Леонід Козярчук: з любові до неба і рідного краю

Леонід Леонідович Козярчук народився 11 травня 1965 року в селі Єлизаветин Рожищенської ТГ, із родини переселенців, або «забужан», як називають людей, котрих внаслідок сумнозвісної акції «Вісла» було виселено з рідних країв.

Батько – селянин, родом з Холмщини, був майстром, навіть зібрав унікальний саморобний трактор, виточував колінчасті вали для мотоциклів, ремонтував техніку та інше. Мати – Відринська Надія Іллівна, народилась в селі Голоби Ковельського району, працювала учителем молодших класів Єлизаветинської восьмирічної школи.

Початкову освіту Леонід Козярчук здобув у Єлизаветинській школі, середню – у Рожищі. Ще в дитячі роки Леонід відвідував гурток радіолюбителів у школі села Єлизаветин, згодом почав конструювати саморобні велосипеди. А пізніше захопився авіамоделюванням. Знайомився з відповідною літературою: «Юний технік», «Моделіст конструктор» та інші. Свій перший літальний апарат він спорудив разом з двоюрідним братом Віктором. У 1979 році хлопці взялися будувати невеликий справжній літак, який зібрали за два роки. Частини були з дерева, водопровідних труб, крила обшиті целофаном із мішків з-під селітри – тобто все, що знайшлося під рукою, пішло на продукт дитячої творчості.

Черговим поштовхом у захопленні авіацією стало знайомство з Олексієм Кошманом. Досвідчений дельтапланерист порадив хлопцям відкласти важкі та складні у конструюванні літаки та зайнятися дельтапланами, на яких реально можна піднятися у небо. У 1982 році разом з групою ентузіастів юний Леонід Козярчук, виготовили й проводили польоти в околицях рідного села на саморобному мотодельтаплані (літали на висоті 50-100 м). З часом йому все більше й більше хотілося стати частиною реальності, у якій існували літальні апарати. Так, у 1985-у, а згодом у 1987, 1989, 1991 роках молодий авіатор побував на зльотах (був учасником НЛА-87, що проходив у Радянському Союзі), де заводив знайомства, укріплював зв’язки, обмінювався інформацією про автожири й гелікоптери.

Протягом двадцяти років винахідник самотужки сконструював та виготовив кілька моделей аматорських автожирів, відтак став призером НЛА-87 в Тушино, сконструював надлегкий автожир «ЛК-1» (1987 рік), за створення якого нагороджений призом ОКБ ім. М. Л. Міля та грошовою премією МАП СРСР.

Після закінчення училища за фахом токаря у Нововолинську відслужив у війську. Після служби в армії деякий час працював токарем.

У 1989–1990 рр. навчався у харківському авіаційному інституті, отримав диплом інженера-конструктора та повернувся у рідні краї. У 1993 році став одним із співзасновників МП «Комета» в місті Рожище.

У 1996–2001 роках працював інженером-технологом мото-дельтапланерного виробництва у київській фірмі «Аерос», яка виготовляє дельтаплани й експортує їх по всьому світу. Пізніше в Рожищі зареєструвався приватним підприємцем із виготовлення деталей і конструкцій мотодельтапланів, аеросаней, на які був попит. Навіть поляки спеціально приїздили на Волинь, щоб придбати комплектувальні деталі.

Леонід Леонідович Козярчук задався ціллю написати книгу про автожири та гелікоптери, зібрав дуже багатий матеріал про майже сотню аматорів-конструкторів, їхні винаходи. У 2012 році з’явилася його книга «Автожири й гелікоптери 1945–2000. Каталог конструкцій» (2012 р.). Також він є автором низки книг з історії гвинтокрилих НЛА та МДП: «Історія розвитку мотодельтаплана у світлинах» (2014 рік), «Віхи життя – мій шлях у надлегкій авіації» (2017 рік), «Зльоти надлегкої авіації 1984–2018» (2019 рік), «Історія розвитку легкого гелікоптера у світлинах (1943–2020)» (2022 рік), автор низки статей у журналі «Пшегльонд лєтнічий» («Авіаційний перегляд») та інших.

Леонід Козярчук також займається вивченням історії рідного краю. Зокрема його дослідження, яке стало книгою «Сторінки історії містечка Рожище» (2016) – це перша праця про минуле й сучасне українського міста Рожище. Книга стала результатом 10-річної праці в архівах, бібліотеках та музеях України та Польщі. Зокрема, протягом трьох років Леонід Козярчук працював у Державному архіві Волинської області, відвідував архіви Любліна та Києва. Чимало даних віднайшов у бібліотеках, зокрема, Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки, Національній бібліотеці імені Володимира Вернадського у Києві, воєводській бібліотеці Хероніма Лопатинського у Любліні.

Леонід Козярчук є автором краєзнавчих праць: «Дубище-Єлизаветин. Історія волинських сіл у фотографіях, описах та документах» (у співавторстві з С. Янішевським; 2020 р., «Єлизаветинська школа – роки і люди» (у співавторстві з С. Янішевським; 2018 р.), «Польсько-український конфлікт 1943 року на межі Рожищенського та Ківерцівського районів Волинської області» (2018 р.), «Дорогуськ та околиці – родинні землі Холмщини» (2019 р.), «Архів спогадів мешканців Волині та Холмщини» (у співавторстві з С. Янішевським; 2023 р.).

Бродосюк М. 11 травня 60 років від дня народження Л. Л. Козярчука (1965) – українського авіаконструктора та краєзнавця М. Бродосюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Н. Д. Хомяк ; відп. за вип.: О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2024. – С. 46–49. 

Література:

Козярчук Л. Л. Автожири й гелікоптери Ігоря Бенсена : каталог конструкцій / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 150 с. : іл.

Козярчук Л Л. Автожири й гелікоптери 1945–2000 : каталог експериментальних та аматорських конструкцій гвинтокрилих ЛА СРСР, Польщі й країн СНД періоду 1945–2000 рр. / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Ініціал, 2012. – 478 с. : іл.

Козярчук Л. Л. Архів спогадів мешканців Волині та Холмщини / Л. Л. Козярчук, С. С. Янішевський. – Луцьк : Вежа-Друк, 2023. – 250 с.

Козярчук Л. Л. Віхи життя – мій шлях у надлегкій авіації (1978–2016) / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2017. – 220 с. : іл.

Козярчук Л Л. Дорогуськ та околиці – родинні землі Холмщини / Л. Л. Козярчук, С. С. Янішевський. – Луцьк : Вежа-Друк, 2019. – 120 с.

Козярчук Л. Л. Дубище–Єлизаветин. Історія волинських сіл у фотографіях, описах та документах / Л. Л. Козярчук, С. С. Янішевський. – Луцьк : Вежа-Друк, 2020. – 248 с.

Козярчук Л. Л. Єлизаветинська школа – роки і люди / Л. Л. Козярчук, С. С. Янішевський. – Луцьк : Вежа-Друк, 2018. – 60 с. : іл.

Козярчук Л. Л. Історія розвитку легкого геліокоптера у світлинах (1943–2020) : фотоальбом / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2022. – 206 с.

Козярчук Л. Л. Книжкова нива автора (2010–2023) / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Завжди поруч, 2023. – 141 с.

Козярчук Л. Л. Пілотовані літальні апарати СКБ ХАІ (1959–2019) : каталог конструкцій / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2020. – 133 с. : іл.

Козярчук Л. Л. Польсько-український конфлікт 1943 р. на межі Рожищенського та Ківерцівського районів Волинської області / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : ЛНТУ, 2019. – 49 с. : іл.

Козярчук Л. Л. Сторінки історії містечка Рожище : іст.-краєзн. нариси / Л. Л. Козярчук. – Луцьк : Вежа-Друк, 2016. – 270 с.

Козярчук Л. Вишенецький костел – римо-католицька святиня ; Дубищенський монастир – одна з найдавніших православних святинь Волині / Л. Козярчук // Минуле і сучасне Волині та Полісся: місто Рожище в історії України і Волині : Всеукр. наук. іст.-краєзн. конф., присвяч. 700-річчю першої писем. згадки про місто, 8–9 груд. 2022 р. : наук. зб. – Луцьк, 2022. – Вип. 72. – С. 11–16, 17–22.

Козярчук Л. Німецька община в Рожищі у ХІХ – першій половині ХХ ст. / Л. Козярчук // Німці в історії Волині : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк, 1–2 жовт. 2015 р. / ред. М. П. Костюк. – Луцьк, 2016. – С. 132–142.

***

Мацюк Р. З любові до неба і рідного краю / Р. Мацюк // Наш край. – 2020. – 7 трав. – С. 8.

Мацюк Р. Краєзнавець презентував нову книгу / Р. Мацюк // Наш край. – 2023. – 10 серп. – С. 4.

Нове видання заповнює білі плями в історії краю // Наш край. – 2020. –10 верес. – С. 4

 

Василь Зінкевич: життя, зіткане з пісні

 

Василь Іванович Зінкевич народився 1 травня 1945 року в селі Васьківці Ізяславського району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницька) області.

Батько Василя Івановича, Іван Харитонович, був регентом церковного хору, гарно співав. Ще, будучи дитиною, Василь зробив собі сцену, на якій співав та танцював. У шкільні роки брав участь у художній самодіяльності. Мама Василя, Ганна у вільний час любила вишивати, робила неперевершені квіти з підручних матеріалів. Творча атмосфера в сім’ї не могла не вплинути на вибір професії та подальшого життєвого шляху юнака.

Після закінчення школи Василь поступив до училища декоративного та прикладного мистецтва у м. Вижниця Чернівецької області (тепер Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка), яке закінчив у 1968 році. З 1966 по 1968 роки він перебував на строковій службі в армії, але й там не поривав із творчістю, з піснею – керував полковим танцювальним ансамблем.

З 1968 по 1973 роки Василь Зінкевич очолював ансамбль танцю «Смеречина» при Вижницькому будинку культури. Він робить перші кроки у вокальній школі Левка Дутківського, керівника ВІА «Смерічка», в якому сміливо втілюються спроби поєднати гуцульські та буковинські мотиви з модними сучасними ритмами. Через рік в ансамблі почав співати й Назарій Яремчук.

Знаменита авторська хореографічна композиція Василя Зінкевича «Буковинська мозаїка» разом з декількома іншими танцювальними постановками ввійшла до золотого фонду українського мистецтва.

Окрім хореографічних постановок Василь створював сценічні костюми, починаючи ще з студентських років. Деякі з них експонувались на виставці в Парижі. Юнак був новатором у моді – намагався поєднувати народні мотиви із сучасними тенденціями. Разом з Аллою Дутківською, дружиною Левка Дутківського, Василь створив колекцію «Горянка» для ансамблю «Смерічка», в якій майстерно поєднувались білі та червоні кольори. Також Василь Зінкевич створював костюми для Софії Ротару, ансамблю пісні і танцю Вірського, київського мюзик-голу, ВІ «Смерічка», ВІА «Світязь».

Зустріч з талановитими, непересічними людьми – подія в житті кожного. Такою подією в житті Василя Івановича була зустріч з композитором і співаком, автором «Червоної рути», людиною, яка зробила українську естраду відомою на весь світ, Володимиром Івасюком. Познайомились вони на зйомках новорічної програми, а в 1970 році брали участь у танцювальних сценах на зйомках фільму «Білий птах з чорною ознакою», який займає восьму позицію у списку 100 найкращих фільмів українського кіно.

Після виконання «Червоної рути» у фіналі «Пісні року-1971» тріо Зінкевича, Івасюка та Яремчука стало відомим та популярним. Після успішної прем’єри пісні «Червона рута» в карпатському містечку Яремче був відзнятий перший український музичний фільм режисера Романа Олексіва «Червона рута» (сценарист Мирослав Скочеляс, оператор Аркадій Дербінін, композитор Володимир Івасюк). У цьому фільмі Василь Зінкевич виконує твори Володимира Івасюка: «На швидких поїздах», «Водограй» у дуеті з Софією Ротару, знамениту «Червону руту».

У 1972 році ВІА «Смерічка» був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР і отримав звання народного.

Ансамбль «Смерічка» ставав все більш популярним. Давали по 2-4 концерти на день, пропагуючи українську естраду. Звісно, це не подобалось партійній номенклатурі, для якої розвиток та популяризація національних культур становили небезпеку для її існування. Фільм «Виступає ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутківського», знятий у 1975 році естонським телебаченням, яке приїхало на Буковину, був заборонений. Партійна номенклатура зробила все, щоб ансамбль розпався, – занадто українським і популярним він був.

У результаті Назарій Яремчук почав працювати в Чернівецькому університеті, а Василь Зінкевич переїздить до Луцька на Волинь. Він стає солістом ансамблю «Світязь», а з 1980 року його художнім керівником. З приходом Василя Івановича ВІА «Світязь» стає ще більш популярним.

У 1986–1991 роках Василь Зінкевич навчався в Рівненському інституті культури, де отримав фах режисера.

Творчість Василя Івановича Зінкевича пошановано в Україні. 20 жовтня 1978 року йому було присвоєно звання заслуженого артиста Української РСР, а 3 січня 1986 року – народного артиста Української РСР. У 1994 році В. Зінкевич став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка. У 1997 році митця було нагороджено орденом «Миколи Чудотворця» за вагомий внесок у «примноження добра на Землі» та присвоєно звання «Людина року» у номінації «Митець року». У 1999 році Василь Зінкевич нагороджений орденами «За заслуги» I та II ступенів. У 2001 році отримав почесне звання «Золотий голос України» за результатами нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня, а в серпні 2009 року Василю Івановичу Зінкевичу присвоєно звання Героя України.

Пісенний спадок Василя Зінкевича потужний і популярний. Найбільш улюблені пісні у виконанні митця: «Мамина світлиця» (І. Білозір, Б. Стельмах), «Ясени» (О. Білаш, М. Ткач), «Два кольори» (О. Білаш, Д. Павличко), «Новий день над Україною» (Б. Кучер, С. Галябарда), «Забудь печаль» (Л. Затуловський, Т. Севернюк), «Музика весни» (П. Дворський, Н. Бакай) та інші чудові твори.

Альбоми пісень у виконанні Василя Зінкевича: «Скрипка грає», «Крик птиці», «Тече вода» (із серії «Золоті пісні України 80-х» увійшли до збірки авторських творів Юрія Рибчинського. Пісні «Червона рута», «Залишені квіти» ввійшли в альбом «Пісні про кохання» (серія «Золота колекція»).

Весь творчий шлях Василя Зінкевича, метра української естради, – служіння своєму народу. Навіть у непрості часи, коли українська пісня строго регламентувалась, митець був відданий рідній землі, рідному слову. І зараз Василь Зінкевич не стоїть осторонь подій в Україні. Виступає з концертами, бере участь у мистецьких подіях. Його слово звучить з потужною силою, закликаючи єднатися, боротися за свою землю та любити її безмежно.

Гаврилюк О. 1 травня  80 років від дня народження В. І. Зінкевича (1945) – народного артиста України, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України / О. Гаврилюк // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2025 рік / Волин. обл. рада, Департамент культури, молоді та спорту Волинської ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, Н. Д. Хомяк ; відп. за вип.: О. Г. Важатко, Н. В. Граніч. – Луцьк, 2024. – С. 39–41.

Література:

Зінкевич В. І. Я родом з пісенного краю / В. І. Зінкевич // Шаров І. 100 сучасників : роздуми про Україну / І. Шаров. – Київ, 2002. – 518 с.

***

Столярчук Б. Й. Митці Рівненщини : енцикл. довід. / Б. Й. Столярчук. – 2-ге вид., доп. і перероб. – Рівне : Зень. О., 2011. – 385 с.

Про В. І. Зінкевича – с. 113.

 

***

Вікно рубрики : у кожного свій Зінкевич // Волинь-нова. – 2015. – 30 квіт. – С. 2.

Власюк В. Василь Зінкевич: «Лучеськ для мене – це берег творчого натхнення» / В. Власюк // Сім’я і дім. – 2015. – 14 трав. – С. 4.

Гайовий В. Життя, зіткане з пісні / В. Гайовий // Яровиця. – 2015. – № 1/2. – С. 143–144.

Зубчук К. «Я заздрю Вам, бо ви жили з такими піснями» / К. Зубчук // Волинь. – 2020. –19 трав. – С. 9.

Коваленко О. «Маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті» : Василю Зінкевичу – 75! / О. Коваленко // Волинь. – 2020. – 7 трав. – С. 2.

Свічаний М. Князь української пісні / М. Свічаний // Слава праці плюс. – 2020. –13–19 трав. – С. 4.

Сигалов А. Катерина Яремчук: Для мене він – живий / А. Сигалов // Україна молода. – 2021. – 12 листоп. – С. 14–15.

 

***

Гаврилюк О. 1 травня 75 років від дня народження В. І. Зінкевича (1945) – Героя України, народного артиста України / О. Гаврилюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2020 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ імені Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Тернопіль, 2019. – С. 119–124.

Завада Л. 1 травня 70 років від дня народження В. І. Зінкевича (1945) – народного артиста України / Л. Завада // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2015 рік / Упр. культури і туризму Волин. ОДА, Волин. краєзн. музей, Волин. ДОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд.: Є. І. Ковальчук, А. А. Понагайба. – Луцьк, 2014. – С. 66–72.

Кузик В. Зінкевич Василь Іванович / В. Кузик, О. Кушнірук // Українська музична енциклопедія. – Київ, 2008. – Т. 2 : Е – К. – С. 151.