27 липня 75 років від дня народження О. І. Бурдаш (1948) – української художниці

 

Довідка:

У художньому житті Луцька Олена Бурдаш знана як самобутня мисткиня в царині образотворчого мистецтва та літератури. Упродовж багаторічної творчої діяльності нею створено об’ємний доробок авторської графіки, цікавого малярства, декупажу, а також значний пласт поезії, експериментальних текстів-афоризмів.

Олена Іванівна Бурдаш народилася у селі Сенкевичівка 27 липня 1948 року, що на Горохівщині. Отримавши середню освіту, в 1965 році вступила до Луцького педагогічного училища на відділ дошкільного виховання. Одночасно із навчанням в училищі відвідувала художню студію при Палаці піонерів під керівництвом Сензюка П. К. Водночас брала активну участь у діяльності літературного гуртка «Лесин кадуб», яким керував тоді зовсім молодий поет Василь Гей. Головними шанувальниками її віршів у ті роки були друзі-студійці та небайдужі до творчості лучани: Кость Шишко, Сашко Валента, Віталій Мельник, Богдан Федорук, Петро Панасюк, Євген Ходаківський, ін. Вже в той час перші спроби Олени Бурдаш в царині поезії схвально відзначали професіонали із Волинської обласної організації Спілки письменників УРСР. Ці незвичайні тексти часто ставали предметом обговорень у середовищі літераторів-початківців: Івана Чернецького, Олександра Богачука, Мирона Нестерчука, Лукаша Назарчука. А в 1969 році літературний альманах «Вітрила» (Київ) опублікував низку віршів Олени Бурдаш на своїх сторінках. Це був безсумнівний успіх. Юна волинянка представила Луцьк у республіканському виданні як обдарована та перспективна авторка. Після закінчення педагогічного училища в 1967 році із фахом вихователя дитячого садка Олена Бурдаш від’їжджає до Казахстану, працюючи там майже рік. Нині художниця згадує, як тоді вперше зрозуміла, що таке ностальгія: «Не цвітуть вишні, не пахне м’ята, все чуже і немиле…».

Повернувшись в Україну, вона назавжди пориває із педагогічною роботою, занурюється «з головою» у творчість. В цю пору їй дуже добре пишеться і малюється. Легко і невимушено вона налагоджує приязні контакти з цікавими людьми, листується із представниками творчої молоді, зав’язує численні особисті романтичні стосунки. І хоча родина наполягає на отриманні якоїсь більш практичної професії (наприклад, піти на навчання до Школи міліції в Івано-Франківську), вона складає іспити і вступає у 1968 році до Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва ім. Івана Труша на відділ художньої обробки металу, потрапивши в строкате студентське середовище харизматичних, надзвичайно цікавих особистостей: Дмитро Стецько, Володимир Чорнобай, Іван Нестеренко, Микола Кумановський, Наталя Ременяка (Кумановська), Ярослав Качмар, Володимир Кауфман, ін. Всі вони справили на формування творчої особистості майбутньої художниці достоту великий вплив.

Із 1968-го по 1970-й рік Олена Бурдаш поглиблено вивчає основи образотворчої грамоти під керівництвом М. Драгана і Г. Малярського. Однак, опановуючи навчальну програму училища, на певному етапі вона розуміє, що все це не має нічого спільного із її уявою про діяльність художника. Отож, іще в студентські роки Олена Бурдаш розпочала пошук власної моделі творчості. Захоплюючись здобутками європейських класиків кін. ХІХ – поч. ХХ ст., вона успішно стилізує технічні прийоми Гогена, Модільяні, Пікассо, Матісса. Ці перші творчі спроби були тоді для неї і великою втіхою, і специфічним навчанням, і важливим досвідом.

Надто яскрава й незалежна, як на той тоталітарний час, Олена Бурдаш не вписувалась у систему радянського учбового закладу. Отож не дивно, що опісля другого курсу навчання (формально за дисциплінарні порушення, а насправді як прихильника ворожої до офіційної культури буржуазної естетики) дирекція виключає її із училища. Опинившись на вулиці без засобів для існування, колишня норовлива студентка все ж не впадає у відчай, багато працює, будує нові плани на життя. Із цього часу розпочинається стрімкий злет творчої діяльності художниці. Заробляючи на хліб натурницею Інституту декоративно-прикладного мистецтва, а пізніше – двірником, прибиральницею, вона багато читає, малює, відвідує виставки, музеї. Дуже швидко Олена Бурдаш стає чи не найвідомішою художницею Львівського андеґраунду, своєрідним символом неофіційного мистецтва Львова. Її твори цього часу співзвучні із православним іконописом, естетикою народного мистецтва, а особливо із здобутками великих примітивістів (А. Руссо, Н. Піросмані, М. Шагала, Н. Дровняка) і цілком відмінні від домінуючих тоді канонів соціалістичного реалізму.

Не прагнучи досягти натуралістичного копіювання навколишнього світу, вона концентрує свою увагу на філософському осмисленні всього, що стосується людини, її почуттів, переживань та, взагалі, царини духовного буття. Образотворчий ряд: літературні, біблейські, євангельські герої. Персонажі уявного світу, вигаданих мисткинею міфологем, спонукали до роздумів, захоплювали витонченою настроєвістю, багатством декоративних ефектів («Квіти-портрети», «Хлопчина з гусами», «Чоловіча розмова», «Індійські метелики», ін.).

Протягом 1984–86 рр. Олена Бурдаш перебувала прочанкою у Почаївській Лаврі. Це період нового етапу її фахового і духовного розвитку. Саме тут художницею було зреалізовано цілий ряд блискучих творчих задумів: низка поезій, казки, притчі, багаточисельні серії гуашевих та акварельних мініатюр («Двоє», «Пантелеймон», «Трійця», «Грушевий дзвін», ін.).

1986 року Олена Бурдаш оселяється у Луцьку. Її перша персональна виставка в Обласній науковій бібліотеці (1987) стала чи не найяскравішою подією на мистецьких горизонтах Волині часів перебудови, відкрила перед художницею нові можливості. Відтоді твори Олени Бурдаш можна побачити майже на всіх міських та обласних вернісажах. Її ім’я з’являється на сторінках престижних часописів, каталогів як однієї із найвідоміших волинських мисткинь. Провідні твори: «Погляд у майбутнє», «Чаша», «Поцілунок», «Спіраль почуттів», «Грані дозволеного». У 1992 році Олена Бурдаш стає членом Волинської обласної організації Спілки художників України.

Нині художниця продовжує свій мистецький поступ. До її творів долучились нові серії малярства, об’ємні цикли графіки, оригінальні колажі, а ще цікаві вірші, притчі, оповідання, роздуми про красу і мистецтво, духовні пошуки людства. В творчій практиці Олени Бурдаш сьогодні переважають колористичні експерименти із виражальною мовою акрилу. Яскраві, мажорні кольорові плями, виразні контури, надзвичайно чуттєва гра лінійних ритмів характеризують її методу даного етапу. В просторі улюблених тем з’явились мотиви, які візуально пов’язують творчу практику художниці із стилістикою Олександра Валенти. Його специфічні прийоми написання чорнолощених глечиків з букетами горобини, тугих зелених яблук у глиняних макітрах, кетягів соковитої калини набувають у площині творів художниці несподіваного змісту та особливого емоційного звучання. Олена Бурдаш і надалі провадить активне творче життя, осмислює нові проєкти, зреалізовує нові плани.

Зоя Навроцька

 

Література:

Бурдаш О. Афоризми / О. Бурдаш. – Луцьк : Терен, 2018. – 110 с.

Бурдаш Олена : каталог / упоряд. В. Марчук. – Луцьк : Медіа, 2009. – 19 с.

Олена Бурдаш : каталог / Волин. орг. Нац. спілки худ. України ; упоряд. В. Марчук. – Луцьк : Медіа, 2008. – 20 с.

 

***

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків / авт. тексту В. Корсак [та ін.] ; фото О. Більчук ; пер. англ. Ю. Квятковський. – Луцьк : б. в., 2018. – 262 с.

Про Олену Бурдаш – с. 52–53.

Навроцька З. «Безкомпромісність ідеалу» / З. Навроцька // Молод. ленінець. – 1987. – 5 верес.

Навроцька З. «То жінка так в мені говорить...» / З. Навроцька // Київ. – 1989. – № 5. – С. 174–175.

Пилипчук М. «Моє життя – це пошуки гармонії» : художниці Олені Бурдаш – 68 років / М. Пилипчук // Волин. новини. – 2016. – 4 серп. – С. 15.

 

***

Гаврилюк О. 27 липня 70 років від дня народження О. І. Бурдаш (1948) – української художниці / О. Гаврилюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2018 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Запоріжжя, 2017. – С. 139–142.

Навроцька З. 27 липня 75 років від дня народження О. І. Бурдаш (1948) – української художниці / З. Навроцька // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзнав. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба ; відп. за вип. О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2022. – С. 132–135.

27 липня 110 років від дня народження Н. Г. Березюк-Волошиної (1913–1971) – діячки українського національно-визвольного руху

Довідка:

Ніна Глібівна Березюк-Волошина (Левицька) – діячка українського національно-визвольного руху, секретар «Жіночої служби України». Член ОУН, псевдо «Домаха». Зв’язкова Ніла Хасевича.

Народилася Ніна Левицька у селі Підріжжя (нині – Ковельський район Волинської області) у родині Левицьких. Батько Ніни, Гліб Левицький – протоієрей, проводив богослужіння в церкві села Басів Кут, по війні у церкві села Пересопниця. Він був племінником графа Модеста Рогаля-Левицького – лікаря та письменника, друга Лесі Українки. Матір – Зінаїда Флеєрович Левицька. В родині було четверо дітей, окрім Ніни, ще Любов, Олена та Наталія. Остання виїхала з чоловіком до Америки.

У 1933 році Ніна Левицька закінчила Рівненську українську гімназію. Під час навчання познайомилася, а у 1934 році вийшла заміж за Волошина-Березюка Ростислава Павловича, члена ОУН, одного з чільних керівників цієї організації на Волині у 30–40 рр. ХХ-го століття. Впродовж жовтня 1941 – вересня 1942 років працювала секретарем у Жіночій службі України, яка була утворена в 1941 році у Рівному. Організація проводила курси для жінок-українок: медсестер, бухгалтерів, кравчинь та швей. До неї належало близько 80–90 жінок.

Ніна, Іна та Ростислав Волошин. 1938р.

У березні 1943 року боячись арешту німцями Ніна Волошина спільно із чоловіком переїжджають з Рівного в Озеряни, а потім у Дермань, звідти ж перебрались у село Великий Стидин (нині – Костопільського району Рівненської області). Власне тут впродовж літа-осені 1943 року перебувало майже все керівництво ОУН на північно-західних українських землях. Ніна Волошина із чоловіком у березні 1943 року перейшли у підпілля. Взявши псевдонім «Домаха» вона опікувалась побутом та харчуванням працівників крайового осередку пропаганди, які нараховували 16–18 постійних співробітників.

Радянські карально-репресивні органи, повернувшись на початку 1944 року на Волинь, одразу почали активний розшук керівників українського визвольного руху на цій території. Намагаючись зібрати інформацію про Ростислава Волошина у квітні 1944 року їм вдалося виявити місце, де перебувала його дружина Ніна. Вона спробувала легалізуватися у райцентрі Деражне, отримати офіційні документи на фіктивне прізвище Васільєва. Проте Ніна була затримана 19 квітня. 3 травня 1944 року вже у Рівному її допитав начальник 2-го відділення 2-го відділу УНКДБ Рівненської області старший лейтенант Письменний. Під тиском слідчого вона була змушена розповісти правдиву інформацію про себе. На певний час Н. Волошину залишили у відносному спокої, розраховуючи вийти через неї на інших керівників ОУН та й самого Ростислава.

Під час допитів Ніна розповіла й про дружбу між її чоловіком та повстанським художником-графіком Нілом Хасевичем. Коли Ніна народила сина Андрія, художник до листопада 1944 року опікувався нею, передавав продукти харчування. У одному з листів, написаних у підпіллі, Н. Хасевич згадував, що Р. Волошин мав передати його роботи за кордон, також переймався тим, що не може виконати його портрет з пам’яті.

Офіційно слідство у справі Ніни Волошиної завершилося 16 травня 1946 року, а судове засідання відбулося майже через місяць – 10 червня. Вироком Військового трибуналу військ НКВС Рівненської області від 10 червня 1946 року Ніна Глібівна Березюк-Волошина засуджена по ст. 54-1а, 54-11 на 10 років виправно-трудових таборів та позбавлення прав на 5 років з конфіскацією майна. Відбувала заслання в поселенні Явас, Мордовській АРСР

На волю дружина Генерального секретаря внутрішніх справ Української головної визвольної ради вийшла 28 жовтня 1955 року. Певний час проживала у селі Кульча Михайлівського району Новосибірської області на спецпоселенні. Лише 26 квітня 1956 року звільнена зі спецпоселення згідно з постановою президії Верховоної Ради СРСР від 10 березня 1956 року. Остаточно реабілітована прокуратурою Рівненської області тільки 31 грудня 1991 року

Після заслання хворою Ніною Волошиною опікується її дочка Інна. Вони разом з 1957 року проживали у місті Нововолинськ Волинської області. Донька виходить заміж за Валентина Оленченка й закінчує Луцьке педагогічне училище. У 1971 роЦІ серце Ніни Глібівни Волошиної-Березюк зупинилося. Її поховали на волинській землі, на міському цвинтарі міста Нововолинськ.

Юрій Велінець 

Література:

Літопис УПА. Події і люди. – Кн. 18 : Ігор Марчук. Ростислав Волошин / відп. ред. П. Й. Потічний. – Торонто ; Львів : Літопис УПА, 2012. – 128 с.

Літопис УПА. Бібліотека. – Т. 10 : Олександр Іщук, Ігор Марчук, Дарія Даревич. Життя і творчість Ніла Хасевича / відп. ред. П. Й. Потічний ; упоряд. каталогу: Д. Даревич, А. Ладик, І. Марчук. – Торонто ; Львів : Bид-вo «Лiтoпис УПA», 2011. – 436 с.

Велінець Ю. 27 липня 110 років від дня народження Н. Г. Березюк-Волошиної (1913-1971) – діячки українського національно-визвольного руху / Ю. Велінець // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба ; відп. за вип. О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2022. – С. 135–137. 

19 липня 70 років від дня народження Віталія Кварцяного (1953) – українського футбольного тренера, голови Федерації футболу Волині, заслуженого тренера України

 

Довідка:

Віталій Володимирович Кварцяний – футболіст, заслужений тренер України. Народився 19 липня 1953 р. у місті Луцьку. Батьки В. Кварцяного походили з Польщі, мати працювала в торговій сфері, батько – на одному з Луцьких заводів. Спочатку сім’я мешкала на вул. Коперника, згодом, коли Віталію виповнилося 11 років, переїхала на проспект Правди. Початкову та середню освіту здобув у міських школах № 4 і № 15. Зацікавлення спортом у нього з’явилося ще в дитинстві – саме тоді разом з однолітками почав регулярно відвідувати футбольні матчі (відбувалися на міському стадіоні «Авангард»), вболіваючи за команду «Волинь», брати участь у футбольних поєдинках зі своїми ровесниками та організовувати спортивні змагання в школі. Згодом Віталій Кварцяний згадував, що на появу у нього інтересу до цього виду спорту суттєво вплинуло те, що він ще з дитячих років мав змогу спостерігати за грою професійних футболістів, чимало з яких жили поряд – Т. Бєлова, Е. Іващенка, Р. Гордєєва.

Будучи п’ятнадцятирічним юнаком, у 1968 р. продовжив навчання в Київському спортивному інтернаті, де перебував протягом трьох років. Після його завершення повернувся на Волинь, грав за футбольні команди «Торпедо-2» (Луцьк) та «Ремонтник» (Рожище). З 1971 р. проходив строкову військову службу у збройних силах СРСР (в той час був членом армійської команди «Чета»). Після демобілізації повернувся до Луцька. Закінчив фізкультурний факультет Луцького педінституту (1983 р.). Працював на місцевому електроапаратному заводі. Саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною (у шлюбі з 1975 р.).

Тренерська кар’єра Віталія Кварцяного розпочалася у квітні 1977 р., коли на пропозицію інженера Луцького приладобудівного заводу П. Михайлюка він погодився тренувати тамтешню команду «Прилад». Незважаючи на значні труднощі матеріально-технічного характеру (відсутність власного футбольного поля, брак приміщення для зберігання спортивного інвентаря), команда під його керівництвом невдовзі здобула перемогу у турнірі серед інших двадцяти команд міста, а впродовж трьох років поспіль (1977, 1978, 1979) ставала чемпіоном на загальнообласних змаганнях. Впродовж 1984–1987 рр. був тренером футбольної команди «Торпедо», а в 1987–1990 рр. – футбольної команди «Волинь». Саме під керівництвом Віталія Кварцяного у 1989 р. остання здобула перемогу у чемпіонаті з футболу УРСР.

З кінця 1980-х рр. спортивну діяльність в Україні поєднував з тренерською роботою у польському футбольному клубі «KSZO» (м. Островець-Свентокшиський), куди переїхав у 1990 р. Це дозволило Віталію Кварцяному не лише вивчити польську мову, а й здобути новий професійний досвід. Після повернення до України (1993 р.) виконував обов’язки тренера футбольних команд «Поділля» (Хмельницький), «Металург» (Запоріжжя), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Підшипник», «Волинь» (Луцьк). У 1997 р. закінчив Вищу школу тренерів (м. Київ). Здобув звання кращого тренера України в І-й лізі сезонів 2001–2002 та 2009–2010 рр. Заслужений тренер України (2001 р.). Серед футболістів, з якими довелося працювати та які найбільше запам’яталися виділяє А. Тимощука, О. Лужного, С. Круковця, Ю. Дудника та В. Сачко, а також низку іноземних спортсменів: Б. Круніча, М. Джудовіча, К. Гулієва, С. Алієва.

Окрім спортивної кар’єри Віталій Кварцяний займався активною політичною діяльністю. Зокрема, восени 2010 р. його обрали депутатом Луцької міської ради (партія «Фронт змін»), був членом депутатської групи «Новий Луцьк», а 2015 р. за підсумками місцевих виборів став депутатом Волинської обласної ради. Член постійної комісії з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного і духовного розвитку, сім’ї, молоді, спорту та туризму.

Віталій Кварцяний одружений, має сина Дмитра та двох онуків – Анастасію та Дмитра. Захоплюється бігом, лісовими прогулянками, переглядом футбольних матчів у колі друзів.

Любомир Дударчук

 

Література:

Кварцяний В. В. Патріотичне виховання студентів педучилища / В. В. Кварцяний, В. І. Смолюк. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2002. – 141 с.

Кварцяний В. Футбол – життя, захоплення і важкий хрест / В. Кварцяний // Топ-волиняни : зб. інтерв’ю із видат. волинянами / авт.-упоряд. Т. Хотимчук. – Луцьк, 2012. – С. 107.

 

***

Кварцяний Віталій Володимирович // Золоті сторінки Волинського Національного університету імені Лесі Українки : випускники. – Луцьк, 2010. – С. 102.

Віталій Кварцяний: «В цілому команда зіграла дуже нерівно»: наставник «Волині» підбив підсумки року, що минає // Аверс-прес. – 2013. – 26 груд. – С. 10.

Віталій Кварцяний: «Волині» не місце серед аутсайдерів: у луцького футбольного клубу новий-старий президент і тренер // Досвіт. зоря. – 2001. – 18 січ.

Віталій Кварцяний: «Ми на правильному шляху» // Досвіт. зоря. – 2004. – 30 груд.

Данилюк В. Історія одного фото / В. Данилюк // Волин. газ. – 2020. – 20 лют. – С. 10.

Данилюк В. Віталій Кварцяний про футбол, журналістику і не тільки... / В. Данилюк // Волин. газ. – 2021. – 25 лют. – С. 1, 3, 5.

Захарчук А. Віталій Кварцяний: «Все, що з координацією і бігає, – будемо переглядати і ставити» / А. Захарчук // Луцьк. замок. – 2011. – 27 січ. – С. 14.

Конкевич Ю. Кварцяний закликає не панікувати / Ю. Конкевич // Волин. новини. – 2016. – 4 лют. – С. 17.

Крайванович С. Легіонери стали патріотами Волині / С. Крайванович // Вісник. – 2006. – 5 січ. – С. 19.

Лесюк С. Віталій Кварцяний: «Питання здоров’я людей, розвитку фізкультури і спорту має бути в місті пріоритетним» / С. Лесюк // Луцьк. замок. – 2012. – 5 квіт. – С. 7.

Лесюк С. Віталій Кварцяний: «Участь у єврокубках для «Волині» – не самоціль» / С. Лесюк // Луцьк. замок. – 2005. – 6 січ. – С. 7.

Романюк Н. Віталій Кварцяний: гра для мене понад усе. Решта – до лампочки : головний тренер ФК «Волинь» розповів «УМ» про адреналіновий процес, території для інопланетян та чому він став депутатом / Н. Романюк // Україна молода. – 2010. – 3 груд.

Устимчук Р. Дебют письменника / Р. Устимчук // Волин. газ. – 2013. – 18 лип. – С. 16.

Філюк О. Відверто про наболіле / О. Філюк // Луцьк. замок. – 2006. – 5 січ. – С. 14.

Флішаровський Р. Віталій Кварцяний: «Без футболу і дня не можу прожити» / Р. Флішаровський // Волинь-нова. – 2014. – 25 груд. – С. 10.

Флішаровський Р. Віталій Кварцяний: «На полі гравець має помирати» / Р. Флішаровський // Волинь-нова. – 2013. – 20 лип. – С. 5.

Флішаровський Р. Кварцяний повертається? / Р. Флішаровський // Волинь-нова. – 2013. – 30 квіт. – С. 1.

Флішаровський Р. Кварцяний уже двічі президент / Р. Флішаровський // Волинь-нова. – 2013. – 16 листоп. – С. 6.

Хомінський С. Віталій Кварцяний: «Ми підтвердили: «Волинь» –серйозний клуб!» / С. Хомінський // Волинь-нова. – 2016. – 25 жовт. – С. 10.

Яблонський М. Кварцяний написав автобіографічну книжку / М. Яблонський // Слово Волині. – 2013. – 18 лип. – С. 6.

Яцюк Ю. Здоров'я тобі, старійшино спортивної журналістики Волині / Ю. Яцюк // Волинь-нова. – 2018. – 25 січ. – С. 15.

Дударчук Л. 19 липня 70 років від дня народження Віталія Кварцяного (1953) – українського футбольного тренера, голови Федерації футболу Волині, заслуженого тренера України / Л. Дударчук // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2023 рік / Упр. культури, з питань релігій та національностей Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба ; відп. за вип. О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2022. – С. 128–131.

«Йосип Струцюк: Я – це мої твори».

Під містечком Берестечком змовкли вже литаври,

поламались гострі списи, кулі одсвистали.

Налетіло гайвороння та й заголосило:

 «Скільки тої молодої перебито сили!

Справа – триста, зліва – триста, попереду – триста.

 Скільки того молодого впало товариства!»

Розбрелися коні карі поміж верболози,

карим небом Україна витирає сльози.

Не оплакуй, рідна мати, в полі чистім рани:

Краще списи в узголів’ї, ніж дзвінкі кайдани! 

Йосип Струцюк

Сьогодні, 17 липня День народження у видатного українського письменника Йосипа Георгійовича Струцюка!

Поет, прозаїк, драматург, публіцист, заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин міста Луцька. Автор понад 60 поетичних, прозових та драматичних книжок, велика перекладацька діяльність Йосипа Струцюка, лауреата багатьох престижних премій. 

Народився Йосип Георгійович 17 липня 1934 року у селі Стрільці на Холмщині (Польща). 1 листопада 1944 року разом із батьками був депортований з рідного краю у село Новослобідка Запорізької області. У червні 1946 року переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. 

Працював у школі, газетах, був науковим співробітником у музеї-садибі Лесі Українки в селі Колодяжному та Волинському краєзнавчому музеї, очолював обласну організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, керував відомою літстудією «Лесин кадуб».

Вітаємо Вас шановний Йосипе Георгійовичу! Бажаємо Вам здоров’я, завжди бути в пошуку нових задумів і ідей, ніколи не розлучатися з натхненням, постійно відчувати щастя і радість, з кожним днем наповнюючи цей світ своїми чудовими шедеврами і приголомшливими роботами. Бажаємо мирного неба, світлих надій, упевненості у завтрашньому дні та довгих мирних років життя у квітучій Україні без війни!

Запрошуємо переглянути віртуальну виставку до 89-річчя від дня народження письменника 

«Йосип Струцюк: Я – це мої твори»