"Щоб рідні землі київські й волинські єдналися державно і духовно!".

28 липня – День Хре́щення Ки́ївської Русі́ — Украї́ни — державна пам'ятна дата в Україні. Розпочав християнізацію Київської Русі, встановивши Київську митрополію Константинопольського патріархату, Володимир Великий. 

Володи́мир Святосла́вич (Великий) — руський князь із варязької династії РюриковичівВеликий князь київський (9791015), правитель і хреститель Київської РусіНовгородський князь (970988). Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від коханки-ключниці Малки. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича.

Володимир Святославич народився в селі Будутині. За гіпотезою волинського краєзнавця Юрія Диби, літописне Будутино — це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинськ.

До 1030-ої річниці Хрещення Русі та до дня пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відділ краєзнавчої роботи підготував книжкову виставку "Щоб рідні землі київські й волинські єдналися державно і духовно!". 


Літературно-тематична година : «Але душа авторська може теж цікава річ… »: мемуари про Олену Пчілку

29 червня минає 169 років від дня народження яскравої зірки української культури, видатної української письменниці, талановитого педагога, науковця, етнографа, публіциста, активної громадської діячки Олени Пчілки.


За останні роки в українському літературознавстві посилився інтерес до мемуаристики Ольги Петрівни Косач. Крізь призму сприйняття мемуаристів осмислено її життєвий шлях. Автобіографії, листування письменниці, спогади про Олену Пчілку увиразнюють біографію видатної української письменниці і їх значення є непересічним в історії української літератури.
Як зауважують деякі дослідники творчості Олени Пчілки,  письменниця відзначалася винятковою толерантністю, розумінням об’єктивних реалій життя, виваженістю суджень. Автобіографії письменниці друкують: Валентина Іскорко-Гнатенко, Лариса Мірошниченко, Алла Ріпенко. Листування письменниці досліджував Михайло Возняк. Документальні свідчення, а саме спогади публікують: Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, Ізидора Петрівна Косач-Борисова, Софія Русова, Юрій Тищенко, наші земляки – Олекса Ошуркевич, Володимир Покальчук, Тетяна Данилюк-Терещук та інші.
У спогадах письменниці проступає концепція виховної ролі матері. Будучи аристократкою духу, виразником інтересів національної еліти, письменниця прагнула «витворити»  такі ж особистісні ознаки і в своїх дітей. В автобіографічних листах-нотатках, надісланих 1882 року професорові львівського університету, історику літератури Омеляну Огоновському, вона із властивою їй категоричністю призналася:
«В дітей мені хотілося перелити свою душу і думки – і з певністю можу сказати, що мені се удалося. Не знаю, чи стали б Леся і Михайло українськими літераторами, коли б не я, може б стали…, але хутній, що ні…. Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому».
У книзі спогадів  і переказів про Олену Пчілку, які записав дослідник і краєзнавець Олекса Ошуркевич на Волині і Поліссі «Родина Косачів і волиняни», бачимо що неодноразово Олені Пчілці доводилося виконувати функцію посередництва між Петром Косачем і селянами. Про один типовий епізод згадує Федір Іллюх (родом з Уховецька). Якось місцевий селянин, котрий у панському лісі рубав березняк був затриманий лісником. Олена Пчілка заступалася за порушника, сказала: «Відвезти чоловікові дрова, бо, може, він не має чим борщу зварити». Інший випадок, який також засвідчує тактовність Ольги Петрівни Косач у прикрій ситуації: «Був тут з Уховецька Василь, робив у них. А стояла в погребі наливка. Василь що? Вкрав ту наливку з бутлем. Дізналася стара Косачиха, одобрала, сварила, та не видала Косачеві», – згадує Михайло Дмитрук, який чимало знав про Косачів із розповідей своєї матері Варвари Дмитрук.
Сучасній людині важко уявити, якими були люди минулих епох, а тим складніше це зробити з особистістю непересічною. У національному пантеоні постать Олени Пчілки і до сьогодні залишається чи не найконтроверсійнішою. Мабуть, щоб скласти більш–менш цілісне уявлення про когось із Великих, варто прислухатися до думок їхніх сучасників… Увиразнюючи факти з життя Олени Пчілки пропонуємо вашій увазі спогади та листи про Олену Пчілку:
Ольга Косач–Кривинюк у своїх спогадах про матір пише: «Мати завжди була дуже проти казенної науки і дуже неохоче віддавала нас до гімназичних програм науки, головно ж через те, що гімназії були російські і перебивали б її українське виховання малих дітей. Вдома ж наші батьки намагалися дати нам якнайкраще виховання. Тобто ми були «хорошо воспитанными» дітьми, маму навіть осуджували знайомі «дами» за те, що вона не вчить нас різних реверансів та взагалі «хороших манер»… Мати не любила «дитячих книжок», уважала, що вони лише псують дитині-людині смак, а тому, як згадували й розказували потім Леся з Мішею, у них були просто хороші книжки, а не спеціально пристосовані для дітей переробки чи скорочення, нібито таке миле дітям, справді ж здебільша їм одворотне, поки у них ще не зіпсований смак».
Зі спогадів Ізидори Косач–Борисової:
 «Олена Пчілка – псевдонім, що мама прибрала собі як була ще зовсім молода. Тоді молоде подружжя (наші бітьки) жили у Звягелі на Волині, там часами Ольгу звуть Олена, а ще мама дуже захопилась збиранням етнографічного матеріялу (вишивки, тканини), то батько наш казав, що вона, як тая пчілка працює. Та й все життя мама любила пчіл – ці комахи подобалися їй, як символ невсипущої праці для загалу. Мама, де жила довший час, то заводила пасіку, хоча б на 3-4 вулики і то не задля якоїсь там вигоди, просто їй подобалось спостерігати тую доцільну метушню комашок і сам буколічний вигляд вуликів».
Літературно-тематична година приурочена. до 169-ї річниці від дня народження Олени Пчілки, української письменниці, етнографа, фольклориста та громадської діячки, відбулася біля погруддя Ольги Петрівни Косач.






Вірш письменника Василя Гея присвячений Олені Пчілці прозвучав у виконанні бібліотекаря відділу краєзнавчої роботи Ціхоцької Юлії.
 «Олена Пчілка»
Поспішливим та щедрим в судах, а  не в трудах,
І звиклим до аршина усе в житті рівняти,
Не зміряти повік нам живий любові дар,
Якого не жаліла славетній доньці мати,
Не тінь вона, о ні, у сяйві дочки,
Не тільки за дітей нам треба їй вклониться.
Несла й вона крізь ніч валуєвську свічки,
Недарма звалась Пчілка – від бога трудівниця.
У полі, по якому натомлений Кобзар
В облозі сивих дум ступав, немов оратай,
Себе не шкодувала, збираючи нектар,
Аби його народу нужденному віддати.
Родюча наша нива, та як багато ще
На ній клинів обліжних з густими гірчаками.
Ми в світі не пропащі, як гріх за це пече
Нас перед зором предків, їх словом нелукавим.
Нехай з небес не всім зійшов такий талан –
За мить себе спаливши,вознестись над імлою,
Та світлий мед любові, родинний мудрий лад
Сотворено для нас робочою бджолою.
Ми в світі не пропащі, в бездоння пустоти
Не канемо, допоки у буднях не забули
Природного уміння – з полів нектар нести
Не лиш у власну хату, але й у спільний вулик.

У 2011 році біля нашої книгозбірні відбулося урочисте відкриття першого в Україні пам’ятника Олені Пчілці. Автором монумента став скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк.


Ведучі заходу: бібліотекарі відділу краєзнавчої роботи – Наталія Хом’як та Юлія Ціхоцька. Захід підготувала головний бібліотекар відділу краєзнавчої роботи Олена Гапонюк.


Місто різних – місто рівних



В рамках проекту «Місто різних – місто рівних» користувачі Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки та її працівники відвідали унікальне обійстя-вернісаж луцького скульптора Миколи Голованя, що збудоване обабіч Гнилого урочища над підземними ходами князівських часів, оповите містичною таємничістю.










Будинок Миколи Голованя часто називають будинком з химерами, хоча сам скульптор признається, що йому це не подобається. І справді, скульптури в будинку не схожі на химер. Сама споруда нагадує середньовічний замок з рисами готики й бароко. Витвори прикрашають стіни, дах, подвір’я. Виготовляє їх митець здебільшого з каменю та зеленого пісковика. Загалом, у будинку понад 500 скульптур. Всі вони різних стилів і кожна має свою історію. При вході є барельєф із зображенням усіх членів сім’ї. Багато скульптур розміщені у дворику, оскільки Микола ще не знайшов для них місця. Особливими і цінними є творіння сина скульптора, які батько викупив після смерті хлопця. Будинок – це діюча майстерня, у якій Микола Головань охоче і з любов’ю створює витвори мистецтва не лиш для свого «Сімейного вернісажу», але і для людей. Цікаві факти У 2008 році експертна рада при Волинській облдержадміністрації визначала сім волинських див. За результатами голосування, дім Голованя також має місце у списку волинських чудес. У 2015 році в Луцьку на кінопоказі документальних стрічок молодих українських режисерів було презентовано 18-хвилинну стрічку про Миколу Голованя. Лучани були у захваті, а сам скульптор сказав, що після такого ще більше хочеться жити і працювати.
Нам вдалося поспілкуватися із гостинним господарем обійстя, видатним скульптором, творцем туристичної родзинки міста Миколою Голованем, який розповів про справу свого життя та плани на майбутнє.



Щиро дякуємо Миколі Микитовичу за теплу та щиру зустріч. Зичимо йому довгих років життя та подальших творчих звершень.
А на завершення екскурсії відвідали перший католицький монастир, що з`явився на Волині – Домініканський монастир.

Монастир домініканців відмічений драматичною історією неодноразових перебудов після пожеж та руйнувань.
Перші документальні свідчення про появу католицького ордену домініканів у Луцьку віднесено до кінця ХІУ ст.
Домініканський монастир був одним із найбагатших в Луцьку. В ХУІ ст. при монастирі діяла латинська школа. Ченці монастиря утримували і виховували хлопців із бідних родин. Монастир мав капелу і багату бібліотеку. У 1787 році при монастирі починає діяти друкарня: видаються книги на польській, латинській та інших мовах....
Пожежа 1793 р. завдає великої шкоди монастирю і особливо костьолу. Відбудова ведеться протягом 1808-1812 років. Наступна пожежа 1845 року нищить шпиль костьолу і завдає значних збитків монастирському комплексу. Влада російської імперії, до складу якої на той час входив Луцьк, закриває монастир, а після ремонту в його будівлі влаштовує шпиталь, а в костьолі – військовий склад. Згодом костьол і частина приміщень монастиря розбирається на будівництво інших об’єктів.
З 1893 по 1914 роки в будівлі Домініканського монастиря розміщується контора військового керівництва. Після закінчення І світової війни, згідно Ризького мирного договору, Волинь відходить до Польщі і монастир Домініканів стає резиденцією католицького біскупа. В монастирі проводять реставрацію, будують зовнішні сходи...
В 1939 році міняється влада – Волинь стає радянською. Змінюється і призначення Домініканського монастиря: до війни – радянська адміністративна установа, після – поліклініка військової частини, ПТУ, будинок художньої творчості профтехосвіти .... Нині тут Волинська духовна семінарія Української православної церкви.

Дякуємо усім хто зголосився на незабутню та пізнавальну подорож рідним містом та чекаємо нових зустрічей.
 

3 червня 225 років від дня народження Антонія Мальчевського (1793–1826) – польського поета епохи романтизму




    Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року в селі Княгинине на Волині (нині Дубенського району Рівненської області); за іншими даними – (у Варшаві), у шляхетській родині. Батько – Ян Юзеф Мальчевський – генерал-лейтенант Тарговицької конфедерації, мати – Констанція з Блешинських. Дитинство поета пройшло в Тарногруді на межі Волині, Поділля та Галичини. У 1805 році він був прийнятий на навчання до Вищої Волинської гімназії, де старанно навчався, захоплювався мовами і математикою. У гімназії відвідував «Письменницький клуб», цікавився романтичними літературними і філософськими течіями, що народжувалися у Німеччині та Англії. Саме в цей період у житті підлітка визрів його особливий талант. Під час навчання в гімназії помирає батько, маму втратив ще раніше, залишившись круглим сиротою у 15 років. 1811 року закінчив навчання і вступив на військову службу до армії Варшавського герцогства. Розпочав свою службу лейтенантом у Корпусі інженерів при Школі прикладної артилерії та техніки у Варшаві. Незважаючи на те, що А. Мальчевського призначено ад'ютантом генерала К. Коссецького, за станом здоров’я він не зміг взяти участь у кампанії 1812 року. Брав участь у спорудженні фортифікацій під Модліном, де пережив облогу 1813 року. У 1814 році Мальчевський знову побував на Волині, а в 1815-му подав у відставку і відправився у кількарічну подорож до Німеччини, Швейцарії, Італії, Франції, а можливо й Англії. У серпні 1818 року здійснив перше сходження на вершину Егюїй дю Міді (3843 м), що на західному підніжжі Монблану (саме він став восьмим туристом у світі та першим поляком, який здійснив подібне сходження). Його враження від експедиції опубліковано у 19-й Женевській універсальній бібліотеці (1818). Власні емоції та вплив романтичної літератури, з якою він тісніше познайомився за кордоном, особливо твори В. Скотта та Дж.-Г. Байрона, остаточно сформували його особистість як романтика, розчарованого поразкою Наполеона, захопленого трагізмом долі людини у суспільстві. У 1820 році він знову їде на Волинь, живе у Дубні. Закохався у Софію Руцінську, яка була серйозно хворою. У 1823 році вони виїжджають до Луцька, але коштів на лікування, на жаль, не було. Антоній повертається до Варшави з надією видати там свій перший поетичний твір – «Марія». То був перший український твір в польській літературі, написаний під впливом української народної творчості. У поемі, створеній на основі історичних фактів, події відбуваються в Україні у ХVІІ ст. Українська повість, як її називають дослідники, відобразила боротьбу із татарами, зраду, кохання, підступне вбивство головної героїні твору – усе це зображено на фоні прекрасної української природи. Видання «Марії», у яке автор вклав власні гроші, за життя Антонія навіть не перекрило коштів на видавничі витрати, хоча вже через одне десятиліття поема, прославлена М. Мохнацьким, здобула славу. Книга мала щонайменше 26 видань. Видавалася вона у Варшаві, Петербурзі, Львові, Познані, Вроцлаві, Лондоні та інших містах Європи. Поему «Марію» перекладено англійською, французькою, литовською, російською, навіть есперанто і українською (поки що фрагменти, трьома різними авторами) мовами. Твори, написані пізніше, не збереглися. 2 травня 1826 року Антоній Мальчевський помирає у Варшаві у бідності та самотності. Похований Антоній у столиці Польщі на цвинтарі. Місце могили невідоме. 

Наталія Карабін 

Література: 


      Malczewski A. Maria : рowiesc Ukrainska = Марія : укр. повість : Мальчевський А. / А. Malczewski ; пер. з пол. та впоряд. С. Шевченка ; вступ. слово В. Смаща. – Львів : Каменяр, 2016. – 199 с.

* * *

     Кучеренко О. Літературне волинезнавство : іст. постаті волин. краю (ХІІІ – поч. ХХ ст.) / О. Кучеренко // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Юзеф Ігнацій Крашевський і Волинь : матеріали XLIII Волин. обл. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 200-річчю від дня народж., 175-річчю переїзду на Волинь та 125- річчю від дня смерті відом. пол. письменника Юзефа Ігнація Крашевського, 22 листоп. 2012 р. – Луцьк, 2012. – Вип. 43. – С. 111–116. 

     Мардієва А. Волинь у житті і творчості польських письменників / А. Мардієва // Волинь у житті та творчості письменників / упоряд. Н. Г. Сташенко. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Луцьк, 2007. – С. 31–34. 

     Сеніна Т. Анатолій Мальчевський. Слідами основоположника "Української школи" в польській літературі до його помешкання в Кременці / Т. Сеніна // Діалог двох культур. : VII Міжнар. зустріч музейників. IX Міжнар. зустріч літераторів, науковців, Кременець 3–7 верес. 2012 р. = Dialog dwoch kultur. – Люблін, 2013. – Річник VII : Зошит I. – С. 144– 150. 
     Шевчук Л. Класик польської літератури Антоній Мальчевський і Дубенщина / Л. Шевчук // Дубно і світ : міжнар. ювілей. наук.-теорет. конф., присвяч. 900-річчю міста Дубна, 25– 26 серп. 2000 р. – Дубно, 2000. – С. 10–11. 
   Янкович О. В. Романтизм у контексті світового літературного процесу. Світова та українська література :матеріали до факультативу / О. В. Янкович, І. Д. Ханчук // Всесвітня літ. та культура в навч. закладах України. – 2012. – № 2. – С. 2–40. 
    Грабович Г. Витоки "Української школи" в польській літературі / Г. Грабович // Хроніка – 2000. – 2009. – № 80. – С. 379–430. 

* * * 
     Пилипчук Р. Я. Мальчевський Антоній / Р. Я. Пилипчук // Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. – 2-ге вид. – Київ, 1981. – Т. 6 : Куликів –Мікроклімат. – С. 340. 
     Dernałowicz Maria. Malczewski (Malczewski) Antoni (1793– 1826) // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. – Tom XIX/2, zeszyt 81. – S. 276–279. 

* * * 
     Антоній Мальчевський [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану. Антоній Мальчевський [Електронний ресурс] // Поезія і проза Галини Мирослави : сайт. – Режим доступу: http://poetry.in.ua/2016/06/03/%D.– Назва з екрану. 

     Сеніна Т. Антоній Мальчевський. Слідами основоположника «української школи» в польській літературі та його помешкання в Кременці (2009 р.) / Т. Сеніна [Електронний ресурс] // Музей Юлиуша Словацкого : сайт. – Режим доступу : http://mjsk.te.ua/ru/dyeyatelnost/35. – Назва з екрану.

Місто різних – місто рівних

22 травня у рамках проекту "Місто різних - місто рівних" відбулася екскурсія у Старе місто. Багато охочих відгукнулися на ідею побачити підземелля костелу Святих апостолів Петра і Павла. Екскурсія розпочалась із відділу краєзнавчої роботи, під час якої було представлено книги з історії костелу та заповідника міста Луцька. У подальшому подорож продовжилась по вулиці Замковій та Плитниці. Цікавою була розповідь Наталії Хомяк про заповідник "Старе місто".
Отож, ми дізналися, що окрім наземного міста, у Луцьку є розбудована мережа підземних переходів. На трьох рівнях підземного міста були сакральні об'єкти, трапезна, в'язниця, гробниці. Підземний комплекс під луцьким костелом Петра і Павла очолив п'ятірку найзагадковіших підземель України за версією сайту проекту ILoveUkraine.
Про унікальні триярусні підземелля, вхід до яких знаходиться під костелом свв. апостолів Петра і Павла, існує чимало легенд. Особливо вражає їх висота, яка в окремих місцях сягає майже 6 метрів. Кажуть, що колись Старе місто було сполучене ними з Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. В цих підземеллях були поховання (деякі збереглися) багатьох знатних лучан, у тому числі й луцьких римо-католицьких єпископів.