-а гвардійська кавалерійська дивізія просувалась в напрямку Теремно, Підгайці, Лище; 7-а гвардійська кавалерійська дивізія наступала на Луцьк з півночі, а з с. Звірів атакувала 1-а гвардійська кавалерійська дивізія.

2 лютого о 6 год. ранку 121-а стрілецька дивізія 13-ї армії увійшла в місто, але бойові дії ще тривали. Підрозділи вермахту відійшли за р. Стир і зайняли оборону в районі Гнідави. Противника вдалось витіснити з цих позицій лише 5 лютого. Саме цю дату варто розглядати, як день вигнання нацистських окупантів з Луцька. За радянськими даними під час боїв за місто було захоплено в полон 1 600 солдатів і офіцерів противника, 49 гармат і мінометів, 22 танки і 24 склади з військовим майном. Про втрати Червоної армії відомості відсутні.

Загалом в ході Луцько-Рівненської наступальної операції вдалось звільнити понад 200 населених пунктів, серед них два обласних – Луцьк, Рівне та шість районних – Ківерці, Колки, Маневичі, Олика, Теремне, Цумань. Фронт стабілізувався на лінії Маневичі – Колки, далі по річці Стир до Млинова.

Луцько-Рівненська наступальна операції сприяла успішній ліквідації оточених німецьких військ під Корсунь-Шевченківським, оскільки ворог змушений був кинути в район Рівне – Луцьк до десяти дивізій з резерву та інших ділянок фронту. За доповідями, втрати противника склали 5–6 тис. солдат убитими і пораненими та 2 тис. полоненими. Інші дані наводять такі цифри: понад 22 тис. убитих і поранених. З матеріально-технічних ресурсів – 100 танків, 426 гармат і мінометів, 575 кулеметів, 110 автомашин, 76 різних складів під Рівним та Луцьком.

Загалом радянсько-німецькі бої в районі Луцька 1944 р. потребують подальшого вивчення із залученням різних типів джерел. Станом на сьогоднішній день переважна кількість праць із цієї теми відноситься до радянської історіографії, що у свою чергу формує тенденційне і упередження бачення цієї теми.

 

Зек Б. 2 лютого 75 років з часу  вигнання нацистських окупантів з міста Луцька (1944) / Б. Зек // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2019 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2018. – С. 50–51.

 

Література:

Денисюк В. Визволення Волині від фашистських окупантів: 60 років / В. Денисюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2004. – 34 с.

  Зек Б. М. Луцьк у роки нацистської окупації (1941–1944) : монографія / Б. М. Зек. – Луцьк : Вежа-Друк, 2017. – 419 с.

Безродний Є. Рівненсько-Луцька наступальна операція 1944 року / Є. Безродний // Україна в полум’ї війни. 1941–1945. – Київ, 2005. – С. 277–284.

Грицюк В. Рівненсько-Луцька наступальна операція – складова стратегічної операції радянських військ на Правобережній Україні 1944 року / В. Грицюк, С. Сидоров // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки воєнної історії краю : матеріали ХХХ Всеукр. наук.-практ. іст.-краєз. конф. – Луцьк, 2009. – С. 271–274.

Кудь В. Визволення населених пунктів і території Волинського Полісся від німецько-фашистських загарбників в 1944 році / В. Кудь // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина : матеріали ХIII Волин. наук. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2004. – С. 46–48.

Головачук С. Вдячність – ветеранам / С. Головачук // Волин. газ.+Луцьк. – 2013. – 7 лют. – С. 1.

Єщенко В. Як ми визволяли Луцьк / В. Єщенко // Волинь-нова. – 2009. – 3 лют. – С. 4.

Кирильчук А. Як визволяли Луцьк / А. Кирильчук // Гроно. – 2010. – 9 берез. – С. 5.

Коструба Н. Вікоплинний лютий 1944 року / Н. Коструба // Слава праці. – 2010. – 2 лют.

Лівіцька О. Ревізії – не підлягає / О. Лівіцька // Волин. газ. – 2009. – 5 лют. – С. 2.

Яровенко С. Лютневе протистояння / С. Яровенко // Рад. Волинь. – 2011. – 17 лют. – С. 3.

 

***

Дубень О. 2 лютого 70 років від дня визволення м. Луцька від фашистських загарбників (1944) / О. Дубень // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014 рік / упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. : Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2013. – С. 37–39.

Рівненсько-Луцька наступальна операція 1944 р. // Енциклопедія історії України / ред. В. М. Литвин. – Київ, 2012. – Т. 9 : Прил–С. – С. 216.