четвер, 7 лютого 2019 р.

«Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині: незабутня родина Тимошенків»

Починаючи із 2017 року у відділі краєзнавчої роботи проводиться цикл заходів «Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині». 
7 лютого 2019 року було проведено черговий захід, присвячений незабутній родині Тимошенків, на чиїй долі позначилися складні державотворчі процеси, розділивши її державними кордонами. 



Розповідали про трьох талановитих,  відомих на весь світ синів Тимошенків. Сергій – середній із братів – архітектор, інженер, автор понад 400 проектів будов і архітектурних комплексів у різних країнах світу, лідер Волинського українського об’єднання, депутат Польського Сейму, тісно пов’язав своє життя із Волинню та Луцьком зокрема.
У лютому 2016 року в місті Луцьку, по вулиці Ярощука було відкрито меморіальну дошку з нагоди 135-річчя від дня народження видатного архітектора. Дошку розмістили на будинку, збудованому за власним проектом Сергія Тимошенка, в якому він проживав упродовж 1934–1939 років.
Долучився до нашого заходу професор кафедри нової та новітньої історії України СНУ ім. Лесі Українки, кандидат історичних наук Микола Кучерепа, який зупинився на діяльності Сергія Тимошенка у Волинському українському об’єднанні.


Ведучі заходу – провідні бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи Пилипюк Наталія та Хомяк Наталія.


Уривки із роману Івана Корсака про родину Тимошенків "Борозна у чужому полі" читала провідний бібліотекар  відділу краєзнавчої роботи Ціхоцька Юлія.


Підвела підсумки вечора директор нашої книгозбірні, заслужений працівник культури України Людмила Антонівна Стасюк.


Ми щиро вдячні за  підтримку нашій аудиторії – студентам Луцького педагогічного коледжу на чолі з викладачем – Кравцем Анатолієм Івановичем, а також всім присутнім.




субота, 19 січня 2019 р.

Історична година "З’їзд європейських монархів – древня слава Волині"



У 2019 році Луцьк відзначає 590-річницю з’їзду європейських монархів – першого на теренах України саміту правителів європейських держав, на якому вирішувалися проблемні питання міждержавних відносин, кордонів і торгівлі та зовнішньої безпеки. Господарем був князь литовський Вітовт. Високоповажні гості, які прибули – король Королівства Польського Владислав ІІ Ягайло, король римський, чеський та угорський Сигізмунд, король данський і шведський Ерік VІІ, посланець Папи Римського, князь Московського князівства Василь ІІ Темний, представники Тевтонського та Інфляндського орденів.
Луцький з'їзд монархів європейських країн 1429 р. залишив помітний слід в історії, хоча мав незначну політичну результативність, суперечки й розбіжності. З'їзд показав князя Вітовта не тільки як мудрого політика, доброго господарника, талановитого полководця, але й як дипломата, євроінтегратора, що налагоджував стосунки з навколишнім світом, а ця визначна історична подія пояснювала, чому протягом ХІV–ХV ст. Луцьк називали Лучеськом Великим – містом, яке займало чільне місце в середньовічному європейському просторі.
17 січня у відділі краєзнавчої роботи Волинської державної обласної універсальної бібліотеки імені Олени Пчілки відбулася історична година «З’їзд європейських монархів – древня слава Волині».



У презентації взяли участь: відомий дослідник Волині, начальник відділу охорони культурної спадщини Департаменту культури Луцької міської ради  Петро Олексійович Троневич та український літератор, член Спілки християнських письменників України, автор поеми «Європа. Луцьк. 1429-й» Віктор Іванович Гребенюк.



У рамках заходу відбувся показ уривку з фільму «І належить прибути Вам…», який був знятий Волинським телебаченням у 2009 році. Автор сценарію – Марія Андрушко.
Ведучі заходу –  бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи – Хомяк Наталія та Пилипюк Наталія, вірш читала Ціхоцька Юлія.
До уваги відвідувачів була представлена книжкова виставка «Європа. Луцьк. 1429: до 590-річчя з’їзду європейських монархів у місті Луцьку».



субота, 22 грудня 2018 р.

26 грудня – 225 років від дня народження Єви Фелінської (1793–1859) – волинської письменниці, активної учасниці народно-демократичного руху

         Однією з найвизначніших жінок в історії України і Польщі називають Єву Фелінську, новатора польської мемуарної жіночої творчості, активну діячку революційної діяльності визволення Польщі.
Народилася Єва Фелінська (уроджена Вендорфф) 26 грудня 1793 року у селі Узнога Слуцького повіту Волинської губернії (тепер село Узнога Клецького району, Бєларусь), де провела дитячі роки. Майже все життя прожила на Волині в п’ятдесяти кілометрах від Луцька. Батько її Зигмунд Вендорфф був юристом,  кріпаків, землі не мав. Коли Єві було 4 роки, втратила батька, залишилась із братом під опікою матері без засобів та умов для навчання. 1800 року родина переїхала в Галичину, до родича Станіслава Вендорффа, тут вона вивчала французьку мову, багато читала, навчилася добрих манер, захоплювалась музикою. Але коли батькова сестра вийшла заміж, одинадцятирічна Єва змушена була закінчити навчання.
У вісімнадцятирічному віці (1811 року)  Єва вийшла заміж за Герарда Фелінського, шляхтича з Волині,  брата польського поета Алоїза Фелінського. Після шлюбу замешкала з чоловіком у його маєтку на Волині у селі Воютині Луцького повіту. У 1820 року Герарда обрали депутатом 1-го департаменту канцелярії Волинської губернії, й родина переїхала до Житомира. Єва досить швидко пристосувалася до міського способу життя й ведення господарства, легко увійшла у світське життя Житомира, стала його безпосереднім свідком та учасником.
Із 1831 року  сім’я з Житомира переїхала до Луцького повіту, де мешкала в своїх родинних маєтках. 10 січня 1833 року помирає Герард Фелінський. Єва стає єдиною опікункою шістьох дітей (трьох синів і трьох дочок), найстаршій Пауліні було 12 років. Через 4 роки по смерті чоловіка, Єва здала в оренду маєток у Воютині і переїхала до Кременця. Саме тут вона знайшла для дітей відповідні навчальні заклади. За участі Єви влітку1837 року у Кременці була заснована школа для дівчаток з бідних родин, учителями у якій служили син і дочка Фелінської, і вона особисто теж навчала дітей читати.
Уже будучи вдовою, Єва Фелінська захопилася революційними ідеями, познайомилася з польським революціонером Шимоном Конарським і ввійшла до підпільної організації «Співдружність польського народу». Мета її діяльності полягала в поширенні освіти й національної свідомості, а також у боротьбі з денаціоналізацією поляків. Вони мріяли про «єдині вільні польські землі». Є. Фелінська стала секретарем і довіреною особою Ш. Конарського, відповідала за його листування, вела кореспонденцію французькою мовою. Єва допомагала Шимону Конарському переховуватись від російської поліції, займалася підпільною роботою, виконувала функцію зв’язкової, деякий час і сама переховувалася в Галичині. За стійкість та мужність колеги прозвали її Скеля.
За порадою Ш. Конарського Єва створила і очолила «Жіноче товариство»  – першу підпільну організацію жінок на Україні та Білорусі, куди входило 20 членів, склала його програму та статут. Крім того, стала співавтором Торговельного закону для акціонерів спілки, який передбачав господарське відродження краю та залучення молоді до корисних справ і став би зручним прикриттям для нелегальної діяльності в цілому. 1838 року за доносом зрадника заарештований і згодом розстріляний Шимон Конарський. Пізніше заарештували і Єву, яку було засуджено на довічне заслання в місто Березов Тобольської губернії з конфіскацією до казни її маєтку. Вона стала першою жінкою в історії Польщі, засудженою до заслання. Прожила тут понад два роки і встигла завоювати авторитет серед тамтешніх жителів. Саме тут почала писати щоденник «Спогади з подорожі до Сибіру» – це повна картина із життя в засланні, звичаїв старожилів Сибіру,один із перших творів жіночої мемуаристики. Пізніше (1852 року) у Вільно спогади були опубліковані й користувалися великою популярністю.
Завдяки клопотанням друзів у 1841 році Єві Фелінській дозволили переселитися до Саратова. Туди на заслання до матері приїжджали троє старших дітей. Тут вона почала займатися літературною діяльністю. Одну з перших літературних спроб – повість «Думки», було надруковано в 1843 році в журналі «Петербуржский еженедельник» під псевдонімом Венеранда Кокош. Свій перший твір відправила на рецензію Михайлу Грабовському, який визнав її талант. Згодом було написано повісті «Пан депутат» – антиліберального спрямування, соціально-побутові «Герсилія», «Помилка», «Племінниця і тітка».
У травні 1844 року на клопотання друзів Є. Фелінській прийшов дозвіл повернутися на Волинь. Далі займалась літературною творчістю, якою опікувався знаменитий польський літератор Й. І. Крашевський. Він друкував її твори в журналі «Атенеум», редактором якого був. Для історії є цінним її книга «Пам’ятки з життя» (Вільно, 1860 р.), де зображено історію, звичаї і побут Волині і Литви кінця ХVIII – поч. ХІХ століть.  Коло досліджених проблем, виклад та авторська своєрідність дозволяє віднести «Пам’ятки з життя» Є. Фелінської до найвидатніших творів волинських письменників. Її творами зачитувалися. Слава про неї лунала в Англії, Ісландії. Її називали однією з найвидатніших жінок Волині. На жаль, усі твори Єви Фелінської зберігаються в бібліотеках Вільнюса та Любліна.
Імя Єви Фелінської носить Національно-культурне товариство у Луцьку.
Після повернення із заслання на Волинь вона прожила у селі Воютин аж до самої смерті, до 20 грудня 1859 року. Похована в селі Скірче Горохівського району, на католицькому цвинтарі.
Наталія Карабін



20 грудня у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки відбувся вечір, присвячений пам’яті видатної волинянки. 
Відділ краєзнавчої роботи долучився до заходу організацією книжкової виставки "Єва Фелінська - патріотка, матір, письменниця".

Література:

Білявська В. "Спогади про подорож до Сибіру, перебування в Березові та в Саратові" Єви Фелінської : генеалогічний аспект / В. Білявська // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. – Луць, 2013. – № 28(277) : Філологічні науки. Літературознавство. – С. 3–7.

Карліна О.  Жінки в громадянському житті Волині в 30–60-х рр. ХІХ ст. / О. Карліна // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2014. – №7(284) : Історичні науки. – С. 13–19.

Козар Н. Родина Фелінських: до питання про реконструкцію фонду фонду у збірці Волинського краєзнавчого музею / Н. Козар // Минуле і сучасне Волині: літописні міста і середньовічна культура : матеріали VIII Волин. обл. іст.–краєзн. конф. – Луцьк, 1998. – С. 110–111.

Кравченко С. І. Єва Фелінська: доля та творчість / С. І. Кравченко // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. пр. / упоряд Н. Г. Сташенко. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Луцьк, 2007. – С. 29–30.

Бондер А. Єва Фелінська – патріотка, матір, письменниця / А. Бондер // Волин. монітор. – 2013. – 19 груд. – С. 8.

Зайчук Г. Невідомі факти про родину Фелінських / Г. Байчук // Волин. монітор. – 2010. – 21 жовт. – С. 5.

Станько–Присяжнюк А. Натхненниця / А. Станько–Присяжнюк // Волин. газета. – 2008. – 24 квіт.

Ступніцька Х. Мої враження від перебування в Україні / Х. Ступніцька // Волин. монітор. – 2014. – 26 черв. – С. 2.

Товариству польської культури імені Єви Фелінської 20 років // Волин. монітор. – 2011. – 10 листоп. – С. 1, 2, 3.

У ці дні колись: перша волинська письменниця жила у Воютині // Волинь. – 2003. – 25 груд.



***

Фелінська Єва // Літературна карта Волині : бібліогр. покажч. – Луцьк, 1988. – С. 17.

***

Фелінська Єва (1793–1859). Луцьк [Електронний ресурс] // Історична Волинь: сайт. – Режим доступу : http://istvolyn.info/index.php?option. – Назва з екрану.

вівторок, 18 грудня 2018 р.

18 грудня – 85 років від дня народження О. Т. Богачука (1933–1994) – українського поета

"Моя родина Україна, 
Нащадки славного Дніпра"
О. Т. Богачук

Олександр Теофілович Богачук – син Волині – і за велінням долі, і за творчими поривами. Народився 18 грудня 1933 року у волинському селі Сокіл Рожищенського району в сім’ї коваля.
Навчався в середній школі та в Луцькому педінституті ім. Лесі Українки на історико-філологічному факультеті, який закінчив у 1958 році. Вірші почав писати ще за шкільною партою. Перший вірш «Як живі з живими» був надрукований у 1953 році в газеті «Радянська Волинь». З тих пір систематично друкувався в обласній газеті, літературних альманахах, у республіканських газетах «Молодь України», «Радянська Україна» та в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Жовтень». «Незабутнє» – перша збірка поета – вийшла в Луцьку 1958 року, а наступного, 1959, – «Вересневий грім» – друга книга поета,  – у видавництві «Радянський письменник» (Київ). І хоч загалом переважна більшість віршів збірки присвячена «темі дня» – 20 річчю «воз’єднання українських земель в єдиній Українській радянській соціалістичній державі», але у ній є ліричні твори: «Ой, чого ти, чайко», «Жайворонок», а також вірші, що стали піснями: «Там, де Стир до Луцька тулиться», «Тиша навкруги».
Після закінчення Луцького педінституту Олександр Теофілович Богачук працював у районній та обласній газетах, у Волинському управлінні в справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі. В. П. Осипенко згадує про цей період співпраці: «… в січні 1977 року сталися деякі зміни в складі колективу. З тим, щоб присвятити себе суто поетичній творчості, звільнився з роботи О. Т. Богачук, автор багатьох чудових збірок віршів та пісень. Він залишив прекрасні спогади про себе. Це була чуйна, з добрим серцем, дотепним гумором людина, яка оспівувала в своїх поезіях ратний труд земляків, висміювала нероб та чиновництво. Згадаймо хоча б тему про драму Кортеліс «Крик попелу» або збірку гуморесок, байок «Нуль». Вдячні волиняни ще й нині співають його пісні, згадують теплим словом».
Олександр Богачук прожив активне й наповнене життя, впродовж якого він був справжньою людиною і талановитим поетом. Він залишив нам багату спадщину. Олександр Богачук – автор двох п’єс. На його вірші написано чимало пісень і романсів відомими композиторами – Георгієм Майбородою, Климентієм Домінченим, Віталієм Кирейком, Володимиром Верменичем, Іваном Сльотою. Поет і сам пробував свої сили в музиці. Одна з перших його пісень «Тиша навкруги», присвячена дружині Люсі, співається далеко за межами України.
Членом спілки письменників України став у 1969 році. Останні роки життя працював відповідальним секретарем Рівненської письменницької організації.
У 1988 р. виходить остання збірка поета «Цвіт роси». Посмертна збірка «А час не жде» видана дружиною поета.
Помер Олександр Богачук у травні 1994 року в м. Рівне. Похований в м. Луцьку. Пам’ятник відомому волинському поету О. Богачуку відкрито в селі Сокіл Рожищенського району, на його малій батьківщині (автор пам’ятника – скульптор Ірина Дацюк).
Він тут, на своїй Волині, був, є і буде. І буде його поезія така пісенна, проста і мудра, напоєна дивовижними барвами волинської природи, істинно синівською любов’ю до рідного краю.

Людмила Кревська


         



Література:

Богачук О. Т. А час не жде… : вибране / О. Т. Богачук . – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – 364 с.
Богачук О. Вересневий грім : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1959. – 70 с.
Богачук О. Горно : поезії / О. Богачук. – К. : Дніпро, 1984. – 214 с.
Богачук О. Дідусева казка / О. Богачук. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2009. – 20 с.
Богачук О. Зелене руно : поезії / О. Богачук. – Львів : Каменяр, 1976. – 71 с.
Богачук О. Золота жінка : сатира і гумор / О. Богачук. – К. : Рад. Україна, 1976. – 63 с.
Богачук О. Крик попелу : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1978. – 70 с.
Богачук О. На лісовому озері : поезії / О. Богачук. – К. : Веселка, 1974. – 16 с.
Богачук О. Незабутнє : поезії / О. Богачук. – Луцьк, 1958. – 34 с.
Богачук О. Ні : поезії / О. Богачук. – К. : Рад. письм., 1967. – 70 с.
Богачук О. Світи мені, Дніпре / О. Богачук. – К. : Муз. Україна, 1984. – 80 с. – (Вокал. твори на слова укр. поетів).
Богачук О. Стогін землі : поема / О. Богачук. – Львів : Каменяр, 1983. – 70 с.
Богачук О. Вишита колоссям і калиною / О. Богачук // Волинь : всеукр. сусп. – політ., літ.-мистец. часоп. – Луцьк, 2004 – Чис. 6. – С. 11–26.
Богачук О. Джерело ; Пісня сивої туги ; Руки матері ; Народна пісня ; «Обнялися журавлі з весною…» ; На лісому озері / О. Богачук // Уроки рідного слова : письм. Волині – дітям. – Луцьк, 2003. – С. 9–17.
Богачук О. Дзвони : поема // Луцький замок у мистецькому просторі України : темат. ант. віршів ХІХ–ХХІ ст. – Луцьк, 2012. – С. 30–44.
Богачук О. Монолог Мавки ; Землячці Українці ; Франко в Колодяжнім / О. Богачук // Стежками «Лісової пісні» : до 100-річчя драми-феєрії Лесі Українки : збірник. – Луцьк, 2011. – С. 114–116.
Богачук О. Руки матері / О. Богачук // Книга про матір : укр. поети 19–21 ст. – К., 2003. – С. 22–23.
Богачук О. Товариші / О. Богачук // Діалог. – 2010. – 29 лип. – С. 4.
Богачук О. Щедрик : поезія / О. Богачук // Дніпро. – 2009. – № 12. – С. 25.

* * *
Іменна культурно-мистецька премія імені Олександра Богачука // Наш край. – 2008. – 7 серп. – С. 12.
Положення про районну іменну культурно-мистецьку премію імені О. Богачука // Наш край. – 2007. – 28 черв. – С. 1.

***
Горик Н. Поет – це його біографія : Олександрові Богачуку – 75 / Н. Горик // Світязь : альм. Волин. обл. Нац. Спілки письм. України. –  Луцьк, 2008. – Вип. 14. – С. 108–111.
Золоті сторінки Волинського Національного університету імені Лесі Українки. Випускники. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. –  147 с.
Про О. Т. Богачука – С. 88.
Корнелюк Д. Духовне небо Волині : презентац. альм. / Д. Корнелюк. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 288 с.
Про О. Т. Богачука – С. 226.
Дубина М. Вдивляючись у вічність / М. Дубина // Літ. Україна. – 2010. –  21 січ. – С. 7.
Кралюк П. Співець автохтонного. Виповнилося 75 років із дня народження Олександра Богачука / П. Кралюк // День. – 2008. – 25 груд. – С. 2.
Пам’ять : він крила дарував пісням // Волинь-нова. – 2008. – 20 груд. – С. 1.
Пирожко С. Поет від Бога / С. Пирожко // Телерадіогазета. – 2008. – 17 груд. – С. 17.
Сасовська І. Його твори цвістимуть веснами новими : поети не помирають / І. Сасовська, О. Романюк // Наш край. – 2008. – 18 груд. – С. 4.
Солдат одягнений в граніт // Рад. Волинь. – 2008. – 25 груд. – С. 3.
Яковлєва Н. «… А кохання не можна топтать» / Н. Яковлєва // Наш край. – 2008. – 25 груд. – С. 3.
Яковлєва Н. «Братаймося від серця до серця …» / Н. Яковлєва // Віче. – 2009. – 21 трав. – С. 10 ; Наш край. – 2009. – 21 трав. – С. 3.
Яковлєва Н. Нашому роду нема переводу / Н. Яковлєва. // Наш край. – 2009. –  24 груд. – С. 3.

* * *
Гаган С. Пам’яті Олександра Богачука : вірш / С. Гаган // Педагогічний пошук : наук.-метод. вісник. – Луцьк, 2006. – № 1. – С. 78.
Пащук І. Богачук Олександр Теофілович / І. Пащук // Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І. Пащук . – Рівне, 2005. –  С. 20.
Шморгун Є. Богачук Олександр Теофілович / Є Шморгун // Енциклопедія Сучасної України. – К.,2004. – Т. 3. – С. 125.



Виставку підготувала провідний бібліотекар відділу краєзнавчої роботи Голотюк Л. І.

субота, 15 грудня 2018 р.

Євген Сверстюк: гідність, честь, відповідальність




12 грудня у Волинській державній обласній універсальній бібліотеці імені Олени Пчілки відбувся вечір памяті Євгена Сверстюка, українського письменника, літературного критика, філософа, громадського діяча.
Від Сільця з Горохівщини до Києва та столиць могутніх держав світу проліг шлях Євгена Сверстюка – письменника, релігієзнавця, культуролога, есеїста, літературознавця, правозахисника.
Середню освіту здобув у Горохові. 1952 року завершив навчання у Львівському державному університеті ім. Івана Франка, відділ логіки та психології при філологічному
факультеті. Після закінчення вузу вчителював у Почаєві та Богданівці, що на Тернопільщині.
1956-го закінчив аспірантуру при Науково-дослідному інституті психології Академії наук України. Викладав класичну українську літературу в Полтавському педагогічному інституті.
Після трьох років, проведених у Полтаві, Є. Сверстюк повернувся до Києва і влаштувався до редакції журналу «Вітчизна». Вже після перших літературно-критичних публікацій його ім’я почали називати поряд з іменами Івана Дзюби, Івана Світличного, Василя Симоненка, інших авторів, що творили ядро шістдесятників. Згодом молодого автора часто звільняли з посад, доки не влаштувався секретарем у далекому від літератури «Українському ботанічному журналі» (1965 р.).
Євген Олександрович в Україні і на Заході відомий як учасник національного опору, організатор «самвидаву», активний шістдесятник. За вільнодумство, за літературні твори, зокрема, за книжку есеїв «Собор у риштуванні» (Париж, 1970), відбув дванадцятирічне ув’язнення та заслання.
Перебуваючи в неволі, намагався не полишати літературної праці. Євген Сверстюк знаходив можливість займатися перекладами, писав і власні вірші. Вони публікувалися за кордоном. 1979 року в Нью-Йоркському видавництві «Пролог» вийшла збірка творів Євгена Сверстюка «Вибране». На той час Євген Олександрович був уже почесним членом міжнародного ПЕН-клубу (обраний 1978 року).
Лише 19 жовтня 1990 року пленум Верховного суду тодішнього УРСР визнав безпідставність усіх звинувачень, що їх інкримінували Сверстюку.
В Мюнхені 1992 року Євген Сверстюк захистив докторат за узагальнюючою науковою працею на основі своїх попередніх публікацій «Українська література і християнські традиції». 1993-го у видавництві «Пам’ятки України» вийшла друком книга «Блудні сини України». Саме за цю книгу 1995 року Є.Сверстюк удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка. Окрилений цим визнанням, він продовжив працювати над переосмисленням творчості Т. Шевченка. Власна концепція аналізу творчості й життя Тараса Шевченка відображена у книзі Євгена Сверстюка «Шевченко і час» (1996). 1999 року вийшла книга «На святі надій», куди увійшли есе, літературознавчі й публіцистичні праці, а також коментарі і примітки до своєї творчості. За цю книгу 2000 року Є.Сверстюку було присуджено премію ЮНЕСКО за міжетнічну і міжконфесійну толерантність «Корнеліу-Копосу».
У луцькому видавництві «Терен» 2004 року вийшла книга «Євген Сверстюк. На хвилях «Свободи», до якої увійшли популярні виступи Є. Сверстюка на радіостанції «Свобода» про реалії життя в Україні. Одночасно в цьому ж видавництві вийшов збірник на пошану Євгена Сверстюка «На щедрий вечір». Це книга – дарунок друзів письменнику. Серед авторів цієї книги відомі письменники Волині. У цьому ж видавництві («Терен», 2005) з’явилась ще одна збірка Євгена Сверстюка «Олександр Довженко вчора і сьогодні. Затемнені місця в біографії». В ній письменник разом із літературознавцем Іваном Кошелівцем по-новому переосмислює життя і творчість О. Довженка. Нині Євген Сверстюк – президент Українського ПЕН-центру, президент Асоціації незалежної української інтелігенції, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра» – один із тих, кого називають совістю української нації. До його слова дослухаються президенти, глави церков, еліта не лише України.

Карабін Н. 13 грудня 80 років від дня народження Є. О. Сверстюка (1928) – українського письменника, літературного критика, філософа, громадського діяча / Н. Карабін // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2008 рік / ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. – Луцьк, 2007. – С. 167–171.

Відділ краєзнавчої роботи підготував книжкову виставку «Євген Сверстюк: гідність, честь, відповідальність».





Книжкову виставку підготувала бібліотекар відділу краєзнавчої роботи Наталія Хомяк.

«Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині: незабутня родина Тимошенків»

Починаючи із 2017 року у відділі краєзнавчої роботи проводиться цикл заходів «Лицарство духу і драми життя елітних родин Волині».  7 лют...