Знаменні та пам'ятні дати Волині на червень 2020 року

ЧЕРВЕНЬ

2 червня 

50 років від дня народження Т. М. Домбровської (1970) – майстра народної вишивки та бісероплетіння, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України

3 червня 

80 років від дня народження М. В. Тарасич (1940) – волинської поетеси

8 червня 

75 років від дня народження А. Ф. Кривицького (1945–2017) – Луцького міського голови, заслуженого економіста України

10 червня🎈🎈

80 років від часу створення Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки (1940)

10 червня 

80 років від часу створення Волинської обласної бібліотеки для дітей (1940)

16 червня 

60 років від дня народження В. В. Мойсіюка – заслуженого діяча мистецтв України

19 червня 

75 років від дня народження Л. І. Приходько (1945) – народної артистки України

19 червня 🎈🎈

65 років від дня народження Л. А. Стасюк (1955) – директорки Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, заслуженого працівника культури України

22 червня 

60 років від дня народження А. В. Говорадла – заслуженого артиста України

27 червня 

90 років від дня народження Р. Г. Кушнірука (1930) – українського композитора і диригента, заслуженого працівника культури України

Червень 

80 років від часу заснування обласної дитячої екскурсійно-туристичної станції (1940), тепер Центру туризму, спорту та екскурсій управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ДЕНЬ КРАЄЗНАВСТВА ВІДЗНАЧАЮТЬ 28 ТРАВНЯ

🎈 Сьогодні 🎈наше свято! Святкуємо з нами!

Відділ краєзнавчої роботи сприяє своєю діяльністю соціально-економічному і культурно-історичному розвитку краю, всебічному вивченню і науковому дослідженню його багатовікового минулого та сьогодення, популяризації місцевих пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, а також  виконанню завдань, визначених державною та обласною «Програмами розвитку краєзнавства» з використанням традиційних форм краєзнавчої роботи у поєднанні з новими інформаційними технологіями. 

Базою краєзнавчої діяльності є краєзнавчі фонди, електронні документи, веб-ресурси. електронні бази даних «Краєзнавство» та "Історична Волинь". 

Краєзнавча книга #бери і читай!  https://docs.google.com/presentation/d/1s5F-FCpWPjHR-DRfD6YE9yzrSjimcatWwiVsQKmuLW4/edit?usp=sharing

  У відділі краєзнавчої роботи зосереджена інформація з усіх аспектів життєдіяльності Волинської області – з історії, економіки, освіти, етнографії, фольклору, культури, мистецтва, літератури, відомості про відомих людей краю. Фонд відділу має подвійну функцію: надає краєзнавчу інформацію та знайомить з усією друкованою продукцією, що виходить на території області, це так званий фонд місцевих видань.

Щорічно відділом у співпраці з ВКМ видаються «Календарі знаменних і пам’ятних дат на рік», бібліографічні та біобібліографічні посібники, зокрема «Література про Волинську область», а також видання присвячені відомим діячам, дослідникам Волині, письменникам.Посередництвом книжкових виставок, презентацій книг, тематичних заходів, участю в краєзнавчих конференціях відділ долучається до громадського та культурно-мистецького життя краю.

Всі працівники нашої бібліотеки завжди раді надати Вам весь спектр запропонованих послуг. Запрошуємо відвідати бібліотеку, стати її читачем і другом.

Подорож по Волині # це класно!

Літо на порозі! Пора подорожей! 🎈👞👠

В рамках проекту "Пройдімося рідним містом!" у форматі БІБЛІОТЕКА – МІСТО – МУЗЕЙ  у 2019 році відбулася наша подорож на гостини до Лесі у Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, яка на довго залишиться в наших серцях! Особливо ... "Білий будиночок" Лесі!

 Отож, набирайтесь оптимістичного настрою та дихайте творчістю Лесі Українки.
 Анумо мандрувати по Волині!

Довідково⏬130 років від часу побудови «Білого будиночка» садиби Косачів у с. Колодяжне, тепер Ковельського району (1890)

«Щоб було просторіше, збудував за це літо окреме літературне шале- флігель для старших дітей, і в ньому живуть Леся і Ліля, а Миша теж, коли приїздить туди; ми ж з малими живемо в домі. Із цього розселення маємо розвагу: то ми ходимо до Лесі, то вона до нас на обід. У флігелі кімнати світлі, високі, сухі, саме такі, що дуже потрібні Лесі», – писав 1890 року Петро Косач, батько письменниці, до Людмили Драгоманової. 

Дерев’яний будиночок зведений майстрами Любитова й Колодяжного. Веранда була велика, колони зі стовбурів беріз. При сонці чи в місячну ніч будиночок ніби світився своїми білими стінами, тому назвали його «білим». На даху веранди прилаштували для Лесі солярій, де вона мала змогу приймати сонячні ванни. Леся дуже тішилася окремим помешканням: «Почуваю себе, «як не може бути» (себто – як слід) в своїй новій, маленькій рожевій хатинці з білими меандрами (ся хатка має підтримувати в мені оптимістичний настрій, бо «…тут окрім і писання є живе діло, і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі».

Література: 

Документи і матеріали Лесі Українки та родини Косачів у музеях, установах Волині : каталог-довідник / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Наук.-дослід. ін-т Лесі Українки ВНУ імені Лесі Українки, Волин. краєзн. музей, Літ.-мемор. музей-садиба Лесі Українки в с. Колодяжне Ковельського р-ну, Держ. архів Волин. обл. – Луцьк : Вежа, 2008. – 136 с.

Про «Білий будиночок» – с. 132.

Ковальчук Є. Волинський краєзнавчий музей – скарбниця історико-культурної спадщини краю / Є. Ковальчук. – Луцьк : Медіа, 2009. – 28 с.

Про «Білий будиночок» – с. 18.

Леся Українка. Волинські сюжети : іст.-краєзн. нариси / О. Антонюк [та ін.] ; упоряд.: Н. Ю. Пушкар, В. М. Комзюк. – Луцьк : Волин. старожитності, 2012. – 252 с.

Про «Білий будиночок» – с. 125, 129.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Колодяжному : путівник. – Луцьк : Медіа, 2008. – 12 с.

Меморіальні речі Лесі Українки та родини Косачів : зі збірки Колодяженського літ-мемор. музею Лесі Українки / авт. тексту В. Комзюк. – Ковель : Ковел. міськ. друк., 2013. – 12 с.

Бондаренко Г. Леся Українка і родина Косачів у волинезнавстві / Г. Бондаренко // Інтелектуальна еліта Волині. – Луцьк, 2012. – С. 186–197.

Історія Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки у фотографіях та особистостях // Леся Українка та родина Косачів в контексті української та світової культури. – Луцьк, 2006. – Вип. 3. – С. 200–219.

Колодяжне. Музей-садиба Лесі Українки // Волинь моя : журн. Міжнар. громад. об-ня «Волинське братство» / гол. ред. М.Сорока. – Київ, 2001. – С. 73.

Комзюк В. Колодяжне – це власне, дома... / В. Комзюк, Л. Мержвинська // Леся  Українка. Волинські сюжети : іст.-краєзн.нариси / О. Антонюк [та ін.] ; упоряд.: Н. Ю. Пушкар, В. М. Комзюк. – Луцьк, 2012. – С. 76–86.

Комзюк В. Музей Лесі Українки в селі Колодяжному / В. Комзюк // Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2010. – Т. 6. – С. 550–555.

Комзюк В. Музей Лесі Українки в Колодяжному / В. Комзюк // Волинь / Укр. наук. т-во геральдики і вексикології : Ін-т біогр. дослідж. ; авт-упоряд. В. В. Благов. – Київ, 2006. – С. 35, 271.

Пісоцький А. Повернення до Лесиного будинку / А. Пісоцький // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Ковель і Ковельщина в історії України та Волині : матеріали 50 Всеукр. наук. іст.-конф. присвяч. 22-й річниці Незалежності України і 495-річчю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А. Силюк. – Ковель, 2013. – С. 532.

Будинок Косачів // Твій вибір. – 2011. – 28 лип. – С. 3.

Букет Є. Запрошуємо в Колодяжне / Є. Букет // Слово Просвіти. – 2013. – Ч. 30. – С. 7.

Добра справа : трояндова алея біля Лесиного будиночка // Волинь-нова. – 2003. – 17 квіт. Зубчук К. Білий будиночок буде відремонтовано / К. Зубчук // Волинь. –1998. – 9 лип.

Мержвинська Л. В Колодяжному зазвучить Лесин рояль / Л. Мержвинська // Волинь-нова. – 2008. – 31 лип. – С. 11.

Ніткіна Н. У «Білому домику» Лесі / Н. Ніткіна // Фермер. госп-во. – 2006. – № 18. – С. 29.

Опис помешкання Білого будинку Косачів // Укр. мова та літ. – 2002. – № 10. – С. 10–11.

Скоклюк С. Обнови Лесиної світлиці / С. Скоклюк // Досвіт. зоря. –2001. – 22 листоп.

Холодногорський В. Відкриття Будинку Лесі Українки в Колодяжному / В. Холодногорський // Волинь. – 1949. – 13 лип.

Якименко М Лесин будиночок руйнується / М. Якименко // Голос України. – 2013. – 9 лют. – С. 12.

Якименко М. Талі води Лесиному будиночку вже не загрожують / М. Якименко // Голос України. – 2013. – № 135. – С. 5.

***

Колодяжне – колиска Лесиного таланту : путівник. – Ковель : Ковел. міськ. друк., 2011. –36 с.

Про «Білий будиночок» – с. 13–16.

Пізнаймо Україну разом. Запрошує Волинь. – Луцьк : Гадяк Ж.В., 2012. – 120 с.

Про «Білий будиночок» – с. 93

Поет-шістдесятник – унікум родом із села Обенижі на Волині!

24 травня 80 років від дня народження К. Т. Шишка

 (1940–2002) – українського поета, художника

Костянтин Тимофійович Шишко – відома особистість мистецького життя Луцька другої половини ХХ століття. Волинянин з діда-прадіда, він народився в селі Обенижі на Турійщині 24 травня 1940 року. Від 1944 року і аж до останніх днів мешкав у Луцьку. У 1957 році успішно закінчив Луцьку середню школу №2. Під час навчання в старших класах активно відвідував художню студію при Палаці піонерів. Педагогічний талант Сензюка Петра Костянтиновича – керівника студії та його авторитет художника-професіонала мали значний вплив на формування творчої особистості Костянтина Шишка, великою мірою визначивши розвиток його естетичних смаків. Набуті в той час знання, доповнені наполегливою самостійною роботою, стали важливим підґрунтям для творчої діяльності. У 1957 році Костянтин Шишко робить спробу вступити до Львівського університету на факультет журналістики. Набраних балів не вистачило для зарахування у студенти, але історичнофілологічний факультет Луцького педагогічного інституту охоче прийняв молодого інтелектуала до себе. «Роки, проведені на студентській лаві, були найщасливішими моментами мого життя», – згадував пізніше поет. Цікаві друзі студенти, блискучі педагоги (Валентин Мороз, Дмитро Іващенко, Володимир Покальчук) – все стимулювало до самореалізації, експериментування на ниві літератури та мистецтва, до формування амбітних планів та їхніх перших звершень. Закінчуючи у 1962 році інститут, Кость уже був фаховим філологом і відмінним знавцем історії, а ще талановитим художником-початківцем. У 1963–1964 роках служив солдатом у Радянській армії, де вступив до КПРС. Після звільнення в запас один рік (1964–1965) займав посаду інструктора Волинського обкому ЛКСМУ. У 1965 році під час гучної судової справи, яка була сфабрикована КДБ проти викладачів педагогічного інституту – Дмитра Іващенка та Валентина Мороза за звинуваченням у державній зраді, спочатку проходив як свідок, а потім – як підозрюваний. Повз пильний погляд компетентних органів не пройшли надто приязні стосунки із «буржуазними націоналістами» комсомольця Шишка, його активність на поетичних читаннях та інших заходах, які проводили ці педагоги, а надто його вільнодумна поема «Дума про матір». Завершальні рядки цього твору «Ми ж не підпільна організація. Ми нація! Ми все ж таки нація!» стали вироком їхньому авторові. Після арешту, допитів, пояснювальних записок 20 вересня 1965 року в Луцьку відбулися показові партійні збори первинної партійної організації Волинського обкому ЛКСМУ «про антирадянські прояви, в національному питанні Шишка К. Т. і його подальше перебування в КПРС», які по суті своїй були завуальованим судовим процесом. Костянтина Шишка було опитано в присутності великої кількості учасників. Все, що відбувалося в залі, старанно фіксувалося стенографістами для протоколу. За свідченнями очевидців, підсудний не виглядав переляканим або ж духовно зламаним. Відповідав на запитання послідовно і з гідністю. Це, безсумнівно, ускладнювало його становище. Однак справжнім вироком стала фраза в проголошеному ним останньому слові: «…народи Африки борються за свою незалежність. Чому це заборонено українцям?». Рішення так званих зборів було однозначним: Кость Шишко виключається із членів КПРС. Йому заборонено посідати службові посади, займатися викладацькою та видавничою діяльністю. Гриф «неблагонадійного» унеможливлював публікування власних творів та офіційні зустрічі із читачами. Отримавши цей«вовчий квиток», двадцятип’ятирічний поет зі статусом «дисидент – недисидент», «засуджений–незасуджений» прожив майже три десятки літ. Поруйнована кар’єра,знищене особисте життя, відсутність будь-яких перспектив кар’єрного росту. Однак у нього залишились література й образотворче  мистецтво, а це, як він любив повторювати, «зовсім не мало». Заробляючи на хліб насушний випадковими заробітками, головним чином художньо-оформлювальними роботами, він продовжував багато читати, писав поезію, займався перекладами із іспанської та російської. До широкого читача доносив свої твори шляхом самвидаву, друкуючи їх на власній друкарській машинці, а найчастіше – декламуючи вірші в найрізноманітніших товариствах, в кав’ярнях, дешевих пивницях, шинках. Створив об’ємний доробок авторської та друкованої графіки, більша частина якого нині зберігається в приватних колекціях та фондах Волинського краєзнавчого музею. Лише в 1993 році внаслідок суспільно-політичних змін приходять переміни і до культурно-мистецького життя, позначившись на творчій долі Костянтина Шишка. Видавництво «Надстир’я» випускає сатиричну поему «Епупея», виходить перша офіційна збірочка віршів «Сльоза олії золота», в газетах, часописах, літературних збірниках з’являються його вибрані твори. Костянтина Шишка запрошують вступити до Волинської обласної організації Національної спілки письменників України. Однак втомлений життєвими випробовуваннями поет уже не хотів ніяких змін у звичному ритмі буття. «…Все склалося так, як склалося», – часто говорив він, глузливо доповнюючи цю думку: «…необхідно дотримуватись стилю». Довгоочікувана об’ємна збірка поезії Костя Шишка «Пісня дощу» із передмовою, упорядкуванням та художнім оформленням Анатолія Якубюка з’явилася на світ у 2001 році – за декілька місяців до кончини поета. Вона була своєрідним актом справедливості. Тяжко хворий Кость Шишко помер 24 січня 2002 року, на 64 році життя. Активну участь у дослідженні та популяризації творчої спадщини митця бере Художній музей у Луцьку – відділ Волинського краєзнавчого музею. Так, зокрема, вивчено та передано до фондосховища музею великий комплекс художніх творів, постійно поповнюється особистий архів поета. У 2005 році на день пам’яті Костянтина Шишка в музеї було проведено культурно-мистецьку акцію із відкриттям виставки графіки та документів, де Шишко-поет постав, як цікавий художник.

Зоя Навроцька

Література:

Шишко К. Епупея : сатира і гумор. – Луцьк : Надстир’я, 1993. 85 – 46 с.

Шишко К. Писанки : поезії. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2010.– 212с.

Шишко К. Пісня дощу : вибране з неопубл. : поезії / упоряд. А. Якубюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2001. – 256с.

Шишко К. Сльоза олії золота : вірші. – Луцьк : Надстир’я, 1997. – 18с.

Шишко К. Вереснева елегія, «Сюрчать ведмедики, неначе вартові…», «Рожеве підійшло до жовтого порогу…», «Павині пера згасли на воді…», Акростих // Світязь : літ. зб. Волин. орг. Спілки письменників України. – Київ, 1992. – Кн. 2. – С. 53–55.

Шишко К. «Доле моя, доле з чорними бровами!», «Мені іскринка кожна дорога», «Прощаючись, прохаю: «Постривай!..», «Про Матір» / К. Шишка // Світязь : альм. Волин. орг. Нац. спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – Вип. 1/16. – С. 263–266.

Шишко К. Луцьк напровесні 1971 / К. Шишко // Луцький замок у мистецькому просторі України : тем. антол. віршів XIX– XXI ст. / упоряд.: М.  М. Хмелюк, В. М. Кумановська. – Луцьк : Твердиня, 2012. – С. 27.

Шишко К. «На страту вечір днину вів», «З’явилися на білий світ усі ми, як онова», «Де світло й темінь скоїли сакральну змову», Луцьк напровесні 1971, «Останній погляд в очі голубі» // Перевесло : антол. у 2-х т. – Луцьк, 2001. – Т. 1. : Поезії. – С. 229–232.

* * *

Ковальчук О. Кость Шишко: німогомін із 60-их XX століття / О. Ковальчук // Світязь : альм. Волин. орг. Нац. Спілки письменників України. – Луцьк, 2010. – Вип. 1/16. – С. 255–263.

Пащук І. Ще дещо про Костю Шишко / І. Пащук // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олександр Цинкаловський і край : матеріали XXVII Міжнар. наук. іст-краєзн. конф., присвяч. 1020-ій річниці від першої писем. згадки про Володимир та 110-річчю від дня народж. О. Цинкаловського. – Луцьк, 2008. – Вип. 27. – С. 313.

Шишко Костянтин Тимофійович (Кость Шишко) // Золоті сторінки Волинського національного університету імені Лесі Українки. Випускники / упоряд.: І. Констанкевич, Н. Грінчук, Л. Пухер, О. Маховський та ін. ; за заг. ред. І. Коцана. – Луцьк, 2010. – 152 с.

«В одну октаву радість ллю, у другу – смуток синій…» // Волинь-нова. – 2013. – 19 верес. – С. 8.

Ковальчук О. Кость Шишко : відгомін із 1960-х / О. Ковальчук // Слово Просвіти. – 2011. – 10–16 лют. – С. 9.

Косьміна М. Кому поставили пам’ятник у Луцьку? / М. Косьміна // Вісник. – 2013. – 14 листоп. – С. 10.

Лазарук В. Костю Шишку виповнилося б 70 / В. Лазарук // Гроно. – 2010. – 15 черв. – С. 62–63.

Місюра В. Кость Шишко : драма поета через призму творчості / В. Місюра // Гроно. – 2010. – 9 берез. – С. 48–49.

Назарчук І. Система не зламала душу поета / І. Назарчук // Волинь-нова. – 2012. – 27 берез. – С. 10.

Пам’ять : Кость Шишко – грані особистості й творчості // Волинь-нова. – 2011. – 31 берез. – С. 2.

Цюриць С. Скверик поета у Луцьку / С. Цюриць // Волинь-нова. – 2010. – 4 трав. – С. 7.

Чернецький І. Не тільки вулиця банкірів / І. Чернецький // Віче-інфом. – 2013. – 22–28 серп. – С. 8.

Штинько В. Пам’ять : Кость Шишко – грані особистості й творчості / В. Штинько // Волинь-нова. – 2011. – 31 берез. – С. 2.

Яручик В. «Чому моя зірочка мре?» / В. Яручик // Волин. монітор. – 2011. – 24 берез. – С. 11.

* * *

Навроцька З. 24 травня 75 років від дня народження К. Т. Шишка (1940–2002) – українського поета і художника / З. Навроцька // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік. – Луцьк, 2015. – С. 65–71.

⏬https://www.volart.com.ua/ukr17/kost_shyshko/

Перше гран-прі Олени Пчілки на І Всесвітній виставці у Парижі!

#вишиваємо разом з ОЛЕНОЮ ПЧІЛКОЮ!

       Український народний орнамент: вишивки, тканини, писанки : зібрала Ольга Петрівна Косач-Драгоманова (Олена Пчілка), Вип. VIII / вступ. ст. Н. Сташенко, уклад.: В. Комзюк, Н. Пушкар. – Ковель : Ковельська міська друкарня, 2010. – 36 с. : 33 іл. – 300 прим.

 Це – репринтне відтворення першого видання «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки», яке вийшло друком у Києві в друкарні С.В. Кульженка 1876 року. В жодному музеї і бібліотеці України немає повного альбому, тому у його відтворенні Волинському краєзнавчому музею сприяли Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові, Музей українського народного декоративного мистецтва у Києві, професор зі Львова Володимир Александрович.

Збірка складається із «Передмови» і 31 таблиці узорів та детальних коментарів до них. Представлено 298 зразків вишивок на 26 таблицях, 6 зрізків тканини і 5 зразків прикрас на 27-й, 8 зразків орнаментів на килимах і 23 візерунки на писанках. 

Альбом «Український орнамент» знаходиться в фонді відділу краєзнавчої роботи. Запрошуємо, Вас до ознайомлення!  

Довідково⏯

У 1876 році в типографії С.В. Кульженко в Київі побачило світ ґрунтовне видання Олени Пчілки «Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки». Відомо, що за своє дослідження Олена Пчілка отримала перше гран-прі на І Всесвітній виставці у Парижі!

 Дослідження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) — це перша наукова робота, присвячена українській орнаментиці. Книга за життя Олени Пчілки перевидавалася зі змінами п’ять разів! Але саме у першому виданні є її передмова, де вона розповідає, якою була українська традиційна вишивка, тлумачить символіку, пояснює орнаменти кожного аркушу альбому.

Олена Пчілка доводить, що український одяг був захищений оберегами, а російська вишивка несе тільки декоративну функцію, без смислового навантаження. В альбомі зібрано орнаменти, вишиті найархаїчнішими швами: занизування, вишивка біллю, лиштва, вирізування.

 ⏬

https://www.volyn.com.ua/news/120957-u-kolodiazhnenskomu-literaturno-memorialnomu-muzei-lesi-ukrainky-ta-volynskomu-kraieznavchomu-2019-oholosheno-rokom-oleny-pchilky ; https://day.kyiv.ua/uk/article/taym-aut/tetyana-serebrennikova-olena-pchilka-vbolivala-shchob-ne-zabuvaly-pradavni-nashi

 

⏬https://www.volart.com.ua/art/kosach_olha/

Краєзнавець та збирач фольклору із села Литовеж на Волині # незабутні!

19 травня

115 років від дня народження Л. К. Пучковського

 (1905–2001) – українського етнографа та краєзнавця

Леон Пучковський – волинський краєзнавець, збирач фольклору, нащадок древнього селянського роду (батько – Каленик Пантелеймонович та мати – Наталія Яківна). Проживши довге й нелегке життя, він присвятив його вивченню лише одного населеного пункту – рідного села. Леон Каленикович Пучковський народився 19 травня 1905 року в селі Литовеж Володимирського повіту (нині Іваничівський район Волинської області). Освіта – три класи початкової польської школи (1912–1915 рр.). Мріяв навчатись далі, але бідність сім’ї не дозволила цього. У 1929 році одружився, виховав двох дітей. До 1939 року жив під юрисдикцією Польщі. У 1922 році працював бібліотекарем у «Просвіті», брав активну участь у художній самодіяльності. Ще в юні роки став активістом «Просвіти» і КПЗУ. В середині 1920-х років активно включається в роботу революційного так званого «Молодіжного гуртка». Невдовзі гурток потрапив у поле зору поліції і його члени перейшли на нелегальне становище. Леон Пучковський продовжує діяльність уже під псевдонімом «Янушевський». У 1932 році поліція таки натрапляє на його слід і заарештовує, але, не маючи прямих доказів, відпускає. У його біографії були нелегкі роки полону, примусових робіт. У 1941 році був мобілізований на будову оборонних споруд біля річки Західний Буг. Під час німецького нападу потрапив у полон, після чого чотири місяці перебував у місті Замосць. У 1942 році окупаційною німецькою владою Леон Пучковський був мобілізований на примусові роботи до Німеччини, де пробув до кінця 1945 року. Після повернення додому працював  бухгалтером споживчого селянського товариства, а пізніше – місцевого колгоспу. Однак Леон Каленикович завжди мріяв про краєзнавчу роботу і займався нею. Цікавився історією рідного краю та археологією. Задумав написати історію села Литовеж.  Матеріали почав збирати ще з 1938 року, але майже все те, що зробив, пропало у роки війни. Лише у 1964 році як краєзнавець, знову, але вже з потроєною енергією, взявся за розпочату колись справу. Вивчав місцеві стародавні поселення, знайомився з науковою літературою, збирав у односельчан старі знімки. Він склав план старого села в двох варіантах. На одному з них подана територія всього земельного масиву з назвами всіх урочищ і розташування всіх громадських об’єктів від початку заселення села до епохи капіталізму. Другий план – 1911 року, де подана лише заселена частина села з  оміткою наявних у цей час господарств. Протягом 1964–1969 років Леон Пучковський листувався з цілим рядом музеїв та архівів Києва, Ленінграда, Житомира, Варшави, Кракова,  Луцька, Львова. Життя і події періоду панування Польщі 1920–1939 років, прихід і встановлення Радянської влади 1939–1941 років він описав як очевидець цих подій. А встановленню конкретних дат подій вказаного часу, допоміг щоденник, який вів протягом кількох років. Леон Пучковський постійно був у творчому пошуку – завжди із записником у руках. Збирав звичаї і побут литовежців, записував релігійні і обрядові пісні, вивчав ставлення односельців до подій. Результатом багаторічної краєзнавчої праці стала книга «Нариси історії села Литовежа», робота над якою була завершена у 1972 році. Проте лише у 1994 році опубліковано окремі сторінки унікальної праці сільського мудреця в часописі «Вісті» та в Іваничівській районній газеті «Колос». «Нарис історії села Литовежа» цікавий тим, що в ньому сконцентровано і  систематизовано чимало відомостей про Литовеж (сучасна назва села), які розсипані по різних джерелах, у тому числі архівних, наведені дані з фундаментальних історичних праць М. Грушевського, І. Крип’якевича, О. Цинкаловського. У книзі наводяться статистичні дані, подаються звичаї литовежців, їхній побут, ставлення до історичних подій, розповідається про різні випадки із життя односельчан. Значна кількість матеріалів, зібраних краєзнавцем-аматором передана волинським музеям. У 1998 році при місцевій школі з допомогою Леона Калениковича було започатковано сільський музей, до якого він передав багато цікавих експонатів (документи, фотографії, археологічні матеріали). Він проводив екскурсії і  вечори, зустрічався і ділився спогадами та роздумами з учнями місцевої та сусідніх шкіл, писав статті до газет і журналів. Багатолітня праця литовезького літописця відповідно пошанована. У 1994 році за підготовку унікальної історико-культурної і краєзнавчої праці «Нарис історії села Литовеж» Леон Каленикович Пучковський був удостоєний обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського. Окремою книгою ця унікальна праця видана в 2005 році, вже після смерті автора.

Лариса Криштапюк

Література:

Леон Пучковський про «Просвіту» в селі Литовеж / Л. Пучковський // «Роде наш красний…» : Волинь у долях краян і людських док. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 546–539.

***

Бондаренко Г. Історичне краєзнавство Волині : монографія. Кн 1. – Луцьк : Вежа, 2003. – 238 с. 

Про Л. К. Пучковського – С. 119, 216, 228.

Заклекта П. Багата історія одного експоната / П. Заклекта, С. Борисюк // Минуле і сучасне Волині та Полісся. ВолодимирВолинський в історії України і Волині : матеріали ХХХІІ міжнар. наук.-практ. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2009. – С. 137.

Оляндер Л. К. Леон Пучковський – літописець села Литовежа / Л. К. Оляндер // «Роде наш красний…» : Волинь у долях краян і людських док. – Луцьк, 1999. – Т. 3. – С. 536–549.

Фалюш Ю. Литовезький літописець Л. К. Пучковський / Ю Фалюш // Минуле і сучасне Волині : Олександр Цинкаловський і край : матеріали ІХ наук. іст.-краєзн. міжнар. конф. – Луцьк, 1998. – С. 79–80.

Вербич В. Леону Пучковському – сто / В. Вербич // Сім’я ідім.Нар. трибуна. – 2005. – 19 трав. – С. 9.

Войтюк Н. І залишив нащадкам свій доробок / Н. Войтюк // Наше місто. – 2005. – 19 трав.

Корнилюк М. «Їм вклоняється Прибузька земля» / М. Корнилюк // Наше місто. – 2010. – 10 черв. – С. 10.

Петрощук В. Серцем торкнулися історії / В. Петрощук // Колос. – 2005. – 24 трав.

Попко Ю. Хай живе пам’ять! / Ю. Попко // Наше місто. – 2005. – 9 черв.

***

Гатальська Н. 19 травня 100 років від дня народження Л. К. Пучковського (1905-2001) – волинського краєзнавця-аматора / Н. Гатальська // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік. – Луцьк, 2004. – С. 66–68.

Волинь – шлях до Європи: Єврорегіон Буг – транскордонне співробітництво!

Сьогодні, 16 травня святкуємо День Європи!

 Для українців – це особливий день, адже Україну та ЄС єднають спільні цінності, історія та культура. Уже п’ять років поспіль Україна на всіх рівнях декларує безальтернативність європейського вибору. Так, Волинська область займає 5 місце серед областей України, які наближаються до євроінтеграції. Однією з основних форм співпраці Європейського Союзу з третіми країнами та міжнародними організаціями є транскордонне співробітництво, зокрема Єврорегіон Буг.

Джерела:

     Європейська інтеграція : навч. посіб. / М-во освіти і науки України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки ; М-во освіти і науки України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. - 2-е вид., перероб. і допов. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – 760 с. 

         Колодяжна В. В. Становлення та розвиток договірно-правової бази українсько-польського транскордонного співробітництва (90-ті рр. XX– поч. XXI ст.) : монографія / В. В. Колодяжна. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – 2015 с. 

      Макара О. О. Розвиток туризму Волинської області в рамках єврорегіону "Буг" / О. О. Макара // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво : тези доповідей IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих науковців, м. Луцьк, 17-18 травня 2007 р. / ред. В. Й. Лажкін. - Луцьк, 2007. – С. 485–488.

      Миронюк Н. В. Реалізація співпраці Волинської області та Люблінського воєводства Польщі в культурній сфері в межах Єврорегіону "Буг" / Н. В. Миронюк // Актуальні проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики країн світу : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. 13-14 жовт. 2011 року м. Луцьк / ред. В.Й. Лажнік, ред. С.В. Федонюк. – Луцьк, 2011. – С. 209–211.

    Особливості реалізації проекту транскордонного туристичного кластера в межах єврорегіону "Буг"  // Особливості використання кластерних інструментів у транскордонному туризмі : монографія / З. В. Герасимчук. –  Луцьк : Вежа-Друк, 2014. – С. 115–128. 

      Сидорук М. Особливості впровадження міжнародних проектів у контексті транскордонного співробітництва Волинської області / М. Сидорук // Молода наука Волині: пріоритети та перспективи досліджень : матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. студ. і аспірат. (10-11 трав. 2011 року): у 3-х т. / ред. І.Я. Коцан. – Луцьк, 2011. – Т. 1. – С. 106-107.  

         Сищук А. А. Взаємодія інформаційного та технологічного субпросторів єврорегіону "Буг" із Європейським економічним простором / А. А. Сищук // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2011. – № 21(218): Міжнародні відносини. – С. 77–82.

        Транскордонне об’єднання єврорегіон "Буг" : історія та перспективи // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах : матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конфер., м. Луцьк, 14-15 жов. 2010 р. / ред. В.Й. Лажнік, ред. С.В. Федонюк. - Луцьк, 2010. – С. 12–34.

    Яцишин М. Хроніка найважливіших подій правового забезпеченя транскордонного співробітництва Волині в межах єврорегіону "Буг" / Яцишин М. // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки / ред. І. Я. Коцан. – Луцьк : Вежа, 2013. – №10(259): Міжнародні відносини. – С. 122–130.
    20 років українсько-польської співпраці між маневицьким районом та містом Згеж республіки Польща // Нова доба. – 2019. – 13 черв. – С. 4.
         Лісова А. Буг об'єднав два народи / А. Лісова // Волинь. – 2019. – 22 серп. – С. 12.
         Михалевич М. Візит польських істориків / М. Михалевич // Ратнівщина. – 2019. – 7 черв. – С. 11.
     Наумук С. Вартові часу: українці та поляки відновлюватимуть середньовічні вежі / С. Наумук // Волинь. – 2019. – 20 черв. – С. 12.
      Цюп'ях М. Перехід «Адамчуки-Збереже» відкривали востаннє / М. Цюп'ях // Новий погляд. – 2019. – 16 серп. – С. 1, 3.
Про зустріч польської та української делегації у селі Адамчуки Шацького району.

Об’єднані територіальні громади Волині # актуально на часі!

Кабінет Міністрів України на засіданні 13 травня затвердив перспективні плани формування територій громад п'яти областей,  зокрема Волині.

Так до Луцької громади мають увійти Боголюбська, Жидичинська, Заборольська, Іванчицівська, Княгининівська, Одерадівська, Озерцівська, Прилуцька, Рокинівська та Шепельська громади.
До Ковеля увійдуть Білинська, Доротищенська, Зеленська, Ружинська і Тойкутська.
Нововолинська ОТГ розшириться на Благодатне, Грибовицьку та Грядівську сільради.
З Володимиром-Волинським об’єднаються Зарічанська та Ласківська сільські ради.
У Шацькому та Любешівському районах буде сформовано по одній ОТГ. Липинська Луцького району, відповідно до плану, має включити до себе Підгайцівську об’єднану територіальну громаду.
Боратинська ОТГ включатиме Баївську, Баківцівську, Промінську, Радомишльську, Лаврівську, Гіркополонківську, Ратнівську та Коршівську громади.
Крім того, до Торчинської ОТГ доєднається Смолигівська громада, До Олицької Цуманська.

Публікації про Волинські ОТГ у періодичних виданнях, з якими можна ознайомитись у відділі краєзнавчої роботи.

Величко І. Вибір броницької громади – Камінь-Каширська ОТГ / І. Величко // Полісся. – 2019. – 12 груд. – С. 2.
Величко І. У Сошичненській ОТГ обрали голову та депутатів сільської ради / І. Величко // Полісся. – 2019. – 26 груд. – С. 2.
Вишневич Р. Волинські громади можуть багато / Р. Вишневич // Волинь. – 2019. – 5 груд. – С. 12.
Гусенко С. Ірина Констанкевич: «В жодній ОТГ не побачила стільки реально зроблених справ, як в Прилісненській» / С. Гусенко // Нова доба. – 2019. – 28 листоп. – С. 5.
Коструба Н. День захисника України – у Гіркополонківській ОТГ / Н. Коструба // Слава праці. – 2019. – 17–23 жовт. – С. 2.
Костючко П. Органи місцевого самоврядування працюють злагоджено / П. Костючко // Селянське життя. – 2019. –  5 груд. – С. 1, 3.
 Костючко П. У когось більше, у когось менше: напрацювання є в усіх ОТГ району  / П. Костючко, І. Романюк // Селянське життя. – 2020. – 9 січ. – С. 2.
Музика Ю. Ознайомлення із досвідом децентралізації в Любешівській та Прилісненській ОТГ / Ю. Музика // Нова доба. – 2019. –21 листоп. – С. 4.
Муха Н. Депутати ОТГ проголосували, куди має увійти Любешівський район / Н. Муха // Нове життя. – 2019. – 28 листоп. – С. 2.
Приходько Т. Об'єдналися, щоб життя людей стало кращим / Т. Приходько // Полісся. – 2020. – 9 січ. – С. 2, 5.
Про Сошичненську об'єднану територіальну громаду.
Об'єднаймося заради спільного майбутнього : звернення до керівництва і жителів Броницької сільської ради // Полісся. – 2019. – 26 груд. – С. 2.
Ініціатива об'єднаня Пнівненської сільської ради з Броницькою сільською радою на Камінь-Каширщині.
Прилуцьке ухвалило остаточне рішення про приєднання до Луцька // Луцький замок. – 2019. – 31 жовт. – С. 2.
ПриходькоТ. Об'єднання неминуче [на Камінь-Каширщині] / Т. Приходько // Полісся. – 2019. – 19 груд. – С. 3.
Світліковська Г. У Голобській громаді впевнилися, що 4 роки тому зробили правильний вибір  / Г. Світліковська // Волинь. – 2019. – 21 листоп. – С. 7.
Семенюк В. «Щоб навести порядок та покращити благоустрій, часто достатньо одного бажання» : [розмова з головою Старовижівської ОТГ Володимиром Семенюком / розмовляв Юрій Приходько] / В.  Семенюк // Сільські новини. – 2019. – 7 груд. – С. 5.
Сливка В. У Литовезькій громаді місцеві активісти прибирають ліси від стихійних сміттєзвалищ / В. Сливка // Колос. – 2019. – 24 жовт. – С. 4.
Слюсар Н. З Європи у Цумань везуть... ліс-кругляк / Н. Слюсар // Вісник+К. – 2019. – 3 жовт. – С. 4.
Про Цуманську об’єднану територіальну громаду.
Солоненко М. Олег Кух: «Містечкового егоїзму в справжніх державників не повинно бути»  / М. Солоненко // Голос України. – 2019. –21 листоп. – С. 18.
Про життя та перспективи розвитку Любешівської ОТГ.
У Затурцівській тергромаді створили вітрову електростанцію // Полісся. – 2019. – 7 листоп. – С. 15.
Урядова Т. І знову про Великоглушанську ОТГ [на Любешівщині] / Т. Урядова // Нове життя. – 2019. – 24 жовт. – С. 2.
Цюриць С. Шацька ОТГ має перспективу / С. Цюриць // Волинська газета. – 2019. – 3 жовт. – С. 2.
Човник Н. Жоден населений пункт Боратинської ОТГ не повинен зникнути з карти держави! / Н. Човник // Волинь. – 2019. – 28 листоп. – С. 8–9.
Шеметюк І. У Гуто-Боровенській ОТГ працюватиме поліцейський офіцер громади / І. Шеметюк // Полісся. – 2020. – 2 січ. – С. 7.
Шепеля В. Кому і скільки виділили з бюджету Шацької ОТГ / В. Шепеля // Шацький край. – 2019. – 12 груд. – С. 3. Шеметюк І. У Гуто-Боровенській ОТГ працюватиме поліцейський офіцер громади / І. Шеметюк // Полісся. – 2020. – 2 січ. – С. 7.
 Шепеля В. Шацька ОТГ – з бюджетом на 2020 рік / В. Шепеля // Новий погляд. – 2020. – 3 січ. – С. 2.
  Яковлева Н. Відбулася перша сесія Доросинівської ОТГ / Н. Яковлева // Наш край. – 2020. –16 січ. – С. 2.

Це актуально⏬«ВІД ПРИЄДНАННЯ ВСІХ НАВКОЛИШНІХ ГРОМАД ЛУЦЬК СУТТЄВО ВИГРАВ БИ», – МАЛИНОВСЬКИЙ ПРО ЗАТВЕРДЖЕНИЙ ПЛАН ОБ’ЄДНАННЯ

https://www.volynnews.com/news/all/vid-pryyednannia-vsikh-navkolyhnikh-hromad-lutsk-suttyevo-vyhrav-by-malynovskyy-pro-zatverdzhenyy-plan-obyednannia/

Твори Олени Пчілки та Лесі Українки. Найстаріше видання у бібліотеці її імені # це цікаво!

Найстарішим виданням бібліотеки, в якому представлені твори Лесі Українки, Олени Пчілки, є випуск українського літературного альманаху „Нова рада” під колективною редакцією Михайла Старицького, Ольги Петрівни Косач, Людмили Старицької, Ірини Стешенко.

Це видання побачило світ у Києві в друкарні Кульженка С. В. 1908 року та належить до прижиттєвих публікацій творів класиків української літератури.

Саме тут можна ознайомитися з творами Лесі Українки – драматичною поемою „Вавилонський полон” та поезією „Ніобея”.

Творчість Олени Пчілки представлена оповіданням „Артишоки”. 

Нова Рада : украинськый Литературный Альманахъ / ред. М. П. Старыцький, О. П. Косачъ, Л. М. Старицький, И. М. Стешенко / Кыивське литературно-артыстычне товариство. – Кыивъ : Друкарня С. В. Кульженко, 1908. – 482 с. 

Художники Волині: Дмитро Латишев – графіка, рисунок, живопис

Дорогі краяни! Сьогодні подорожуємо з Вами у світ мистецтва!🎈

Одним із митців, котрі працювали в царині розбудови образотворчого мистецтва Волині й Луцька другої половини ХХ століття, є  Дмитро Михайлович Латишев (1920–1991). Він  любив Волинь, яка стала йому рідною і дорогою. Мистецький доробок Дмитра Латишева складають твори станкового олійного малярства та авторська графіка. Провідними жанрами його творчості були пейзаж, портрет, натюрморт. 

Із роботами художника можна ознайомитись тут⏬https://www.volart.com.ua/art/latyshev/

Пропонуємо Вам, шановні користувачі, підбірку літератури про Дмитра Латишева, яку підготували працівники відділу краєзнавчої роботи.

⏬Виставка творів художників міста Луцька. Травень 1972. – Луцьк, 1972. – 6 с.

Про Д. М. Латишева  – с. 3.

Каталог виставки «Пам’ятники архітектури в творах волинських художників». – Луцьк, 1969. – 7 с.

Про Д. М. Латишева – с. 6.

Каталог другої особистої художньої виставки Д. М. Латишева. – Луцьк, 1969. – 15 с.

Каталог художніх виставок 1976–1978 рр. – Луцьк, 1978. – 39 с.

Про Д. М. Латишева – с. 5, 9, 14, 19, 22, 28, 31, 36. 

5 особистих художніх виставок Д. Латишева, О. Байдукова, П. Сензюка, М. Колмака, А. Ніколаєнка : каталог. – Луцьк, 1961. – 40 с.

Про Д. М. Латишева  – с. 5–7. 

Областная художественная выставка «На почетной страже» : живопись, графика, скульптура, плакат : каталог. – Луцк, 1980. – 57 с.

Про Д. М. Латишева  – с. 32–33.

Творческая группа художников Волыни : каталог. – Луцк, 1978. – 30 с.

Про Д. М. Латишева  – с. 28. 

***

Мистецвознавство України : зб. наук. пр. : спецвипуск / редкол.: А. Бокотей та ін. – Львів : Афіша, 2011. –  424 с.

Про Д. М. Латишева – с. 198–199.

***

Навроцька З. Латишев Дмитро Михайлович / З. Навроцька // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка. – Київ, 2016. – Т. 16 : Куз-Лев. – С. 580.

Слота О. 22 лютого 85 років від дня народження Д. М. Латишева (1920–1991) – волинського художника / О. Слота // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2005 рік / Упр. культури Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2004. – С. 38–40.

***

Навроцька З. М. Латишев Дмитро Михайлович / З. М. Навроцька [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : сайт. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=53410. – Назва з екрану.

ДОВІДКОВО⏬

Народився Дмитро Михайлович Латишев 22 лютого 1920 року в селі Семенівка Мелітопольського району. Брав участь у подіях другої світової війни, опісля закінчення яких демобілізованим солдатом-фронтовиком приїхав на Волинь. Впродовж 1945–1948 років працював художником-оформлювачем при гарнізонному Будинку офіцерів с. Затурці.  Згодом переїхав до Луцька (1948). Працював у Студії образотворчого мистецтва до 1949 року. Розпочав виставкову діяльність. У 1950-му Дмитро Латишев став студентом заочного відділення рисунку та живопису в Університеті самодіяльного мистецтва імені Н. Крупської у Москві, підсиливши власні досягнення на ниві самоосвіти порадами і вказівками фахівців. Навчаючись там, продовжував свою працю у Луцьку. У 1950–1951 роках був вчителем малювання у художній студії ім.. Сидора Ковпака. У 1951–1956 роках – голова художньої ради Волинського обласного кооперативного товариства художників. У 1961 році у Луцьку зорганізував свою  першу персональну виставку творів. Від 1965-го до 1991-го року Дмитро Латишев  працював у Волинських Художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР.  

Перші кроки в опануванні прийомів реалістичного мистецтва Дмитро Латишев робив самотужки. Однак, значну роль у його становленні як художника відіграв приїзд до Луцька. Тут  він познайомився із творчими людьми зі світу мистецтва – випускниками різних навчальних закладів. З багатьма із них  він тісно спілкувався й тривалий період працював у художньо-виробничих майстернях (М. Дімун, Б. Карабулін, П. Сензюк, П. Собко та ін.). Як і багато його колег по цеху, прагнучи  творчої реалізації, Дмитро Латишев самовіддано вчився у класиків: виконував копії, стилізував виконавчі манери, вперто опановував закони побудови перспективи, секрети композиції та колориту. Така наполеглива праця дала позитивні результати:  вже на перших художніх виставках у Луцьку його твори були демонстрацією справжніх взірців професійності.

Однак творчий шлях митця був нелегким та тернистим. На перешкоді кар’єрного зросту щоразу ставала відсутність документу про вищу спеціальну освіту. Тільки у 1991 році  Дмитра Латишева було прийнято до Спілки художників УРСР. Проте, незважаючи на перепони, що стояли на шляху визнання та слави, для митця було надважливим займатись улюбленою справою – мистецтвом – і жити повноцінним творчим життям. Маленький етюдник супроводжував художника на всіх його дорогах. У 1960-х роках у пошуках заробітку, в товаристві із Петром Собком він здійснив  поїздку на Камчатку. Цю вимушену подорож до далекого краю на півночі, як справжній митець  він перетворив на своєрідні творчі мандри, створивши там об’ємний пласт  блискучих етюдів із зображенням цієї екзотичної місцевості та його мешканців.

Мистецький доробок Дмитра Латишева складають твори станкового олійного малярства та авторська графіка. Провідними жанрами його творчості були пейзаж, портрет, натюрморт. На формування його творчої методи великий вплив мала виражальна мова передвижництва, а згодом, що властиво для його часу, прийоми соцреалізму. Твори художника зберігаються у приватних зібраннях. Низка робіт (пейзажі, портрети) – у колекції  Волинського краєзнавчого музею. Серед них – полотно «Озеро Нечимне», написане у 1970 році. Мотив, який красномовно оспівала Леся Українка та отримав утілення у творах багатьох волинських художників, зокрема Олександра Байдукова, Михайла Савицького, поданий на полотні Дмитра Латишева без містичного потрактування. Перед глядачем постає достоту живописна місцина із осіннім лісом, рівним плесом води і групою людей на задньому плані. Однак у цьому невибагливому й простому по композиції сюжеті – не лише демонстрація фахових знань в царині кольору, композиції,  а надто – прагнення показати гармонійну красу природи, надати зображуваному мотиву ліричного звучання, зосереджуючи увагу глядача на емоційному контексті.  У творах портретного жанру митець умів передати індивідуальні риси обличчя,  настрій і характер людини. Це по-справжньому серйозні роботи із доволі віртуозною виконавчою методою. 

У 1990 році у виставковій залі Волинської обласної організації Спілки художників УРСР відбулась остання персональна виставка художника. Через рік (22 липня 1991 р.) Дмитро Латишев назавжди пішов у засвіти, залишивши про себе світлі спогади у родині, серед друзів та знайомих. Був похований на цвинтарі с. Гаразджа.

Ім’я Дмитра Латишева вписане в історію  розвитку образотворчого мистецтва волинського краю другої половини ХХ століття. Його творче завзяття, адекватність самооцінки, принциповість і послідовність мистецьких пошуків у великій мірі стали взірцевими для художників молодшого покоління його часу, визначивши на багато років поспіль їхнє усвідомлення власного призначення, шанобливе ставлення до малярства й художнього ремесла. 

Олена Старикова 

450 РОКІВ від часу першої писемної згадки про с. Боголюби, тепер Луцького району (1570)

Село Боголюби розташоване неподалік від обласного центру. Цей населений пункт має мальовничу природу і давню історію. Вважається, що виникло воно ще за часів Київської Русі, а свою назву отримало від такої історичної події. Через його територію проїжджав князь Андрій Боголюбський. Будучи хворим, він напився води із джерела неподалік села – і видужав. На місці цілющого джерела пізніше побудували Андріївську церкву, а село отримало назву Боголюби. Підтвердженням такої думки є археологічні пам’ятки селища давньоруського часу ХІІ–ХІІІ ст., яке було виявлене на північно-східній околиці села, на межі населених пунктів Боголюби та Тарасове, на північно-східному високому березі ставу, утвореного з р. Іжівка (лівосторонній доплив р. Стир), на ділянці громадянина Євтушика Д. П. та на земельних паях місцевих жителів. Під час проведення дослідження на ньому, у траншеї розміром 60 кв. м. зібрано фрагменти кераміки ХІІ–ХІІІ ст.

Село належало колись до Жидичинського манастиря, в 1570 році – до монастирського ключа. Вказана дата вважається найдавнішою писемною про цей населений пункт.

У другій половині ХУІІ століття Боголюби перейшли у власність князя Адама Сангушка, який платив монастиреві в 1648 році 46 дим., а в 1655 році 28 дим. По польському повстанні перейшло «до казни». В 1863 році була побудована Свято-Василівська церква. 

У 1885 році в селі налічувалось 33 двори, 335 мешканців, в 1906 – 73 та 455 відповідно. До села належала Боголюбська ферма та хутір біля Торчина на 1 двір та 19 жителів (119 десятин землі). Відно до перепису 1911 року, зареєстровано 525 жителів, резиденція торчинського лісництва, кредитове товариство.

На початку ХХ столітті в Боголюбах знаходився маєток відомого заможного лісничого Володимира Костянтиновича Кампіоні. У 1905 році Кампіоні одружився з вдовою Софією Миколаївною Тургенєвою (Бакуніною), яка разом із трьома доньками Асею (Анною), Тетяною та Наталією переїхали з Москви до Боголюб, у маєток вітчима. Частину свого життя провів у Боголюбах відомий російський поет Андрій Бєлий, який вінчався в місцевій Андріївській церкві з Асею Тургенєвою. 

Під час Першої світової війни з 1915 року населений пункт перебував в австрійській окупації. На п'ятий день Брусиловського прориву 26 травня (8 червня) 1916 року 40-й корпус російської армії вже зайняв Боголюби.

У 1930-х роках тут функціонувала ОУН. Серед її членів з 1937 року була Зубрицька Лідія Михайлівна. У літературно-мистецькому тижневику «Prosto z mostu», який видавався у міжвоєнній Польщі в 1935 році є згадки про діяльність в Боголюбах протестанської релігійної громади. Засновником і первосвящеником її був Стефан Бохонюк.

На початку Другої світової війни село опинилося у вирі танкової битви, що тривала з 23 по 29 червня 1941 року по лінії Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Про ці події свідчать старожили села, а також численні танкові окопи у навколишніх лісах. Влітку 1943 р. в с. Боголюби розташовувалась одна з груп УПА. Її зв’язковою по Луцькому району була А. Бондарук («Смерть», «Текля», «Марія», «Оля», «Рая»).

Навесні 1944 року Боголюби та навколишні села були звільнені від німецьких військ. Пам'ять про учасників подій Другої світової війни увічнені у встановленому в 1980-х роках пам’ятнику землякам та братській могилі воїнів УПА, що розташовані на території цього населеному пункту.

У 1947 році почала функціонувати школа. З 1953 до 1986 року незмінним її директором був Олексій Лукич Кужель. Про його наполегливу працю на педагогічній ниві свідчить той факт, що він був нагороджений медаллю А. С. Макаренка за успіхи у навчанні та вихованні підростаючого покоління.

У 1964 році село було перейменоване на Першотравневе з власною сільською радою. Ця назва зберігалася до початку перебудовчих процесів, коли йому повернули історичну назву. Сільраді було підпорядковане село Богушівка. На цій місцевості знаходилось відділення бурякорадгоспу «Гнідавський», що мав 1699 га землі для вирощування сортового насіння цього коренеплоду. Сьогодні тут працює сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Боголюби».

Поблизу цього населеного пункту знаходиться державний «Першотравневий парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва» і група дубів-велетнів, яким уже понад 350 років. У лісовому урочищі «Боголюби» налічується двадцять два дуби, але тільки п’ять із них 1972 року визнані державним пам’ятником природи місцевого значення. Сільські старожили розповідають, що ці дерева не самосійні, а висаджені людиною в один період – у середині XVII століття. В обхваті вони мають від 4,1 до 4,7 метра, а висота коливається від 24 до 27 метрів.

Завдяки діяльності двох медичних закладів про Боголюби знають далеко за межами району і навіть області. На території села розташовані корпус Волинської обласної клінічної лікарні з кількома відділеннями та приватний Медичний центр «Боголюби».

1 вересня 2003 року в Боголюбах почала функціонувати новозбудована школа. Створені також належні умови у приміщенні Будинку культури. Тут свої вміння розвивають колективи аматорського мистецтва, одному з них – театральному в 2016 році присвоєно звання народного. З 2017 року село Боголюби входить до складу Заборольської обєднаної територіальної громади. 

Алла Сахнюк

Література:

Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. – Київ, 1970 – 746 с.

Про село Боголюби Луцького району – с. 454.

Кучинко М. М. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області : навч. посіб. / М. М. Кучинко, О. Є. Златогорський. – Луцьк : Волин. старожитності, 2010. – 280 с.

Про село Боголюби Луцького району – с. 181.

Боголюби // Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 років : Луцький район і м. Луцьк / уклад. І. Пущук. – Луцьк, 2009. – С. 45–47.

Боголюбська сільська рада // Луцький район: минуле і сучасність. – Луцьк, 2001. – С. 34–35.

Шкляєва Н. Боголюби / Н. Шкляєва // Шкляєва Н. Волинські села в народних переказах / Н. Шкляєва. – Луцьк, 2011. – С. 51–52.

*** 

Каталог метричних книг державного архіву Волинської області (1600–1933) : спец. довід. / упоряд. В. М. Гика. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – 588 с.

Про село Боголюби Луцького району – див. Географічний покажчик.

Цинкаловський О. Боголюби / О. Цинкаловський // Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : (краєзн. слов. від найдавніших часів до 1914 р. / О. Цинкаловський. – Вінніпег, 1984. – Т. 1. – С. 116–117.

Шульгач В. П. Боголюб / В. П. Шульгач // Шульгач В. П. Ойконімія Волині : етимол. слов.-довід. / В. П. Шульгач. – Київ, 2001. – С. 15.

***

Боголюби [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енцикл. : сайт. – Режим доступу:https://www.google.com/search?q=%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE+%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8+%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8C&tbm=isch&ved=2ahUKEwjvgvKrp67pAhWDjYsKHW-UBswQ2-cCegQIABAA&oq=%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%BE+%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8+%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8C&gs/. – Назва з екрану.

Боголюби [Електронний ресурс] // Україна туристична : сайт. – Режим доступу: http://turystam.in.ua/. – Назва з екрану.

11 травня 55 років від дня народження Л. Л. Козярчука (1965) – українського авіаконструктора, краєзнавця

Щиро вітаємо з ювілеєм!!! 

 «Мабуть, я отримав небо в подарунок ще хлопчаком… Коли із захватом, з якоюсь містичною сумішшю захоплення та радості поглинав будь-яку доступну в ті часи інформацію про літальні апарати. Небо притягувало і манило, і з часом неабиякі емоції почали викликати ті люди, які вміли їх створювати…».

Леонід Козярчук

Сім’я, конструювання та рідна земля – це основне в житті Леоніда Козярчука

https://rozhyshche.rayon.in.ua/topics/601-simia-konstruiuvannia-ta-ridna-zemlia-tse-osnovne-v-zhitti-leonida-koziarchuka

Шановні користувачі! До вашої уваги книги Леоніда Козярчука, з якими Ви можете ознайомитися у відділі краєзнавчої роботи.

  Лосев Л. И. Винтокрылая авиация в Украине : науч.-поп. изд. / Л.  И. Лосев, Л Л. Козярчук.  – Луцк : [ФОП Захарчук В. М.], 2011. – 140 с. : ил. 

Волинські лірники! Хто вони?

Лірники – співці, які супроводжують свій спів власною грою на лірі. У минулі часи такими співцями ставали переважно вихідці з народу. Поряд з кобзарями (бандуристами) вони були, по суті, професійними виконавцями нар. фольклору. Зовнішня відмінність між лірниками і кобзарями полягала в тому, що останні грали не на лірі, а на бандурі чи кобзі й співали в основному думи та історичні українські пісні. Лірники здебільшого співали релігійні та релігійно-моралістичні пісні, почасти – жартівливо-сатиричні, рідше – історичні. Як і кобзарі, лірники організовувалися в братства, мали свої звичаї, неписані закони й особливу мову (лірницька мова). Для вступу в таке братство бажаючий повинен був іти в науку до старого лірника, в якого впродовж, як правило, 3-х років і 3-х місяців навчався молитов, гри на лірі, співу лірницьких пісень та лірницької мови. Лірниками ставали здебільшого сліпі музично обдаровані люди, які грою на лірі мали змогу заробити собі на прожиток. Супроводжував лірника зрячий поводир. Закінчивши навчання, учень у присутності "дідів" – старих лірників – здавав іспит і в разі успішного екзаменування отримував у ході особливої церемонії ліру й відтоді вважався повноправним лірником.

 Останній лірник Волинського Полісся -  Іван Харитонович Власюк.
Народився у селі Залюття Старовижівського району Волинської області у сім'ї малозаможного селянина із села Кримне Володимир-Волинського повіту.
У дитячому віці втратив зір внаслідок хвороби. Під час Першої світової війни разом з батьками перебував у Курській губернії у "біженцях", звідки повернувся у 1921 році на батьківщину.

Про лірництво на Волині можна знайти інформацію у Зведеному краєзнавчому каталозі. 

Директор Любомльського краєзнавчого музею  Юрій Фініковський опублікував світлини лірників на площа Ринок у Любомлі.

Більше див. тут🔽http://www.hroniky.com/news/view/19172-hroiu-ta-spivamy-zaroblialy-na-zhyttia-iak-vyhliadaly-volynski-lirnyky-u-1930-kh-rokakh-foto

10 травня 80 років від початку радіомовлення у Волинській області (1940)

10 травня 1940 року в радійному ефірі вперше прозвучало - «Говорить Луцьк!» Відтоді почалася історія Волинського радіо.

ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ ФЕДЧУК – заслужений журналіст України, екс-директор Волинського радіо, який 45 років свого життя присвятив роботі на радіо.

Василь Володимирович розповідає, що засновником радіомовлення на Волині у далекому 1940 році був уповноважений Українського радіокомітету Володимир Щербатюк. Проте точної дати початку радіо на Волині працівники сфери довгий час не знали й не мали змоги відзначати своє персональне свято. Пошуки документального підтвердження початку радіомовлення на Волині розпочались в кінці вересня 1979 року.

Василь ФЕДЧУК є добрим Другом нашої книгозбірні, поважним читачем!!!
Щиро вітаємо, Вас, з професійним святом! З найкращими побажаннями - ваші краєзнавці💗

ДОВІДКОВО:
Народився і провів свої дитячі та юнацькі роки в гарному мальовничому селі Доросині, що на Волині. Закінчивши Доросинівську середню школу, він деякий час працював у Рожищенській райгазеті літпрацівником. Згодом вступив до Львівського державного університету ім. Івана Франка, після закінчення якого повернувся на Волинь, де став працювати на радіо, пройшовши сходинки від кореспондента до редактора обласного радіомовлення та  директора Волинського радіо. Василь Володимирович - Заслужений журналіст України, лауреат Всеукраїнського телерадіофестивалю «Калинові острови», обласних творчих конкурсів «Професіонал», «Любіть Україну». Він нагороджений почесними знаками Національної Спілки письменників України, членом якої є з 1972 року, Польського радіо.

     Василь Федчук - Людина з великої літери, яка завжди прагне робити людям добро. Його щиро поважають співробітники обласного радіомовлення, всі, хто його знає.http://dorosyni-school.at.ua/index/fedchuk/0-19

ЦІкаві інтерв'ю з Василем Федчуком про Волинське радіо читай 🔽

https://volyn.tabloyid.com/layf/stari-fotografiyi-75-rokiv-volynskomu-radio-0;

https://rozhyshche.rayon.in.ua/news/16470-radio-v-moemu-zhitti-tse-druga-liubov-pislia-druzhini-ziznaetsia-vasil-fedchuk

https://hromadske.volyn.ua/radiozhurnalist/

До 80-річчя радіо в ефірі спецпроєкт Суспільного мовлення - «Слово колегам». Начальник цеху радіомовлення Іван Базилюк та керівник технічної служби Микола Гловацький.

Понад півсотні раритетних радіоприймачів та диктофонів знаходиться у музеї Волинської ОДТРК. Його заснували у 2010 році.

ЯКИм БУЛО РАДІО НА ВОЛИНІ У мИНУЛОМУ СТОЛІТТІ  🔽https://www.volynnews.com/news/rest/iakym_bulo_radio_na_volyni_u_mynulomu_stolitti_foto_video/

Письменник#карантин! Кредо ІГОРЯ ПАВЛЮКА!

Цікаве інтерв'ю з Ігорем Павлюком, українським письменником, науковцем, перекладачем, уродженцем Волині опублікувала УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ГАЗЕТА. 

До вашої уваги:

«Письменник на карантині. Що читає і що пише?». Ігор Павлюк: «Давно мріяв загнати себе в келію подалі від спокус цього світу»

Інтерв'ю читай:https://litgazeta.com.ua/news/pysmennyk-na-karantyni-shcho-chytaie-i-shcho-pyshe-ihor-pavliuk-davno-mriiav-zahnaty-sebe-v-keliiu-podali-vid-spokus-tsoho-svitu/?fbclid=IwAR0qd6J9aEpN407y6DMyPvLfmb-jhlF50O4NsbZvgVuYu5tN8G_jjtF8_5k

Пропонуємо, Вам, послухати вірші Ігоря Павлюка у власному виконанні...

Ознайомитися з творчістю та біографічними відомостями про нашого відомого земляка див.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%8E%D0%BA_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%97%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87